П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6462/25
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н.В. Дата і місце ухвалення: 19.01.2026р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.04.2025р. №262140007705 щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування стажу роботи з 06.07.1988р. по 21.03.1992р., з 01.07.2000р. по 25.03.2001р. та з 01.01.2004р. по 21.02.2005р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 28.05.2025р. вона звернулась до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.04.2025р. №262140007705 ОСОБА_1 незаконно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на відсутність у неї необхідного страхового стажу. При цьому, територіальним органом ПФУ незаконно не враховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 06.07.1988р. по 21.03.1992р., з 01.07.2000р. по 25.03.2001р. та з 01.01.2004р. по 21.02.2005р., відомості про які містяться в трудовій книжці. Позивач стверджувала, що записи в її трудовій книжці жодних виправлень, закреслень тощо не містять, тому трудова книжка є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача, в тому числі на території Російської Федерації. Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною та Російською Федерацією, на період роботи ОСОБА_1 з 06.07.1988р. по 21.03.1992р. була чинною та розповсюджується на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди. ОСОБА_1 зазначала, що вона не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, недоліки якої не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.04.2025р. №262140007705 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.04.1982р., а саме: з 06.07.1988р. по 21.03.1992р., з 01.07.2000р. по 25.03.2001р. та з 01.01.2004р. по 21.02.2005р.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області судовий збір у сумі 1211,20 грн. на користь ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 19.01.2026р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що 23.12.2022р. набрав чинності Закон України від 01.12.2022р. №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією, дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94 ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. Починаючи з 01.01.2023р. Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992р. Таким чином, немає підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи на території Російської Федерації з 06.07.1988р. по 21.03.1992р., згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.04.1982р. До того ж, запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства.
Також, апелянт посилається на те, що ГУ ПФУ в Миколаївській області правомірно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 наступних періодів: липень 2000 року - березень 2001 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини; січень 2001 року - лютий 2005 року, згідно із довідкою Міністерства закордонних справ України від 27.05.2022р. №201/19-090-35921, оскільки в реєстрі зареєстрованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків. Відтак, страховий стаж позивача становить 21 рік 06 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 17.04.2025р. №143250022795 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком є правомірними та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 31.03.2025р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п.4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, заяву позивача за принципом екстериторіальності передано для розгляду до ГУ ПФУ в Миколаївській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.04.2025р. №262140007705 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності у заявника необхідного страхового стажу, визначеного ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (від 22 до 32 років).
Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV становить 63 роки. Вік заявниці 63 роки 02 місяці.
Необхідний страховий стаж відповідно до ч.2 ст.26 Закону від 22 до 32 років. Страховий стаж особи становить 21 piк 06 місяців 27 днiв.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.04.1982р., а саме:
- на території Російської Федерації з 06.07.1988р. по 21.03.1992р., оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства. Крім того, з 01.01.2023р. Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.;
- протягом липня 2000 року - березня 2001 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини;
- протягом січня 2001 року - лютого 2005 року, згідно із довідкою від 27.05.2022р. №201/19-090-35921, виданою Міністерством закордонних справ України, про проживання дружини військовослужбовця за кордоном з 27.03.2001р. по 21.02.2005р. разом з чоловіком та про неможливість працевлаштуватися, оскільки в реєстрі зареєстрованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків, обчислення страхового стажу після січня 2004 року провадиться за даними реєстру застрахованих осіб про нарахування та сплату страхових внесків.
Дата, з якої особа матиме право на виплату пенсії, 24.01.2027р.
Не погоджуючись з правомірністю рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.04.2025р. №262140007705 ОСОБА_1 оскаржила його в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав обґрунтованими доводи позивача про неправомірність дій органу ПФУ щодо не зарахування до її страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.04.1982р., а саме: з 06.07.1988р. по 21.03.1992р., з 01.07.2000р. по 25.03.2001р. та з 01.01.2004р. по 21.02.2005р. Суд зазначив, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому не може впливати на його особисті права. Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень. Суд визнав необґрунтованими посилання територіального органу ПФУ на відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування інформації про трудові відносини позивача з липня 2000 року по березень 2001 року, зазначивши, що порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування був затверджений лише у червні 2014 року постановою Правління ПФУ від 18.06.2014р. №10-1. Отже, за висновками суду, не зарахування відповідачем до страхового ОСОБА_1 вказаного періоду року є протиправним. При вирішенні спору суд першої інстанції врахував сталу практику Верховного Суду, за якою несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004р.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Частиною другою статті 26 Закону передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону №1058-IV)
Згідно ч.2, ч.4 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вказаної норми Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993р. №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктами 1 та 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Сторонами у справі не заперечується, що разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 надала органу ПФУ трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21.04.1982р., згідно якої у період з 06.07.1988р. по 21.03.1992р. позивач працювала кухарем четвертого розряду в кафе «Дружба» на території РФ.
Підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача відповідного періоду у рішенні від 09.04.2025р. №262140007705 ГУ ПФУ в Миколаївській області зазначено, що з 01.01.2023р. Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а також, що запис про звільнення завірено нечитабельною печаткою.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974р. №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
При вирішенні спору колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018р. у справі №687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації і вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також, у постанові від 06.03.2018р. по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» №301 від 27.04.1993р. відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки, в т.ч. допущення виправлень при її заповненні, не може мати негативні наслідки для особи, щодо якої внесені такі відомості.
Крім того, проставлення печатки також було вчинено роботодавцем та позивач не може нести негативні наслідки через не чіткий відбиток печатки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаних в ній періодів роботи відповідачем суду не надано.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Що ж до посилань ГУ ПФУ в Миколаївській області на те, що з 01.01.2023р. РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992р., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст.5 Угоди).
Відповідно до ст.1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Отже, наведені положення міжнародної угоди передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Слід зазначити, що відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно із Федеральним Законом Російської Федерації від 11.06.2022р. №175-ФЗ «Про денонсацію Російською Федерацією Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року» Російська Федерація денонсувала Угоду від 13.03.1992р.
Відтак, Російська Федерація припинила з 01.01.2023р. участь в Угоді від 13.03.1992р.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла з вищезазначеної Угоди.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022р.
Враховуючи наведені вище положення Угоди, а також оскільки спірний стаж позивача набутий в тому числі в період чинності Угоди в сфері пенсійного забезпечення, як для України, так і для РФ, колегія суддів доходить висновку, що припинення участі РФ в Угоді, як і прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи ОСОБА_1 на території РФ до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, як такого, що набутий позивачем до ухвалення вказаних рішень.
Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.01.2025р. у справі №620/3530/22.
Спірним рішенням відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періодів її роботи з липня 2000 року по березень 2001 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини, а також з січня 2001 року по лютий 2005 року, оскільки в реєстрі зареєстрованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність таких дій Головного управління виходячи з наступного.
Так, частинами 1, 2 статті 21 Закону №1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду зокрема для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом (пункту 1 частини 2 статті 22 Закону №1058-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1998 року № 794 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Так, згідно з нормами пункту 1 зазначеного Положення персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).
В основі персоніфікованого обліку, згідно пункту 3 Положення №794, лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно норм пункту 5 даного Положення персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Згідно пункту 6 Положення №794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості.
Згідно пункту 10 Положення №794 роботодавці зобов'язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.
Отже, пенсійні органи ведуть персоніфікований облік сплати страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі даних про фізичну особу, які надають роботодавці, та у подальшому використовує їх у при обрахунку страхового стажу.
Проаналізувавши викладені норми, колегія суддів зазначає, що систему персоніфікованого обліку запроваджено Законом №1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, отже трудова книжка є основним документом, що підтверджує страховий стаж до цієї дати. Після цієї дати страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.04.1982р., ОСОБА_1 , зокрема, 01.06.1994р. в зв'язку зі зміною в організації підприємства переведена на посаду кухара VІ (шостого) розряду в ресторан «Ділові зустрічі» товариство з обмеженою відповідальністю на підставі наказу №28 к від 30.05.1994р. і звільнена 25.03.2001р. згідно ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв'язку з переїздом чоловіка до нового місця військової служби, наказ №9-к від 25.03.2001р. (записи №18 та №19).
Записи про цей періоди роботи засвідчені відповідною печаткою підприємства-працедавця і дефектів їх вчинення не мають.
Таким чином, в спірний період з липня 2000 року по березень 2001 року позивач працювала кухарем VІ (шостого) розряду в ресторані «Ділові зустрічі».
Оскільки, як вже зазначалося, систему персоніфікованого обліку запроваджено Законом №1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, тому не зарахування відповідачем до страхового ОСОБА_1 вказаного періоду з підстав відсутності в реєстрі застрахованих осіб даних про трудові відносини є протиправним.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.04.1982р., ОСОБА_1 перебувала за місцем відрядження чоловіка ОСОБА_2 в Посольстві України в Королівстві Іспанія з 27.03.2001р. по 18.02.2005р. (запис №20).
Частиною 7 статті 37 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001р. №2728-ІІІ передбачалося, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) глави дипломатичного представництва України за кордоном, глави постійного представництва України при міжнародній організації, іншого працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до загального стажу роботи.
Аналіз даної норми свідчить про те, що зарахування до загального стажу роботу періоду перебування за кордоном повинно відбуватись без додаткових обставин, так як встановлення наявності чи відсутності сплачених внесків.
Вказана норма є спеціальною нормою щодо обрахунку стажу дружини дипломатичного працівника, яка має відмінність від загального обрахунку страхового стажу, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В подальшому, прийнято Закон України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018р. №2449-VIII (далі - Закон №2449-VIII), статтею 37 якого передбачено, що держава сприяє створенню умов для працевлаштування іншого з подружжя під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби. Час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.
Порядок нарахування страхового стажу та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, визначається законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Іншому з подружжя, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, після закінчення строку такого відрядження надається посада в державних органах, на державних підприємствах, в установах, організаціях, де він працював до виїзду за кордон, рівнозначна тій, яку він займав до звільнення.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI нарахування та сплата єдиного внеску за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, з дня направлення по день перетину кордону України у зв'язку з остаточним поверненням в Україну здійснюються за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України постановою від 06.03.2019р. №164 затверджений Порядок нарахування та сплати єдиного внеску за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Згідно з прийнятим Урядом рішенням нарахування ЄСВ за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за місцем довготермінового відрядження, здійснюється без нарахування і виплати такій особі заробітної плати.
ЄСВ нараховується виходячи із суми мінімальної заробітної плати, затвердженої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з дня направлення працівника дипломатичної служби за кордон до дня перетинання державного кордону України у зв'язку з остаточним поверненням в Україну.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що період перебування ОСОБА_1 за місцем довготермінового відрядження чоловіка, який перебував на дипломатичній службі та був відряджений для роботи з 27.03.2001р. по 21.02.2005р. в Посольстві України в Королівстві Іспанія, має бути зарахований до її страхового стажу.
За таких обставин, рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.04.2025р. №262140007705 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у неї страхового стажу правомірно скасовано судом.
Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Миколаївській області не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 березня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук