Головуючий у суді першої інстанції: Сініцина О.С.
20 березня 2026 року місто Київ
справа № 370/725/25
провадження№22-ц/824/8090/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
перевіривши виконання вимог ст.ст. 352-361 ЦПК України у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Макарівське виробниче управління житлово-комунального господарства» Макарівської селищної ради про стягнення коштів набутих без достатньої правової підстави-
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Макарівське виробниче управління житлово-комунального господарства» Макарівської селищної ради про стягнення коштів набутих без достатньої правової підстави.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 10 лютого 2026 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме: для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення.
Залишаючи апеляцій скаргу без руху, суд виходив з того, що повний текст оскаржуваного рішення доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 09 грудня 2025 року, що підтверджується довідкою Макарівського районного суду Київської області про доставку електронного документу. (а.с.56)
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує про те, що оскаржуване рішення отримав 02 лютого 2026 року. Апеляцій скаргу подав 10 лютого 2026 року через засоби поштового зв'язку.
Разом з тим, як зазначалося вище, повний текст оскаржуваного рішення доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 09 грудня 2025 року.
За таких обставин, твердження ОСОБА_1 про отримання ним рішення 02 лютого спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.
11 березня 2026 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування підстав для поновлення строку зазначає про те, що є пенсіонером, має хронічні захворювання: гіпертонічну хворобу III стадії, цукровий діабет 2 типу середньої тяжкості в стадії компенсації, ішемічну хворобу серця (підтверджено випискою з медичної карти № 27770-879 від 06.12.2024 КНП «Макарівська БЛІЛ».
Ці захворювання супроводжуються підвищенням артеріального тиску, головними болями та потребують постійного прийому лікарських засобів і регулярного контролю глюкози, холестерину, артеріального тиску та частоти серцевих скорочень.
У зв'язку з цим об'єктивно ускладнено тривалу концентрацію уваги та роботу з комп'ютером, що унеможливило самостійний регулярний моніторинг електронного кабінету у період грудня 2025 - січня 2026 років.
Крім того, протягом грудня 2025 року - січня 2026 року він фактично не отримував повідомлень (SMS-повідомлень, push-повідомлень або електронних листів) про надходження нового процесуального документа у справі. У разі якщо такі повідомлення і були сформовані системою, вони не були мною отримані або могли бути автоматично відфільтровані поштовим сервісом.
Фактично про наявність повного тексту рішення суду першої інстанції він дізнався лише 02 лютого 2026 року, після особистого звернення до канцелярії Макарівського районного суду Київської області щодо стану розгляду справи. Після ознайомлення з рішенням мною було без зволікання підготовлено апеляційну скаргу, яку 10 лютого 2026 року направлено до суду поштовим відправленням.
Відповідно до частини 4 статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Європейський суд з правл юдини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Зокрема, ЄСПЛ у справах «SVITLANA NAUMENKO v. UKRAINE», «TREGUBENKOv. UKRAINE», «PRAVEDNA v. RUSSIA», «ZHELTYAKOVv. UKRAINE» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «YUNION ALIMENTARIYA v. SPAIN» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Згідно ч. 1 ст. 44ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).(п. 42 Рішення).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії», № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).(п. 43 Рішення).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави…» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Сама лише вказівка на наявність поважних причин не є належним мотивуванням висновку про поновлення строку і є порушенням вимогст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Посилання ОСОБА_1 на поважний вік та низу хвороб, не можуть бути взяті до уваги, оскільки перелік поважності причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Однак, наведені стороною відповідача причини не є об'єктивно непереборними і пов'язаними з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій, оскільки поважний вік та низка хвороб, не свідчить про відсутність у апелянта реальної можливості подати апеляційну скаргу у межах встановленого законом 30-денного строку з моменту отримання копії оскаржуваного рішення, отримавши оскаржуване рішення в електронному кабінеті ще 09 грудня 2025 року з апеляційною скаргою звернувся лише 10 лютого 2026 року.
Відповідно до п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З матеріалів справи вбачається, що рішення суду було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 09 грудня 2025 року 5:34:3. (а.с. 56). Апеляційна скарга подана 10 лютого 2026 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що належних доказів неможливості подати апеляційну скаргу в період з 09 грудня 2025 року (дата отримання копію повного тексту оскаржуваного рішення) по 08 січня 2026 року до суду не надано.
Виходячи з п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 3 ст. 358 ЦПК України).
Зважаючи на те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані апеляційним судом неповажними, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Підстави пропуску строку оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання скарги. Виключно наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2019 року у справі № 0818/4970/2012.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 8 листопада 2005 року.
Апелянтом не наведені обґрунтовані причини поважності пропуску строку апеляційного оскарження, що не залежали від волі заявника і дійсно були пов'язані з істотними перешкодами та труднощами, що об'єктивно ускладнювали можливість позивача (заявника) своєчасно звернутися до суду у визначений законом строк або аргументи, які б свідчили про дотримання ним такого строку.
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Керуючись ст.ст. 354, ч. 4 ст. 357, ст. 358, ч. 2 ст. 381 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Макарівське виробниче управління житлово-комунального господарства» Макарівської селищної ради про стягнення коштів набутих без достатньої правової підстави.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна