справа № 757/55124/21-ц головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.
провадження № 22-ц/824/6039/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
10 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року та на додаткове рішення Подільського районного суду від 13 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування,
у жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, у якому остаточно просив суд:
- визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, інформацію, повідомлену відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 під час прямої трансляції під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , у формі фактичних тверджень:
- «ІНФОРМАЦІЯ_6 »;
- «..ІНФОРМАЦІЯ_6»;
- зобов'язати відповідача в строк не пізніше десяти календарних днів з дати набрання судовим рішенням законної сили у даній цивільній справі спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом повідомлення під час прямої трансляції під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », відеозапис якої зберегти на Youtube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_7» з викладенням фото-копії вступної та резолютивної частин рішення у даній цивільній справі;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 216 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем 14 червня 2021 року було проведено пряму трансляцію, в якій повідомлено неправдиві та негативні відомості про позивача. Позивач вказує, що поширена позивачем негативна інформація носить негативний характер, оскільки у стверджувальній формі повідомляє про те, що позивач вчинив злочин, що не відповідає дійсності, є такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача, а саме - радник Київського міського голови дав своїй охороні дозвіл напасти на журналістів із застосуванням вогнепальної зброї. Відповідачем не було доведено, що поширена інформація є достовірною, адже відсутнє відповідне рішення суду про визнання позивача винним у вчиненні інкримінованого злочину. Розповсюдження відповідачем такої інформації призводить до нанесення шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача.
У відзиві на позовну заяву від 06 березня 2023 року відповідач заперечив проти позову виходячи з того, що спірна інформація є оціночним судженням; позивач є публічною особою, а тому межі критики є розширеними; висновок експерта складений з порушеннями законодавства України; позивач повідомив експерту неправдиву інформацію; позивачем не доведено виникнення у нього душевних страждань.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_2 , інформацію, повідомлену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 під час прямої трансляції під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , у формі фактичних тверджень:
- «ІНФОРМАЦІЯ_6 »;
- «..ІНФОРМАЦІЯ_7»;
Зобов'язано ОСОБА_1 в строк не пізніше десяти календарних днів з дати набрання судовим рішенням законної сили у даній цивільній справі спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом повідомлення під час прямої трансляції під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8 », відеозапис якої зберегти на Youtube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_7» з викладенням фото-копії вступної та резолютивної частин рішення у даній цивільній справі. У задоволення решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Подільського районного суду від 13 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на проведення експертизи у розмірі 22 380 грн.
Не погодившись із такими рішеннями суду, ОСОБА_1 22 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення Подільського районного суду від 13 вересня 2023 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку спірним висловлюванням, помилково кваліфікувавши оціночні судження як фактичні твердження. Так, вираз «ІНФОРМАЦІЯ_9» є суб'єктивним умовиводом відповідача, який зроблений на підставі аналізу конкретної події - нападу охоронця позивача ( ОСОБА_4 ) на журналістку телеканалу «2+2» ОСОБА_5 12 червня 2021 року (факт, який підтверджується відеозаписом та відкритим кримінальним провадженням). Відсутність публічного засудження позивачем неправомірних дій свого охоронця було розцінено як фактичний «дозвіл» (потурання) на такі дії. Слово «позволяет» у даному контексті не означає наявність письмового наказу на напад на журналіста, а описує атмосферу безкарності, в якій перебувають люди позивача. Це класичне оціночне судження щодо поведінки публічної особи, яке має фактологічне підґрунтя (сам факт нападу, який не заперечується). Щодо термінів «рейдер», «жулік», «пилить»: вказані слова є метафорами та гіперболами, притаманними політичній дискусії. Вони мають оціночний характер, а не позначають конкретний склад злочину за КК України. Словосполучення «пилить коммунальное имущество» є загальновживаною ідіомою (метафорою) для опису корупційних ризиків або неефективного управління, і не може тлумачитися як звинувачення у вчиненні конкретного злочину, передбаченого ст. 191 КК України. Загалом, вживання слів «рейдери» чи «пилять» щодо команди мера та його радників є узагальненою критикою політичної команди, а не повідомленням про вчинення конкретною особою кримінально караного діяння. При цьому у спірному відеозаписі відсутні конкретні злочинні дії позивача, які можна перевірити на достовірність (окрім факту інциденту з журналісткою, який дійсно мав місце).
Також апелянт вважає, що надані позивачем висновки лінгвістичних експертиз є неналежними доказами у справі оскільки «Українське бюро лінгвістичної експертизи НАН України» не належить до державних спеціалізованих установ, уповноважених проводити криміналістичні експертизи, до яких відноситься лінгвістична експертиза мовлення. Отже, кваліфікація експерта ОСОБА_6 не підтверджена, а його висновок складено з порушенням вимог законодавства. Суд також поклався на звіт науково-дослідної роботи від 19 серпня 2021 року, складений ФОП ОСОБА_7 , у якому відсутні реквізити та строк дії її експертного свідоцтва, згідно з Реєстром Мін'юсту, вона також не мала відповідного свідоцтва на момент проведення дослідження, а сама науково-дослідницька робота не є висновком експерта.
Більш того, на момент поширення інформації позивач був радником Київського міського голови ОСОБА_3 з правових питань (публічна посада), відомим адвокатом та медійною персоною, сам в інтерв'ю журналістам підтверджував свою публічність та свій «скандальний характер».
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд не врахував, що висловлювання відповідача стосувалися питань значного суспільного інтересу - напад на журналіста (перешкоджання законній професійній діяльності). Тому обмеження свободи вираження поглядів відповідача у даній справі є непропорційним втручанням у його права, гарантовані ст. 10 Конвенції. Спірні висловлювання є класичним прикладом політичної критики публічної особи та оціночних суджень, які мають фактичне підґрунтя (інцидент з нападом на журналістку біля будинку Позивача). Визнання їх недостовірною інформацією є порушенням права на свободу слова.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення апелянт вказав на безпідставність стягнення з нього 22 380,00 грн витрат, які не можна віднести до судових. Посилався на те, що ЦПК України не передбачає спеціального або обов'язкового способу «фіксації веб-сторінки у мережі Інтернет» шляхом замовлення відповідних послуг у сторонній організації. Крім того, організація, яка склала вказаний звіт, не наділена жодними спеціальними повноваженнями або дозволами, передбаченими законом, на здійснення фіксації доказів у мережі Інтернет, а складений нею документ не має переваг перед іншими допустимими способами доказування. Адвокат позивача мав можливість самостійно зібрати електронні докази, шляхом їх завантаження з мережі Інтернет. Більше того, відповідно до частини 7 статті 85 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право самостійно оглянути веб-сайт (сторінку) в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. Також не віднесена до обов'язкових лінгвістична експертиза, а Звіт про науково-дослідну роботу не є процесуальним джерелом доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року та на додаткове рішення Подільського районного суду від 13 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
10 лютого 2026 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Забари Б.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти доводів апелянта, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з'явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, подав письмові пояснення, у яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив провести судове засідання без його участі.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.
09 березня 2026 року адвокат Забара Б.І., діючи в інтересах відповідача ОСОБА_2 , подав клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з наданням правової допомоги іншій особі в межах кримінального провадження. Доказів на підтвердження наведеного не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (статті 240 ЦПК України).
Також ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Колегія суддів враховує, що розумні строки судового розгляду є невід'ємним елементом права на справедливий суд, а невиправдано тривалий розгляд справи, без достатніх на те підстав, призводить до перебування сторін у стан правової невизначеності, враховуючи, що явка до апеляційного суду учасників справи не є обов'язковою, а позиція позивача у справі є чіткою і зрозумілою.
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неповажними причин неявки позивача ОСОБА_2 та його представника в судове засідання та такими, що не доведені належними та допустимими доказами, а отже є неповажними. Зокрема, до клопотання про відкладення розгляду справи не долучено доказів на підтвердження виклику адвоката Забари Б.І. до слідчого органу у м. Дніпро, або ж укладення договору з учасником кримінального провадження №42024052110000101 та неможливості приймати участь у судовому засіданні у цій справі в режимі відеоконференції. Таким чином, з огляду на належне повідомлення про судове засідання цих учасників справи, з урахуванням правового висновку Верховного Суду у справі № 752/8103/13-ц, категорії справи, та строку її розгляду, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Щодо доводів апеляційної скарги на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є адвокатом та публічною особою.
Листом Виконавчого органу Київської міської ради від 24 лютого 2023 року повідомлено, що позивач був призначений радником Київського міського голови з правових питань на громадських засадах 21 грудня 2020 року. Позивача було увільнено від виконання обов'язків радника Київського міського голови на громадських засадах 24 січня 2022 року.
Відповідно до Витягу з ЄРДР за заявою ОСОБА_8 зареєстровано КП №12021111230000588 з наступних обставин: 12 червня 2021 року близько 13:30 ОСОБА_9 , пребуваючи за адресою Київська область, Обухівський район, с. Старі Безрадичі, СТ «Рябіна» погрожував насильством щодо журналіста ОСОБА_8 , у зв'язку зі здійсненням цим журналістом професійної діяльності.
14 червня 2021 року відповідачем було проведено пряму трансляцію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач вказує, що відповідачем було зазначено наступну недостовірну інформацію щодо нього:
«ІНФОРМАЦІЯ_6 »;
- «..ІНФОРМАЦІЯ_10».
За змістом Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №263/2021-ЗВ від 08 липня 2021 року встановлено дані щодо змісту веб-сторінки за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до листа Київської обласної прокуратури Обухівської окружної прокуратури від 16 липня 2021 року №56-17-21 станом на 16 липня 2021 року прокурорами Обухівської окружної прокуратури обвинувальні акти за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст.ст. 206, 206-2, 345-1, 121, 122, 125, 126, 129 КК України не затверджено та до суду не направлялись.
Листом Офісу генерального прокурора від 20 липня 2021 року №25/3-1219Вих-21 повідомлено, що за результатами опрацювання масиву даних ЄРДР станом на 15 липня 2021 року кримінальні провадження, в яких містяться дані про притягнення позивача за статтями 206, 206-2, 345-1, 121, 122, 125, 126, 129 КК України до кримінальної відповідальності як підозрюваного не встановлені.
Листом Національної поліції України Головного слідчого управління від 16 липня 2021 року повідомлено, що відповідно до відомостей інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальні провадження. за підозрою позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, зазначених у вашому запиті, Головним слідчим Управлінням Національної поліції України не розслідуються.
Листом Національної поліції України ГУНП в Київській області Обухівське РУП від 19 липня 2021 року повідомлено, що слідчими Обухівського РУП ГУНП в Київській області станом на 19 липня 2021 року не здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях, що розслідуються за підозрою позивача, у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 121, 122, 125, 126, 129, 206, 206-2, 345-1 КК України. Слідчими Обухівського РУП ГУНП в Київській області обвинувальний акт відносно позивача, у вчиненні ним кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 121, 122, 125, 126, 129, 206, 206-2, 345-1 КК України, станом на 19 липня 2021 року не складався.
Листом Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 22 вересня 2021 року повідомлено, що у період з 01 квітня 2021 року по дату надання відповіді будь-які заяви, звернення, скарги щодо вчинення позивачем протиправних та/або насильницьких дій відносно журналістів до Національної ради не надходили.
Листом Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року встановлено, що згідно АСДС «Д-3» кримінальні провадження за обвинуваченням позивача не надходили та не реєструвались.
Аналогічна за змістом інформація викладена в інших листах від органів прокуратури та слідства.
Також, позивачем надано подяки, грамоти та відзнаки, які видані йому різними організаціями як публічних, так і приватних форм власності.
У Звіті про науково-дослідну роботу, яка виконана ФОП ОСОБА_7 вказано, що є лінгвістичні підстави стверджувати, що текстовий матеріал, наданий для експертизи, містить інформацію про те, що позивач дав своїй охороні дозвіл напасти на журналістів із застосуванням вогнепальної зброї. Інформацію представлено, як таку, що має реальний, а не уявний або прогнозований характер. За змістовими й формальними ознаками вона не співвідноситься з суб'єктивними уявленнями мовця про повідомлюване. Лексичних, граматичних або дискурсивних маркерів суб'єктивної модальності аналізоване висловлювання та його прагмасемантичний контекст не містить. За всіма лінгвістичними параметрами інформація, наведена в аналізованому висловлені, відповідає критеріям фактологічного твердження. Наявні лінгвістичні підстави констатувати, що текстовий матеріал наданий для експертизи, містить інформацію про те, що позивач є учасником корупції і розкрадання державного й комунального майна. Інформація в аналізованому висловлені відповідає критеріям фактологічного твердження. Інформація про позивача є негативною, здатна викликати до нього недовіру й неповагу, може бути принизливою для його честі й гідності і завдавати шкоди його діловій репутації.
Відповідно до висновку експерта №056/200 від 25 серпня 2021 року, який виконано експертом Українського бюро лінгвістичних експертиз Б.М. Ажнюком, є лінгвістичні підстави констатувати, що текстовий матеріал, наданий для експертизи, містить інформацію про те, що позивач дав своїй охороні дозвіл напасти на журналістів із застосування вогнепальної зброї. Інформацію подано, як таку, що має реальний, а не уявний або прогнозований характер. За всіма лінгвістичними параметрами інформація, наведена в аналізованому висловлені, відповідає критеріям фактологічного твердження. Наявні лінгвістичні підстави констатувати, що текстовий матеріал, наданий для експертизи, містить інформацію про те, що позивач є учасником корупції і розкрадання державного й комунального майна. Інформація виражена у формі фактологічних тверджень. Інформація про позивача є негативною, здатна викликати до нього недовіру й неповагу, може бути принизливою для його честі й гідності і завдавати шкоди його діловій репутації.
У Висновку експерта за результатами психологічного дослідження №3-29/11 від 29 листопада 2021 року, який виконано експертом Українського центру судових експертиз С.В. Линник, зроблено наступний висновок:
1. Ситуація поширення ОСОБА_1 у мережі Інтернет (веб-портал «Youtube») 14.06.2021 відеозапису із назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (посилання ІНФОРМАЦІЯ_3 постала для позивача значно психотравмуючою, потягла несприятливі зміни функціонування психоемоційної та соціальної сфер особистості. Публічні звинувачення у скоєнні протиправних дій обумовили почуття скривдженої честі, приниженої гідності, порушеної ділової репутації, погіршили психологічну якість життя позивача, спричинивши фіксацію негативних психологічних переживань (моральних страждань).
2. Орієнтовний еквівалент компенсації моральних страждань, заподіяних позивачу наслідками вищезазначеної ситуації, може становити 36 мінімальних заробітних плат.
Дослідивши характер спірних висловлювань щодо позивача та враховуючи висновки експертів, суд вважав, що спірна інформація була викладена у формі фактичного твердження та не є оціночним судженням, вказана інформація повідомляється чітко, точно та є констатацією факту того, що позивач дав своїй охороні дозвіл напасти на журналістів із застосування вогнепальної зброї. Інформацію подано, як таку, що має реальний, а не уявний або прогнозований характер. Матеріал містить інформацію про те, що позивач є учасником корупції і розкрадання державного й комунального майна. Інформація виражена у формі фактологічних тверджень. Інформація про позивача є негативною, здатна викликати до нього недовіру й неповагу, може бути принизливою для його честі й гідності і завдавати шкоди його діловій репутації. Вказане виключає можливість віднесення такої інформації до оціночних суджень, вона не є припущенням чи критикою позивача, та її можна перевірити на достовірність. Відповідач не надав доказів того, що перед поширенням інформації, про спростування якої заявляє позивач, перевірив її достовірність або отримав її з офіційних джерел. Тоді як, в матеріалах справи відсутні докази притягнення позивача до кримінальної відповідальності за відповідною інформацією, яка була поширена відповідачем. Відповідно, оприлюднена інформація щодо позивача в момент її публікації була недостовірною, особисті немайнові права позивача порушені та підлягають судовому захисту.
Однак, за відсутності доказів в частині обґрунтування суми відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих вимог.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Положенням статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18).
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №381/2767/19, від 20 грудня 2021 року у справі №134/55/19, від 28 червня 2022 року у справі №723/4697/20.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також має право на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки й напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена в судовому порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».
У пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (рішення ЄСПЛ від 27 лютого 2001 року у справі «Jerusalem v. Austria» №26958/95, пункт 43).
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції.
Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не лише «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, №30582/04, 32152/04, §188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Вирішуючи спір про визнання поширеної інформації недостовірною суд має дотримати баланс необхідності втручання в процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів.
Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов'язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору.
У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.
Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, №6538/74, §66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», №8734/79, §58, 25 березня 1985 року).
У своїх висновках Верховний Суд виходить з того, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.
За змістом позовної заяви та доводів апеляційної скарги, предметом спростування за позицією позивача ОСОБА_2 є висловлювання відповідача ОСОБА_1 , який є журналістом, поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 під час прямої трансляції на відеохостингу Youtube (канал «ІНФОРМАЦІЯ_7») під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » наступного змісту:
«ІНФОРМАЦІЯ_11»
На підтвердження позовних вимог позивач надав суду Звіт про науково-дослідну роботу, висновок експерта №056/200 від 25 серпня 2021 року та висновок експерта за результатами психологічного дослідження №3-29/11 від 29 листопада 2021 року.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Тобто, висновки лінгвістичних експертиз чи наукові висновки не мають визначального значення для розгляду справи, а вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, стосовно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також суд повинен розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб'єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати.
Позивач у цій справі на час поширення означених висловлювань був радником Київського міського голови з правових питань на громадських засадах, мав статус публічної особи, його діяльність на цій посаді впливала на суспільство значною мірою, відповідно, і суспільство може проявляти законний інтерес до інформації про позивача та його діяльність.
Переглядом наданого позивачем відеозапису апеляційний судом встановлено, що під час проведення прямого ефіру 14 червня 2021 року ОСОБА_1 не озвучував інформацію, яка стосується професійної діяльності ОСОБА_2 , що відповідало б критерію «суспільного інтересу» та цікавості з боку журналіста; не інформував суспільство про результати проведеного журналістського розслідування.
Перед тим як висловити оспорювану інформацію, ОСОБА_1 вказав, що «ІНФОРМАЦІЯ_12» (оригінал рос. мовою).
Проаналізувавши зміст висловлювань відповідача, як тих, які є предметом розгляду в цій справі, так і тих які передували оспорюваній інформації, колегія суддів вважає, що в них міститься інформація про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень (зокрема, щодо рейдерської діяльності, нападу на журналістку, обкрадання садового товариства,), яку можна перевірити на предмет її дійсності.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (рішення ЄСПЛ в справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дійсності поширеної відповідачем інформації про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень, внаслідок чого існують підстави вважати, що вона може бути недостовірною, негативною і такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, оскільки призводить до формування у суспільства негативного враження про нього і створює уявлення про те, що він причетний до протиправних дій.
Більш того, за текстом апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що напад на журналістку ОСОБА_8 , за його інформацією, здійснив ОСОБА_9 , а не позивач у справі. Наведене додатково підтверджено витягом з ЄРДР №12021111230000588 від 12 червня 2021 року, відповідно до якого відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 345-1 КК України внесено саме щодо ОСОБА_9 .
Отже, поширена відповідачем інформація містила місце вчинення злочину (СТ «Рябина»), характер дій особи, яким надано трактування, за змістом яких можна запідозрити участь ОСОБА_2 у кримінально-караних діяннях, що у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію» не є оціночними судженнями, оскільки містить фактичні дані про діяльність позивача та надають змогу перевірити висловлювання на предмет їх відповідної дійсності.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інформація, поширена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 під час прямої трансляції на відеохостингу Youtube (канал «ІНФОРМАЦІЯ_7») під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» є недостовірною, створює враження про позивача як особу, причетну до протиправних діянь, а відтак є такою, що порушує право позивача на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації.
Апеляційний суд також враховує, що 07 листопада 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення в справі EGILL EINARSSON v. ICELAND, яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2018 року, ключові висновки у якій сформульовані в контексті з'ясування того, чим за своєю суттю є звинувачення у вчиненні злочину: оціночним судженням чи твердженням про факт, схиляючись до того, що навіть припустивши теоретичну можливість визначення звинувачення у вчиненні злочину як оціночного судження, воно має мати фактологічну підставу, накшталт вироку, яким засуджено особу.
Також у цьому рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть спірні публічні особи, які викликали гарячі дебати своєю поведінкою та публічними коментарями, не повинні терпіти, коли їх публічно звинувачують у насильницьких злочинних діяннях, якщо такі заяви не підтверджуються фактами.
Результат аналізу наведеного свідчить про те, що навіть ті особи, які залучені до політичних баталій, повинні виявляти принаймні мінімальний рівень стриманості та пристойності. Незважаючи на градус критики, вона є допустимою, допоки базується на фактах, а не на безпідставних обвинуваченнях.
Отже, у випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №754/6964/21.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать, серед іншого витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 6, 8, 9 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №712/4126/22 відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ (п. 148).
За виготовлення Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №263/2021-ЗВ від 08 липня 2021 року позивачем сплачено 4 380,00 грн, що підтверджується Договором про надання послуг №5/2021 від 11 січня 2021 року, Актом наданих послуг №5-5/2021 від 08 липня 2021 року, Рахунком №1-2326 від 29 червня 2021 року та квитанцією АТ «Ощадбанк» №27 від 05 липня 2021 року.
За підготовку Звіту про науково-дослідну роботу від 19 серпня 2021 року позивачем понесено витрати у розмірі 14 400,00 грн, що підтверджується Договором про надання послуг від 30 червня 2021 року, Актом про виконання робіт від 25 серпня 2021 року, Рахунком №06/07/21 від 06 липня 2021 року та квитанціями АТ «Ощадбанк» №168, 169, 170 від 20 липня 2021 року.
За підготовку Висновку експерта №056/200 від 25 серпня 2021 року позивачем сплачено 3 600,00 грн, що підтверджується Договором про виконання робіт від 30 червня 2021 року, Актом про виконання робіт від 25 серпня 2021 року, Рахунком №0607/21 від 06 липня 2021 року та квитанцією АТ «КБ «Акордбанк» №262210043 від 20 липня 2021 року.
За підготовку за результатами експертного психологічного дослідження стосовно визначення розміру моральної шкоди позивачем сплачено 13 000,00 грн, шо підтверджується Договором №2-Е-14/09 від 14 вересня 2021 року, Актом виконаних робіт від 29 листопада 2021 року, Рахунком №2-14/09 від 14 вересня 2021 року та квитанцією АТ «КБ «Акордбанк» №262210027 від 21 вересня 2021 року.
Загальний розмір понесених позивачем судових витрат у зв'язку з розглядом справи становить 35 380,00 грн.
Частина перша статті 81 ЦПК України покладає на сторони обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У цій справі сторони не заявляли клопотань суду про огляд веб-сайту в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування змісту поширених відповідачем висловлювань.
Крім того, кожна сторона самостійно визначає обсяг доказів, які вважає достатніми та необхідними для доведення своєї правової позиції. Підстав вважати понесені позивачем витрати необґрунтованими колегія суддів не встановила, а оскільки під час ухвалення рішення у справі від 07 вересня 2023 року місцевий суд врахував Звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №263/2021-ЗВ від 08 липня 2021 року, Звіт про науково-дослідну роботу від 19 серпня 2021 року та Висновок експерта №056/200 від 25 серпня 2021 року, місцевий суд правомірно компенсував за рахунок відповідача 22 380,00 грн, за вирахуванням витрат на проведення експертного психологічного дослідження щодо визначення розміру моральної шкоди, який не враховувався судом при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги в частині додаткового рішення також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду першої інстанції у цій частині.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому додаткове рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу у цій частині - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Подільського районного суду від 13 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова