03 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/4279/25
номер провадження: 22-ц/824/3994/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року у складі судді Притули Н.Г., у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , третя особа: Північний офіс Державної аудиторської служби України, про повернення безпідставно набутих коштів,
У січні 2025 року акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Північний офіс Державної аудиторської служби України, про повернення безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_1 , працюючи на посаді інженера технолога 1 категорії у виробничому підрозділі локомотивне депо Козятин регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», перебував у відрядженнях у місті Києві у період з 2020 року по 2022 рік.
Позивач вказував, що для підтвердження своїх витрат на проживання під час відрядження відповідач надавав, зокрема: авансові звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт; квитанції фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) до прибуткового ордера; рахунки-фактури ФОП ОСОБА_2 ; копії договорів найму квартири, укладені з ФОП ОСОБА_2 ; копії реєстраційних документів ФОП ОСОБА_2 .
Зазначав, що протягом 2021-2022 років позивач відшкодував відповідачу витрати на проживання під час його відряджень у загальній сумі 552 500 грн 00 коп.
Північним офісом Державної аудиторської служби України було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності позивача та встановлено, що ФОП ОСОБА_2 не виконав власні зобов'язання та не надав послуги з проживання відповідно до умов договорів, укладених з працівниками локомотивного депо, що підтверджується копією акту від 29 січня 2024 року №05-21/6.
На підставі зазначеного акту позивач звернувся до відповідача ОСОБА_1 з вимогою про повернення коштів, однак таку вимогу відповідач залишив без реагування. Враховуючи те, що відповідач не повертає безпідставно отримані кошти, на підставі положень ст.1212 ЦК України позивач звернувся до суду з цим позовом.
З урахуванням наведеного, АТ «Українська залізниця» на підставі ст.1212 ЦК України просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь 552 500 грн 00 коп. безпідставно набутих коштів, що були отримані відповідачем в якості відшкодування вартості проживання під час відрядження.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року позов АТ «Українська залізниця» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» грошові кошти в сумі 552 500 грн 00 коп. та судовий збір в сумі 8 287 грн 50 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , працюючи інженером-технологом у локомотивному депо Козятин регіональної філії АТ «Українська залізниця», під час відряджень у 2020-2022 роках отримав 552 500 грн 00 коп. компенсації витрат на проживання за документами ФОП ОСОБА_2 . Однак за актом Північного офісу Державної аудиторської служби України від 29 січня 2024 №05-21/6 встановлено, що послуги проживання фактично не надавалися, а відповідач не довів понесення таких витрат, у зв'язку з чим суд першої інстанції визнав отримані кошти безпідставно набутими та такими, що підлягають поверненню відповідно до ст.1212 ЦК України.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, згідно з яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь витрати на правову допомогу у суді першої інстанції в розмірі 20 000 грн 00 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп. в суді апеляційної інстанції та сплачений судовий збір у розмірі 12 431 грн 25 коп. за подачу апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що сторонами у справі не заперечувалось та визнавалось перебування відповідача у відрядженнях, а також те, що надані відповідачем документи: посвідчення про відрядження; звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт; документи, видані ФОП ОСОБА_2 , квитанції до прибуткового касового ордера; договори оренди квартир, за періоди відряджень - були підставою для відшкодування відповідачу витрат на проживання. В позовній заяві чи у рішенні суду не зазначено обов'язку відповідача перевіряти, чи володіє ФОП ОСОБА_2 власним чи орендованим житлом.
Вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що саме відповідач має надати суду докази проживання у квартирах, які здавав йому ФОП ОСОБА_2 . При цьому позивач та суд не зазначили яким це законом передбачено. В позовній заяві та рішенні суду не зазначено чому документи, які надав відповідач за періоди відряджень, не підтверджують проживання позивача.
Вказує, що відповідач винаймав житло для проживання під час відрядження і в нього не було обов'язку перевіряти ФОП ОСОБА_2 чи надає він в оренду житло, яке йому належить особисто чи він винаймає його у когось. Суд першої інстанції не спростував заперечення відповідача, що акт перевірки уповноваженого органу не може бути єдиним і достатнім доказом порушення, а має оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами. В акті планової ревізії (сторінки 225-232. розділ «витрати на відрядження») безпідставні цитування позивачем та судом першої інстанції акту в частині встановлення відсутності надання ФОП ОСОБА_2 послуг з проживання, не спростовано час та місце надання послуг, не підтверджено наявність матеріальних (майнових) ресурсів та умов, необхідних для надання послуг.
Зазначає, що позивачем були отримані пояснення не від ФОП ОСОБА_2 , а від ОСОБА_3 від 09 листопадом 2023 року про неможливість надання підтверджуючих документів, а саме, у зв'язку з відсутністю в її власності чи оренді нерухомого майна та, відповідно, документів про право власності чи оренді на нього, та повідомила, що послуги за договорами не надавались, діяльність не здійснювалась, документи на проживання в квартирах надавались для оформлення авансових звітів про відрядження за певну плату.
Вказує, що суд не надав оцінку запереченням того, що ОСОБА_3 в своїх поясненнях зазначила, що саме у її власності чи оренді немає нерухомого майна. В матеріалах справи наявні договори оренди квартир, які ніким не оспорені та не скасовані. Наявність між сторонами договору виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі ст.1212 ЦК України.
Крім того зазначає, що під час підготовчого судового засідання відповідачем було заявлено клопотання про направлення справи за підсудністю, оскільки зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 , що територіально не відноситься до Шевченківського району міста Києва. Вказує, що посилання позивача в обґрунтування правильності визначення підсудності відповідно до ч.6 ст.28 ЦПК України не можуть братися до уваги, оскільки предметом спору у справі є повернення безпідставно набутих коштів, а не відшкодування шкоди, завданої майну. Також безпідставним є посилання позивача в обґрунтування дотримання вимог ЦПК України щодо визначення підсудності за ч.1 ст.28 ЦПК України, оскільки вказаний спір виник між позивачем, як власником або уповноваженим ним органом, та його колишнім працівником, однак предметом спору є повернення безпідставно одержаних коштів на підставі ст.1212 ЦК України, яка визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Таким чином, вказаний спір за своєю правовою природою, не є трудовим спором, а цивільно-правовим.
Північний офіс Державної аудиторської служби України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вказує, що посилання відповідача на те, що його зареєстроване місце проживання знаходиться у Вінницькій області, а тому, на його думку, справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва, не спростовують законності та обґрунтованості рішення по суті спору і не містять належного обґрунтування того, яким чином заявлене порушення підсудності вплинуло на повноту встановлення фактичних обставин, оцінку доказів та правильність застосування норм матеріального права. Фактично апеляційна скарга зводиться до переоцінки доказів, з якими відповідач не погоджується, без надання нових належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції.
Щодо доводів відповідача про те, що він не мав обов'язку перевіряти наявність у ФОП ОСОБА_4 нерухомості чи прав на її використання, а подані ним документи (авансові звіти, квитанції, договори) нібито підтверджують його проживання, то вказує, що предметом доказування у цій справі є не обов'язок перевірки, а факт реального понесення витрат на проживання та, відповідно, наявність або відсутність правової підстави для збереження отриманих від роботодавця коштів. Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із загального правила розподілу обов'язку доказування, а саме, кожна сторона доводить обставини, на які посилається. Саме відповідач, заперечуючи проти позову, мав надати докази фактичного проживання (або найму житла в інших осіб у ті ж періоди) та вказати адресу проживання. Натомість судом встановлено, що відповідач не підтвердив фактичне проживання та не вказав адресу, де він мешкав у періоди відряджень. Крім того, встановлені під час державного фінансового контролю обставини свідчать про те, що послуги за договорами ФОП ОСОБА_2 не надавались, а документи оформлялись для авансових звітів за плату. За таких умов формальна наявність квитанцій і договорів не підтверджує факту реального проживання та реального надання послуг, а отже не створює достатньої правової підстави для збереження отриманого відшкодування.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду інженера технолога 1 категорії у виробничому підрозділі локомотивне депо Козятин регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» перебував у відрядженнях в місті Києві в наступні періоди: 03 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року, 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року, 04 січня 2021 року по 29 січня 2021 року, 04 лютого 2021 року по 28 лютого 2021 року, 01 березня 2021 року по 30 березня 2021 року, 31 березня 2021 року по 29 квітня 2021 року, 30 квітня 2021 року по 29 травня 2021 року, 31 травня 2021 року по 29 червня 2021 року, 12 липня 2021 року по 26 липня 2021 року, 30 серпня 2021 року по 28 вересня 2021 року, 29 вересня 2021 року по 28 жовтня 2021 року, 29 жовтня 2021 року по 27 листопада 2021 року, 29 листопада 2021 року по 28 грудня 2021 року, 29 грудня 2021 року по 27 січня 2022 року, 28 січня 2022 року по 26 лютого 2022 року, що підтверджується копіями посвідчень про відрядження.
На підставі Звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 30 листопада 2020 року, 31 грудня 2020 року, 29 січня 2021 року, 28 лютого 2021 року, 30 березня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 29 травня 2021 року, 29 червня 2021 року, 26 липня 2021 року, 28 вересня 2021 року, 28 жовтня 2021 року, 27 листопада 2021 року, 28 грудня 2021 року, №5 від 27 січня 2022 року, від 28 лютого 2022 року та документів, виданих ФОП ОСОБА_2 , а саме:
квитанції до прибуткового касового ордера №35350 від 03 листопада 2020 року на суму 36 400 грн 00 коп., квитанції від 03 листопада 2020 року про сплату 36 400 грн 00 коп. за проживання за період 03 листопада - 30 листопада 2020 року, рахунку-фактури №35350 від 03 листопада 2020 року на суму 36 400 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №35319 від 01 грудня 2020 року на суму 40 300 грн 00 коп., квитанції від 01 грудня 2020 року про сплату 40 300 грн 00 коп. за проживання за період 01 грудня - 31 грудня 2020 року, рахунку-фактури №35119 від 01 грудня 2020 року на суму 40 300 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №2771240 від 04 січня 2021 року на суму 33 800 грн 00 коп., квитанції від 04 січня 2021 року про сплату 33 800 грн 00 коп. за проживання за період 04 січня - 29 січня 2021 року, рахунку-фактури №2771240 від 04 січня 2021 року на суму 33 800 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №2771276 від 04 лютого 2021 року на суму 32 500 грн 00 коп., квитанції від 04 лютого 2021 року про сплату 32 500 грн 00 коп. за проживання за період 04 лютого - 28 лютого 2021 року, рахунку-фактури №2771276 від 04 лютого 2021 року на суму 32 500 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №2774497 від 01 березня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 01 березня 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 01 березня - 30 березня 2021 року, рахунку-фактури №2774497 від 01 березня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №2774520 від 31 березня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 31 березня 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 31 березня - 29 квітня 2021 року, рахунку-фактури №2774520 від 31 березня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №24364 від 30 квітня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 30 квітня 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 30 квітня - 29 травня 2021 року, рахунку-фактури №24364 від 30 квітня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №68535 від 31 травня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 31 травня 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 31 травня -29 червня 2021 року, рахунку-фактури №68535 від 31 травня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №65404 від 12 липня 2021 року на суму 19 500 грн 00 коп., квитанції від 12 липня 2021 року про сплату 19 500 грн 00 коп. за проживання за період 12 липня - 26 липня 2021 року, рахунку-фактури №65404 від 12 липня 2021 року на суму 19 500 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №45749 від 30 серпня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 30 серпня 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 30 серпня - 28 вересня 2021 року, рахунку-фактури №35350 від 03 листопада 2020 року на суму 36400 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №45678 від 29 вересня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 29 вересня 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 29 вересня - 28 жовтня 2021 року, рахунку-фактури №54678 від 29 вересня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №50689 від 29 листопада 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 29 листопада 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 29 листопада - 28 грудня 2021 року, рахунку-фактури №50928 від 29 жовтня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №50777 від 29 грудня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 29 грудня 2021 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 29 грудня 2021 року - 27 січня 2022 року, рахунку-фактури №50777 від 29 грудня 2021 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
квитанції до прибуткового касового ордера №50326 від 28 січня 2022 року на суму 39 000 грн 00 коп., квитанції від 28 січня 2022 року про сплату 39 000 грн 00 коп. за проживання за період 28 січня - 26 лютого 2022 року, рахунку-фактури №50326 від 28 січня 2022 року на суму 39 000 грн 00 коп.;
договорів оренди квартир за періоди відряджень - позивач відшкодував відповідачу витрати на проживання в загальній сумі 552 500 грн 00 коп.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а тому не підлягають доказування відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню,
Судом першої інстанції встановлено, що Державна аудиторська служба України в період з 08 січня 2024 року по 29 січня 2024 року проводила перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» за період з 01 липня 2020 року по 30 червня 2023 року, що підтверджується витягом з Акту від 29 січня 2024 року №05-21/6.
Згідно з вказаним Актом Державної аудиторської служби України від 29 січня 2024 року №05-21/6 було отримано пояснення від ФОП ОСОБА_2 про неможливість надання документів, що підтверджують факт надання послуг проживання відрядженим особам «… у зв'язку з відсутністю в моїй власності чи оренді нерухомого майна та відповідно документів про право власності чи оренди на нього, та повідомляю, що послуги за договорами не надавались, діяльність не здійснювалась, документи на проживання в зазначених квартирах надавались людям для оформлення авансових звітів про відрядження за певну плату».
Отже, ревізією встановлено відсутність надання ФОП ОСОБА_2 послуг з проживання, не підтверджено час та місце надання послуг, не підтверджено наявність матеріальних (майнових) ресурсів та умов, необхідних для надання послуг, тобто не встановлена товарність операцій щодо надання ФОП ОСОБА_2 послуг з проживання відрядженим працівникам.
Проте відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували фактичне надання ФОП ОСОБА_2 послуг з проживання у місті Києві в періоди відряджень. Самі по собі квитанції, рахунки-фактури та договори не доводять реальності надання послуг, тоді як матеріалами ревізії встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_2 можливостей для їх надання.
Крім того, відповідач ОСОБА_1 не надав жодних доказів фактичного проживання у місті Києві в зазначені періоди, зокрема не підтвердив оренду житла в інших осіб та не повідомив адресу свого проживання під час відряджень.
Установивши наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати доведеним понесення відповідачем витрат на проживання.
Зі змісту прозову вбачається, що АТ «Укрзалізниця» просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь 552 500 грн 00 коп. саме як безпідставно набуті кошти на підставі ст.1212 ЦК України.
Так, у відповідності до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Для виникнення зобов'язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Главою 83 ЦК України врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Зазначені висновки щодо кондиційних зобов'язань є усталеними, неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням встановлених у справі обставин, відповідно до яких АТ «Укрзалізниця» відшкодувало ОСОБА_1 витрати на проживання під час відряджень у місті Києві у 2020-2022 роках на підставі документів, виданих ФОП ОСОБА_2 , які не підтверджують фактичного надання послуг проживання та реального понесення таких витрат, а також з огляду на те, що ОСОБА_1 не довів фактичного проживання у зазначені періоди, колегія суддів дійшла висновку, що отримані ним 552 500 грн 00 коп. є безпідставно набутими та перебувають у його володінні без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим позивач мав право звернутися до суду з позовом про їх стягнення на підставі ст.1212 ЦК України.
Обраний позивачем спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин та не суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки предметом судового розгляду є перевірка доводів про безпідставне збереження майна за рахунок іншої особи, а не формальне підтвердження права власності на спірні грошові кошти.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відхилив доводи представника відповідача - адвоката Кузьмінського Ю.В. про те, що ОСОБА_3 не уповноважена представляти ФОП ОСОБА_2 в Державній аудиторській службі, оскільки згідно з довіреністю від 02 липня 2020 року, Фролова Р.В. уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2 в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, органах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності з усіх питань, що стосуються ОСОБА_2 (а.с.80-81, т.1).
При цьому колегія суддів враховує, що посилання представника відповідача на можливі порушення під час проведення аудиту чи відсутність повноважень у ОСОБА_3 при наданні пояснень Державній аудиторській службі України не спростовують встановлених у справі обставин, оскільки такі доводи могли бути підставою для оскарження Акта Державної аудиторської служби України від 29 січня 2024 року №05-21/6 у встановленому законом порядку.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 або інші заінтересовані особи оскаржували зазначений акт ревізії та він був визнаний протиправним чи скасований у судовому порядку, у зв'язку з чим цей акт підлягає оцінці судом разом з іншими доказами у справі.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє й аналогічні доводи в апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Щодо твердження відповідача про віднесення отриманих спірних коштів до заробітної плати та, як наслідок, неможливості їх стягнення, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно зазначено, що ст.121 КЗпП України визначено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
У свою чергу ст.94 КЗпП України передбачає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Так, ст.1215 ЦК України визначає, що не підлягає поверненню безпідставно набуті, зокрема, 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі) вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.
Отже, системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що витрати на відрядження не входять до структури заробітної плати (див. постанову Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 910/24323/16).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що отримані ОСОБА_1 кошти не є заробітною платою чи іншим платежем, прирівняним до неї, а тому положення ст.1215 ЦК України щодо неповернення таких виплат у цьому випадку не застосовуються.
Отже, правильно установивши фактичні обставини справи та характер правовідносин які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом умов для задоволення позовних вимог АТ «Укрзалізниця»до ОСОБА_1 , третя особа: Північний офіс Державної аудиторської служби України, про повернення безпідставно набутих коштів.
Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення правил територіальної підсудності, з тих підстав, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є адреса: АДРЕСА_1 , а тому, на думку відповідача, справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва, то колегія суддів вважає їх безпідставними, виходячи з такого.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» вказувала, що позов подається за місцезнаходженням позивача відповідно до правил ч.1 ст. 28 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Офіційним місцем реєстрації Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» є адреса: 01601 місто Київ, вул. Лисенка, 6, що відноситься до територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва.
Отже, враховуючи, що спір виник між Регіональною філією «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 у зв'язку з виплатою компенсації витрат на відрядження під час виконання ним трудових обов'язків, колегія суддів дійшла висновку, що такі правовідносини виникли з трудових.
Сам по собі факт того, що спірні кошти не входять до структури заробітної плати та мають компенсаційний характер, цього не змінює.
При цьому ч.1 ст.28 ЦПК України не ставить застосування правил альтернативної підсудності у залежність від того, хто саме звертається до суду - працівник чи роботодавець.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що даний позов правомірно розглянуто Шевченківським районним судом міста Києва.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 березня 2026 року.
Головуючий
Судді: