про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
23 березня 2026 р. Справа № 120/3476/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар Павло Анатолійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
У відповідності до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Ст. 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду.
Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені ст. 160, 161 КАС України.
Норми ст. 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку з чим недотримання положень даних норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.
Згідно із ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Суд зауважує, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено ЗУ "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" визначено, що за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалі позовної заяви слідує, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру.
Таким чином, при зверненні до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами розмір судового збору становить 1311,20 грн
Водночас, позивачем до позовної заяви не долучено доказів сплати судового збору у вищевказаному розмірі. Натомість позивач зазначає, що звільнений від його сплати на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
В контексті наведеного суд звертає увагу на наступне.
П. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Отже, згідно вказаних правових приписів судовий збір не справляється військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і які саме у цьому становищі подають позов до суду у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Ч. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ) встановлено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Поняття військового обов'язку розкривається в ст. 1 Закону №2232-ХІІ, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
В той же час суд наголошує, що предмет позову не стосується виконання позивачем військового або службового обов'язку, а отже не підпадає під сферу дії п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до п.12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Обставин які б спростовували такі висновки суду в позовній заяві не зазначено, як і не наведено інших підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.
Крім того, відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (12 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи№640/7310/19, провадження № 11-905заі19 (ЄДРСРУ № 88265312).
Поряд з цим, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Позивач зобов'язаний не просто заявити вимогу, а пояснити, чому вона на його думку, законна.
Незгода позивача із діями відповідача має бути мотивованою: вказувати, які саме норми права порушено.
В даному випадку, позивачем чином не вказано підстав позову, не обґрунтовано позовні вимоги з точки нормативного обґрунтування.
Суд зауважує, що вимоги КАС України зобов'язують позивача вказати підстави позову, однак одна лише незгода і діями/бездіяльністю не є достатнім обґрунтуванням підставою позову.
Простої фрази «я не згоден» для адміністративного суду недостатньо - потрібно довести протиправність дій чи бездіяльності.
Відтак з метою приведення позовної заяви у відповідність вимогам КАС України позивачу необхідно належним чином обґрунтувати позовні вимоги вказавши підстави позову з його нормативним обґрунтуванням.
За правилами, визначеними ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Запропонувати позивачу у 10 денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Комар Павло Анатолійович