18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 621/2675/23
провадження № 61-5905св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ;
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного Анатолія Олексійовича на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року у складі судді Овдієнка В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 23 квітня 1988 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають двох повнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З червня 2022 року між ними припинилися шлюбні відносини, оскільки вони мають різні погляди на життя, шлюб та сім'ю, ведення спільного господарства, а також несумісні характери. За час спільного життя відповідач нехтував сімейними цінностями, за його ініціативи виникали сварки, свідками яких були діти. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе. На примирення позивачка не згодна. В добровільному порядку через органи РАЦС відповідач не бажає розірвати шлюб.
ОСОБА_1 зазначила, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , було придбано:
- 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель загальною площею 416,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який було зареєстроване саме за нею;
- житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстроване за відповідачем;
- транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2 148 куб. см.
Вказане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки з 21 вересня 1998 року вона є фізичною особою-підприємцем, має стабільний та достатній рівень матеріального забезпечення, який дозволяв та дозволяє їй придбавати рухоме та нерухоме майно для ведення підприємницької діяльності.
Відповідно до звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, який отриманий ДПІ у Зміївському районі, дохід ОСОБА_1 за 2004 рік складав 374 391,76 грн. Частина нежитлової будівлі площею 416 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , використовується ОСОБА_1 для ведення підприємницької діяльності.
За договором купівлі-продажу від 01 грудня 2004 року № 74/100 вартість частини нежитлової будівлі з відповідною частиною надвірних будівель складала 51 000 грн. Покупцем була саме вона. В договорі купівлі-продажу відсутня інформація про те, що відповідач ОСОБА_2 надавав грошові кошти, або частину грошових коштів на придбання нежитлової будівлі, а також - інформація щодо подання письмової згоди ОСОБА_2 , як чоловіка, на придбання нежитлової будівлі його дружиною ОСОБА_1 , що свідчить про придбання нею цієї будівлі за особисті кошти, отримані від підприємницької діяльності.
Реєстрацію речових прав на житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 , було здійснено на ОСОБА_2 , оскільки вони спільно проживали та вели спільний побут, а підстав для розірвання шлюбу та розподілу майна подружжя на той час не було. Однак цей житловий будинок є її особистою приватною власністю, оскільки його будівництво проводилося за її кошти, які вона отримала як фізична особа-підприємець. Загальний обсяг отриманих доходів від підприємницької діяльності за період з 2010 по 2022 роки склав 10 947 010,27 грн. Отже, маючи достатньо отриманих коштів від ведення підприємницької діяльності, вона за власні кошти збудувала цей житловий будинок.
Посилання ОСОБА_2 щодо будівництва цього будинку за власні кошти не підтверджені належними доказами, а кошти отримані від відчуження житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , на суму 16 905 грн, є недостатніми для будівництва житлового будинку.
Щодо транспортного засобу Daimler-Chrysler 213, реєстраційний номер НОМЕР_1 , то ОСОБА_2 не заперечував проти визнання цього майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати шлюб, який зареєстрований між сторонами у Зміївському відділі реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис від 23 квітня 1988 року № 07, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_3 , визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 наступне майно:
- житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстрований в КП «Зміївське БТІ» 03 грудня 2012 року, реєстраційний номер 38387889;
- нежитловий будинок з відповідною часткою надвірних будівель загальною площею 416,3 кв. м, приміщень в нежитловому будинку літ. А-1, а саме: 2-1 площею 22,8 кв. м, 2-2 площею 7,0 кв. м, 2-3 площею 7,0 кв. м, 2-4 площею 8,1 кв. м, 2-5 площею 11,6 кв. м, 2-6 площею 10,8 кв. м, 2-7 площею 48,0 кв. м, 2-8 площею 19,5 кв. м, 2-9 площею 98,6 кв. м, 2-10 площею 10,0 кв. м, 2-11 площею 4,4 кв. м, 2-12 площею 4,0 кв. м, 2-13 площею 13,4 кв. м, 3-1 площею 4,0 кв. м, 3-2 площею 9,7 кв. м, підвал: II площею 62,5 кв. м, III площею 2,5 кв. м, IV площею 2,3 кв. м, V площею 70,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в державному реєстрі правочинів за № 319549 від 01 грудня 2014 року;
- транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2 148 куб. см, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 23 травня 2008 року.
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна, набутого під час шлюбу, визнання права власності на частку майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що в період його шлюбу з ОСОБА_1 було набуто у власність:
- 74/100 частки нежитлової будівлі загальною площею 535,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 2004 року;
- нежитловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс) загальною площею 334 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 ;
- житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 ;
- двокімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 ;
- транспортний засіб Toyota Land Cruiser 120, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 ;
- транспортний засіб Volkswagen LT 46, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 ;
- транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску,який належить ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 вважає, що 74/100 частини нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , мають бути визнані його особистою приватною власністю, оскільки вона була придбана за його особисті кошти, а саме за рахунок коштів від продажу спадкового майна, після смерті його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , - житлового будинку з придомовою територією та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , земельної ділянки площею 0,0750 га для ведення садівництва, що знаходиться на території Калуської міської ради, садове товариство «Мрія» в районі АТП Івано-Франківської області, а також коштів, що знаходились на вкладах по рахунку № НОМЕР_7 , компенсаційних рахунків № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 .
Покупцем у договорі купівлі-продажу зазначена ОСОБА_1 та за нею зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно, оскільки на час реєстрації права власності на це майно вона здійснювала господарську діяльність, а підстави для розподілу майна на той момент були відсутні.
Вказану нерухомість ОСОБА_2 тривалий період часу ремонтував, обслуговував та здійснював реконструкцію, зокрема він за власні кошти здійснив добудову до цього об'єкта у вигляді технічного приміщення-котельні. За домовленістю сторін, зазначений об'єкт нерухомості мав слугувати додатковим джерелом заробітку для забезпечення потреб сім'ї шляхом здійснення підприємницької діяльності. Приміщення частково використовується під потреби продуктового магазину та цеху з виготовлення хлібо-пекарських виробів.
ОСОБА_1 з 1998 року є фізичною особою-підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність, однак сторони спільно вели бізнес та здійснювали підприємницьку діяльність в інтересах та на забезпечення потреб сім'ї. ОСОБА_2 не мав потреби для реєстрації фізичної особи-підприємця, оскільки він зосереджував свою діяльність на розбудові та ремонті придбаних об'єктів для успішного ведення сімейного бізнесу.
Вартість об'єктів рухомого та нерухомого майна, набутого сторонами за період шлюбу спільно складає 9 131 781 грн, а виходячи з рівності часток подружжя при поділі майна, сторонам належить 1/2 від загальної вартості об'єктів рухомого та нерухомого майна у розмірі 4 565 890,50 грн. Тому ОСОБА_2 вважає за необхідне провести розподіл сумісно нажитого майна наступним чином:
1) за ОСОБА_2 визнати право власності на наступні об'єкти рухомого та нерухомого майна з припиненням права власності на зазначені об'єкти за ОСОБА_1 , а саме визнати право власності за ОСОБА_2 на:
- житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 3 500 000 грн;
- транспортний засіб Volkswagen LT 46, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , вартістю 410 000 грн;
- 1/2 частку нежитлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс), загальною площею 334 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 360 000 грн.
2) за ОСОБА_1 визнати право власності на наступні об'єкти рухомого та нерухомого майна з припиненням права власності на зазначені об'єкти за ОСОБА_2 , а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на:
- двокімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 2 900 000 грн;
- транспортний засіб Toyota Land Cruiser 120, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , вартістю 777 000 грн;
- транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, вартістю 184 781 грн;
- 1/2 частку нежитлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс), загальною площею 334 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 360 000 грн.
Таким чином, загальна вартість об'єктів рухомого та нерухомого майна, які ОСОБА_5 просить залишити за ОСОБА_1 , складає 4 541 781 грн, що на 48 219 грн менше 1/2 вартості спільного сумісного майна.
Зазначений розподіл враховує інтереси обох сторін, оскільки тільки один об'єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення буде у спільній частковій власності по 1/2 частці кожному, а на інше майно сторони отримають право власності на цілісні відокремлені об'єкти рухомого та нерухомого майна відповідно до їх часток, зокрема по житловому об'єкту та рухомому майну. Разом з тим, ОСОБА_1 отримає компенсацію за різницю вартості майна у розмірі 48 219 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив:
- визнати за ним право особистої приватної власності на 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- припинити право власності на 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ;
- визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним припиненням права спільної сумісної власності з ОСОБА_1 ;
- визнати за ним право власності на транспортний засіб Volkswagen LT 46, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , об'єм двигуна 2 461 куб. см, з одночаснимприпиненнямправа спільної сумісної власності з ОСОБА_1 ;
- визнати за ним право власності на 1/2 частину нежитлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс), загальною площею 334 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_5 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , з одночасним припиненням права спільної сумісної власності з ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс), загальною площею 334 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_5 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2 148 куб. см, з одночаснимприпиненнямправа спільної сумісної власності з ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб Toyota Land Cruiser 120, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_12 , об'єм двигуна 3956 куб. см, з одночасним припиненням права спільної сумісної власності з ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , зареєстрований 23 квітня 1988 року Виконавчим комітетом Лиманської сільської ради Зміївського району Харківської області, актовий запис № 07, розірвано. Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишено без змін. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:
1) визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 . Іншу 1/2 частку цього житлового будинку залишено у власності ОСОБА_2 ;
2) визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нерухомого майна у вигляді 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, загальною площею 416,3 кв. м, приміщень в нежитловому будинку літ. А-1, а саме: 2-1 площею 22,8 кв. м, 2-2 площею 7,0 кв. м, 2-3 площею 7,0 кв. м, 2-4 площею 8,1 кв. м, 2-5 площею 11,6 кв. м, 2-6 площею 10,8 кв. м, 2-7 площею 48,0 кв. м, 2-8 площею 19,5 кв. м, 2-9 площею 98,6 кв. м, 2-10 площею 10,0 кв. м, 2-11 площею 4,4 кв. м, 2-12 площею 4,0 кв. м, 2-13 площею 13,4 кв. м, 3-1 площею 4,0 кв. м, 3-2 площею 9,7 кв. м, підвал: II площею 62,5 кв. м, III площею 2,5 кв. м, IV площею 2,3 кв. м, V площею 70,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Іншу 1/2 частку цього нерухомого майна у вигляді 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель залишено у власності ОСОБА_1 ;
3) визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс), загальною площею 334 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Іншу 1/2 частку цього нежитлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (торгівельного комплексу) залишено у власності ОСОБА_2 ;
4) визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири, загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Іншу 1/2 частку цієї квартири залишено у власності ОСОБА_2 ;
5) визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2 148 куб. см;
6) визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб Volkswagen LT 46, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , об'єм двигуна 2 461 куб. см;
7) визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу Toyota Land Cruiser 120, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_12 , об'єм двигуна 3 956 куб. см. Іншу 1/2 частку цього транспортного засобу залишено у власності ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог первісного позову ОСОБА_1 та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що фактично сторони припинили шлюбні відносини, відповідач ОСОБА_5 не заперечував щодо розірвання шлюбу, тому подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача та відповідача.
Жодною зі сторін не спростовано презумпцію належності спірного майна подружжю на праві спільної сумісної власності. Для придбання спірного майна ОСОБА_1 мала кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності, а ОСОБА_2 - від продажу спадкового майна після смерті батька ОСОБА_8 .
Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , є зареєстрованим місцем проживання обох з подружжя. ОСОБА_1 постійно проживає в цьому житловому будинку, а ОСОБА_2 , за яким зареєстроване право власності на житловий будинок, є платником житлово-комунальних послуг. Оскільки між сторонами немає згоди щодо залишення вказаного домоволодіння одному з подружжя, а навпаки, кожен вимагав визнати за собою право власності на це домоволодіння у цілому, то його належить залишити сторонам в рівних частках.
Щодо 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, загальною площею 416,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , то суд також дійшов висновку про залишення сторонам в рівних частках, оскільки ОСОБА_1 продовжує здійснювати підприємницьку діяльність з використанням вказаного нежитлового приміщення, а ОСОБА_2 використовує це нерухоме майно для отримання доходу.
В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 вимагав визнати право власності на нежитловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс) загальною площею 334 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках за сторонами. ОСОБА_1 заперечувала проти вимог зустрічної позовної заяви, проте будь-яких вимог щодо іншого варіанту розподілу цього нежитлового приміщення не заявила. За таких обставин, суд вважав необхідним залишити вказану нежитлову будівлю з відповідною часткою надвірних будівель сторонам в рівних частках.
З приводу транспортних засобів Daimler-Chrysler 213, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Volkswagen LT 46, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , сторони висловили узгоджені позиції щодо залишення першого транспортного засобу ОСОБА_1 , а другого - ОСОБА_2 . Такий варіант розподілу вказаних транспортних засобів відповідає як позиціям сторін, так і принципу рівності часток подружжя.
Щодо зареєстрованих на праві власності на ім'я ОСОБА_2 двокімнатної квартири загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , та транспортного засобу Toyota Land Cruiser 120, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , суд взяв до уваги, що ОСОБА_1 будь-яких вимог щодо цього майна не заявляла, натомість заперечувала проти вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , яким пропонувалося передати їй це майно в рахунок її частки у спільному майні подружжя. Однак суд не погодився з доводами зустрічної позовної заяви щодо передачі у власність ОСОБА_2 спірних житлового будинку та 74/100 нежитлової будівлі, так як згоди щодо можливого розподілу цього майна таким чином, що одному з подружжя передається квартира, а іншому - транспортний засіб, між сторонами немає.
Вказане майно є нерівнозначним одне одному як за цільовим призначенням, так і за вартістю, тому спірні квартиру та транспортний засіб Toyota Land Cruiser 120 належить залишити сторонам у рівних частках.
Додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 31 травня 2024 року у задоволенні вимоги представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000 грн відмовлено.
Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що у заяві представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_9 не наведено обґрунтування, з посиланням на належні та допустимі докази, з яких би вбачалося, що відсоток задоволеної частини вимог ОСОБА_2 та відсоток вимог ОСОБА_1 , у задоволенні яких відмовлено, переважає аналогічний показник щодо вимог, вирішених судом на користь ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного А. О., представника ОСОБА_2 - адвоката Мойсюка А. М. залишено без задоволення, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 31 травня 2024 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Додаткове рішення суду також відповідає нормам матеріального і процесуального права та доводами скарги не спростоване.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тільний А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про поділ спільного майна подружжя та ухвалити в цій частині нове рішення.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14, від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 654/3751/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 557/14/20-ц, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, а також - не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Зміївського районного суду Харківської області.
16 червня 2025 року справа № 621/2675/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного А. О. мотивована тим, що 11 жовтня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мойсюк А. М. ознайомився з матеріалами справи та отримав копію ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, в якій було роз'яснено право подачі відзиву на позовну заяву та строк його подачі, що складав 15 днів з дня отримання копії ухвали. Однак відзив на позовну заяву ОСОБА_1 подав лише 07 листопада 2023 року, тобто з пропуском процесуального строку, тому місцевий суд мав залишити його без розгляду.
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права, визначені частинами третьою, шостою, дев'ятою статті 212 ЦПК України, оскільки без відповідної ухвали проведено судове засідання за участі представника ОСОБА_2 - адвоката Мойсюка А. М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В матеріалах справи відсутній звіт про оцінку майна, який мав бути виконаний відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а наявні лише довідки про найбільш вірогідну ціну рухомого та нерухомого майна, які не можуть братися до уваги як докази, натомість суд першої інстанції, на що не звернув увагу й суд апеляційної інстанції, долучив ці довідки до матеріалів справи та визнав їх доказами.
Визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нерухомого майна у вигляді 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, загальною площею 416,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що вказане майно було придбано за особисті кошти фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , тому воно не підлягало поділу. ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів наявності у нього доходів та сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу цього нерухомого майна. Протягом спільно проживання ОСОБА_10 не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, взагалі ніякого відношення не мав та не має до підприємницької діяльності ОСОБА_1 . Крім того, з лютого 2023 року ОСОБА_2 перебуває за кордоном у Федеративній Республіці Німеччина.
Будівництво житлового будинку загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , також здійснено за кошти ОСОБА_1 , що підтверджується належними та допустимими доказами, а саме доходами, які вона отримала відповідно до податкових декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 23 квітня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого набули у власність спірне рухоме та нерухоме майно, а саме:
- житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель загальною площею 416,3 кв. м, приміщень в нежитловому будинку літ. А-1, а саме: 2-1 площею 22,8 кв. м, 2-2 площею 7,0 кв. м, 2-3 площею 7,0 кв. м, 2-4 площею 8,1 кв. м, 2-5 площею 11,6 кв. м, 2-6 площею 10,8 кв. м, 2-7 площею 48,0 кв. м, 2-8 площею 19,5 кв. м, 2-9 площею 98,6 кв. м, 2-10 площею 10,0 кв. м, 2-11 площею 4,4 кв. м, 2-12 площею 4,0 кв. м, 2-13 площею 13,4 кв. м, 3-1 площею 4,0 кв. м, 3-2 площею 9,7 кв. м, підвал: II площею 62,5 кв. м, III площею 2,5 кв. м, IV площею 2,3 кв. м, V площею 70,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс) загальною площею 334 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- двокімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 ;
- транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2 148 куб. см;
- транспортний засіб Volkswagen LT 46, реєстраційний номер НОМЕР_6 , 2006 року випуску, шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , об'єм двигуна 2 461 куб. см;
- транспортний засіб Toyota Land Cruiser 120, реєстраційний номер НОМЕР_5 , 2007 року випуску, шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_12 , об'єм двигуна 3 956 куб. см.
Право власності на 74/100 частин нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, приміщень в нежитловому будинку літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано на ім'я ОСОБА_11 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 01 грудня 2004 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В. І., звітом про незалежну оцінку вартості від 12 березня 2004 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 350117391 від 12 жовтня 2023 року.
За умовами цього договору, вартість майна складала 51 000 грн, ОСОБА_11 сплатила 21 000 грн продавцю ОСОБА_12 до підписання договору, а решту 30 000 грн зобов'язалася сплатити до грудня 2004 року (т.1 а.с.24-33, 84, 85, 103, 104, 124, 125, 143, 144, т.2 а.с.73-75, 179-181, т.3 а.с.7-9, 83-118).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 02 червня 2023 року № 334363942, від 12 жовтня 2023 року № 350114585, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30 листопада 2012 року виконкомом Лиманської сільської ради, витягу КП «Зміївське БТІ» про державну реєстрацію прав від 03 грудня 2012 року № 36524890, листа директора КП «Зміївське БТІ» від 08 серпня 2023 року № 1722, договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 30 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Білозьоровою Г. А., право власності на житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 , на нежитловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс) загальною площею 334 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , а також на двокімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 зареєстроване на ім'я ОСОБА_5 (т.1 а.с. 34, 35, 55, 158, 159, 160, т.2 а.с.45-47, 76-78, 182-184, т.3 а.с.5, 6).
Даними листа Головного сервісного центру МВС від 28 червня 2023 року № 31/1042АЗ-13792-2023, звіту ТОВ «РЕГІОН-ЕКСПЕРТ» від 24 липня 2023 року № 319 з оцінки колісного транспортного засобу підтверджується право власності ОСОБА_11 на транспортний засіб Daimler-Chrysler 213, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2 148 куб. см, вартістю 184 781 грн (т. 1 а. с. 36, 37, 86, 105, 126, 145).
ОСОБА_5 належить транспортний засіб Volkswagen LT 46, реєстраційний номер НОМЕР_6 , 2006 року випуску, шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , об'єм двигуна 2 461 куб. см, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 , а також - транспортний засіб Toyota Land Cruiser 120, реєстраційний номер НОМЕР_5 , 2007 року випуску, шасі (кузов, коляска, рама) НОМЕР_12 , об'єм двигуна 3 956 куб. см, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 (т.1 а.с.38, 39, т.2 а.с.41).
В довідках ФО-П ОСОБА_13 , наданих представником відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_9 , зазначено, що найбільш вірогідна вартість:
- житлового будинку загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 , складає 3 500 000 грн (т.2 а.с.49-54, 155-160);
- 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель загальною площею 416,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , складає 3 200 000 грн (т.2 а.с.55-60, 161-166);
- нежитлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (торгівельний комплекс) загальною площею 334 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , складає 1 360 000 грн (т.2 а.с.67-72, 173-178);
- двокімнатної квартири загальною площею 78,8 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 , складає 2 900 000 грн (т.2 а.с.43-48, 149-154);
- транспортного засобу Volkswagen LT 46, реєстраційний номер НОМЕР_6 , 2006 року випуску, складає 410 000 грн (т.2 а.с.35-38, 141-144).
- транспортного засобу Toyota Land Cruiser 120, реєстраційний номер НОМЕР_5 , 2007 року випуску, складає 777 000 грн (т.2 а.с.39-42, 145-148).
Представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_14 вважав такі довідки недопустимими доказами, на спростування надав звіти про оцінку майна, згідно з якими вартість:
- житлового будинку загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 , складає 1 151 475 грн (т.4 а.с.4-29);
- 74/100 частки нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель загальною площею 416,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , складає 1 535 300 грн (т.4 а.с.30-60).
Доказів на підтвердження вартості іншого майна представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_14 не надав.
Даними свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В00 № 620649, інформації з особистого електронного кабінету платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за період з 2012 по 2022 роки, звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за 2004 рік підтверджується, що ОСОБА_11 є фізичною особою-підприємцем, отримувала дохід від здійснення підприємницької діяльності, код згідно з КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. За 2004 рік обсяг виручки ОСОБА_11 від реалізації товарів склав 374 391,76 грн. В період з 2010 по 2022 роки ОСОБА_11 отримала загальний дохід від здійснення підприємницької діяльності 10 947 010,27 грн (т.1 а.с.24, т.3 а.с.4, 53-82).
Отже, ОСОБА_1 мала кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності, для придбання спірного майна.
Разом з тим, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 23 вересня 2004 року державним нотаріусом Калуської міської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_8 : житловий будинок з верандами (каркасно-щитові обкладені цеглою), житловою площею 39,4 кв. м, загальною площею 69,0 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 16 905 грн (т.2 а.с.79, 80, 185, 186).
В подальшому, за договором-купівлі продажу від 24 вересня 2004 року, посвідченим приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І. В., ОСОБА_5 продав вищевказане домоволодіння за 16 905 грн(т.2 а.с.81, 82, 187, 188).
Отже, ОСОБА_2 також мав кошти для придбання спірного нерухомого майна.
Разом з цим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність підстав для визнання будь-якого з вищевказаних об'єктів нерухомого майна особистою приватною власністю одного з подружжя. Показання допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 не містять відомостей, що підтверджували б такі підстави.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного А. О.не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом касаційної скарги рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року та постанова Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року оскаржуються лише в частині поділу спільного сумісного майна подружжя,а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в зазначеній частині.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та судове рішення апеляційного суду в оскаржуваних частинах ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У пункті 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
На правовідносини, які виникли між сторонами щодо набуття спільного майна й продовжили існувати після 01 січня 2004 року, поширюється дія СК України.
У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, (провадження № 61-8518св18), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Суд може ухвалити рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку виплатити другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини друга, четверта, п'ята статті 71 СК України).
Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об'єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передання одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.
Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані, у тому числі, створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 679/533/21 (провадження № 61-8759св24).
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19) сформульовано висновок про те, що аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Обрання судом під час вирішення спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивачка, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.
У справі, що переглядається, між сторонами існує спір щодо правового режиму окремих видів майна, набутого у шлюбі, внаслідок чого кожна із сторін запропонувала свій варіант розподілу майна.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2022 року у справі № 686/24549/15 (провадження № 61-5165св21) зазначено, що одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України). […] Таким чином, майно фізичної особи-підприємця, придбане за спільні кошти подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 318/1863/17 (провадження № 61-1747св19) вказано, що правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України. Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 175/1726/23 (провадження № 61-16903св24), основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК). Тобто статтею 60 СК встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18).
За змістом постанови від 04 червня 2020 року у справі № 661/1663/17 (провадження № 61-9150св19) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визнання права власності у рівних частках по 1/2 частині за сторонами на майно, набуте ними за час шлюбу за спільні кошти, оскільки спірне приміщення громадського торгівельного центру придбане в інтересах сім'ї під час шлюбу на доходи, отримані сторонами від зайняття підприємницькою діяльністю, а тому має статус спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) викладено висновок, зокрема щодо обов'язків доказування обставин у справах про поділ майна подружжя та зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументом позивача про те, що презумпцію спільної сумісної власності доходу колишньої дружини від здійснення підприємницької діяльності має спростовувати саме вона. Натомість суди попередніх інстанцій установили, що дохід, отриманий колишньою дружиною саме під час перебування її у шлюбі з позивачем у період з липня 2014 року до вересня 2015 року, та зазначену презумпцію вона не спростувала. Отже, її дохід від здійснення підприємницької діяльності є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними.
Таким чином, обов'язок спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя несе сторона, яка спростовує цю презумпцію.
У справі, що переглядається, позивач за первісним позовом посилалася на те, що нежитловий будинок з відповідною часткою надвірних будівель загальною площею 416,3 кв. м, приміщень в нежитловому будинку літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбано нею як фізичною особою-підприємцем за власні кошти, а житловий будинок загальною площею 258 кв. м, житловою площею 83,80 кв. м, відсоток зносу 10, за адресою: АДРЕСА_2 побудовано за її особисті кошти, отримані від підприємницької діяльності, тому це майно є її особистою приватною власністю.
На підтвердження зазначених доводів ОСОБА_1 надала свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В00 № 620649, інформацію з особистого електронного кабінету платника податків фізичної особи-підприємця, податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за період з 2012 по 2022 роки, звіти суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за 2004 рік.
За вимогами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Враховуючи вище наведені висновки про те, що є предметом доказування у справі при спростуванні презумпції спільної сумісної власності подружжя, надані стороною позивача за первісним позовом документи підтверджують наявність доходів від підприємницької діяльності та коштів для придбання спірного нерухомого майна, однак такі документи не містять інформації про те, що кошти, витрачені на придбання цього майна, є особистими коштами позивача за первісним позовом і не належать до спільних коштів подружжя.
За таких обставин, встановивши, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, набутим у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, оскільки стороною позивача за первісним позовом не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на цю нерухомість, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для поділу вказаного нерухомого майна між сторонами у рівних частинах по 1/2 частці кожному.
В постановах Верховного Суду від 27 грудня 2024 року у справі № 686/21098/22 (провадження № 61-10896св24), від 17 березня 2025 року у справі № 452/2094/21 (провадження № 61-12147св24), від 09 квітня 2025 року у справі № 932/3041/22 (провадження № 61-7972св24) зазначено, що спростування презумпції спільності майна подружжя потребує доведення обставин придбання спірного майна за рахунок особистих (не подружніх) коштів, а не шляхом доведення відсутності доходів у іншого з подружжя, адже відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За таких обставин посилання заявника в касаційній скарзі на відсутність у ОСОБА_2 доходів та достатніх коштів для придбання та проведення будівництва спірного нерухомого майна не може бути підставою для відмови в поділі спільного майна подружжя.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутній звіт про оцінку майна, який мав бути виконаний відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а наявні лише довідки про найбільш вірогідну ціну рухомого та нерухомого майна, які не могли братися до уваги як докази, не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій дослідили ці довідки в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами у справі, а також ці довідки не були покладені в основу оскаржуваних судових рішень та не спростовують висновків судів про те, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що представник ОСОБА_2 - адвокат Мойсюк А. М. подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 лише 07 листопада 2023 року, тобто з пропуском процесуального строку, тому місцевий суд мав залишити його без розгляду, є неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Частиною першою статті 193 ЦПК України встановлено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Строк для подання відзиву (зустрічного позову) встановлюється в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 191 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно з частинами першою, другою, четвертої, п'ятою статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Відповідно до статті 179 ЦПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п'ятою статті 178 цього Кодексу.
У справі, що переглядається, ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 31 липня 2023 року про відкриття провадження у справі було встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов протягом 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
В матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 копії зазначеної ухвали суду першої інстанції, однак представник ОСОБА_2 - адвокат Мойсюк А. М. ознайомився з матеріалами справи 11 жовтня 2023 року, тому саме з цього часу почався відлік строку, наданого на подання відзиву та зустрічного позову, який сплив 26 жовтня 2023 року.
07 листопада 2023 рокупредставник ОСОБА_2 - адвокат Мойсюк А. М. подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просив також просив визнати поважними причини пропуску строку подання відзиву, а також звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна, набутого під час шлюбу, визнання права власності на частку майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Протокольною ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 23 листопада 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Мойсюка А. М. задоволено, поновлено строк на подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви, прийнято та долучено їх до матеріалів справи.
Отримавши копію відзиву представника ОСОБА_2 - адвоката Мойсюка А. М. на позовну заяву ОСОБА_1 , сторона позивача за первісним позовом скористалася своїм процесуальним правом та 15 листопада 2023 року подала відповідь на відзив в порядку статті 179 ЦПК України. В подальшому, 29 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тільний А. О. подав до суду першої інстанції відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 .
Враховуючи розумні строки подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви, оскільки обидва позови виникли з одних правовідносин та вимоги за позовами взаємопов'язані, колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 та зустрічної позовної заявиОСОБА_2 з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя.
Сторона відповідача за первісним позовом не подавала касаційну скаргу на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року, а доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного А. О.про те, що без відповідної ухвали суду першої інстанції було проведено судове засідання за участі представника ОСОБА_2 - адвоката Мойсюка А. М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень та не можуть бути підставою для їх скасування.
Крім того, затримка виготовлення повного тексту судового рішення апеляційним судом не призвела до неправильного вирішення спору, тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені з дотриманням вимог закону.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14, від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 654/3751/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 557/14/20-ц, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного Анатолія Олексійовича залишити без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович