18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 686/9595/25
провадження № 61-242св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство«Хмельницький міський перинатальний центр» Хмельницької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Комунального підприємства «Хмельницький міський перинатальний центр» Хмельницької міської ради на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т.В., Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Хмельницький міський перинатальний центр» Хмельницької міської ради (далі - КП «Хмельницький міський перинатальний центр»), у якому просив:
поновити його на роботі лікаря анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком в КП «Хмельницький міський перинатальний центр»;
стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 березня 2025 по дату ухвалення рішення судом;
стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог вказав, що з 14 січня 2002 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем.
17 березня 2025 року наказом № 45/05-01/к його звільнено з посади лікаря анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком у зв'язку зі скороченням чисельності та штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважає звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки порівняльний аналіз з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі, роботодавцем проведений не був.
Зазначив, що має вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «анестезіологія» з 28 листопада 2012 року, яку було підтверджено та продовжено термін її дії до 06 серпня 2025 року.
З 2002 року він постійно підвищував свою кваліфікацію, професійний рівень, має безперервний стаж роботи у КП «Хмельницький міський перинатальний центр» понад 23 роки, у нього відсутні дисциплінарні стягнення, прогули, відпустки без збереження заробітної плати, зауваження щодо якості виконуваних робіт. Має досвід роботи лікарем анестезіологом за сумісництвом у багатьох лікувальних закладах, а також є викладачем з «анестезіології» у Хмельницькому базовому фаховому медичному коледжі.
Пояснив, що адміністрація КП «Хмельницький міський перинатальний центр» для повідомлення про майбутнє звільнення викликала його на роботу під час тимчасової непрацездатності.
При цьому йому не запропонували жодної посади, яка б відповідала його спеціалізації як лікаря. Натомість принизили його гідність, запропонувавши роботу ліфтера, санітарки-буфетниці, техніка та тимчасово вакантні посади.
Вважає, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у 50 000,00 грн. Зокрема, погіршився стан його здоров'я, він не зміг знайти постійної роботи за фахом, не в змозі допомагати матері-пенсіонерці.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2025 року взадоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно наданого суду відповідачем порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації лікарів-анестезіологів найменша продуктивність праці була у лікарів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вказаної у порівняльному аналізі інформації, та, відповідно, наявність у нього переважного права на залишення на роботі відповідно до положень статті 42 КЗпП України.
Відповідачем, в свою чергу, було запропоновано позивачу переведення на будь-яку із наявних вакантних посад, однак ОСОБА_2 відмовився від такого переведення.
Тому суд вважав, що з боку роботодавця відсутні порушення вимог статті 49-2 КЗпП України та ним виконано обов'язок щодо надання ОСОБА_3 пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії.
Також суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому протиправними діями відповідача моральної шкоди.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до КП «Хмельницький міський перинатальний центр» про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, зазначивши, що за відсутності підстав для задоволення вимог позивача про поновлення його на роботі, відсутні підстави і для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволеночастково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_3 на посаді лікаря анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком КП «Хмельницький міський перинатальний центр».
Стягнуто з КП «Хмельницький міський перинатальний центр» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 196 095,88 грн, з якого підлягають відрахуванню податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Стягнуто з КП «Хмельницький міський перинатальний центр» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наказом КП «Хмельницький міський перинатальний центр» від 13 січня 2025 року №66/05-03 «Про оптимізацію, внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та зміни робочого часу» передбачено виведення із штатного розпису шляхом скорочення чисельності 10,0 штатних одиниць, в тому числі лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії - 2,5 штатних одиниць.
У відділенні анестезіології та інтенсивної терапії працювало 12 лікарів - анестезіологів.
На підтвердження продуктивності праці ОСОБА_3 КП «Хмельницький міський перинатальний центр» надано порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації лікарів - анестезіологів, відповідно до якого у лікаря ОСОБА_3 найменша продуктивність праці, виходячи з показника кількості проведених лікарями маніпуляційних дій.
Разом із тим, на думку апеляційного суду, під час розгляду справи відповідачем не доведено належними і допустимими доказами наявність у позивача більш низької продуктивності праці та кваліфікації, ніж у інших працівників, зокрема, вказані обставини не доведено на підставі результатів атестації, показників продуктивності тощо.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3 має вищу кваліфікаційну категорію та стаж роботи 23 роки, а у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком працюють лікарі з меншою кваліфікацією ніж у позивача.
Зважаючи на те, що позивач був звільнений із займаної посади без достатніх підстав, а саме без урахування відповідачем переважного права позивача на залишення на роботі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки незаконне звільнення ОСОБА_3 призвело до порушення його законних прав та моральних страждань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, апеляційний суд вважав, що позивачеві завдано моральної шкоди, розмір якої з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань, вимог розумності та справедливості слід визначити у сумі 5 000,00 грн.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2025 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.
Стягнуто з КП «Хмельницький міський перинатальний центр» на користь ОСОБА_3 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на складність справи, предмет доказування у даній справі, складність застосування норм права, колегія суддів вважала, що розмір правничої допомоги, заявленої до відшкодування, в розмірі 12 000,00 грн є завищеним, не відповідає об'єму фактично наданої адвокатом клієнту правничої допомоги, та підлягає зменшенню до 8 000,00 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
06 січня 2026 року КП «Хмельницький міський перинатальний центр» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану в системі «Електронний суд», в якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року та додаткову постановуХмельницького апеляційного суду від
18 грудня 2025 року і залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 02 березня 2026 року ОСОБА_3 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
16 лютого 2026 року матеріали по цивільній справі надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_3 14 січня 2002 року був прийнятий на роботу в Хмельницький пологовий будинок на посаду анестезіолога-реаніматолога.
09 серпня 2007 року, згідно зі статтею 35 КЗпП України, в зв'язку з припиненням діяльності пологового будинку, ОСОБА_3 був переведений на посаду лікаря-анестезіолога Хмельницького міського перинатального центру, який 03 травня 2019 року було перейменовано на КП «Хмельницький міський перинатальний центр» Хмельницької міської ради.
З 28 листопада 2012 року ОСОБА_3 має вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «анестезіологія».
Наказом «Хмельницький міський перинатальний центр» № 04/1/05-04 від 07 лютого 2025 року «Про продовження терміну дії кваліфікаційної категорії» ОСОБА_3 продовжено термін дії вищої кваліфікаційної категорії з 08 лютого 2025 року до 06 серпня 2025 року.
З 2002 року ОСОБА_3 підвищував свою кваліфікацію, що підтверджується посвідченнями про проходження підвищення кваліфікації до диплому № НОМЕР_1 , особистим освітнім портфоліо з результатами проходження безперервного професійного розвитку.
Наказом КП «Хмельницький міський перинатальний центр» від 13 січня 2025 року № 66/05-03 «Про оптимізацію, внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та зміни робочого часу» було визначено: 1) Оптимізувати структуру КП «Хмельницький міський перинатальний центр» шляхом об'єднання: відділення анестезіології та інтенсивної терапії і операційної у відділення анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком та провести об'єднання персоналу відділень згідно штатного розпису з 14 січня 2025 року. 2) Здійснити оптимізацію штатної чисельності працівників з метою приведення до мінімально необхідної, станом на 17 березня 2025 року. 2.1 Заступнику директора з економічних питань ОСОБА_6 вивести із штатного розпису шляхом скорочення чисельності 10,0 штатних одиниць, в тому числі лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії -2,5 штатних одиниць; 2.2.1 попередити працівників про вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 17 січня 2025 року і запропонувати працівникам, які підпадають під скорочення, переведення за їх згодою на вакантні посади (за наявності таких на момент попередження); 2.2.2 протягом двомісячного строку працівників, які підпадають під звільнення, повідомити про появу вільних посад та пропонувати їх для переведення; 2.2.3 у разі відмови від переведення підготувати документи для скорочення працівників.
Згідно порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації лікарів-анестезіологів (кількість проведених лікарями маніпуляційних дій протягом 2024 року) від 16 січня 2025 року № 01-08/23-1 найменша продуктивність праці була у лікарів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
17 січня 2025 року ОСОБА_3 було надано для ознайомлення та підпису попередження про заплановане звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 17 березня 2025 року, та з метою подальшого працевлаштування в КП «Хмельницький міський перинатальний центр» запропоновано переведення на будь-яку із вакантних на даний час посад, а саме: молодша медична сестра з догляду за хворими ВАІТ, молодша медична сестра ВГзМТ, молодша медична сестра з догляду за хворими ВГзМТ, молодша медична сестра ВДРТ, молодша медична сестра ВМСС, сестра медична ВПДзЛПВН, ліфтер 0,75 ставки, технік, рентгенолаборант ДВ 0,5 ставки, сестра медична маніпуляційного кабінету ж/к, молодша медична сестра бактеріологічного відділу КДЛ 0,5 ставки, молодша медична сестра імунологічного відділу КДЛ, генетик молекулярно-біологічного відділу КДЛ, фельдшер-лаборант клініко-біологічного відділу КДЛ, сестра медична старша операційної, медичний реєстратор архіву, юрисконсульт 0,5 ставки, економіст, фахівець з цивільного захисту, в тому числі сестра медична-анестезист ВАІТ, сестра медична ВІТН, молодша медична сестра (санітарка-буфетниця) ВГзМТ, сестра медична маніпуляційного кабінету ВГзМТ, сестра медична ВГзМТ, лікар акушер-гінеколог ВГ, сестра медична ВГ, лікар-стажист ВСПМД, сестра медична ВСПМД, лікар-рентгенолог ДВ, акушерка ж/к, лікар-терапевт ЗЛП 0,5 ставки, фельдшер-лаборант клініко-біологічного відділу КДЛ, фельдшер-лаборант бактеріологічного відділу КДЛ, сестра медична МГК, сестра медична операційна операційної, акушерка ПВ № 2, акушерка приймального відділення, акушерка ВПВ, фізичний терапевт 0,25 ставки, залишаючи за ним право вибору, за умови наявності у нього відповідної освіти та кваліфікації.
Згідно з актом від 17 січня 2025 року лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком ОСОБА_3 17 січня 2025 року о 10-13 прочитав, ознайомився, сфотографував повідомлення про заплановане вивільнення, вийшов з кабінету відділу кадрів, не підписавши повідомлення, обіцяючи повернутися та більше не прийшов.
11 березня 2025 року ОСОБА_3 було вручено повідомлення про наявність вакантних посад, а саме: лікар-статистик 1,0 ставки, акушерка ж/к 1,0 ставки, молодша медична сестра ВІТН 1,0 ставки, сестра медична ВСПМД 1,0 ставки, лікар-лаборант КДЛ 0,5 ставки, в тому числі лікар-терапевт ЗЛП 1,0 ставки, та запропоновано переведення на будь-яку із вакантних посад, за умови наявності відповідної освіти та кваліфікації. Однак, позивач відмовився від такого переведення.
Наказом КП «Хмельницький міський перинатальний центр» від 17 березня 2025 року № 45/05-01/к ОСОБА_3 , лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком, було звільнено 17 березня 2025 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).
Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).
Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов'язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.
Належним виконанням такого зобов'язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов'язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.
Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв'язку з об'єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об'єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Частиною другою статті 49-2 КЗпП України встановлено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20).
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом КП «Хмельницький міський перинатальний центр» від 13 січня 2025 року № 66/05-03 «Про оптимізацію, внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та зміни робочого часу» передбачено виведення із штатного розпису шляхом скорочення чисельності 10,0 штатних одиниць, в тому числі лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії - 2,5 штатних одиниць.
У відділенні анестезіології та інтенсивної терапії працювало 12 лікарів - анестезіологів.
Згідно наданого суду відповідачем порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації лікарів-анестезіологів (кількість проведених лікарями маніпуляційних дій протягом 2024 року) від 16 січня 2025 року № 01-08/23-1 найменша продуктивність праці була у лікарів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Відповідачпро наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України персонально попередив ОСОБА_4 за два місяці до такого звільнення, а також неодноразово пропонував позивачу переведення на будь-яку із наявних вакантних посад, однак останній відмовився від такого переведення.
Таким чином, з боку роботодавця відсутні порушення вимог частини другої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України та ним виконано обов'язок щодо завчасного персональногопопередженняпро наступне вивільнення та надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії.
Крім того, роботодавцем у повній мірі дотримано вимоги статті 42, частини другоі статті 49-2 КЗпП України щодо врахуванняпереважногоправана залишення на роботі, що підтверджується порівняльним аналізом продуктивності праці і кваліфікації лікарів-анестезіологів від 16 січня 2025 року № 01-08/23-1, відповідно до якого найменша продуктивність праці була у лікарів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Враховуючи вищевикладене, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до КП «Хмельницький міський перинатальний центр» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому протиправними діями відповідача моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і в задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне і обґрунтоване рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2025 року.
При цьому апеляційний суд, посилаючись, зокрема, на вищу кваліфікаційну категорію позивача та стаж його роботи - 23 роки,зазначив, що під час розгляду справи відповідачем не доведено належними і допустимими доказами наявність у ОСОБА_4 більш низької продуктивності праці та кваліфікації, ніж у інших працівників, вказані обставини не доведено на підставі результатів атестації, показників продуктивності, тощо.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, що суд не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61-38248св18) та від 01 лютого 2023 року у справі № 607/18097/19 (провадження № 61-3781св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 202/825/16-ц (провадження № 61-2164св19), від 18 грудня 2024 року у справі № 676/3150/23 (провадження № 61-10368св24).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
Разом з тим, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, провадження № 12-39гс22.
З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати і додаткову постанову суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Хмельницький міський перинатальний центр» Хмельницької міської радизадовольнити.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 грудня 2025 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2025 року скасувати.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2025 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов