10 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 924/622/23 (924/483/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. (головуючий), суддів Васьковського О.В., Огородніка К.М.,
за участі секретаря судового засідання Громак В.О.,
учасники справи:
позивач (боржник) - ОСОБА_1 ,
представник позивача - не з'явився,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Хмельницької області
від 06.10.2025
у складі судді: Субботіна Л.О.
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
від 08.12.2025
у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуюча), Павлюк І.Ю., Саврій В.А.,
у справі за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення 522 266,90 грн.
за зустрічним позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення та стягнення 64 000,00 грн.
в межах справи № 924/622/23 за заявою
ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Короткий зміст руху справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , боржник, позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
2. Ухвалою суду від 05.03.2024 відкрито провадження у справі №924/622/23;
введено процедуру реструктуризації боргів боржника;
введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;
призначено арбітражного керуючого Багінського А.О. керуючим процедурою реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 ;
призначено попереднє засідання на 29.04.2024 року.
3. Ухвалою від 22.10.2024 затверджено план реструктуризації боргів боржника фізичної особи - ОСОБА_1 .
4. ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі- ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення 522 266,90 грн, з яких 509 542,23 грн основного боргу в якості повернення різниці між 90% вартості предмету іпотеки та сумою боргу за договором позики від 26.10.2003, 7 169,85 грн інфляційного нарахування та 5 554,85 грн - 3% річних.
4.1. Позивач стверджує, що розмір боргу, вказаний ОСОБА_2 у вимозі та при зверненні до державного реєстратора є незаконно збільшеним, оскільки укладений договір позики є безпроцентним, іноземна валюта не підлягає індексації, а неустойка не підлягає нарахуванню відповідно до положень п. 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України.
4.2. Також позивач доводить, що договір іпотеки не забезпечує зобов'язання з урахуванням додаткової угоди від 22.06.2022, отже забезпеченою є сума 16 520 доларів США.
5. ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 як власнику квартири АДРЕСА_1 перешкод у користуванні цією квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_1 , про вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та про стягнення 64 000,00 грн., з яких 27 000,00 грн. збитків, 27 000,00 грн. упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, 10 000,00 грн. моральної шкоди.
6. Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилається на те, що відповідно до іпотечного договору він набув право власності на квартиру, проте доступу до неї не отримав, в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 в порушення абз. 3 п. 12 іпотечного договору та ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" не звільнив приміщення та продовжує ним користуватися.
7. 05.09.2024 рішенням Господарського суду Хмельницької області у справі №924/622/23 (924/483/24) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 522 266,90 грн. задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 509 542,23 грн основного боргу в якості повернення різниці між 90% вартості предмету іпотеки та сумою боргу за договором позики від 26.10.2003, 7 169,85 грн інфляційного нарахування, 5 554,85 грн 3% річних.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету судовий збір в сумі 7 834,00 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 як власнику квартири АДРЕСА_1 перешкод у користуванні цією квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_1 , про вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 , про стягнення 64 000 грн, з яких 27 000 грн збитків, 27 000 грн упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, 10 000 грн моральної шкоди - задоволено частково.
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
В решті позову - відмовлено.
8. 03.12.2024 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.24 у справі № 924/622/23 (924/483/24) - залишено без змін.
9. Постановою Верховного Суду від 20.03.2025 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2024 у справі № 924/622/23 (924/483/24) в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 27 000,00 грн., упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024 в сумі 27 000,00 грн. скасовано.
Справу № 924/622/23 (924/483/24) в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 27 000,00 грн., упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024 в сумі 27 000,00 грн. передано на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
В решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.09.2024 у справі № 924/622/23 (924/483/24) залишено без змін.
10. Верховний Суд вказав на те, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин укладення скаржником попереднього договору оренди квартири та сплати ОСОБА_2 штрафу у зв'язку з його невиконанням, відмову ОСОБА_1 виселитися зі спірної квартири (відтак задоволення судом позовної вимоги ОСОБА_2 про виселення), а також доводів ОСОБА_2 про неможливість укласти основний договір оренди через невиконання ОСОБА_1 обов'язку звільнити квартиру, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у стягненні збитків, фактично обмежилися лише посиланням на не укладення основного договору в строк передбачений попереднім договором, проте не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та доводам ОСОБА_2 у їх сукупності через призму наявності/відсутності елементів складу цивільного правопорушення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції за результатами нового розгляду
11. Під час нового розгляду ОСОБА_2 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 18.04.2025, згідно з якою останній просив суд стягнути з ОСОБА_1 144000,00 грн., яка складається із реально понесених збитків у сумі 27000,00 грн. та упущеної вигоди за 13 місяців у період з 01.04.2024 по 30.04.2025 в сумі 117000,00 грн.
12. В обґрунтування заяви вказував, що внаслідок неправомірного порушення ОСОБА_1 права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 і досі не отримує доходи, які міг би реально одержувати, якби його права не були порушені (упущена вигода). Тому, із цією заявою ОСОБА_2 заявив про збільшення своїх позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди на розмір недоотриманої орендної плати за 10 місяців у період з 01.07.2024 по 30.04.2025 з розрахунку 9000,00 грн за місяць на загальну суму 90000,00 грн.
13. В підготовчому засіданні 07.08.2025 суд першої інстанції прийняв вищевказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим подальший розгляд справи здійснюється у межах заявлених позовних вимог з урахуванням збільшення, а предмет зустрічного позову становлять вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 реальних збитків в сумі 27000,00 грн. та упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.04.2025 в сумі 117000,00 грн.
14. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2025 у справі №924/622/23 (924/483/24) зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині стягнення 27 000,00 грн. збитків та 117000,00 грн упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.04.2025 задоволено.
Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 27000,00 грн реальних збитків, 117000,00 грн упущеної вигоди, 9725,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.
15. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано доказів на підтвердження того, що визначений у попередньому договорі розмір орендної плати не відповідав середній ринковій вартості здачі аналогічних квартир в оренду в регіоні, а також будь-яких інших доказів, які б свідчили про завищення розміру орендної плати, а також не спростовано своєї вини у вчиненні правопорушення.
16. Оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами неправомірну поведінку ОСОБА_1 , заподіяні збитки та їх розмір (реальні збитки та упущену вигоду), причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, натомість, відповідачем не подано суду, а матеріали справи не містять, доказів відсутності його вини у заподіянні вказаних збитків, суд визнав наявність у його діянні складу цивільного правопорушення, та дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 27000,00 грн. реальних збитків та 117 000,00 грн. упущеної вигоди.
17. Під час розгляду справи господарським судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір позики від 26.09.2003, відповідно до п. 1 якого позикодавець передав у власність позичальника валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 16520 доларів США, а позичальник прийняв їх і зобов'язується повернути позикодавцю 16520 доларів США не пізніше 04 червня 2022 року - частинами (з розстроченням) у визначеному договором порядку та строки.
18. У пункті 2 Договору позики вказано, що позичальник стверджує, зокрема наступне: зазначені в цьому договорі кошти (валютні цінності) я отримав від позикодавця безпосередньо перед підписанням цього договору; одержані від позикодавця валютні цінності будуть витрачені мною на придбання та ремонт квартири АДРЕСА_1 ; я розумію та згоден із тим, що мої зобов'язання за цим договором при простроченні повернення позики можуть бути виконані в тому числі й зверненням стягнення на придбану за позичені за цим договором кошти квартиру АДРЕСА_1 , яку після набрання чинності Законом України "Про іпотеку" №898-1V від 05.06.2003 року я зобов'язуюсь передати позикодавцеві в заставу (іпотеку) в забезпечення зобов'язань за цим договором - на першу вимогу позикодавця.
19. 04.06.2021 між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, відповідно до п. 1 якого даний договір забезпечує зобов'язання ОСОБА_1 за договором позики, укладеним 26.09.2003 між сторонами у простій письмовій формі, за яким іпотекодержатель передав, а боржник прийняв у власність валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 16520,00 доларів США, і зобов'язується повернути іпотекодержателю вказані валютні цінності у вигляді в натурі та на суму не пізніше четвертого червня дві тисячі двадцять другого року включно, частинами (з розстроченням) у порядку та строки, що передбачені в договорі позики.
20. Згідно з пункту 2 Іпотечного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 (предмет іпотеки).
21. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т.В. 26.09.2003 за реєстровим № 4734, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.10.2003 (пункт 3 іпотечного договору).
22. Згідно з пунктом 7 іпотечного договору предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями і залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. Документи, що посвідчують право власності на предмет іпотеки та технічна документація залишаються у іпотекодержателя.
23. За умовами пункту 9 Іпотечного договору іпотекодержатель здобуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні іпотекодавцем сплати боргу за договором позики, в забезпечення виконання якої укладається цей договір.
24. Згідно з пунктом 11 Іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний, зокрема у випадку несплати предмету позики, згідно договору позики, звільнити предмет іпотеки, а також виписатися (знятися з реєстрації) та виписати (зняти з реєстрації) всіх мешканців з предмета іпотеки в місячний термін.
25. Відповідно до пункту 17 Іпотечного договору цей договір набирає чинності з моменту нотаріального посвідчення договору і діє до повного виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань перед іпотекодержателем. Зобов'язання, забезпечене іпотекою, буде виконаним, якщо виконано в повному обсязі договір позики.
26. Іпотечний договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богдановичем А.О. та зареєстрований в реєстрі за номером 985.
27. 22.06.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору позики від 26.09.2003 та до укладеного в його забезпечення іпотечного договору від 04.06.2021, посвідченого ПН ХМНО Богданович А.О. за №985.
28. У пункті 1 додаткової угоди визначено, що додатково до коштів в сумі 16520 доларів США, переданих позикодавцем позичальникові при укладенні сторонами договору позики від 26.09.2003 року, безпосередньо перед підписанням сторонами цієї додаткової угоди № 1 позикодавець через представника передав позичальникові, а позичальник прийняв в позику валютні цінності на суму ще 2520 доларів США. Факт одержання цих грошей саме у вказаному розмірі вичерпно підтверджується фактом підписання позичальником цієї додаткової угоди № 1 і будь-якого іншого доказування не потребує.
29. За умовами пункту 2 додаткової угоди всього за договором позики від 26.09.2003 року, з урахуванням цієї додаткової угоди № 1, позикодавець через представника передав, а позичальник прийняв від позикодавця валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 19040 доларів США, остаточний термін повернення яких сторони домовилися розстрочити до 04.06.2023 року і які, виходячи з гіпотези ч. 2 ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві частинами (з розстроченням) в порядку та строки згідно нової редакції пункту 1 договору позики.
30. ОСОБА_2 неодноразово звертався до ОСОБА_1 з вимогами від 13.12.2022, 22.09.2023, 25.10.2023, про дострокове повернення всієї суми неповернутої частини позики (згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України) з одночасною вимогою про усунення порушення виконання зобов'язань з поверненням боргу за договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання (відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку").
31. На підставі рішення № 71047986 державного реєстратора Хмельницької міської ради Ачкасової А.З. до Державного реєстру речових прав внесено запис про проведення 04.01.2024 державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру, загальною площею 49,8 кв.м., житловою площею 29,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 375596928 від 23.04.2024. Право власності на зазначене нерухоме майно виникло на підставі іпотечного договору №985 від 04.06.2021.
32. Матеріали справи містять довідку іпотекодержателя за іпотечним договором, що подавалась в Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, звіт з незалежної оцінки квартири АДРЕСА_1 .
33. 18 січня 2024 року ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_1 вимогу добровільно виселитися з квартири АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, в якій просив виселитися із вказаної квартири та звільнити квартиру від особистих речей, а також виселити з квартири АДРЕСА_1 всіх осіб (мешканців), що проживають там з дозволу чи згоди або без таких дозволу (згоди) та звільнити квартиру від їх особистих речей.
34. 14 лютого 2024 року ОСОБА_2 повторно надіслав ОСОБА_1 вимогу добровільно виселитися з квартири АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги та виселити всіх осіб (мешканців), що проживають там з дозволу чи згоди або без таких дозволу (згоди), а також звільнити квартиру від особистих речей.
35. На вказані вимоги ОСОБА_1 надіслав 25.04.2024 ОСОБА_2 відмову в задоволенні вимоги про виселення, в якій повідомив, що вважає вимогу про виселення з квартири АДРЕСА_1 незаконною та такою, що посягає на недоторканість конституційного права ОСОБА_1 на житло.
36. На підтвердження понесених збитків позивач за зустрічним позовом долучив до матеріалів справи попередній договір оренди квартири від 10.01.2024, який укладений між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар), відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язуються в строк до 31.03.2024 року укласти договір оренди (основний договір) розташованої на 10-му поверсі квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв.м., що належатиме орендодавцеві на праві власності відповідно до іпотечного договору, 04.06.2021 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О. за реєстрованим №985.
37. За умовами пункту 1.2 попереднього договору за час до 31.03.2024 орендодавець зобов'язується зареєструвати за собою право власності на квартиру, звільнити її та зняти всіх зареєстрованих там осіб з реєстраційного обліку.
38. У розділі 2 попереднього договору визначені істотні умови основного договору, а саме договір оренди квартири повинен враховувати наступні істотні умови: квартира повинна бути придатною для використання її за призначенням (проживання людей) та відповідати всім вимогам, що зазвичай ставляться до такого виду майна, зокрема повинна бути обладнана електро-, теплопостачання, водопостачання та водовідведення тощо, мати принаймні косметичний ремонт і не містити непоборних вад і недоліків в конструктивних елементах та інженерному обладнанні, що унеможливлювали чи істотно заважали б користуванню нею (п.п. 2.1.1); ціна орендної плати складає 9000,00 грн на місяць - і залишається незмінюваною протягом усього строку дії основного договору (п.п. 2.1.2); вартість всіх комунальних послуг сплачуватиме самостійно орендар на підставі рахунків відповідних підприємств (п.п.2.1.3); строк оренди в основному договорі має бути встановлений не менш як у 2 роки (п.п. 2.1.4).
Щодо решти істотних умов сторони зобов'язуються дійти згоди в основному договорі (п. 2.2 попереднього договору).
39. Відповідно до п. 3.1 попереднього договору у разі відмови сторони від укладення основного договору, ця сторона сплачує іншій стороні штраф у 3-кратному розмірі від щомісячного розміру орендної плати та відшкодовує завдані такою відмовою збитки.
40. Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту укладання сторонами основного договору оренди квартири (п. 4.1 попереднього договору).
41. В зв'язку з неукладенням сторонами основного договору оренди, ОСОБА_3 зверталась до ОСОБА_2 з вимогою про сплату штрафу в сумі 27000,00 грн. відповідно до п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024.
42. Згідно з квитанцією № 200797001 ОСОБА_2 16.05.2024 сплатив на користь ОСОБА_3 27000 грн з призначенням платежу "Сплата штрафу згідно п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024 оренди квартири АДРЕСА_1 ".
43. Матеріали справи містять також інформацію про виконавче провадження, що було відкрито постановою державного виконавця Першого ВДВС у місті Хмельницькому Центрального МРУМЮ (м. Київ) від 13.02.2025 на підставі наказу Господарського суду Хмельницької області №924/622/23 від 18.12.2024 про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
44. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 жовтня 2025 року у справі №924/622/23 (924/483/24) залишено без змін.
45. Оскільки позивачем (за зустрічним позовом) доведено належними та допустимими доказами неправомірну поведінку ОСОБА_1 , заподіяні збитки та їх розмір (реальні збитки та упущену вигоду), причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, натомість, відповідачем не подано суду, а матеріали справи не містять, доказів відсутності його вини у заподіянні вказаних збитків, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності у його діянні складу цивільного правопорушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
46. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі № 924/622/23(924/483/24), з вимогою оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
47. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 924/622/23(924/483/24) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Огороднік К.М., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025.
48. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2026 відкрито касаційне провадження у справі №924/622/23 (924/483/24) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025, датою проведення судового засідання визначено 10.03.2026.
49. Учасники провадження у справі, зокрема скаржник, у судове засідання повноважених представників не направили.
Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином (Довідки про доставку документа в кабінет Електронного суду).
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явились.
50. Верховний Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 10.03.2026 та безпосередньо в цей день від учасників справи не надійшло обґрунтованих заяв чи клопотань пов'язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 10.03.2026. Були відсутні і ніші обставини, що унеможливлювали розгляд справи у судовому засіданні 10.03.2026.
51. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 12.01.2026 № 40/26 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.01.2026 №4757-IX), Верховний Суд розглядає справу № 924/622/23(924/483/24) у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Доводи скаржника
( ОСОБА_1 )
52. В обґрунтуванням підстав касаційного оскарження заявник посилається на п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20; зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 22, 825 ЦК України.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
53. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
54. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
55. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
56. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
57. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
58. За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
59. Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
59. Аналіз положень КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який передбачає концентрацію спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство задля судового контролю в межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів.
60. Так, відповідно до положень статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
61. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Наведена норма кореспондується з пунктом 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.
62. Відповідно до положень статті 2 ГПК України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
63. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
64. Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
65. Предметом даного судового розгляду, в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 , є вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (з урахуванням збільшення) про стягнення реальних збитків в сумі 27 000,00 грн та упущеної вигоди за період з 01.04.2024 по 30.04.2025 в сумі 117 000,00 грн., за зустрічним позовом ОСОБА_2 .
66. ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог про стягнення збитків посилається на невиконання ОСОБА_1 свого обов'язку щодо звільнення протягом місяця квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку набув позивач, в зв'язку із чим останній був позбавлений можливості виконати свої зобов'язання за попереднім договором оренди квартири від 10.01.2024, що стало підставою для сплати штрафу та призвело до неотримання позивачем доходу від передачі майна в оренду.
67. Відповідно до частин другої та третьої статті 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
68. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
69. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зроблено висновок, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
70. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
71. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
72. Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
73. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
74. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
75. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
76. Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
77. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
78. Так, судами попередніх інстанцій, зокрема встановлено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики від 26.09.2003, ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору №985 від 04.06.2021 звернув стягнення на предмет іпотеки та набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 , про що 04.01.2024 проведена державна реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 375596928 від 23.04.2024.
79. Втім, ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань та не звільнив квартиру
АДРЕСА_4 . Означені обставини були встановлені у рішенні Господарського суду Хмельницької області № 924/622/23(924/483/24) від 05.09.2024, яке в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_1 залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2025.
Відтак в цій частині, судами правомірно застосовано приписи статті 75 ГПК України.
81. Статті 316, 317, 319, 321 ЦК України встановлюють, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
82. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що після набуття права власності на квартиру (04.01.2024), ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 попередній договір оренди квартири від 10.01.2024, відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язувалися в строк до 31.03.2024 укласти договір оренди (основний договір) розташованої на 10-му поверсі квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,8 кв.м., що належатиме орендодавцеві на праві власності відповідно до іпотечного договору, 04.06.2021 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О. за реєстрованим №985.
83. Згідно з частинами першою - третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
84. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
85. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
86. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
87. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
88. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
89. Так, судами попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин під час попереднього розгляду цієї справи, встановлено, що порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо звільнення належної ОСОБА_2 квартири зумовило неможливість виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за попереднім договором від 10.01.2024, внаслідок чого договір оренди квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 49,8 кв.м. (основний договір) так і не був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у строк до 31.03.2024.
90. Таке порушення підтверджує наявність протиправної поведінки ОСОБА_1 як елемента цивільного правопорушення.
91. У виконання умов пункту 3.1 попереднього договору від 10.01.2024 (пункт 13.23. цієї Постанови), за вимогою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 16.05.2024 сплатив 27000 грн з призначенням платежу "Сплата штрафу згідно п. 3.1 попереднього договору від 10.01.2024 оренди квартири АДРЕСА_1 " (квитанція № 200797001).
92. Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що сплачений ОСОБА_2 штраф в розмірі 27000,00 грн є реальними збитками позивача за зустрічним позовом, які були завдані останньому неправомірною поведінкою ОСОБА_1 .
93. Таким чином, ОСОБА_2 доведено належними та допустимими доказами неправомірну поведінку ОСОБА_1 , заподіяні збитки та причинно-наслідковий зв'язок.
94. Водночас, ОСОБА_1 означені висновки не спростував та не подав в матеріали справи доказів відсутності його вини у заподіянні вказаних збитків.
95. Поряд з цим, збитки як правова категорія включають у себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.
96. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
97. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, також, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.
98. Велика Палата Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зазначила, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
99. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
100. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
101. У постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/14341/18 зазначено, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
102. При визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
103. Верховний Суд зазначає, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.
104. Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту) за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу.
105. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ОСОБА_2 є законним і добросовісним власником квартири АДРЕСА_1 , та мав законні очікування (legitimate expectations) на користування нею, в тому числі шляхом передачі її в оренду з метою одержання прибутку.
106. Попереднім договором від 10.01.2024 було передбачено укладення договору оренди квартири (основного договору) у строк до 31.03.2024.
107. У розділі 2 попереднього договору визначені істотні умови основного договору, зокрема: ціна орендної плати складає 9000,00 грн на місяць - і залишається незмінюваною протягом усього строку дії основного договору (п.п. 2.1.2); строк оренди в основному договорі має бути встановлений не менш як у 2 роки (п.п. 2.1.4).
108. Отже, унаслідок укладення позивачем договору оренди квартири останній очікував одержувати щомісячний дохід у розмірі 9000,00 грн протягом двох років, починаючи не пізніше ніж з 01.04.2024.
109. Проте, саме неправомірні дії ОСОБА_1 стали самостійною та достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості укласти договір оренди квартири із ОСОБА_3 та отримати доходи визначені у п. 2.1.2 попереднього договору.
110. При цьому, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що визначений у попередньому договорі розмір орендної плати не відповідав середній ринковій вартості здачі аналогічних квартир в оренду в регіоні, а також будь-яких інших доказів, які б свідчили про завищення розміру орендної плати, а також не спростовано своєї вини у вчиненні правопорушення.
111. Водночас, відповідно до меж розгляду справ судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, зокрема частини другої названої статті, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
112. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
113. Верховний Суд звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
114. Враховуючи наведене вище, встановлені обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 27000,00 грн реальних збитків та 117000,00 грн упущеної вигоди..
Щодо доводів касаційної скарги
115. Як вже зазначалось, касаційну скаргу позивач, зокрема, аргументував пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
116. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
117. Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
118. Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.
119. Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
120. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
121. Проте, такого застосування норми права судами попередніх інстанцій, колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
122. Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції. За своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
123. Порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов'язкового скасування оскарженого судового рішення (частина 1 статті 310 ГПК України), колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
124. Відповідно до пункту 1) частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
125. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
126. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
127. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
128. Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржених судових рішень без змін.
Судові витрати
129. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявника.
На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі № 924/622/23(924/483/24) - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді О.В. Васьковський
К.М. Огороднік