19 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/4479/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Підченка Ю. О.
від 13.11.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шапран В.В.-головуючий, Андрієнко В.В.,Буравльов С.І.
від 10.02.2026
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України"
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" щодо ненадання ОСОБА_1 , як засновнику товариства, інформації, засвідчених копій господарської та фінансової документації відповідно до запитів та вимог № 1 від 17.12.2021, № 2 від 20.01.2022, № 3 від 03.02.2022, № 1 від 13.09.2022, № 2 від 13.09.2022, б/н від 25.04.2024 та б/н від 15.10.2024;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" надати ОСОБА_1 копії документів від моменту створення товариства по 03.04.2025, перелік яких викладений в прохальній частині позовної заяви.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/4479/25 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою від 10.02.2026 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/4479/25.
06 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/4479/25; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Судом встановлено, що її слід залишити без руху з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.
Поряд з цим, за приписами частини 2 зазначеної статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
При цьому пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:
пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - чітку вказівку на норму/норми (пункт, частину, статтю) права, яку, на його думку, невірно застосували суди першої та/або апеляційної інстанцій, навести постанову Верховного Суду (номер справи і дату її ухвалення), в якій викладено висновок щодо застосування саме цієї норми права, та яку не врахували суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень;
пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;
пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
У разі подання касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, повинно бути зазначено яке саме клопотання суд необґрунтовано відхилив про витребування, дослідження або огляд яких саме доказів або інше клопотання (заяву) щодо встановлення яких конкретно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Заявник касаційної скарги повинен враховувати і те, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд із цим, в своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 процитував частину 2 статті 287 та пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, втім чітко не навів за наявністю якого (яких) виключного випадку (виключних випадків) оскаржуються рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/4479/25.
Суд звертає увагу, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним, тому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав і виключних випадків касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Також, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки у даній справі позов поданий у 2025 році, то для вирахування розміру сплати судового збору застосовується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 3 028,00 грн, оскільки статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року встановлений у розмірі 3 028,00 грн.
Згідно із абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Враховуючи викладене, судовий збір за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/4479/25 підлягав сплаті у сумі 12 112,00 грн, а саме: 6 056,00 грн (3 028,00 грн х 2 вимоги немайнового характеру) х 200%.
Однак до касаційної скарги ОСОБА_1 не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, проте заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що скаржник є особою, яка непрацевлаштована, не має офіційного та/або додаткового доходу та на утриманні якої знаходяться малолітня дитина 2022 року народження; Малинським районним судом Житомирської області видано судовий наказ у справі № 283/595/23 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини 2022 року народження; постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лиманським В. Л. від 02.05.2025 накладено арешт на банківські рахунки скаржника; рівень майнового стану унеможливлює сплату судового збору за подачу касаційної скарги в сумі 12 112,00 грн, тощо. На підтвердження вказаних обставин до касаційної скарги додані копії свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 25.03.2022; судового наказу Малинського районного суду Житомирської області від 17.03.2023 у справі № 283/595/23; постанови ВП 77923582 від 02.05.2025 за виконавчим листом № 760/21542/23, виданого 26.03.2025 Солом'янським районним судом міста Києва, про арешт коштів боржника в межах суми 246 913,57 грн (заборгованість за кредитом), а також довідка Пенсійного фонду України форми ОК-7, сформована засобами автоматичних систем 04.03.2026.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений у частині 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення чи звільнення від його сплати є вичерпним, а тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених положеннями цього Закону.
Суд зазначає, що положення статей Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Вирішення питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору, враховуючи майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки), має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.
При цьому, оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).
З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.
Верховний Суд також неодноразово вказував, що загальна сума отриманих доходів фізичною особою може бути підтверджена довідкою про доходи фізичної особи за попередній рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацією із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7 (див. ухвали Верховного Суду, зокрема, від 26.04.2024 у справі № 910/5346/23, від 18.07.2024 у справі № 924/681/22.).
Таким чином у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням, у порядку статті 86 та з дотриманням статей 73, 76- 79 Господарського процесуального кодексу України.
Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним поняттям та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Втім, на підтвердження свого фінансового становища, ОСОБА_1 надана лише довідка Пенсійного фонду України форми ОК-7, сформована засобами автоматичних систем 04.03.2026. При цьому, скаржником не надано інших документів, як то довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5; довідки про доходи фізичної особи за попередній рік, виданої органом Державної податкової служби України; інформації із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків; документів щодо наявності банківських рахунків із зазначенням коштів на них; документів щодо наявності чи відсутності рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, тощо. Копії свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 25.03.2022, судового наказу Малинського районного суду Житомирської області від 17.03.2023 у справі № 283/595/23, постанови ВП 77923582 від 02.05.2025 є підтвердженням існування певних обставин і не є доказами, які підтверджують реальне фінансове становище скаржника. Крім того, інформація про те, що ОСОБА_1 є особою, яка не працевлаштована, і не має офіційного та/або додаткового доходу, також жодним чином не підтверджена. Поряд із цим з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 17.03.2026 ОСОБА_1 є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна логістична група".
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, оскільки останнім не вжито всіх можливих заходів задля доведення відсутності у нього реального доходу.
Згідно із частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом 2 частини 1 цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу
З урахуванням наведеного, касаційна скарга ОСОБА_1 залишається без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, із наданням скаржнику строку, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків шляхом:
- наведення та викладення належного обґрунтування виключного/виключних випадку/випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за наявністю якого/яких оскаржуються рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/4479/25 з урахуванням вказівок Суду, наведених в цій ухвалі;
- надання Суду документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/4479/25 у встановленому законом порядку та розмірі, а саме у сумі 12 112,00 грн.
Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.
Суд при цьому не розглядає клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання касаційної скарги, оскільки касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/4479/25 у відповідності до частини 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України, а тому строк на касаційне оскарження не є пропущеним.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/4479/25 залишити без руху.
3. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.
4. Роз'яснити ОСОБА_1 , що якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова