Рішення від 23.03.2026 по справі 927/407/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/407/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Соколенко Н.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300, код ЄДРПОУ 02910114

в інтересах держави в особі

позивача: Менської міської ради

вул. Героїв АТО, 6, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600, код ЄДРПОУ 04061777

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ»

вул. Острозьких Князів, 32/2, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 43965848

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 97 937,62 грн

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Кулик Н.Д.

за участю прокурора: Ходика О.Є.

ВСТАНОВИВ:

Дії суду щодо розгляду справи.

25.04.2025 надійшов позов керівника Корюківської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі позивача: Менської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 97937,62 грн, у якому прокурор просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 26.09.2023 щодо внесення зміни ціни до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 60АВ200-390-23 від 12.01.2023, укладену між Менською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ»;

- визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 11.12.2023 щодо внесення зміни ціни до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 60АВ200-390-23 від 12.01.2023, укладену між Менською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ»;

- визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 28.12.2023 щодо припинення Договору № 60АВ200-390-23 від 12.01.2023, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» на користь Менської міської ради кошти в сумі 97937,62 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2025 відкрите загальне позовне провадження у справі №927/407/25, підготовче засідання призначено на 27.05.2025 о 12:03; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог (ухвала суду доставлена прокуратурі, позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 28.04.2025 о 11:49, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

13.05.2025 від відповідача через підсистему “Електронний суд», у встановлений судом процесуальний строк, надійшов відзив на позов, у якому відповідач щодо позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову. Суд долучив відзив до матеріалів справи.

13.05.2025 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» через систему “Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №927/407/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення постанови у цій справі, обставини в якій є подібними обставинам даної справи та від висновків якої залежить правильне вирішення спору у справі №927/407/25.

Ухвалою суду від 14.05.2025 провадження у справі №927/407/25 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

05.01.2026 від прокуратури надійшло клопотання №51-72-8ВИХ-26 про поновлення провадження у справі у зв'язку з усуненням обставин, що зумовлювали зупинення провадження у справі № 927/407/25.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/407/25 у зв'язку з відрядженням судді Демидової М.О. до Господарського суду м. Києва, як тимчасове переведення, для здійснення правосуддя.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 927/407/25 передано на розгляд судді Моцьора В.В.

Ухвалою суду від 05.03.2026 прийнято справу № 927/407/25 до провадження суддею Моцьором В.В.; поновлено провадження у справі № 927/407/25; підготовче засідання призначено на 16.03.2026 о 10:30 (ухвала суду доставлена прокуратурі, позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 05.03.2026 о 16:03, 15:58, 16:03, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

В розумінні статті 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про зміну складу суду та розгляд справи в суді.

13.03.2026 від відповідача через систему “Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №927/407/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №927/994/23. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що за результатами розгляду справи №927/994/23 має бути сформований висновок щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов?язань, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією російської федерації», до юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником якої є особа, на яку накладені персональні економічні санкції (аналогічно справі, що переглядається - ОСОБА_1 ), та щодо правових наслідків застосування такого мораторію.

16.03.2026 від позивача через підсистему “Електронний суд» надійшло клопотання №04-18/385 про проведення підготовчого засідання без участі його представника; щодо призначення справи до судового розгляду по суті позивач не заперечує, а також просить суд провести розгляд по суті без участі його представника за наявними у справі документами. Позивач зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

У підготовче засідання 16.03.2026 прибув прокурор та представник відповідача. Позивач у підготовче засідання 16.03.2026 не прибув, про дату час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином.

Клопотання позивача про розгляд справи без його участі задоволено судом, оскільки участь у судовому засіданні є процесуальним правом позивача.

Прокурор щодо зупинення провадження у справі заперечував.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд доходить висновку про відмову у його задоволенні з таких підстав.

Виходячи з приписів ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та ст. 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються судом щодо застосування норм права.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку (п.11 ч.1 ст. 229 ГПК України).

По своїй суті зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04 2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Як вбачається з матеріалів даної справи №927/407/25 прокурором подано позов в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування до ТОВ “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно отриманих коштів у зв?язку з порушенням законодавства в сфері публічних закупівель при укладенні та виконанні зобов'язань за додатковими угодами, що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору: зростання ціни товару, як наслідок, зменшення його обсягу закупівлі).

Натомість у справі №927/994/23 позов подано ПАТ «Украгро НПК» до СТОВ «Батьківщина» про стягнення заборгованості за поставлений товар, пені та інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки в частині оплати вартості поставленого товару.

Отже, справи № 927/407/25 та №927/994/23 не є подібними ні за суб'єктним складом сторін спору, ні за обставинами справи, а також не є тотожними за змістом правовідносин та об'єктом (предметом) дослідження.

За наведених обставин, суд у підготовчому засіданні 16.03.2025 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки суб'єктний склад у справі №927/994/23 не співпадає з даною справою №927/407/25, яка розглядається.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 16.03.2026 заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових пояснень.

Суд задовольнив клопотання відповідача та відклав підготовче засідання на 23.03.2026 на 11:40, про що прокурор та відповідач повідомлені розписками їх представників, а позивач - ухвалою суду від 16.03.2026, яка доставлена позивачу 16.03.2026 о 16:33 до його електронного кабінету в ЄСІТС, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа).

16.03.2026 (час отримання 11:04) від прокуратури через підсистему “Електронний суд» надійшли пояснення №51-72-889ВИХ-26, у яких прокурор спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві, вважає їх безпідставними та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

19.03.2026 від відповідача через підсистему “Електронний суд» надійшли письмові пояснення, у яких відповідач просить суд врахувати окрему думку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24. При цьому відповідач зазначає про те, що не заперечує проти закінчення підготовчого провадження та переходу до стадії розгляду справи по суті.

23.03.2026 від прокуратури надійшла заява №51-2594-25 від 23.03.2026, у якій Чернігівська обласна прокуратура, яка забезпечує участь у розгляді справи, не заперечує проти закінчення підготовчого провадження та переходу до стадії розгляду справи по суті 23.03.2026.

У підготовче засідання 23.03.2026 прибув прокурор та представник відповідача. Позивач у підготовче засідання 23.03.2026 не прибув, про дату час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином.

Пояснення прокурора №51-72-889ВИХ-26 від 16.03.2026, письмові пояснення відповідача від 19.03.2026 та заява прокуратури №51-2594-25 від 23.03.2026 долучені до матеріалів справи.

Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

У підготовчому засіданні 23.03.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті, у зв?язку з надходженням заяв від сторін про перехід даного судового засідання до розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 23.03.2026 суд розпочав розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 23.03.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень учасникам судового процесу створені усі належні умови для надання доказів.

У судовому засіданні 23.03.2026 суд проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням законодавства в сфері публічних закупівель при укладенні та виконанні зобов'язань за додатковими угодами: №7 від 26.09.2023, №8 від 11.12.2023, №9 від 28.12.2023 до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 60АВ200-390-23 від 12.01.2023, що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору: зростання ціни товару, як наслідок, зменшення його обсягу закупівлі), що не відповідає положенням Закону України “Про публічні закупівлі» та законодавчо визначеним принципам закупівель - максимальної економії та ефективності.

Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач щодо позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову та зазначає про таке:

- позовна заява фактично подана не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах органу місцевого самоврядування, що свідчить про відсутність законних підстав для представництва прокуратурою інтересів держави та є підставою для залишення позову без розгляду згідно з п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України;

- двосторонні акти приймання-передачі електроенергії, в яких зафіксована ціна, підписані позивачем без будь-яких зауважень;

- прокурором не доведено належним та допустимими доказами, що спірні додаткові угоди до Договору укладено з порушенням п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 не можуть вважатися остаточними, оскільки можливість від їх відступу розглядається Великою Палатою Верховного Суду в межах справи №920/19/24.

- практика та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Прокурор у письмових поясненнях заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві та вважає, що ним належним чином обґрунтовано підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом, а спірні додаткові угоди укладені за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку та з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни, що є підставою для визнання їх недійсними та, як наслідок, стягнення безпідставно набутих коштів.

Відповідач у письмових поясненнях зазначає про те, що:

- окрема думка до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24 має зовсім протилежні висновки щодо тлумачення п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» і, як наслідок, відсутність підстав для визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів за спірними додатковими угодами;

- Велика Палата обрала варіант тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», який повністю узгоджується зі змістом першої редакції норми, викладеної у п. 2 ч.4 ст. 36 Закону України “Про публічні закупівлі» в редакції 2015 року, але не враховує законодавчі зміни, які відбулися в 2019 і 2021 роках;

- обраний Великою Палатою варіант тлумачення насправді не був найбільш очевидним і навпаки існували об'єктивні причини для того, щоб тлумачити цю норму як таку, що дозволяє неодноразово збільшувати ціну одиниці товару, але з трьома обмеженнями: 1) пропорційно збільшенню ціни на ринку; 2) не більше ніж на 10% за раз; 3) не частіше одного разу на 90 днів (окрім бензину, дизельного палива, природного газу та електричної енергії, для яких це обмеження щодо строків не діє);

- попри явну відмінність цієї норми від попередньої (п. 2 ч.4 ст. 36 Закону України “Про публічні закупівлі» в редакції 2015 року), її тлумачення Великою Палатою в частині загального ліміту зростання ціни не відходить від буквального змісту саме попередньої та не враховує подальші законодавчі зміни;

- окрема думка від 21.11.2025 містить вагомі аргументи для зміни практики, яка сформувалася після рішення Великої Палати від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у зв?язку з чим Велика Палата не лише могла, а й повинна була відступити від свого попереднього висновку щодо тлумачення п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» і перейти до іншого підходу, який більше узгоджується з текстом Закону, стандартами Конвенції та правилами ЄС. Така зміна судової практики створила б на майбутнє належні можливості для більш гнучкої адаптації договірної ціни товару до коливань на ринку, що могло би знизити як потенційні ризики втрат для учасників процедури закупівлі, так і ризики закладання надлишкової маржі в ціну товару ще на етапі подачі тендерних пропозицій.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Менською міською радою 15.12.2022 на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення UA-2022-12-15-009034-а про проведення відкритих торгів із закупівлі електричної енергії обсягом 211 238 кВт очікуваною вартістю 971 694,80 грн.

За результатами проведених торгів переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ».

12.01.2023 між Менською міською радою (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (постачальник) укладено Договір № 60АВ200-390-23 про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу (далі - Договір).

Відповідно до п.1.2. Договору умови договору розроблені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312.

Згідно з п. 2.1., 2.3. Договору постачальник продає електричну енергію за ДК 021:2015 - 09310000-5-Електрична енергія споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору. Інформація про об?єкти споживача, постачання електричної енергії на потреби яких здійснюється на умовах Договору та точки комерційного обліку, в яких відбувається зміна власника електричної енергії, наведена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 211 238 кВт*год.

За умовами п. 3.1.,3.3. Договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в Заяві-приєднанні, яка є Додатком 1 до Договору.

Постачальник за Договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у Комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до Договору.

Пунктами 5.1., 5.2. Договору сторони погодили, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до способу визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Ціна за одиницю товару за 1 кВт*год електричної енергії за Договором складає 4,439999 грн, у тому числі: ціна електричної енергії - 3,699999 грн; податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,74 грн.

Ціна Договору становить 781 580,58 грн, крім того ПДВ 20% - 156 316,12 грн, разом з ПДВ 937 896,70 грн.

Виходячи з приписів п. 5.13. Договору Комерційна пропозиція, яка є додатком 2 до Договору, містить, зокрема, ціну (тариф) електричної енергії та/або спосіб визначення ціни електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи), або порядок визначення ціни.

За змістом п. 6.1 Договору споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у Договорі.

Відповідно до заяви-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 1), підписаної сторонами, початок постачання з 18.01.2022.

За умовами Комерційної пропозиції, що є додатком № 2 до Договору, ціна електричної енергії включає вартість послуг з передачі електричної енергії та становить 4,439999 грн з ПДВ за 1 кВт/год; вартість послуг з передачі з ПДВ - 0,34564 грн.

Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Рахунок за спожиту електричну енергію надається до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Акт наданих послуг за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 20робочих днів від дня отримання рахунку споживачем.

Згідно з п. 13.1. Договору Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до Договору і діє по 31.12.2023 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Зміни до Договору про закупівлю можуть вноситись у випадках, зазначених у Договорі та оформляються у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди (п. 13.2. Договору).

Відповідно до п. 13.9. Договору істотні умови про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення. У разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлі або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару, постачальник письмово звертається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Споживач у 20-денний термін розглядає пропозицію та у разі наявності підстав укладає додаткову угоду про зміну ціни. Наявність факту коливання ціни такого товару на ринку підтверджується даними офіційного сайту АТ «Оператор ринку». До розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна щодо розміру ціни на товар на момент укладання Договору (з урахуванням внесених раніше змін до Договору про закупівлю) та на момент звернення до споживача щодо укладення додаткової угоди.

Як зазначає прокурор, за ініціативою ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» з Менською міською радою укладено ряд додаткових угод до Договору, а саме:

- 17.04.2023 між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою укладено додаткову угода № 3 щодо зміни тарифу на передачу (далі - Додаткова угода №3), якою змінено умови Договору п. 2.3., 5.2. Договору, відповідно до яких очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 207 016 кВт*год; збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт*год до 4,541531 грн з ПДВ; ціна Договору становить 937 896,70 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №3 ця угода набуває чинності з 01.04.2023;

- 03.07.2023 між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою укладено додаткову угода № 5 щодо зміни тарифу на передачу (далі - Додаткова угода №5), якою змінено умови Договору п. 2.3., 5.2. Договору, відповідно до яких очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 205 004 кВт*год; збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт*год до 4,6073508 грн з ПДВ; ціна Договору становить 937 896,70 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №5 ця угода набуває чинності з 01.07.2023;

- 26.09.2023 між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою укладено додаткову угода № 7 щодо зміни ціни (далі - Додаткова угода №7), якою змінено умови Договору п. 2.3., 5.2. Договору, відповідно до яких очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 178 125 кВт*год; збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт*год до 5,75412 грн з ПДВ; ціна Договору становить 937 896,70 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №7 ця угода набуває чинності з 01.09.2023.

Підставою для укладення Додаткової угоди №7 та підтвердженням зростання ціни на електричну енергію став експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №865/23 від 31.08.2023, у якому зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год:

- станом на 09.12.2022 становила 3 394,26 грн; станом на 10.08.2023 - 4 452,53 грн; відсоток коливання ціни +31,18%;

- за січень (01.01-31.01) 2023 року становила 3 466,83 грн; за серпень (01.08-31.08) 2023 року - 4 162,23 грн; відсоток коливання ціни +20,06%;

- за липень (01.07-31.07) 2023 року становила 3 669,87 грн; за серпень (01.08-31.08) 2023 року - 4 162,23 грн; відсоток коливання ціни +13,42%.

- 11.12.2023 між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою укладено додаткову угода № 8 щодо зміни ціни (далі - Додаткова угода №8), якою змінено умови Договору п. 2.3., 5.2. Договору, відповідно до яких очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 178 125 кВт*год; збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт*год до 5,99148 грн з ПДВ; ціна Договору становить 937 896,70 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №8 ця угода набуває чинності з 01.12.2023;

Підставою для укладення Додаткової угоди №8 та підтвердженням зростання ціни на електричну енергію стала цінова довідка Львівської торгово-промислової палати №19-09/1321 від 30.11.2023, за даними офіційного сайту ДП “Оператор ринку» про середньозважені ціни електричної енергії за результатами торгів на ринку електричної енергії РДН, середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України (без ПДВ) за 1 мВт/год у жовтні 2023 року - 4357,80 грн, у листопаді 2023 року - 4065,58 грн, зміна величини цін електричної енергії +7,19%.

- 28.12.2023 між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою укладено додаткову угода № 9 щодо припинення Договору (далі - Додаткова угода №9), якою у зв?язку з закінченням строку дії Договору змінено умови Договору п. 2.3., 5.2. Договору, відповідно до яких очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 159 592 кВт*год; ціна електричної енергії за 1 кВт*год складає 5,99148 грн з ПДВ; ціна Договору становить 826 741,94 грн з ПДВ. Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №9 ця угода набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов?язань за цим Договором.

Упродовж вересня-грудня 2023 року між ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою підписано Акти приймання-передачі електроенергії загальним обсягом 79 821 кВт*год, за яку Менською міською радою перераховано ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» кошти у сумі 465 700,97 грн, а саме:

1) Згідно Акту №ТГ383175058 від 19.10.2023, відповідачем у вересні 2023 року поставлено електричну енергію в обсязі 14 090 кВт*год на суму 81 075,55 грн, за яку позивачем сплачено кошти за платіжною інструкцією №1933 від 19.10.2023 на суму 27 061,63 грн, а також 54 013,92 грн, що підтверджується роздруківкою з деталями трансакції;

2) Згідно Акту №ТГ383194465 від 16.11.2023, відповідачем у жовтні 2023 року поставлено електричну енергію в обсязі 19 044 кВт*год на суму 109 581,46 грн, за яку позивачем сплачено кошти за платіжною інструкцією №2155 від 16.11.2023 на суму 54 808,00 грн, а також 54 773,46 грн, що підтверджується роздруківкою з деталями трансакції;

3) Згідно Акту №ТГ383201290 від 13.12.2023, відповідачем у листопаді 2023 року поставлено електричну енергію в обсязі 19 718 кВт*год на суму 113 459,74 грн, за яку позивачем сплачено кошти за платіжною інструкцією №2383 від 13.12.2023 на суму 45 699,22 грн, а також 67 760,52 грн, що підтверджується роздруківкою з деталями трансакції;

4) Згідно Акту №ТГ383216411 від 22.12.2023, відповідачем у грудні 2023 року поставлено електричну енергію в обсязі 26 969 кВт*год на суму 161 584,22 грн, за яку позивачем сплачено кошти за платіжною інструкцією №2544 від 22.12.2023 на суму 64 666,04 грн, а також 96 918,18 грн, що підтверджується роздруківкою з деталями трансакції;

За доводами прокурора, недійсність додаткових угод до Договору означає, що зобов?язання сторін регулюються договором, а також додатковими угодами, які не оспорюються, у зв?язку з чим, в даному випадку, ціна за поставлену електроенергію повинна застосовуватися згідно з додатковою угодою №5 від 03.07.2023 до Договору, що становить 4,6073508 грн за 1 кВт*год, а тому вартість поставленої відповідачем електроенергії повинна становити 367 763,35 грн (79 821 кВт*год х 4,6073508 грн). Проте, відповідач за вказаний обсяг спожитої електричної енергії сплатив 465 700,97 грн, тому внаслідок укладення з порушенням Закону України “Про публічні закупівлі» спірних додаткових угод №7, №8, №9 розмір безпідставно сплачених позивачем коштів відповідачу становить 97 937,62 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».

Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Менської міської ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Менської міської ради - орган місцевого самоврядування.

Виходячи з приписів ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до статті 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Статтею 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін та передбачено здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Виходячи з приписів п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України бюджетна система України ґрунтується на принципі ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг, у тому числі з урахуванням гендерних аспектів, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Менська міська рада як орган місцевого самоврядування, який у розумінні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за Договором), уповноваженим на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, сприяти недопущенню порушень інтересів державну бюджетній сфері та публічних закупівель.

Тобто, Менська міська рада є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Менської міської ради.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор визначив орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах Менську міську раду.

Як встановлено судом, в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом в особі Менської міської ради, прокурор посилається на укладення між позивачем та відповідачем оспорюваних додаткових угод всупереч вимог чинного законодавства, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки електричної енергії. За доводами прокурора, укладенням додаткових угод до Договору порушено матеріальні інтереси органу місцевого самоврядування, оскільки з урахуванням оспорюваних додаткових угод допущено нераціональне втрачання бюджетних коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Листом №51-77-4211вих-24 від 03.10.2024 прокурор звертався до Менської міської ради з повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод було порушено норми ст. 41 Закону “Про публічні закупівлі» та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема, щодо оскарження у судовому порядку додаткових угод та стягнення до бюджету безпідставно сплачених коштів.

Менська міська рада у листі від 12.12.2024 №04-17/2350 зазначила, що не зверталася до суду з позовом до ТОВ «ТВІЙ ГАЗБУТ» щодо стягнення надміру сплачених коштів через недостатність бюджетних призначень для сплати судового збору та вважає за доцільне подання такого позову безпосередньо прокурором.

З наведеного слідує нездійснення компетентним органом у спірних правовідносинах жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом та свідчить про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів, а відтак і про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

При цьому суд зазначає, що Закон України “Про прокуратуру» не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Листом від 21.03.2025 №51-77-1100ВИХ-25 прокурор у порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Менської міської ради до ТОВ «ТВІЙ ГАЗБУТ» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів у сумі 97 937,62 грн.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Менської міської ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача про відсутність таких підстав відхиляються судом.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Виключні випадки зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань наведені у ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі».

Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України “Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

З урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Таку ж позицію викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Крім того, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості).

Згідно з пунктом 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Отже, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, неухильним аспектом при застосуванні підпункту 2 пункту 19 Особливостей при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку.

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, так як вони були ухвалені після укладення Договору та спірних додаткових угод, оскільки постанова Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, а відтак до неї не застосовуються правило “дії закону у часі», такі висновки стосуються застосування норм права щодо збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, які є правовими підставами цього позову.

Щодо доводів відповідача про необхідність врахування окремої думки щодо зазначених постанов ВП ВС суд зазначає, що окрема думка судді - це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку).

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов'язковою для суду.

Як встановив суд, позивач та відповідач уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України “Про публічні закупівлі», а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог Закону України “Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 2.3. Договору очікуваний обсяг постачання електричної енергії становить 211 238 кВт*год.

Згідно з п. 5.2. Договору та Комерційною пропозицією (додаток № 2 до Договору) ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 4,439999 грн.

З матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою №3 від 17.04.2023 до Договору з 01.04.2023 збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт*год до 4,541531 грн з ПДВ; очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 207 016 кВт*год; а додатковою угодою №5 від 03.07.2023 до Договору з 01.07.2023 збільшено ціну електричної енергії за 1 кВт*год до 4,6073508 грн з ПДВ; очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором становить 205 004 кВт*год.

При цьому додаткові угоди №3 від 17.04.2023 та №5 від 03.07.2023 до Договору прокурором не оспорюються.

Водночас згідно з Додатковими угодами №7 від 26.09.2023, №8 від 11.12.2023 до Договору змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 4,6073508 грн з ПДВ до 5,99148 грн з ПДВ за 1 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 1,3841292 грн або на +30,04%. Додатковою угодою №9 від 28.12.2023 до Договору зменшено загальний обсяг електричної енергії на 18 533 кВт/год у порівнянні з додатковою угодою №8 від 11.12.2023, а також безпідставно зафіксовано ціну товару на рівні 5,99148 грн за 1 кВт/год.

При цьому фактичний обсяг поставленої електричної енергії за спірний період становить 79 821 кВт*год.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №7 від 26.09.2023, №8 від 11.12.2023 до Договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку, а додаткової угоди №9 від 28.12.2023 до Договору - закінченням строку дії Договору.

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі».

Суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

Тобто внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України “Про публічні закупівлі» не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

На підтвердження необхідності укладення оспорюваної додаткової угоди №7 від 26.09.2023 відповідач надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №865/23 від 31.08.2023, у якому зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год:

- станом на 09.12.2022 становила 3 394,26 грн; станом на 10.08.2023 - 4 452,53 грн; відсоток коливання ціни +31,18%;

Разом з тим, як вбачається з аналізу середньозважених цін РДН в ОЕС України, розміщеного на веб-сайті AT «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua), середньозважена ціна на електроенергію РДН в об'єднаній енергетичній системі України на дату укладання додаткової угоди № 5 від 03.07.2023 становила 3 762,76 грн МВт/год., а станом на 26.09.2023 (дата укладення додаткової угоди № 7) - 3 816,08 грн/МВт/год. (без ПДВ), тобто відбулося незначне збільшення ціни лише на 1,4%, в той час як ціну за 1 кВт/год збільшено на 24,89%.

Таким чином, наданий ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №865/23 від 31.08.2023 не може виступати в якості належного і беззаперечного підтвердження коливання ціни на електроенергію на ринку та не може бути розцінений, як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до Договору в частині збільшення вартості ціни, оскільки в ньому не підтверджено факт коливання ціни на товар, не зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання).

Крім того, додаткова угода №7, якою збільшено ціну за 1 кВт/год на 24,89% укладена 26.09.2023 та розповсюджує свою дію з 01.09.2023, в той час коли товар, поставлений відповідачем до 26.09.2023, був не тільки прийнятий позивачем у власність, а й спожитий.

Отже, підстави для укладення додаткової угоди №7 від 26.09.2023 - відсутні.

На підтвердження необхідності укладення оспорюваної додаткової угоди №8 від 11.12.2023 відповідач надав та посилається на цінову довідку Львівської торгово-промислової палати №19-09/1321 від 30.11.2023, у якій зазначено, що за даними офіційного сайту ДП “Оператор ринку» про середньозважені ціни електричної енергії за результатами торгів на ринку електричної енергії РДН, середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України (без ПДВ) за 1 мВт/год у жовтні 2023 року - 4357,80 грн, у листопаді 2023 року - 4065,58 грн, зміна величини цін електричної енергії +7,19%.

Проте, ні пропозиція відповідача, ні сама додаткова угода №8 від 11.12.2023 не містять доказів на підтвердження ціни такого товару на ринку за попередні періоди, що дало б можливість порівняти рівень цін щодо зменшення або збільшення ціни після укладення попередньої додаткової угоди, у зв?язку з чим цінова довідка Львівської торгово-промислової палати №19-09/1321 від 30.11.2023 не може бути належним підтвердженням коливання ціни на електроенергію на ринку та розцінюватися як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до Договору в частині збільшення ціни з 01.12.2023.

Крім того, додаткова угода №8, якою збільшено ціну за 1 кВт/год до 5,99148 грн з ПДВ укладена 11.12.2023 та розповсюджує свою дію з 01.12.2023, в той час коли товар, поставлений відповідачем до 11.12.2023, був не тільки прийнятий позивачем у власність, а й спожитий.

При цьому, суд зауважує, що у ціновій довідці Львівської торгово-промислової палати №19-09/1321 від 30.11.2023, яка згідно примітки носить виключно фактографічно-інформаційний характер, вказані періоди не відповідають ні даті укладення Договору, ні даті, з якої збільшується ціна. Порівняння має бути проведено починаючи з моменту укладення Договору до виникнення підстав для укладення нової додаткової угоди про збільшення ціни, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни на ринку.

Як встановлено судом, відповідач ініціював укладення додаткової угоди №9 від 28.12.2023 до Договору, у зв?язку з закінченням строку дії Договору, якою зафіксував очікуваний обсяг постачання електричної енергії за Договором на рівні 159 592 кВт*год (тобто зменшено загальний обсяг електричної енергії на 18 533 кВт/год у порівнянні з додатковою угодою №8 від 11.12.2023), а також зафіксував ціну товару на рівні 5,99148 грн за 1 кВт/год.

Обставини відповідності додаткової угоди №9 від 28.12.2023 до Договору вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» випливають із законності укладення додаткових угод № 7 від 26.09.2023 та № 8 від 11.12.2023.

Законні підстави фіксації додатковою угодою №9 від 28.12.2023 до Договору ціни товару на рівні 5,99148 грн за 1 кВт/год відповідачем належними доказами не доведено.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично є незаконною. Недійсність додаткових угод є наслідком того, що ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у порівнянні із основним договором.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що вартість 1 кВт/год електроенергії за Договором, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №5, протягом його дії шляхом безпідставного укладання додаткових угод № 7-9 зросла з 4,6073508 грн за 1 кВт/год до 5,99148 грн за 1 кВт/год, або на + 30,04% від ціни, визначеної додатковою угодою №5, що свідчить про недобросовісність дій відповідача та суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, від 21.11.2025 у справі №920/19/24 щодо їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання додаткових угод №7 від 26.09.2023, №8 від 11.12.2023, №9 від 28.12.2023 до Договору недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України “Про публічні закупівлі», а відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 97 937,62 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки додаткові угоди №7 від 26.09.2023, №8 від 11.12.2023, №9 від 28.12.2023 до Договору є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо ціни електроенергії, поставленої за Договором, регулюються договором, а також додатковими угодами, які не оспорюються, в даному випадку додатковою угодою №5 від 03.07.2023, підписаною позивачем та відповідачем, згідно з якою ціна за одиницю електричної енергії складає 4,6073508 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Судом встановлено, що згідно із зазначеними вище Актами приймання-передачі електроенергії за Договором за період вересень-грудень 2023 року позивачу поставлено 79 821 кВт*год електричної енергії, яку останнім оплачено на загальну суму 465 700,97 грн.

Враховуючи ціну, обумовлену ТОВ “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та Менською міською радою у додатковій угоді №5 від 03.07.2023 до Договору, остання повинна була сплатити відповідачу за спожиту у вересні-грудні 2023 року електроенергію загальним обсягом 79 821 кВт*год кошти у розмірі 367 763,35 грн, натомість сплатила 465 700,97 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 97 937,62 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 97 937,62 грн. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний повернути їх позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Суд зазначає, що у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення безпідставно сплачених коштів позивачу - Менській міській раді, чим буде відновлене порушене право позивача.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди № 7 від 26.09.2023, № 8 від 11.12.2023, № 9 від 28.12.2023 до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 60АВ200-390-23 від 12.01.2023, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (код ЄДРПОУ 43965848) та Менською міською радою (код ЄДРПОУ 04061777).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (вул. Острозьких Князів, 32/2, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 43965848) на користь Менської міської ради (вул. Героїв АТО, 6, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600, код ЄДРПОУ 04061777) кошти в сумі 97937,62 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВІЙ ГАЗЗБУТ» (вул. Острозьких Князів, 32/2, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 43965848) на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008) судовий збір в сумі 12112,00 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2026.

З повним текстом рішення можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор

Попередній документ

135044085

Наступний документ

135044087

Інформація про рішення:

№ рішення:	135044086
№ справи:	927/407/25
Дата рішення:	23.03.2026
Дата публікації:	25.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Чернігівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (28.04.2026)
Дата надходження:	13.04.2026
Предмет позову:	визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 97 937,62 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

27.05.2025 12:30	Господарський суд Чернігівської області
16.03.2026 10:30	Господарський суд Чернігівської області
23.03.2026 11:40	Господарський суд Чернігівської області