"10" березня 2026 р.
м. Київ
Справа № 911/157/26
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Електротрейдінг груп» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд.14, ЄДРПОУ 42190690)
до Публічного акціонерного товариства “Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, ЄДРПОУ 22927045)
про стягнення 503523,35 грн,
від позивача: Горбаченко Н.В.;
від відповідача: Ключинський К.Л.,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Електротрейдінг груп» до Публічного акціонерного товариства “Центренерго» про стягнення 503523,35 грн, з яких: 3% річних у розмірі 118634,16 грн, інфляційних втрат у розмірі 384889,19 грн у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору купівлі-продажу електричної енергії №20/21-267-РДД.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2026, зокрема, відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Призначено проведення підготовчого засідання на 16.02.2026.
Через систему “Електронний суд» 12.02.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.02.2026 відкладено розгляд справи на 02.03.2026.
Через систему “Електронний суд» 18.02.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечував проти доводів викладених у відзиві на позов, просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Через систему “Електронний суд» 24.02.2026 від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких представник відповідача заперечує проти обставин викладених у відповіді на відзив, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2026 суд, вирішив, в порядку пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.03.2026.
У судовому засіданні 10.03.2026 представник позивача підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін.
Між ТОВ «Електротрейдінг Груп» та ПАТ «Центренерго» 11.10.2021 було укладено договір купівлі-продажу електричної енергії №20/21-267-РДД, за умовами якого відповідач зобов'язався здійснювати відпуск електричної енергії в об'єднану енергосистему України, а позивач - її оплату та відбір відповідно до погодженого сторонами графіка.
На виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату вартості електричної енергії у загальному розмірі 16597785,60 грн. Водночас відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, оскільки фактично відпустив електричну енергію на суму 13681985,40 грн, у зв'язку з чим частина попередньо оплаченого обсягу електричної енергії у розмірі 1248 МВт·год поставлена не була, а сплачені за неї грошові кошти у сумі 2915827,20 грн залишилися у відповідача.
Позивач звертався до відповідача із вимогою про повернення надлишково сплачених грошових коштів, однак така вимога залишилась без належного виконання, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Обставини щодо наявності переплати, її розміру, а також порушення відповідачем зобов'язання з повернення грошових коштів були встановлені рішеннями судів у справі №911/1341/22, які набрали законної сили, у зв'язку з чим відповідно до положень процесуального закону є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2023 у справі №911/1341/22, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, стягнуто з ПАТ “Центренерго» на користь ТОВ “Електротрейдінг груп» 2915827,20 грн основного боргу та 3115,54 грн 3% річних.
Таким чином, за наслідками розгляду справи Господарського суду Київської області №911/1341/22 стягнуто з відповідача 2915827,20 грн за Договором №20/21-267-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 11.10.2021 та стягнуто 3% річних у сумі 3115,54 грн, розрахованих за період з 19.07.2022 по 31.07.2022 на суму 2915827,20 грн.
Отже, судом встановлено обов'язок відповідача з повернення грошових коштів у розмірі 2915827,20 грн та дату настання його прострочення - 19.07.2022.
Оскільки ПАТ «Центренерго» не сплатило ТОВ «Електротрейдінг Груп» основний борг в сумі 2915827,20 грн, ТОВ «Електротрейдінг Груп» 18.08.2023 звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ПАТ «Центренерго», в якому просило стягнути з ПАТ «Центренерго» 91309,33 грн 3% річних за період та 329860,08 грн інфляційних втрат з 01.08.2022 по 17.08.2023 нарахованих на суму основного боргу у розмірі 2915827,20 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2024 у справі № 911/2554/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, позов ТОВ «Електротрейдінг Груп» було задоволено у повному обсязі.
Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 2915827,20 грн, яка мала бути повернута до 18.07.2022 включно, встановлений судовим рішенням у справі №911/1341/22, 911/2554/23 тому згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не потребують додаткового доказування.
Як встановлено судом, фактичне повернення відповідачем грошових коштів у сумі 2915827,20 грн відбулося лише 26.12.2024, тобто з істотним порушенням строків виконання грошового зобов'язання, копія платіжної інструкції на зазначену суму долучена позивачем до матеріалів справи.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач вказує, що у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання у нього виник обов'язок, передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), щодо сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь час прострочення.
При цьому позивач зазначає, що у межах попередніх справ вже було здійснено нарахування та стягнення інфляційних втрат і 3% річних за частину періоду прострочення, однак у даній справі заявлені до стягнення суми нараховані за інший, подальший період - з 18.08.2023 по 25.12.2024 (інфляційні серпень 2023 - грудень 2024), тобто до моменту фактичного виконання відповідачем основного грошового зобов'язання.
На думку позивача, наявність судового рішення про стягнення основної суми боргу не припиняє зобов'язання та не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання, а тому він має право на отримання передбачених Законом сум за весь період прострочення до дня фактичного повернення коштів.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до господарського суду та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 18.08.2023 по 25.12.2024 у розмірі 118634,16 грн та інфляційні втрати за період серпень 2023 - грудень 2024 у розмірі 384889,19 грн .
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому відповідач не заперечує обставини укладення між сторонами договору купівлі-продажу електричної енергії, здійснення позивачем попередньої оплати, а також факту недопоставки частини електричної енергії та подальшого повернення позивачу грошових коштів у сумі 2915827,20 грн. Водночас відповідач наголошує, що вказана сума основного боргу ним повністю сплачена, у зв'язку з чим, на його думку, відсутня заборгованість перед позивачем.
Разом з тим, заперечуючи проти заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відповідач зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог. Зокрема, на думку відповідача, до позовної заяви не додано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували відповідні господарські операції, а також самого договору, що унеможливлює перевірку обставин, на які посилається позивач. У зв'язку з цим відповідач посилається на положення процесуального законодавства щодо обов'язку сторін доводити обставини, на які вони посилаються, а також на вимоги законодавства про бухгалтерський облік щодо оформлення первинних документів.
Окрім того, відповідач вважає, що навіть у разі наявності підстав для застосування відповідальності, розмір заявлених до стягнення сум є надмірним та підлягає зменшенню судом з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. У цьому контексті відповідач посилається на усталену судову практику Верховного Суду, відповідно до якої суд має право зменшувати розмір неустойки, а також інших нарахувань, зокрема процентів річних, виходячи з конкретних обставин справи, ступеня виконання зобов'язання та балансу інтересів сторін.
Додатково відповідач зазначає, що спірні правовідносини, на його думку, мають ознаки комерційного кредиту, оскільки договором передбачено здійснення попередньої оплати. У зв'язку з цим відповідач вважає, що до таких правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими встановлено звільнення позичальника від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, на період дії воєнного стану. Виходячи з цього, відповідач стверджує, що нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних підлягають списанню.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на свій статус підприємства критичної інфраструктури, яке зазнало значних збитків унаслідок збройної агресії, зокрема руйнування об'єктів генерації, а також перебуває у процесі приватизації. На думку відповідача, зазначені обставини мають враховуватися судом при вирішенні спору та свідчать про недопустимість покладення на нього надмірного фінансового навантаження. Також відповідач вказує, що позивач не довів наявності у нього будь-яких збитків у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, а заявлені вимоги фактично спрямовані на отримання додаткового прибутку.
Окремо відповідач зазначає, що у зв'язку з перебуванням державного пакета акцій Товариства у переліку об'єктів великої приватизації, можливість примусового виконання рішень щодо стягнення коштів є обмеженою, що також, на його думку, має значення для оцінки заявлених вимог.
З огляду на наведене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач заперечує доводи відповідача та наполягає на їх безпідставності.
Позивач звертає увагу на те, що твердження відповідача про ненадання доказів, зокрема договору та первинних документів, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідні обставини вже були предметом дослідження у справах №911/1341/22, 911/2554/23. У межах зазначених справ судами було встановлено факт укладення між сторонами договору, обсяг зобов'язань.
Позивач наголошує, що вказані обставини є преюдиційними у розумінні процесуального закону, оскільки встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, і тому не підлягають повторному доказуванню у цій справі. Більше того, сам факт повернення відповідачем суми основного боргу у грудні 2024 року, на думку позивача, свідчить про визнання ним відповідного грошового зобов'язання, що також виключає необхідність повторного доведення цих обставин.
Щодо доводів відповідача про можливість зменшення розміру 3% річних, позивач зазначає, що хоча суд дійсно за певних умов має право зменшити розмір процентів, однак таке право реалізується виключно за наявності належно доведених обставин, які свідчать про їх явну неспівмірність або інші виняткові підстави. При цьому обов'язок доведення таких обставин покладається саме на боржника.
Разом з тим позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої 3% річних, передбачені статтею 625 ЦК України, є законодавчо встановленим мінімальним розміром відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, а відтак не підлягають зменшенню судом. У зв'язку з цим позивач вважає доводи відповідача у цій частині безпідставними.
Окремо позивач заперечує проти застосування до спірних правовідносин положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. На його думку, такі положення регулюють виключно правовідносини, що виникають із договорів позики або кредиту, тоді як у даному випадку між сторонами укладено договір купівлі-продажу електричної енергії. Попередня оплата за товар не змінює правової природи договору та не перетворює його на кредитний, оскільки відповідач не набував права правомірного користування грошовими коштами без виконання зустрічного обов'язку з поставки товару.
Також позивач відхиляє доводи відповідача про нібито отримання ним неправомірної вигоди. Він зазначає, що у попередній справі нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснювалося лише за період до 17.08.2023, тоді як у даній справі заявлені вимоги охоплюють інший період прострочення - до моменту фактичного повернення коштів 26.12.2024. Таким чином, нарахування здійснено за різні періоди, що виключає подвійне стягнення.
Позивач підкреслює, що протягом більш ніж двох років відповідач безпідставно утримував грошові кошти у значному розмірі, а тому нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є передбаченим законом способом захисту його майнового права, а не засобом отримання додаткового прибутку.
З урахуванням викладеного позивач просить суд відхилити доводи відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У поданих запереченнях відповідач підтримує викладену у відзиві позицію та додатково зазначає про безпідставність доводів позивача.
Відповідач наголошує, що преюдиційність обставин, встановлених у попередніх справах, не має абсолютного характеру та не звільняє суд від обов'язку дослідження доказів у цій справі. На його думку, преюдиційними можуть бути лише фактичні обставини, тоді як їх правова оцінка не є обов'язковою для суду, а отже, обставини виконання договору та характер правовідносин підлягають самостійному дослідженню.
Крім того, відповідач наполягає, що спірні правовідносини мають ознаки комерційного кредиту, оскільки договором передбачено здійснення попередньої оплати. У зв'язку з цим відповідач вважає, що до них підлягають застосуванню положення статті 1057 ЦК України, а також пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу.
Відповідач зазначає, що визначальним для застосування вказаних норм є економічна сутність правовідносин, а не їх формальне найменування, та посилається на правові висновки Верховного Суду щодо можливості застосування зазначених положень до відносин, які не є класичними договорами позики чи кредиту.
З огляду на це відповідач вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період дії воєнного стану є неправомірним та підлягає списанню.
У зв'язку з викладеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Висновки господарського суду.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За визначенням п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про ринок електричної енергії» двостороннім договором є договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з п. 26 ч. 1 ст. 1 цього Закону, електрична енергія - це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Дослідивши надані матеріали справи та оцінивши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 11.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» укладено договір купівлі-продажу електричної енергії №20/21-267-РДД, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався здійснити відпуск електричної енергії, а позивач - здійснити її оплату та відбір у погоджених обсягах та строках.
На виконання умов договору позивачем було здійснено попередню оплату вартості електричної енергії, тоді як відповідач свої зобов'язання виконав частково, у зв'язку з чим утворилась переплата у розмірі 2915827,20 грн.
Обставини укладення зазначеного договору, його виконання сторонами, наявності переплати, а також порушення відповідачем обов'язку щодо повернення грошових коштів були встановлені судовими рішеннями у справах №911/1341/22, 911/2554/23, які набрали законної сили.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються повторно при розгляді іншої справи між тими самими сторонами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зазначені обставини є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у цій справі.
Доводи відповідача про необхідність повторного дослідження доказів, зокрема договору та первинних документів, судом відхиляються, оскільки факти укладення договору, обсяг зобов'язань сторін та наявність заборгованості вже були предметом судового розгляду та отримали належну правову оцінку у справах №911/1341/22, 911/2554/23.
При цьому суд враховує, що преюдиційність поширюється саме на встановлені фактичні обставини, тоді як їх правова кваліфікація може оцінюватися судом у межах даного спору. Водночас наведені відповідачем доводи фактично зводяться до повторного заперечення встановлених фактів, що є недопустимим.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідачем було здійснено повернення грошових коштів у сумі 2915827,20 грн, що також свідчить про визнання ним наявності відповідного грошового зобов'язання.
Оцінюючи доводи відповідача щодо правової природи спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, між сторонами укладено договір купівлі-продажу електричної енергії, який за своєю правовою природою є договором поставки, що передбачає обов'язок продавця передати товар, а покупця - оплатити його.
Передбачена умовами договору попередня оплата не змінює правової природи таких відносин та не свідчить про виникнення між сторонами кредитних правовідносин у розумінні положень Цивільного законодавства.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що здійснення позивачем попередньої оплати є формою комерційного кредиту, з огляду на те, що у даному випадку грошові кошти були сплачені як виконання зустрічного обов'язку за договором, а не передані відповідачу у користування на визначений строк із обов'язком їх повернення як самостійного предмета зобов'язання.
При цьому обов'язок відповідача повернути спірні грошові кошти виник не з умов кредитування, а у зв'язку з неналежним виконанням ним основного зобов'язання - непоставкою оплаченого товару.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 1057 ЦК України, а також пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, на які посилається відповідач.
Відтак доводи відповідача про звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, у період дії воєнного стану є безпідставними та відхиляються судом.
Оцінивши заявлені позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд виходить із такого.
Як встановлено судом, обов'язок відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 2915827,20 грн виник у зв'язку з непоставкою оплаченої електричної енергії та був порушений, що підтверджується обставинами, встановленими у справах №911/1341/22, 911/2554/23, які мають преюдиціальне значення для даного спору.
При цьому судом встановлено, що фактичне виконання відповідачем зазначеного грошового зобов'язання відбулося лише 26.12.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №3858 на суму 2915827,20 грн.
Суд враховує, що у межах справ №911/1341/22, 911/2554/23 позивачем вже було заявлено та частково задоволено вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за попередній період прострочення.
Натомість у даній справі позивач заявляє до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані за інший період прострочення, а саме з 18.08.2023 по 25.12.2024, тобто поза межами періоду, який був предметом розгляду у попередній справі.
Враховуючи, що зобов'язання не було виконано відповідачем у повному обсязі до 26.12.2024, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь заявлений період прострочення.
Доводи відповідача щодо неправомірності визначення позивачем періоду нарахування суд відхиляє як такі, що спростовуються встановленими обставинами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки обов'язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3% річних існує протягом усього часу прострочення виконання грошового зобов'язання та не припиняється ухваленням судового рішення.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 384889,19 грн та 3% річних у розмірі 118634,16 грн за період з 18.08.2022 по 25.12.2024, суд встановив, що він здійснений відповідно до вимог чинного законодавства, арифметично є правильним. Суд також врахував пояснення надані позивачем стосовно контррозрахунку відповідача в частині правил округнення індексів інфляції та погоджується з позицією позивача.
Так, стосовно заперечень відповідача з приводу інфляційних нарахувань, суд зазначає, що позивач у своєму розрахунку визначив розмір інфляційних нарахувань у сумі 384889,19 грн за період з серпня 2023 року по грудень 2014 року, тоді як відповідач у відзиві зазначає, що наведений розрахунок є неправильним, та наводить власні обчислення у сумі 384842,52 грн, що на 46,67 грн менше за розрахунок позивача. Суд констатує, що така незначна різниця обумовлена застосуванням сторонами різних методик визначення інфляційних нарахувань, а також різними підходами до округлення числових значень.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 118634,16 грн 3% річних та 384889,19 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача зі сплати судового збору, понесені ним в межах розгляду спору, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Електротрейдінг груп» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд.14, ЄДРПОУ 42190690) 3% річних у розмірі 118634,16 грн, інфляційних втрат у розмірі 384889,19 грн та 6042,28 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2026.
Суддя А.Ф. Черногуз