ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 березня 2026 року Справа № 918/1135/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення господарського суду Рівненської області від 6 січня 2026 року по справі №918/1135/25 (повний текст складено 12 січня 2026 року суддею Романюком Р.В.)
за позовом Сумського обласного центру зайнятості
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про стягнення коштів
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України
Сумський обласний центр зайнятості (далі - Позивач) звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі -Відповідач) про стягнення 20451 грн 60 коп. майнової шкоди, яка складається з виплаченої суми допомоги по безробіттю ОСОБА_1 ..
В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що ОСОБА_1 не набув статусу пенсіонера внаслідок протиправної відмови Відповідача у призначенні пенсії за віком. Вказавши, що виплата допомоги по безробіттю здійснювалася Позивачем ОСОБА_1 не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та що підстав відмовити ОСОБА_1 у наданні статусу безробітного та у допомозі по безробіттю у Позивача не було. Констатує, що допомога по безробіттю виплачена центром зайнятості на виконання вимог пункту 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" і що своєчасне призначення Відповідачем пенсії за віком унеможливило б витрати Позивача на допомогу по безробіттю ОСОБА_1 через взаємовиключність виплат.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 6 січня 2026 року позов задоволено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, судом встановлено, що Позивачем на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснено виплату допомоги ОСОБА_1 за період з 28 червня 2025 року по 25 вересня 2025 року по безробіттю у сумі 20451 грн 60 коп. за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Місцевий господарський суд при цьому наголосив, що протиправність дій Відповідача щодо відмови в призначенні гр. ОСОБА_1 пенсії за віком встановлена рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року в справі № 460/1826/25 року, яке набрало законної сили.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також вказав, що протиправна поведінка Відповідача виявляється у неправомірній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, та що причинним зв'язком між протиправною поведінкою та збитками є звернення вказаної особи до Позивача та отримання ним допомоги по безробіттю в період з 28 червня 2025 року по 25 вересня 2025 року, що спричинило заподіяння збитків Позивачу, у вигляді виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 20 451 грн 60 коп..
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що виплата допомоги по безробіттю здійснювалась Позивачем на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", і така виплата відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" не здійснювалася б у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 , що з позиції суду свідчить про понесення збитків Позивачем та наявність причинного зв'язку між неправомірними діями Відповідача та заподіяною шкодою.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 82-84), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач вказує, що Господарський суд Рівненської області виходив з того, що незаконність дій Відповідача щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлена рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року в справі № 460/1826/25 року, яке набрало законної сили. Вказує при цьому, що суд не врахував, що відмова апелянта базувалася на вимогах Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року № 637.
На переконання апелянта судом першої інстанції проігноровано, що Відповідач діяв у межах своєї дискреційних повноважень, реалізовуючи норми Постанови № 637, а той факт, що суд надав перевагу іншим доводам (на користь особи), з позиції скаржника свідчить про наявність правової колізії, а не про зловживання чи недбалість посадових осіб Відповідача.
Також, Відповідач в своїй апеляційній скарзі вказує про те, що на момент виплати допомоги по безробіттю (червень-вересень 2025 року) особа мала законний статус безробітного, оскільки пенсія їй фактично не виплачувалася, а виплата допомоги була законним актом виконання функцій Позивача. Вважає, що кошти, отримані особою як допомога по безробіттю за відсутності недобросовісності з її боку, не підлягають поверненню, а відсутність боргу у фізичної особи унеможливлює виникнення регресного зобов'язання у Відповідача. Окрім того, скаржника вказує, що Відповідач не має законних підстав для перерахування коштів зі свого бюджету до бюджету Звертає увагу апеляційного господарського суду, що Позивача без відповідного рішення суду про стягнення збитків, яке набрало законної сили. Позивачем не доведено існування всіх елементів для настання факту сплати майнової шкоди.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачку в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.
3 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому Позивач вказав, що статусу пенсіонера ОСОБА_1 набув внаслідок протиправної відмови Відповідача у призначенні пенсії за віком. Зазначає, що підставами для стягнення із Відповідача шкоди за статтею 1173 Цивільного кодексу України є: суб'єкт заподіяння шкоди - орган прийняття незаконного рішення Відповідачем; протиправні дії Відповідача - відмова призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, неправомірність якої встановлена судовим рішенням у справі №460/1826/25, що набрало законної сили; наявність шкоди, що полягає у сумі витрат Позивача на випадок безробіття на виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , права б на яку останній не мав за умови своєчасного призначення пенсії за віком; сума завданої шкоди документально підтверджена; причинно - наслідковий зв'язок між неправомірними рішеннями відповідача та витратами позивача (майновою шкодою) такий: виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася би у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії, що свідчить про наявність шкоди у Позивача та причинного зв'язку між неправомірними діями Відповідача та заподіяною шкодою. Наголошує, що Статус пенсіонера і статус безробітного є взаємовиключними згідно зі статтею 43 Закону України Про зайнятість населення».
Суд першої інстанції констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Суд констатує, що дана справа № 918/1135/25 не підпадає під дані винятки.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України складає 302800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно, ухвалою суду від 26 січня 2026 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №918/1135/25 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 27 березня 2026 року включно.
Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
При цьому, суд виходив з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2025 року до Позивача звернувся ОСОБА_1 із заявою про призначення допомоги по безробіттю.
Наказом Позивача № 1850250627 від 27 червня 2025 року ОСОБА_1 (персональна картка № 185025061700004) надано статус безробітного з 27 червня 2025 року.
Наказом Позивача № 1850250630 від 30 червня 2025 року ОСОБА_1 (персональна картка № 185025061700004) призначена допомога по безробіттю з 28 червня 2025 року по 24 березня 2026 року та розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Наказом Сумської філії Сумського обласного центру зайнятості № 1850250926 від 26 вересня 2025 року ОСОБА_1 (персональна картка № 185025061700004) припинено виплату допомоги по безробіттю з 26 вересня 2025 року в зв'язку з тим, що на дату набуття чинності Закону 2622 строк виплати допомоги по безробіттю не перевищував 90 днів.
ОСОБА_1 за період з 28 червня 2025 року по 25 вересня 2025 року отримав допомогу по безробіттю у сумі 20451 грн 60 коп. за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, що підтверджується додатком 4 до персональної картки № 185025061700004.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року в справі № 460/1826/25 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, позов ОСОБА_1 до Відповідача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задоволено частково. Ухвалено: визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача від 30 серпня 2024 року №183450032883 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язати Відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.08.2024 р. та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням наданої судом правової оцінки; в задоволенні решти позовних вимог відмовити; стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Відповідача.
Згідно довідки (№ 75574 від 21 жовтня 2025 року) Відповідача, ОСОБА_1 перебував на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням управління від 16 жовтня 2025 року № 183450032883 пенсійна виплата призначена з 19 вересня 2024 року на підставі рішення Рівненського окружного адміністратинвного суду від 7 березня 2025 року № 460/1826/25, яке набрало законної сили 19 серпня 2025 року.
Відповідно до Акту № 96 від 21 жовтня 2025 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості призначення і виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, розслядуванням підтверджено призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зворотною датою з 19 вересня 2024 року на виконання рішення суду від у справі №460/1826/25, яким визнано неправомірність рішень Відповідача через відмову у призначенні пенсії за віком. Порушень законодавства про зайнятість населення з вини безробітного ОСОБА_1 не виявлено.
Наказом Позивача № 1850251021 від 21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 (персональна картка № 185025061700004) припинено реєстрацію безробітного з 21 жовтня 2025 року в зв'язку з поданням безробітним письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг.
Згідно Довідки - розрахунку (№05.2/1695 від 22 жовтня 2025 року) коштів, які підлягають поверненню на рахунок Сумського обласного центру зайнятості, за період з 28 червня 2025 року - 25 вересня 2025 року становить 20 451 грн 60 коп..
Позивачем прийнято наказ № 229 від 23 жовтня 2025 року "Про повернення допомоги по безробіттю" про стягнення із Відповідача виплачену ОСОБА_1 допомогу по безробіттю у сумі 20451 грн 60 коп. за період з 28 червня 2025 року по 25 вересня 2025 року.
29 жовтня 2025 року Позивач звернувся до Відповідача з листом № 06.2/1713 від 27 жовтня 2025 року з проханням повернути кошти у розмірі 20451 грн 60 коп., зазначивши, що сума завданої шкоди Відповідачем для Позивача вимірюється сумою виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 28 червня 2025 року по 25 вересня 2025 року в сумі 20451 грн 60 коп. за рахунок коштів Фонду.
Позивач посилаючись на те, що Відповідачем в добровільному порядку не сплачено завдану шкоду в розмірі 20451 грн 60 коп, звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача шкоди.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.
За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Частиною 1 статті 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Колегія суддів враховує, що відповідальність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди можлива виключно за наявності сукупності трьох обов'язкових елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки органу, факту завданої шкоди та причинного зв'язку між ними, адже вина презюмується. Обов'язок доведення наявності цих елементів покладається на позивача відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України.
Суб'єктами відповідальності, відповідно до положень статті 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, а відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою; довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно з частиною 1 статтею 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Статтею 6 Конституції України закріплено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
За змістом пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23 липня 2014 року Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідач у цій справі - є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності у розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на заперечення Відповідача щодо відсутності у Позивача повноважень на стягнення коштів, колегія суду зауважує наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року в справі № 460/1826/25 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, позов ОСОБА_1 до Відповідача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задоволено частково. Ухвалено: визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача від 30 серпня 2024 року №183450032883 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язати Відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.08.2024 р. та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням наданої судом правової оцінки; в задоволенні решти позовних вимог відмовити; стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Відповідача.
В ході розгляду справи №460/1826/25 адміністративним судом було встановлено незаконність рішення Відповідача від 30 серпня 2024 року №183450032883, яке виявилося у безпідставній відмові у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ..
Згідно з частиною 4 статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, протиправність дій Відповідача підтверджується судовими рішеннями адміністративного суду в справі № 460/1826/25, яке має преюдиційне значення для цього спору згідно з частиною 4 статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги Відповідача про відсутність в його діях протиправної поведінки та причинного зв'язку між його неправомірними діями та виникненням у позивача збитків.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно з частиною 2 статтею 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається зазначеним у ч. 1 цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.
Відповідно до частини 2 статті 34 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття зобов'язаний вживати заходів до раціонального використання коштів і забезпечення його фінансової стабільності.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.
Таким чином, виплата допомоги по безробіттю ОСОБА_1 здійснювалася Позивачем на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення".
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 8 та пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що Фонд загальнообов'язкового державного-соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів; виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Кошти бюджету Фонду використовуються на виплату забезпечення та надання соціальних послуг.
Виходячи з наведених вище положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснені Позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами Позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б Позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 ..
Згідно довідки Відповідача № 75574 від 21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Відповідача як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням управління від 16 жовтня 2025 року № 183450032883 пенсійна виплата призначена з 19 вересня 2024 року на підставі рішення Рівненського окружного адміністратинвного суду від 7 березня 2025 року № 460/1826/25, яке набрало законної сили 19 серпня 2025 року.
Внаслідок неправомірних дій Відповідача ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Позивач безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями Відповідача та понесеними Позивачем збитками.
Отже, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася Позивачем на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", і така виплата відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не здійснювалася б у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 , що свідчить про наявність шкоди у позивача та причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 7 грудня 2018 року в справі №922/3435/17, від 10 квітня 2018 року в справі №927/455/17 та від 13 лютого 2018 року в справі №915/282/17.
В той же час норми чинного законодавства не встановлюють для ОСОБА_1 будь-якого обов'язку повідомляти Відповідача про перебування на обліку та отримання допомоги по безробіттю у період з 28 червня 2025 року по 25 вересня 2025 року, тим більше, що протиправне рішення Відповідача про відмову в призначенні пенсії було ухвалене 30 серпня 2025 року тобто до набуття ним статусу безробітної.
Відтак саме неправомірна відмова Відповідача у призначенні пенсії (яка відбулася першою в хронології подій) стала причиною отримання ОСОБА_1 статусу безробітної та виплати йому допомоги, оскільки згідно з пунктом 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статуси безробітного і пенсіонера є взаємовиключними.
У свою чергу, обставини отримання ОСОБА_1 допомоги по безробіттю на законних підставах (через відсутність призначеної пенсії на той момент) відповідно до статтей 6, 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пункту 2 частини 1 статті 45 Закону "Про зайнятість населення" зумовили обов'язок Позивача здійснити відповідні виплати.
Оскільки виплати ОСОБА_1 з боку Позивача відбулися саме через протиправне рішення Відповідача про відмову у призначенні пенсії та несвоєчасне її нарахування, тому вони перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з неправомірними діями Відповідача.
Аналогічні правові позиції наведені в пункту 29 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року в справі №902/1331/22 та визначенню збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постановах Великої палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року в справі №925/1196/18 (пункт 6.14) та від 1 березня 2023 року в справі №925/556/21.
Судом апеляційної інстанції враховується, що Відповідач як державний орган несе відповідальність відповідно до спеціальної норми статті 1173 Цивільного кодексу України, яка передбачає необхідність доведення трьох елементів: протиправність дій чи рішень органу, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок. У цьому провадженні Позивач довів наявність усіх складових у порядку статті 13 та статті 74 Господарського процесуального кодексу України, і ці обставини правильно встановлені судом першої інстанції.
У свою чергу, апелянт не спростував зазначені елементи складу правопорушення, що обумовлюють задоволення позову у зв'язку з відсутністю іншого спеціального регулювання внаслідок застосування загальних норм цивільного законодавства про деліктну відповідальність. Наведені норми Цивільного кодексу України є самодостатніми, тому посилання апелянта на те, що повернення коштів саме Відповідачем не передбачене Порядком №60/62, не має юридичного значення, адже ОСОБА_1 не надавалися недостовірні відомості щодо його статусу, який визначався виключно протиправним рішенням Відповідача.
Таким чином, колегія суду доходить висновку про доведеність Позивачем наявності всіх трьох елементів правопорушення в діях відповідача, необхідних для притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди згідно з статтею 1173 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, аргументи Відповідача про те, що в його діях не вбачається наявності всіх елементів необхідних для відшкодування збитків (відсутні протиправна поведінка та причинний зв'язок між діями та виникненням збитків), що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, не приймаються судовою колегією до уваги.
Судом апеляційної інстанції приймається до уваги те, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Оцінивши наявні докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд доходить висновку, що Позивачем доведено неправомірність дій Відповідача, факт спричинення такими діями збитків та їх розмір, доведено безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями Відповідача та заподіянням збитків, а тому позовні вимоги про стягнення збитків є правомірними та доведеними, відтак підлягають задоволенню. Відповідно суд апеляційної інстанції приймає рішення, яким стягує з Відповідача на користь Позивача 20451 грн 60 коп. майнової шкоди.
Дане рішення було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Господарського суду Рівненської області від 6 січня 2026 року по справі №918/1135/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 6 січня 2026 року по справі №918/1135/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
5. Справу №918/1135/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.