вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2026 р. Справа№ 910/8512/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Павліченко В.О.
від позивача: Василенко А.В.
від відповідача: Шумінська Ю.Ю., Юрченко Ю.В.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018, повний текст рішення складено 18.10.2018
у справі №910/8512/18 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус-Ріелті"
до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київська міська рада,
про зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Парус-Ріелті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання відповідача укласти з ним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) безпідставно ухиляється від укладання договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про зобов'язання відповідача укласти з ним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень.
Правовою підставою позову позивач обрав норми частини 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», абзац 2 пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що у зв'язку із зміною норм в приватизаційному законодавстві, об'єкти малої приватизації продаються виключно на електронних аукціонах. Тому відповідач, з урахуванням положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», позбавлений можливості здійснити укладення договору, процедура з приватизації об'єкта малої приватизації за яким розпочата за правилами норм Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 позов задоволено. Зобов'язано Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРУС-РІЕЛТІ» договір купівлі - продажу нежитлових приміщень в редакції, наведений у резолютивній частині рішення.
Рішення, з посиланням на абз. 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», положення Наказу Фонду державного майна України № 439 від 02 квітня 2012 року «Про затвердження Порядку продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону» мотивоване тим, що оскільки у зв'язку із досягненням домовленостей з усіх істотних умов договору сторони знаходились на стадії оформлення відповідного договору, то у Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) були відсутні правові підстави для відмови в укладенні договору купівлі-продажу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, Подільська окружна прокуратура міста Києва подала в інтересах держави в особі Київської міської ради апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити; витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус-Ріелті" об'єкти нерухомо майна загальною площею 875,8 кв.м., а саме нежитлові приміщення № 1-92 (в літ. «А»), які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Старовокзальна, будинок 26 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
А саме апелянт посилається на те, що:
- станом на 07.03.2018 сторонами не були узгоджені істотні умови договору, що підтверджується технічним звітом ТОВ «Київське бюро технічної інвентаризації», який був виданий лише 23.03.2018. Тобто, на думку скаржника, до цієї дати не було юридичних підстав для завершення процедури приватизації;
- судом першої інстанції не враховано, що об'єкт приватизації був реалізований по заниженій ціні. Висновок експерта від 17.10.2024 № СЕ-19/111-12/43 809-ЕК свідчить, що реальна ринкова вартість приміщень становила 84 001 920 грн, тоді як договір купівлі-продажу було укладено лише за 20 557 200 грн. Це призвело до значних втрат для територіальної громади міста Києва, що порушує норми ст. 15 Закону №2269-VIII щодо ефективного управління комунальним майном;
- суд першої інстанції неповно дослідив докази, надані Департаментом, а саме суд не врахував факт, що на момент укладення договору між Департаментом комунальної власності та ТОВ «Парус-Ріелті» процедура приватизації ще не була завершена відповідно до вимог Закону № 2269-VIII. Більше того, судом не були враховані експертні висновки щодо значного заниження вартості майна, що є суттєвим для визначення обґрунтованості позовних вимог;
- суд першої інстанції фактично проігнорував перехідні положення Закону №2269-VIII, які визначають, що приватизація повинна завершуватися за новими правилами, якщо її умови не були виконані до 07.03.2018. Внаслідок неналежного проведення процедури приватизації, територіальна громада міста Києва втратила майно вартістю 84 001 920 грн, а договір було укладено з істотними порушеннями, що не дозволяє вважати його чинним. Відтак, на думку скаржника, суд першої інстанції мав застосувати норми Закону № 2269-VIII, який набрав чинності 07.03.2018, але цього не зробив;
- апелянт вважає, що Київська міська рада вправі вимагати витребування спірного майна від Товариства на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва без відповідного волевиявлення.
Щодо підстав представництва прокурором держави, апелянт зазначив, що порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов'язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист. Київська міська рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, з апеляційною скаргою до суду упродовж розумного строку не звернулась, про причини не вжиття цих заходів, вже після повідомлення прокуратурою, не надала, відтак Київрада фактично переклала свій обов'язок щодо захисту інтересів держави на прокурора. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту.
Щодо строків позовної давності, прокурор вважає, що початок перебігу строку позовної давності на звернення до суду з апеляційною скаргою у Київської міської ради є 26.12.2024 (лист Київської міської ради про відсутність намірів для звернення до суду із апеляційною скаргою на вказане рішення суду).
Також в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
Доводи та заперечення позивача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 178-191, т. 2) позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:
- прокурором не доведено в апеляційній скарзі своєї правомочності щодо представництва інтересів особи, відносно якої прокурор подав скаргу. Крім того, прокуратурою не доведено, що орган, який уповноважений здійснювати представництво у спірних взаємовідносинах, а це Департамент комунальної власності, є бездіяльним;
- згідно Висновку про вартість майна проведеного Суб?єктом оціночної діяльності ТОВ «Консалтингове підприємство «Оріяна», ринкова вартість об?єкта оцінки станом на 31 жовтня 2006 року становить 2 242 700 грн ( копія висновку додається). Отже, ТОВ «Парус - Ріелті» за згодою КП «Київпастроанс» (Орендодавцем) за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об?єкту без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25% ринкової варто майна, за яким воно було передано в оренду;
- станом на 29.09.2017 досягнуто згоди між Департаментом та ТОВ «Парус- Ріелті» щодо предмету договору купівлі-продажу та його ціни, що становить 20 557 200,00 грн;
- дату оцінки об?єкта приватизації було визначено в рішенні приватизаційного органу (Наказ №27/2-пр від 26 травня 2017 року зі змінами внесеними Наказом № 20-пр від 26.07.2017), а саме 31 липня 2017. Прокуратура надає експертний висновок, в якому ринкова вартість об?єкта встановлювалась станом 21.02.2020. Тобто дана експертиза не спростовує, що об?єкт приватизації станом на 31 липня 2017 мав ринкову вартість, затверджену Наказом №31/3-пр від 29.09.2017;
- твердження прокуратури, що на момент винесення рішення судом першої інстанції сторонами не було досягнуто згоди щодо ціни та предмету договору спростовується матеріалами справи;
- дане рішення на сьогоднішній день виконано Департаментом та між Сторонами укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, як того вимагали вимоги закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна». Посилання прокуратури в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано процедурних вимог при оформленні документації на приватизацію спростовуються матеріалами справи.
Позивач у письмових поясненнях від 12.02.2025 (а.с. 249-256, т. 2) зазначив, що в рамках кримінального провадження №42023102070000367 від 22.12.2023 Подільською окружною прокуратурою міста Києва було проведено декілька експертиз, про які згадується в апеляційній скарзі, зокрема висновок експерта №CE -19/111- 24/11224-ОБ було зроблено 25.03.2024, а висновок експерта №CE-19/111-24/32575-БТ було зроблено 18.07.2024. Отже, позивач вважає, що про порушення прокуратурі стало відомо ще у березні та відповідно у липні 2024 року, однак до Київської міської ради прокуратура звернулася лише в грудні 2024 року, а апеляційну скаргу подала у січні 2025року. Поважних причин, щодо неможливості звернення до Київської міської ради починаючи хоча б з липня 2024 року прокуратура в апеляційній скарзі не наводить. Крім того, в листі Київської міської ради ніде не було зазначено, що нею не буде подаватися апеляційна скарга (як зазначено в апеляційній скарзі).
Отже, позивач стверджує, що прокуратура не довела належними доказами, з яких причин нею подається апеляційна скарга по спливу п?яти років після винесення рішення. Як видно з вищевикладеного, про існування такого рішення правоохоронні органи знали з 2019 року, зокрема і Подільська окружна прокуратура міста Києва з 2022 року. Кримінальна справа, на яку посилається прокурор відкрита в грудні 2023 року, експертизи у справі проведені з березня по липень 2024 року, а звернення до Київської міської ради відбулося лише у грудні 2024 року. Які саме дії не дозволяли звернутися до Київської міської ради в апеляційній скарзі не визначено, тому підстав для поновлення строку для подання апеляційної скарги не було.
05.03.2025 позивач подав заперечення на письмові пояснення прокуратури від 20.02.2025 та зазначив, що він подав свій відзив у строк, у зв'язку з чим вважає, що відсутні підстави залишати його без розгляду. (а.с. 77-87, т. 3). Також, позивач зазначив, що:
- прокуратура, як в своїх поясненнях, так і в апеляційній скарзі, ототожнює Київську міську раду з власником комунального майна, але зважаючи на норми закону, як Київська міська рада, так і Департамент не є власниками комунального майна, а лише наділені власними правами та обов'язками у спірних правовідносинах, та представляють відповідну Територіальну громаду, яка і є власником майна і дійсним учасником спірних правовідносин;
- Київська міська рада не має жодних повноважень у спірних взаємовідносинах, оскільки вона є органом місцевого самоврядування, якому підконтрольний Департамент комунальної власності, як виконавчий орган, який згідно з Положенням самостійно представляє власника (територіальну громаду) майна у процесі приватизації;
- посилання прокуратури на вимоги Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» є безпідставними, адже в момент здійснення процедури приватизації цей закон ще не діяв;
- згідно висновку про вартість майна: ринкова вартість об'єкту оцінки (з урахуванням ПДВ) станом на 31 липня 2017 року становить 20 557 200,00 грн. Зазначена вартість погоджена відповідачем у встановленому чинним законодавством порядку.
23.05.2025 позивач подав письмові пояснення щодо експертних висновків, як доказів у справі (а.с. 87-92, т. 4). Зокрема, позивач зазначив, що ринкова вартість майна (будівля критої пішохідної галереї), за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна станом на 31 жовтня 2006 року становить 2 242 700 грн без урахування ПДВ. Ринкова вартість майна на 31.10.2006 року апелянтом не спростована, жодних доказів, в тому числі і висновків експертів, апелянтом не було надано. Висновок про вартість майна суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Консалтінгове підприємство «Оріяна» використовувався органом приватизації (відповідачем у справі) для розрахунку частки, а не для визначення ринкової вартості об'єкту приватизації на момент проведення процедури приватизації та визначення її в договорі купівлі продажу.
27.01.2026 позивач подав письмові пояснення під назвою «Письмові пояснення, які будуть використані в дебатах». Позивач зазначив, що фактичним предметом вирішення спору у даній справі є дослідження правомірності відмови відповідача від укладення договору купівлі-продажу з підстав набрання чинності з 07.03.2018 Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна». Таким чином, на думку позивача, встановлення можливості завершення процедури приватизації майна на підставі положень нового Закону, в той час, як правомірність набуття позивачем, як орендарем, права викупу приміщень згідно положень чинного на момент виникнення таких обставин законодавства України, яке регулювало порядок приватизації комунального майна (в т.ч. Закону України «Про приватизацію державного майна", Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»), сторонами не оспорюється, а тому в силу приписів ст. 75 ГПК України не підлягає дослідженню.
Щодо заявленої вимоги прокуратури відносно витребування майна позивач зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 269 ГПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Вимога про витребування майна в суді першої інстанції не заявлялась і не була предметом розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухвалені рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки відзив на апеляційну скаргу подано позивачем в межах встановлених судом строків, то підстав для залишення його без розгляду колегія суддів не вбачає.
Доводи та заперечення відповідача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 104-119, т. 2) відповідач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:
- 29.09.2017 досягнута згода між Департаментом та ТОВ «Парус- Ріелті» щодо другої істотної умови договору купівлі-продажу - ціни, яка відповідно до договору купівлі-продажу становить 20 557 200,00 грн;
- на кінець вересня - початок жовтня 2017 року Департамент та ТОВ «Парус-Ріелті» завершили етап підготовки об'єкту до приватизації та перебували на етапі оформлення договору купівлі-продажу саме з волі власника майна - Київської міської ради, оскільки саме з моменту прийняття рішення №132/2255 розпочався процес приватизації спірного майна шляхом викупу. Київська міська рада не тільки дала згоду, а фактично ініціювала процес приватизації, прийнявши рішення №32/2255, в чому вбачається воля Київської міської ради саме реалізувати спірне майно через процедуру приватизації шляхом викупу;
- щодо висновку експерта, на який посилається прокурор, відповідач зазначає, що експерт при здійсненні експертного дослідження об'єктивно не міг володіти всією необхідною інформацією для того, щоб визначити вартість спірного майна в минулому;
- прокуратура, подаючи апеляційну скаргу, фактично ж розширює позовні вимоги і предмет розгляду, додаючи четвертим пунктом прохальної частини вимогу про витребування спірного майна, що не було позовною вимогою та не розглядалось в суді першої інстанції. Прокуратурою подано апеляційну скаргу, в тому числі, з підстав та з вимогами, які не розглядались та не заявлялись в Господарському суді міста Києва під час розгляду справи №910/8512/18;
- причиною виникнення судового спору та розгляду справи №910/8512/18 Господарським судом міста Києва стала незгода Департаменту укладати договір купівлі-продажу спірного майна у зв'язку зі зміною законодавства щодо приватизації державного та комунального майна;
- апеляційна скарга прокуратури ніяк не спростовує законність і обґрунтованість рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018, так само як і не спростовує факт волевиявлення Київської міської ради щодо приватизації та досягнення всіх умов договору сторонами.
У письмових поясненнях від 07.02.2025 прокуратура заперечила проти відзиву відповідача та зазначила, що сторони не узгодили ключові положення договору: ринкову вартість об'єкта приватизації, недосягнуто істотні умови через довідку про поділ об'єкта розбіжності у площі об'єкта приватизації. Департамент комунальної власності міста Києва неодноразово заявляв про відсутність підстав для укладення договору купівлі-продажу між ТОВ «Парус-Ріелті» та територіальною громадою м. Києва. Зокрема, у листі № 062/11/13-4424 від 14.05.2018 Департамент прямо вказав, що приватизація об'єкта не була завершена, а процедура її оформлення не відповідала вимогам законодавства.
У письмових поясненнях від 17.02.2025 відповідач зазначив, що пояснення прокуратури від 28.01.2025 та від 07.02.2025 у справі № 910/8512/18 є необґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами. Висновки та доводи прокуратури є надуманими, вводять в оману суд та мають оцінюватися судом критично. (а.с. 39-43, т. 3).
23.05.2025 відповідач подав письмові пояснення, в яких зазначив, що доданий до апеляційної скарги висновок судової експертизи від 25.03.2024 № СЕ-19/111-24/1124-ОБ є неналежним та недопустимим доказом в розумінні статей 76 та 78 ГПК України, оскільки експерт об'єктивно не міг володіти всією необхідною інформацією, для того щоб визначити вартість спірного майна в минулому. (а.с. 78-83, т. 4).
Пояснення третьої особи
14.05.2025 Київська міська рада подала додаткові пояснення (а.с. 1-3, т. 4), в яких просить апеляційну скаргу прокуратури задовольнити в повному обсязі. Справу слухати у відсутності представника Київської міської ради. Зокрема, третя особа зазначила, що:
- приватизація нежитлових приміщень загальною площею 875,8 кв.м на вул. Старовокзальна, 26 відбулася без проведення аукціону, що позбавило територіальну громаду можливості отримати максимальну ринкову вартість за об'єкт;
- станом на 07.03.2018 сторонами не були узгоджені істотні умови договору, що підтверджується технічним звітом ТОВ «Київське бюро технічної інвентаризації», який був виданий лише 23.03.2018. Тобто, до цієї дати не було юридичних підстав для завершення процедури приватизації;
- висновок експерта від 17.10.2024 № СЕ-19/111-12/43809-ЕК свідчить, що реальна ринкова вартість приміщень становила 84 001 920 грн, тоді як договір купівлі-продажу було укладено лише за 20 557 200 грн. Це призвело до значних втрат для територіальної громади міста Києва, що порушує норми ст. 15 Закону №2269-VIII щодо ефективного управління комунальним майном;
- суд першої інстанції неповно дослідив докази, надані Департаментом комунальної власності ВО КМР (КМДА), а саме суд не врахував факт, що на момент укладення договору між Департаментом комунальної власності та ТОВ «Парус-Ріелті» процедура приватизації ще не була завершена відповідно до вимог Закону № 2269-VIII;
- у оскаржуваному рішенні Господарського суду міста Києва не враховані істотні докази, зокрема технічні висновки, що підтверджують відсутність завершення процедури приватизації;
- Київська міська рада вправі вимагати витребування спірного майна від товариства на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва без відповідного волевиявлення.
Пояснення та заперечення прокуратури щодо доводів інших учасників справи
20.02.2025 прокуратура подала письмові пояснення на відзив позивача (а.с. 26-34, т. 3) та зазначила, що:
- відзив позивача має бути залишений без розгляду у зв'язку з порушенням строків його подання та відсутністю обґрунтованих причин такого порушення;
- як встановлено експертним висновком, реальна ринкова вартість спірного об'єкта значно перевищувала суму, за яку було здійснено його відчуження. Це свідчить про те, що територіальна громада та відповідно місцевий бюджет недоотримали значні кошти, що могли бути використані на реалізацію соціальних та інфраструктурних програм міста. З урахуванням унікального місця розташування, великої площі та високої ринкової вартості, приміщення на вул. Старовокзальній, 26 могли б приносити постійний дохід у бюджет Києва;
- позиція Департаменту у цій справі є не лише проявом бездіяльності, а й свідомим сприянням незаконному вибуттю майна з власності громади, що підтверджується відсутністю оскарження явно незаконного рішення суду першої інстанції та подальшим підписанням договору купівлі-продажу на вкрай невигідних для міста умовах;
- Київська міська рада є єдиним органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження комунальним майном територіальної громади міста Києва. Всі рішення щодо передачі в оренду, приватизації чи відчуження майна мають ухвалюватися виключно радою в межах її компетенції та відповідно до законодавчо встановленого порядку;
- позивач посилається на рішення Київської міської ради від 23.03.2017 № 32/2255, як на підставу для законності продажу нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, площею 892,00 кв.м шляхом викупу ТОВ «Парус-Ріелті». Водночас, на думку прокуратури, таке твердження товариства є юридично неспроможним, оскільки суперечить Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відсутність окремого рішення Київської міської ради про продаж майна, відсутність правових підстав для викупу, невідповідність площі об'єкта є беззаперечними доказами незаконності цього продажу;
- оскільки Київська міська рада, як власник майна, не погоджувала його продаж, погодження істотних умов договору між сторонами не було досягнуто. Таким чином, договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки був укладений без волевиявлення власника майна;
- доводи позивача про нібито вихід апеляції за межі предмета розгляду не мають жодного юридичного обґрунтування. Посилання на нові докази (зокрема, експертизу від 25.03.2024) не є виходом за межі справи, а лише уточнює встановлені порушення;
- встановлення факту незаконності приватизації або інших порушень прав громади автоматично ставить питання про витребування цього майна. Таким чином, вимога про витребування майна є логічним продовженням позиції прокуратури і не виходить за межі апеляційного оскарження.
20.02.2025 прокуратура подала письмові заперечення на пояснення позивача (а.с. 1-5, т. 3) та зазначила наступне:
- прокуратура наполягає на необхідності скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно порушує інтереси Київської міської ради та територіальної громади міста Києва, а також суперечить вимогам чинного законодавства України;
- позивач у своїх поясненнях зазначає, що прокуратура пропустила строк подання апеляційної скарги. Однак ці твердження є необґрунтованими, оскільки суд в ухвалі від 13.01.2025 вже надав оцінку питанням дотримання процесуальних строків та визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними, що стало підставою для їх поновлення;
- Товариство піднімає питання, які не є предметом розгляду апеляційної скарги та не мають значення для з'ясування ключового питання, поставленого судом.
20.02.2025 прокуратура подала письмові заперечення на пояснення Департаменту від 17.02.2025 (а.с. 51-59, т. 3) та зазначила таке:
- прокуратура не стверджує, що економічна вигода є самостійною підставою для витребування майна, а звертає увагу на наслідки незаконного вибуття комунального майна, що безпосередньо впливає на права та законні інтереси територіальної громади. Твердження Департаменту про те, що економічна вигода не має значення у справі, є безпідставним, оскільки економічні втрати громади є безпосереднім наслідком незаконного вибуття майна, а значить, мають істотне значення для розгляду справи. Законність відчуження майна визначається не лише дотриманням формальних процедур, а й тим, чи відповідає це інтересам громади та держави;
- суд першої інстанції не взяв до уваги обґрунтовані доводи прокуратури щодо порушення інтересів громади, є грубим процесуальним порушенням і вимагає повного перегляду рішення в апеляційному порядку;
- Звіт, складений 31.07.2017, не може бути належним доказом ринкової вартості майна на дату укладення договору купівлі-продажу у лютому 2020 року, оскільки стан ринку нерухомості суттєво змінився за цей період. Таким чином, навіть за умови позитивної рецензії КНДІСЕ, використання звіту 2017 року для продажу майна у 2020 році є неприпустимим. Використання звіту 2017 року для визначення ціни продажу у 2020 році є грубим порушенням принципу справедливої ринкової оцінки та призвело до продажу об'єкта за значно заниженою ціною;
- висновок експерта від 25.03.2024 № СЕ-19/111-24/1124-ОБ встановив, що ринкова вартість нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, станом на 2020 рік становила 70 млн грн без ПДВ (84 млн грн з ПДВ). Проте, продаж цього майна відбувся за 20,5 млн грн, що свідчить про заниження вартості майже в 4 рази. До того ж, безпідставні звинувачення прокуратури у впливі на експерта є голослівними та не мають жодного підтвердження;
- відсутність довідки про поділ об'єкта означає, що сторони не могли належним чином визначити обсяг переданого майна, його індивідуалізацію та правовий статус окремих частин. Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 у справі №910/9555/16 зазначив, що недосягнення згоди щодо предмета договору є підставою для визнання його недійсним, що прямо застосовне до даної справи. Таким чином, наявність довідки про поділ є не просто технічною деталлю, а обов'язковою умовою для визначення предмета договору, що прямо впливає на його дійсність;
- продаж майна шляхом викупу також суперечить ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», згідно з якою викуп можливий лише за двох умов: якщо орендар здійснив невід'ємні поліпшення майна на суму не менше 25% його ринкової вартості або якщо йдеться про приватизацію об'єкта незавершеного будівництва;
- Департамент не довів, що ТОВ «Парус-Ріелті» здійснило такі поліпшення чи що об'єкт відповідав вказаним критеріям, що підтверджує незаконність його продажу в обхід аукціону;
- твердження Департаменту про те, що рішення Київської міської ради від 23.03.2017 № 32/2255 легітимізує продаж майна без проведення торгів, є юридично неспроможним, оскільки суперечить Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
- з матеріалів кримінального провадження №42023102070000367 від 22.12.2023, на думку прокуратури, випливає, що директор Департаменту особисто ухвалював рішення, які призвели до незаконного відчуження комунального майна та завдали значної шкоди територіальній громаді Києва;
- висновки судової експертизи від 25.03.2024 та матеріали досудового розслідування підтверджують, що реальна ринкова вартість спірного об'єкта була значно вищою за ту, за якою він був проданий;
- Департамент комунальної власності м. Києва не лише не виконав своїх прямих обов'язків щодо захисту інтересів територіальної громади, а й вчинив дії, які сприяли незаконному вибуттю майна з комунальної власності. Всупереч положенням власного регламенту, Департамент не забезпечив належного контролю за відчуженням майна, не ініціював перегляд явно збиткової угоди та фактично сприяв її реалізації.
13.03.2025 прокуратура подала додаткові пояснення на заперечення позивача (а.с. 115-123, т. 3), в яких зазначила наступне:
- твердження про те, що виконавчі органи Київської міської ради є самостійними суб'єктами у цьому процесі та можуть діяти без погодження з Київською міською радою, суперечать нормам законодавства, оскільки виконавчі органи діють лише в межах повноважень, делегованих їм відповідною радою, і не можуть самостійно вирішувати питання розпорядження комунальним майном;
- сама наявність об'єкта в переліку майна, яке підлягає приватизації, не означає автоматичного права на його викуп, оскільки відповідний порядок передбачає проведення аукціону або конкурсних процедур, що спрямовані на забезпечення прозорості та недопущення корупційних схем у сфері розпорядження комунальним майном;
- твердження ТОВ «Парус-Ріелті» про те, що приватизація відбулася на підставі Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», є безпідставним, оскільки правовідносини щодо приватизації комунального майна на момент спірних правочинів регулювалися іншим нормативно-правовим актом, а саме Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» № 2269-VIII;
- факт відсутності аукціону підтверджує, що приватизація була здійснена з порушенням обов'язкових процедур, а отже, не може вважатися правомірною;
- твердження ТОВ «Парус-Ріелті» про те, що процес приватизації було розпочато до ухвалення Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» № 2269-VIII, а тому до нього застосовуються положення Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є безпідставним та не відповідає нормам чинного законодавства;
- твердження ТОВ «Парус-Ріелті» про належне визначення предмета договору купівлі-продажу, зокрема площі об'єкта нерухомості, не відповідають дійсності, оскільки містять розбіжності в документації. Аналіз матеріалів справи свідчить про наявність розбіжностей щодо площі об'єкта. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18 зазначено, що предметом договору є група нежитлових приміщень № 1-92 (літ. «А») загальною площею 875,8 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул. Старовокзальна, 26. Водночас, первинні документи, зокрема рішення Київської міської ради від 23.03.2017 № 33/2255, містять інші дані про площу об'єкта - 892,0 кв.м. Це викликає сумніви щодо належного визначення предмета договору, що є порушенням вимог частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, яка передбачає, що в господарських договорах мають бути чітко визначені всі істотні умови, включаючи характеристики майна;
- твердження ТОВ «Парус-Ріелті» про те, що листи прокурора у 2022 році стосувалися саме приватизації спірного майна, а тому прокуратура знала про порушення ще у 2022 році, але звернулася з апеляцією лише у 2025 році, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Листи прокурора, на які посилається товариство, були направлені у межах іншого кримінального провадження та не стосувалися безпосередньо питання правомірності приватизації;
- твердження ТОВ «Парус-Ріелті» про те, що всі істотні умови були узгоджені, є спробою нівелювати наявні фактичні порушення та уникнути правових наслідків неправомірної приватизації
- подання апеляційної скарги у січні 2025 року зумовлене тим, що прокуратура очікувала відповідь Київської міської ради, яка була необхідною для підтвердження порушень у процесі приватизації. Лише після отримання відповідного листа від міськради стало можливим повноцінне формування доказової бази та звернення до суду з апеляційною скаргою.
19.05.2025 прокуратура подала письмові пояснення (а.с. 58-62, т. 4), в яких зазначила наступне:
- використання звіту ТОВ «Консалтингове підприємство «Оріана» призвело до негативних наслідків для територіальної громади міста Києва, завдавши територіальній громаді збитків на суму понад 63 млн грн, що суперечить публічним інтересам, зокрема інтересам територіальної громади м. Києва, яка внаслідок цього втратила майновий актив за ціною, що не відповідає ринковим умовам;
- висновок судового експерта від 25.03.2024 № СЕ-19/111-24/11224-ОБ є об'єктивним доказом, що відображає реальну вартість об'єкта на момент укладення договору; спростовує достовірність звіту ТОВ«Консалтингове підприємство «Оріана», який містить застарілі дані (2006 рік); підтверджує порушення публічного інтересу та обґрунтовує позицію прокуратури щодо неправомірного відчуження комунального майна;
- висновок будівельно-технічної експертизи від 18.07.2024 № СЕ-19/111-24/32575-БТ підтверджує, що умови для викупу відсутні, правові підстави для приватизації за спрощеною процедурою були сфальсифіковані, а сам факт використання завідомо недостовірних даних свідчить про грубе порушення публічних інтересів;
- висновок судово-економічної експертизи від 17.10.2024 № СЕ-19/111-12/43809-ЕК не лише спростовує правомірність застосування викупу як способу приватизації, а й підтверджує, що процедура була застосована на підставі недостовірних даних, що свідчить про зловживання правом з боку заявника та недбале ставлення з боку посадових осіб Департаменту комунальної власності м. Києва;
- консультативний висновок від 04.04.2025, поданий стороною позивача з метою рецензування висновку судового експерта МВС України від 18.07.2024 №СЕ-19/111- 24/32575-БТ, не відповідає критеріям допустимості та належності доказів, оскільки на думку прокуратури, вказаний документ не має статусу висновку судового експерта, не складений у межах процесуального доручення суду чи сторони, не засвідчує спеціальні знання у відповідній сфері, а отже, не має самостійної доказової сили. Вказаний документ не може впливати на правову оцінку висновку судового експерта №СЕ-19/111-24/32575-БТ і не підлягає врахуванню судом при вирішенні справи по суті.
27.05.2025 прокуратура подала заперечення на пояснення позивача від 23.05.2025 (а.с. 122-120, т. 4) та на пояснення відповідача від 23.05.2025 (а.с. 131-136, т. 4), в яких зазначила таке:
- щодо звіту про вартість майна, складеного ТОВ «Консалтінгове підприємство «Оріана», прокуратура зазначила, що на її думку, надання вказаного висновку не лише не може бути достатньою підставою для визначення 25% порогу поліпшень, але й ставить під сумнів законність прийнятого на його підставі рішення про відчуження комунального майна без аукціону. У сукупності з іншими доказами у справі це підтверджує, що звіт ТОВ «Консалтінгового підприємства «Оріана» використаний винятково з метою створення формального приводу для обходу конкурсної процедури продажу об'єкта приватизації;
- висновок будівельно-технічної експертизи від 18.07.2024 № СЕ-19/111-24/32575-БТ, проведений експертом Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України в межах кримінального провадження № 42023102070000367 від 22.12.2023, встановив, що інформація, подана ТОВ«Парус-Ріелті» про здійснення невід'ємних поліпшень орендованих приміщень на вул. Старовокзальній, 26 у м. Києві, є недостовірною та багаторазово завищеною;
- документи ТОВ «Євролізинг» та рецензія Київського НДІСЕ не є доказом правомірності приватизації об'єкта. Їх наявність не підтверджує реальність поліпшень у відповідному обсязі, не спростовує висновки судової експертизи та не може обґрунтовувати законність правочину, вчиненого в умовах порушення принципу конкурентності та прозорості;
- висновок експерта №СЕ-19/111-24/11224-ОБ від 25.03.2024 є належним, допустимим і достатнім доказом, який підтверджує обґрунтованість апеляційної скарги прокуратури і неправомірність відчуження майна за заниженою ціною;
- висновок експерта №СЕ19/111-12/43809-ЕК від 17.10.2024 є належним доказом, оскільки встановлює факт заниження ціни саме на момент вчинення правочину, є допустимим доказом, оскільки складений судовим експертом відповідно до вимог закону, є достатнім доказом, що підтверджує істотну відмінність між договірною та ринковою вартістю.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/8512/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.
Ухвалою суду Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18; запропоновано апелянту та учасникам судового процесу надати суду письмові пояснення щодо власних правових позицій з питання, чи порушуються оскаржуваним рішенням права та обов'язки Київської міської ради, в інтересах якої виступає Подільська окружна прокуратура міста Києва.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київську міську раду, в інтересах якої звернулась Подільська окружна прокуратура міста Києва. Призначено справу до розгляду на 08.04.2025.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 26.05.2025.
23.05.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус-Ріелті" надійшла заява про відвід суддів Барсук М.А., Пономаренка Є.Ю., Кропивної Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус-Ріелті" про відвід суддів Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Кропивної Л.В. від участі у розгляді апеляційної скарги Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі № 910/8512/18.
В той же час, суддями Північного апеляційного господарського суду Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Кропивною Л.В. заявлено про самовідвід від розгляду справи №910/8512/18 з метою виключення обставин, які можуть поставити під сумнів неупередженість судді при розгляді даної апеляційної скарги, недопущення у подальшому сумнівів у сторін чи інших осіб щодо неупередженості складу суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 заяву про самовідвід суддів Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Кропивної Л.В. від розгляду апеляційної скарги Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі № 910/8512/18 задоволено. Матеріали справи №910/8512/18 передано для визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 ГПК України.
Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-07/279/25 від 28.05.2025, у зв'язку з задоволенням заяви суддів Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Кропивної Л.В. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги у справі №910/8512/18, відповідно до підпунктів 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8512/18.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 визначено наступний склад колегії суддів: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 02.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 продовжено строк розгляду справи №910/8512/18. Оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18 до 06.08.2025.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 03.09.2025.
25.08.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус-Ріелті» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із заявою про відвід колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий), Коротун О.М, Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 визнано необґрунтованим заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус-Ріелті» відвід колегії суддів у складі: Сулім В.В., Майданевич А.Г., Коротун О.М. від розгляду справи № 910/8512/18. Передано справу № 910/8512/18 для вирішення питання про відвід колегії суддів у складі: Сулім В.В., Майданевич А.Г., Коротун О.М. у порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 (колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус-Ріелті» про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді Суліма В.В., суддів Коротун О.М., Майданевича А.Г., подану у межах розгляду апеляційної скарги Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18 відмовлено.
02.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус-Ріелті» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із заявою про відвід колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий), Коротун О.М, Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус-Ріелті» про відвід судді колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий), Коротун О.М., Майданевич А.Г. від розгляду справи №910/8512/18.
03.09.2025 колегія суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий), Коротун О.М, Майданевич А.Г. завили про самовідвід від розгляду справи № 910/8512/18.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 заяву суддів Суліма В.В., Майданевича А.Г. та Коротун О.М. про самовідвід від розгляду справи №910/8512/18 задоволено. Матеріали справи №910/8512/18 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-07/525/25 від 03.09.2025, у зв'язку з задоволенням заяви суддів Суліма В.В., Коротун О.М., Майданевича А.Г. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги у справі №910/8512/18, відповідно до підпунктів 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8512/18.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025 визначено наступний склад колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 апеляційну скаргу Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 13.10.2025.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 09.02.2026.
05.02.2026 Подільська окружна прокуратура міста Києва звернулася до Північного апеляційного господарського суду із заявою про відвід колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви Подільською окружної прокуратури міста Києва про відвід колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Алданова С.О., Євсіков О.О. від розгляду справи №910/8512/18 від 05.02.2026.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 25.02.2026.
Явка представників учасників справи
Представник прокуратури в судовому засіданні 25.02.2026 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 25.02.2026 заперечили проти доводів прокуратури з підстав, викладених у відзивах та просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання 25.02.2026 представник третьої особи не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. У своїх письмових поясненнях від 14.05.2025 просив слухати без його участі. (а.с. 3, т. 4).
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на подане третьою особою клопотання про розгляд справи без його участі, дійшов висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
До апеляційної скарги долучено додаткові докази, а саме:
- копія висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-24/11224-ОБ від 25.03.2024;
- копію листа Подільської окружної прокуратури міста Києва №45-11378вих24 від 02.12.2024;
- копію листа Подільської окружної прокуратури міста Києва №45-11931вих24 від 19.12.2024;
- копію листа Київської міської ради №225-КР-5271 від 26.12.2024;
- копію листа Подільської окружної прокуратури міста Києва №45-12266вих24 від 26.12.2024;
- дозвіл Подільської окружної прокуратури міста Києва по розголошення інформації у кримінальному провадженні від 30.12.2024.
Протокольною ухвалою суду від 06.08.2025 відмовлено у залученні цих доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.
03.02.2025 відповідач долучив до свого відзиву додаткові докази, а саме:
- копію листа Подільської окружної прокуратури міста Києва б/н б/д;
- копію інформації про електронні підписи №08/52473 від 17.12.2024;
- копію листа Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №015-457 від 27.12.2024;
- копію інформації, розміщеної на сайті Фонду державного майна України про оцінку визначення вартості майна станом на дату оцінки;
- копію листа Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №19/15-9089 від 29.11.2013;
- копія листа Подільської окружної прокуратури міста Києва №45-11862вВИХ-24 від 17.12.2024;
- копію наказу Департаменту комунальної власності м. Києва №31/3-ПР від 29.09.2017;
- копію рецензії Звіту від 21.09.2017 про оцінку майна нежитлових приміщень площею 875,8м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А».
Однак, на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258, частини 3 статті 269 ГПК України, відповідач взагалі не заявляв клопотання про долучення додаткових доказів, не наводив їх переліку, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача.
Таким чином, відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає можливість вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій із залучення цих доказів та надання їм оцінки.
Позивач до свого відзиву від 12.02.2025 долучив копії наступних доказів:
- договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва №27/36-08 від 25.09.2008;
- додатку №1 до договору №27/36-08 від 25.09.2008 - розрахунок місячних орендних платежів за користування приміщенням;
- листа Комунального підприємства Київпастранс №16/1769 від 18.06.2015;
- листа Комунального підприємства Київпастранс №16/1905 від 30.06.2015;
- листа Комунального підприємства Київпастранс №16/3620 від 29.10.2015;
- договору генпідряду на капітальний ремонт №10/15 від 01.09.2015;
- пояснювальної записки до договору генпідряду від 01.09.2015;
- підсумкової відомості ресурсів до договору генпідряду від 01.09.2015;
- договірної ціни до договору генпідряду від 01.09.2015;
- локального кошторису №2-1-1 до договору генпідряду від 01.09.2015;
- акту приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2016 року до договору генпідряду від 01.09.2015;
- листа Комунального підприємства Київпастранс №16/1680 від 12.05.2016;
- висновку про вартість майна станом на 31.10.2006;
- листа ТОВ «Парус-Ріелті» №272/07 від 22.07.2019;
- листа ТОВ «Парус-Ріелті» №252/10 від 30.10.2018 та докази направлення;
- листа ТОВ «Парус-Ріелті» №28/02 від 19.02.2020;
- договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.02.2020;
- акта приймання-передачі нежитлових приміщень від 24.02.2020 (літ.А) загальною площею 875,8 кв.м. на вул. Старовокзальна, будинок 26;
- витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.02.2020;
- роздруківка з сайту Департаменту комунальної власності - «Результати приватизації з 2011 року».
В обґрунтування причин неподання названих доказів до суду першої інстанції позивач зазначав про те, що жодна із сторін не заперечувала вірності проведення процедури включення спірного об'єкта до переліку майна, що підлягає приватизації шляхом викупу. Тому позивачем долучаються відповідні докази на спростування доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши наведені вище доводи заявника на предмет їх доведеності винятковості випадку для прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду, не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи названої норми процесуального закону передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Зазначений висновок узгоджується із сформованою правозастосовною практикою Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постановах від 28.10.2025 у справі № 911/1272/24, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19, де послідовно зазначається про те, що прийняття додаткових доказів в апеляційному провадженні можливо виключно за наявності об'єктивних причин їх неподання до суду першої інстанції, доведення яких покладається на заявника.
Водночас саме по собі посилання сторони на необхідність спростування висновків суду першої інстанції або доводів апеляційної скарги не відповідає критерію «винятковості» у розумінні приписів статті 269 ГПК України. Виключність випадку для прийняття доказів має бути об'єктивною і доведеною, а не залежати від поведінки сторони.
Отже подання учасником справи нових доказів в апеляційній інстанції з мотивів того, що відповідні обставини не заперечувались іншою стороною під час розгляду справи судом першої інстанції, не свідчить про об'єктивну неможливість їх подання у розумінні процесуального закону, оскільки така поведінка є наслідком самостійного визначення стороною обсягу та способу реалізації своїх процесуальних прав і обов'язків з ризиком настання несприятливих наслідків.
Колегія суддів з огляду на недоведення позивачем наявності виняткового випадку для прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, не вбачає підстав для залучення до матеріалів справи наведеного вище переліку доказів, що долучені позивачем до відзиву.
Також, 12.02.2025 до письмових пояснень позивач долучив такі докази:
- копію листа Державного бюро розслідувань №01-20301 від 03.12.2019;
- копію відповіді ТОВ «Парус-Ріелті» на лист №277/12 від 19.12.2019 та докази надсилання;
- копію листа Подільської окружної прокуратури міста Києва №10.57-45-1068ВИХ-22 від 09.02.2022;
- копію відповіді ТОВ «Парус-Ріелті» від 21.02.2022 на лист Подільської окружної прокуратури міста Києва №10.57-45-1068ВИХ-22 від 09.02.2022.
Беручи до уваги те, що наведені вище докази не існували на час постановлення оскаржуваного судового рішення, то підстави для їх прийняття і надання їм оцінки у суду апеляційної інстанції відсутні.
Допущення до апеляційного розгляду доказів, що виникли після ухвалення рішення суду нівелює сутність розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Також, 05.03.2025 до письмових заперечень на пояснення прокуратури позивач додав такі докази:
- копії поштових квитанцій АТ «Укрпошта», витягу трекінгу відстеження та конверту;
- копію акту приймання-передачі від 15.02.2011;
- копію акту приймання-передачі від 01.02.2009;
- копію акту приймання-передачі від 01.11.2008;
- копію акту приймання-передачі від 01.03.2007;
- копію листа №020/05-16 від 19.05.2016;
- копію рецензії на Звіт про оцінку майна від 19.05.2016;
- копію свідоцтва про включення інформації про оцінювача до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності №10948 від 10.10.2013;
- копію посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №1210-ПК від 04.12.2014;
- копію сертифікату оцінювача №1361 від 10.07.1999;
- копію свідоцтва оцінювача №1746 від 02.10.2018;
- копію свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №2266 від 10.02.2005;
- копію посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №1201-ПК від 20.11.2014;
- копію посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №577-ПК від 26.11.2014;
- копію сертифікату оцінювача №460 від 29.03.1996;
- копію свідоцтва оцінювача №803 від 02.10.2018.
Враховуючи, що позивачем не виконано вимоги приписів статей 80, 258 та 269 ГПК України щодо процедури подання додаткових доказів, не подано відповідного клопотання з обґрунтуванням об'єктивних причин несвоєчасного подання цих документів, то суд апеляційної інстанції відмовляє у їх прийнятті.
08.04.2025 відповідач подав клопотання про долучення доказів, а саме копію консультативного висновку, що складений 04.04.2025.
24.04.2025 прокуратура подала заперечення про долучення цього доказу.
Протокольною ухвалою суду від 06.08.2025 відмовлено у залучення цих доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.
19.05.2025 позивач подав клопотання, в якому просить долучити наступні докази:
- копію висновку експерта №006-СІС/25 від 15.05.2025 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи;
- копію договору №Е/26/25 від 17.03.2025 (укладено з експертною установою);
- копію додаткової угоди №1 від 09.04.2025;
- копію акта №Е/26/25 від 15.05.2025;
- копію листа щодо формування експертного завдання №162-2025 від 14.03.2025;
- копію листа щодо надання висновку експерта та акта приймання-передачі наданих послуг №316-2025 від 15.05.2025;
21.05.2025 прокуратура подала письмові заперечення на долучення цих доказів.
Протокольною ухвалою суду від 06.08.2025 відмовлено у залучення цих доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.
12.02.2025 позивач подав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України. Також, 12.02.2025 позивач подав письмові пояснення та зазначив, що прокуратура не довела, що права та інтереси Київської міської ради порушені. А територіальну громаду представляє Департамент, то апеляційне провадження підлягає закриттю.
20.02.2025 Подільська окружна прокуратура міста Києва подала заперечення щодо закриття провадження та просила відмовити у його задоволенні.
05.06.2025 позивач подав три клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.
12.06.2025 та 13.06.2025 Подільська окружна прокуратура міста Києва подала заперечення на кожне з клопотань позивача про закриття провадження у справі.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 (колегією суддів у складі Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.) відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус-Ріелті» про закриття апеляційного провадження у справі №910/8512/18 за апеляційною скаргою Подільської окружної прокуратури міста Києва на підставі п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, також відмовлено у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус-Ріелті» про закриття апеляційного провадження у справі №910/8512/18 за апеляційною скаргою Подільської окружної прокуратури міста Києва з підстав нерівності сторін та з підстав недотримання принципу розумності строків для вжиття заходів компетентним органом.
03.09.2025 Подільська окружна прокуратура міста Києва подала клопотання про долучення доказів, а саме:
- копії висновку експерта №СЕ-19/111-24/11224-ОБ від 25.03.2024;
- копії висновку експерта № СЕ-19/111-12/43809-ЕК від 17.10.2024.
10.09.2025 відповідач подав заперечення щодо залучення цього доказу.
06.10.2025 прокуратура подала пояснення на заперечення відповідача проти залучення цього доказу.
10.10.2025 позивач подав заперечення на долучення доказу, поданого прокуратурою 03.09.2025.
10.10.2025 прокуратура подала пояснення щодо заперечень позивача.
Розглянувши заявлене клопотання про залучення нових доказів та заперечення сторін щодо його задоволення колегія суддів відмовляє в його задоволенні, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (схожий за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603 тощо).
Верховним Судом закріплено сталий підхід до застосування названих норм процесуального закону. Зокрема констатовано, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.
Разом з цим, у випадку відсутності існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, Верховним Судом сформовано правовий висновок про неможливість прийняття таких доказів на стадії апеляційного перегляду справи незалежно від причин їх неподання. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 906/127/24, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19).
Отже, із наведеного випливає, що інститут «додаткових доказів» у розумінні статті 269 ГПК України охоплює виключно ті докази, які існували на момент розгляду справи, але не були подані з об'єктивних причин. При цьому новостворені докази, які виникли після ухвалення рішення, не можуть вважатися «додатковими» у розумінні названої норми процесуального закону.
Прийняття апеляційним судом новостворених доказів, на переконання колегії суддів, призвело б до фактичного виходу за межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначених приписами статті 269 ГПК України, та, як наслідок, трансформації апеляційного провадження у новий розгляд справи по суті з урахуванням нових фактичних обставин, що є неприпустимим.
У справі, що перебуває на розгляді колегії суддів встановлено подання прокуратурою новостворених доказів, тобто таких, що не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення, а отже і не могли бути предметом дослідження у суді першої інстанції незалежно від наявності/відсутності об'єктивних причин неможливості їх подання прокуратурою.
З огляду на викладене, клопотання про прийняття нових доказів підлягає відхиленню, а подані докази - залишенню без розгляду.
03.11.2025 позивач повторно подав:
- клопотання про долучення доказів, доданих ним до відзиву та заперечень від 05.03.2025;
- клопотання про долучення доказів доданих ним до пояснень від 12.02.2025.
Відносно заявленого клопотання про долучення доказів, що були додані до відзиву, колегія зазначає, що заявником не доведено наявності об'єктивних обставин, які унеможливлювали подання відповідних доказів до суду першої інстанції. Тоді як сам по собі вибір стороною процесуальної поведінки, зокрема утримання від подання доказів у зв'язку з відсутністю заперечень іншого учасника справи, не може вважатися причиною, що не залежала від такої сторони.
Відносно заявленого клопотання про залучення додаткових доказів, що долучені до письмових пояснень, колегія суддів зазначає, що не можуть вважатися такими, що подані з поважних причин докази, які на момент розгляду справи судом першої інстанції не існували, оскільки їх неподання не зумовлене перешкодами процесуального характеру, а обумовлено відсутністю самого доказу як такого.
Розглянувши зазначені клопотання апеляційний господарський суд відмовляє в їх задоволенні з вищевикладених мотивів.
03.11.2025 позивач подав клопотання під назвою «Клопотання направлене на виконання ст. 267 ГПК України», в якому просить зобов'язати прокуратуру надати письмові пояснення щодо заявленої вимоги про витребування майна.
21.11.2025 прокуратура подала заперечення щодо цих клопотань та просить залишити їх без розгляду, оскільки їх подано з пропуском строку.
02.12.2025 позивач відмовився від свого клопотання, в якому просив зобов'язати прокуратуру надати письмові пояснення щодо заявленої вимоги про витребування майна. У зв'язку з цим просить залишити його без розгляду.
Враховуючи, що позивач відмовився від свого клопотання, то колегія суддів залишає його без розгляду.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів, встановив такі обставини правовідносин сторін.
Рішенням Київської міської ради від 23 березня 2017 року № 33/2255 «Про внесення змін до додатка 1 до рішення Київської міської ради від 31 березня 2011 року № 100/5487 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва» включено до програми приватизації комунального майна територіальної громади м. Києва нежилі приміщення площею 892 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А» шляхом їх викупу товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті». (п. 196 додатку до рішення).
З метою реалізації права на приватизацію нежилих приміщень площею 892,0 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А» Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті» 12 травня 2017 року подано до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заяву про приватизацію. Вказану заяву Відповідачем зареєстровано під номером 6, про що 12 травня 2017 року прийнято наказ № 7/1-пр.
26 травня 2017 року Відповідачем прийнято наказ № 27/2-пр про проведення приватизації шляхом викупу нежитлових приміщень площею 892,0 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А» товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті».
18 серпня 2017 року відповідачем прийнято наказ № 22-пр, яким внесено зміни до наказу Відповідача № 27/2 від 26 травня 2017 року в частині площі об'єкту приватизації, а саме слова та цифри «нежитлових приміщень площею 892,0» замінено словами та цифрами «нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м.».
29 вересня 2017 року відповідачем прийнято наказ № 31/3-пр, яким затверджено висновок про вартість об'єкта приватизації - нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А».
11 травня 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті» звернулось до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом № 237/05 від 11.05.2018р. з проханням закінчити процедуру приватизації та укласти договір купівлі - продажу.
Листом №062/11/13-4424 від 14 травня 2018 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що 07 березня 2018 року набрав чинності Закон України від 18.01.2018 р. № 2269 - VIII «Про приватизацію державного і комунального майна».
Згідно із п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.
Враховуючи вищевикладене, Департамент не має можливості вжити заходи по завершенню процедури приватизації шляхом викупу зазначеного об'єкта, розпочатої відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
22 червня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті» звернулось до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом № 241/06 від 22.06.2018р. в якому повідомило, що на підставі узгодженої документації та керуючись вимогами Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та нормами цивільного кодексу України, ТОВ «Парус - ріелті» розроблено проєкт договору купівлі - продажу нежитлових приміщень. До листа було надано два примірники проекту договору купівлі- продажу, викладений як єдиний документ. Просили узгодити даний проєкт договору купівлі- продажу та укласти його.
Листом №062/11/13-5853 від 26 червня 2018 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що проєкт договору купівлі-продажу ними було отримано, але зважаючи, що 07 березня 2018 року набрав чинності Закон України від 18.01.2018 р. № 2269 - VIII «Про приватизацію державного і комунального майна», Департамент не має можливості вжити заходи по завершенню процедури приватизації шляхом викупу зазначеного об'єкта, розпочатої відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Вважаючи таку відмову неправомірною Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті» звернулось до суду з позовом про зобов'язання відповідача укласти з ним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, оскільки між сторонами фактично було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а сторони знаходились на стадії оформлення відповідного договору, що у відповідності до абз. 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" є підставою для його укладення за правилами норм Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу приміщення в редакції, запропонованій позивачем.
Відповідно до частини 2 статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341).
Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору (пункт 6.2.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17).
Відповідно до сталої позиції Верховного Суду у разі якщо позивач вважає, що він має право на приватизацію шляхом викупу, але органи місцевого самоврядування ухиляються від проведення визначеної законом процедури, то належним способом захисту прав позивача є звернення з позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу (див. постанови від 02.08.2023 у справі №918/1056/20 та від 19.12.2023 у справі №910/2490/23).
Вимогу позивача про зобов'язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що відповідає способам захисту, визначеним пунктом 6 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України. За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев'ятою статті 238 Господарського процесуального кодексу України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/1423/18 та постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/6138/20, від 02.06.2021 у справі №910/6139/20, від 07.03.2023 у справі №910/4847/21.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до положень статті 60 цього Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином орган місцевого самоврядування реалізує право власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
За частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (тут і надалі в чинні редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Отже, з викладеного вбачається, що у випадку, коли орендарем виконані усі умови, передбачені статтею 18-2 Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а також відсутні встановлені законодавством обмеження щодо приватизації відповідного об'єкта, компетентним органом приймається рішення про приватизацію такого майна шляхом викупу орендарем. Тобто з дати прийняття рішення у орендаря виникає право на приватизацію орендованого приміщення у визначений законом спосіб. Водночас саме прийняття уповноваженим органом рішення про включення відповідного об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, свідчить про здійснення таким органом перевірки дотримання встановлених законом умов приватизації та відсутності підстав для відмови у її проведенні.
При цьому рішення компетентного органу, прийняте в межах наданих йому повноважень, користується презумпцією правомірності та є обов'язковим до виконання. В свою чергу, особа, яка отримала позитивне рішення уповноваженого органу щодо включення об'єкту до переліку майна, що підлягає приватизації, має обґрунтовані підстави розраховувати на його виконання та завершення процедури приватизації у передбачений законом спосіб, зокрема шляхом укладення договору купівлі-продажу як завершальної стадії приватизаційного процесу.
Як убачається із матеріалів цієї справи, Київська міська рада, в межах своїх дискреційних повноважень. визначила доцільність приватизації спірного об'єкта комунальної власності саме шляхом викупу, що відображено у відповідному її рішенні від 23 березня 2017 року № 33/2255 «Про внесення змін до додатка 1 до рішення Київської міської ради від 31 березня 2011 року № 100/5487 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва».
26 травня 2017 року відповідачем прийнято наказ № 27/2-пр про проведення приватизації шляхом викупу нежитлових приміщень площею 892,0 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А» Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті».
18 серпня 2017 року відповідачем прийнято наказ № 22-пр, яким внесено зміни до наказу відповідача № 27/2 від 26 травня 2017 року в частині площі об'єкту приватизації, а саме слова та цифри «нежитлових приміщень площею 892,0» замінено словами та цифрами «нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м.».
Отже уповноважений орган, діючи в межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений вимогами Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", розглянув заяву позивача про включення спірного об'єкта нерухомого майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. За результатами такого розгляду компетентним органом було встановлено відсутність передбачених законом підстав для відмови у задоволенні відповідної заяви заявника.
Реалізуючи надані йому владні управлінські повноваження щодо управління об'єктами комунальної власності, компетентний орган прийняв рішення про включення спірного об'єкта до переліку об'єктів приватизації, що, у свою чергу, створило належну правову підставу для подальшої реалізації позивачем права на приватизацію такого майна.
Твердження апелянта про неправомірність включення спірного об'єкта нерухомості до переліку об'єктів малої приватизації у зв'язку з недотриманням позивачем вимог закону щодо розміру вартості поліпшень орендованого майна колегією суддів відхиляються, оскільки в межах вирішення переддоговірного спору про спонукання укласти договір суд здійснює перевірку наявності передумов для укладення договору в т.ч. встановлює наявність чинного, не скасованого на час звернення позивача з позовом рішення компетентного органу про включення об'єкта у відповідний перелік майна, що приватизується шляхом викупу.
Отже доводи апелянта в цій частині фактично спрямовані на оспорювання управлінського рішення компетентного органу, яке не є предметом розгляду у цій справі та не було оскаржене у встановленому законом порядку. Відтак такі доводи виходять за межі предмета цього спору та зводяться до спроби поставити під сумнів не скасований/не визнаний недійсним у встановленому законом порядку акт компетентного органу. Разом з цим Суд, діючи відповідно до принципу диспозитивності та з урахуванням меж заявлених позовних вимог і підстав позову, не наділений повноваженнями виходити за межі предмета розгляду даної справи.
Також колегія суддів зазначає, що аргументи прокуратури про включення спірного об'єкта до переліку об'єктів малої приватизації без проведення орендарем поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду зводяться до фактичного доведення порушення вимог закону щодо способу приватизації об'єкта комунальної власності шляхом викупу орендарем нежитлових приміщень.
Утім порушення встановленого законодавством порядку приватизації є підставою для звернення до суду з окремим позовом, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України, а не оскарження судового рішення про задоволення позову із зобов'язання укласти договір купівлі-продажу, яке вже виконано сторонами. Скасування судового рішення не зумовить відновлення порушених прав територіальної громади, на чому наполягає прокуратура.
Відносно поданих апелянтом висновків експертних досліджень, якими, на його думку, підтверджується факт завищення вартості поліпшень, здійснених орендарем (позивачем), колегія зазначає, що вони не можуть бути досліджені та враховані судом, позаяк такі докази не існували на час постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
У цьому зв'язку колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, згідно якої така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Одночасно слід також зауважити, що існування на час виникнення спірних правовідносин обставин, які прагне довести прокуратура висновками експертів 2024 року, та на чому акцентує увагу, не може бути підставою для їх врахування на стадії апеляційного перегляду судового рішення про задоволення позову про зобов'язання укласти договір. Адже у справі, що перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції, перевіряється правильність і законність прийняття оскаржуваного судового рішення на підставі наявних в матеріалах доказів, а не здійснюється перевірка наявності нововиявлених обставин, характерними ознаками яких є їх існування на момент виникнення спірних правовідносин.
В контексті вищенаведеного підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги в частини посилань на порушення порядку процедури приватизації в межах перегляду оскаржуваного рішення про задоволення позову про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бейелер проти Італії " (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Виходячи зі змісту рішення ЄСПЛ "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine).
Отже за наявності чинного на час звернення з цим позовом рішення компетентного органу про включення спірного об'єкту нерухомості до переліку майна, що приватизується шляхом викупу, у позивача виникають правомірні очікування успішної реалізації його права (зокрема приватизації комунального майна), що досягається набуттям права власності на підставі укладення договору купівлі-продажу.
Твердження прокурора про те, що рішення Київської міської ради «легітимізує» продаж комунального майна без проведення торгів та суперечить вимогам законодавства, є юридично необґрунтованим. Позаяк Рішення Київської міської ради у спірних правовідносинах не встановлює окремого чи альтернативного порядку відчуження майна, а прийняте в межах повноважень органу місцевого самоврядування щодо управління об'єктами комунальної власності та реалізації приватизаційної політики територіальної громади. Таке рішення є актом індивідуальної дії, спрямованим на реалізацію передбаченого законодавством механізму приватизації, зокрема шляхом викупу.
При цьому як Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», так і Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що був чинний станом на час прийняття радою рішення, прямо передбачає можливість приватизації окремих об'єктів шляхом викупу за наявності визначених законом підстав, що саме по собі передбачає відчуження майна без проведення аукціону. Відтак застосування такого способу приватизації не є відступом від конкурентних процедур, а становить один із передбачених законом способів приватизації.
Отже, рішення Київської міської ради не «легітимізує» продаж майна поза межами законодавства, а лише забезпечує реалізацію передбаченої законом процедури приватизації відповідного об'єкта, тому доводи прокурора про його невідповідність вимогам Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є безпідставними.
З огляду на те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством про приватизацію передбачено альтернативні способи відчуження майна, зокрема викуп, продаж на аукціоні або за конкурсом, то обрання способу приватизації шляхом викупу саме по собі не свідчить про порушення принципу конкурентності, на чому наполягає апелянт, та не може бути підставою для визнання процедури приватизації незаконної.
Доводи прокурора про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню виключно положення Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 07.03.2018, є безпідставними. Рішення Київської міської ради та накази уповноваженого органу приватизації на його виконання були ухвалені у період дії законодавства про малу приватизацію. Водночас Прикінцеві та перехідні положення Закону №2269-VIII передбачають можливість застосування його норм до правовідносин, що виникли до набрання ним чинності, окрім виключень, визначених абзацом другим пункту 2 цих положень.
Суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованими доводи прокуратури щодо недоведення Департаментом поліпшень об'єкта або його відповідності критеріям в контексті аргументів незаконності приватизації майна шляхом викупу, оскільки в рамках переддоговірного спору процесуальним законом на відповідача не покладається обов'язок доводити ці обставини, а його завданням є довести правомірність відмови в укладенні договору, який станом на час ухвалення рішення ще не укладено.
Щодо процедури приватизаційного процесу
Відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного станом на час прийняття радою рішення) з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.
Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту; замовляють проведення робіт із землеустрою.
Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, крім об'єктів, набуття права власності на які пов'язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Згідно частини 2 статті 9 названого Закону ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою реалізації права на приватизацію нежилих приміщень площею 892,0 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А» Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті» 12 травня 2017 року подано до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заяву про приватизацію. Вказану заяву Відповідачем зареєстровано під номером 6, про що 12 травня 2017 року прийнято наказ № 7/1-пр.
26 травня 2017 року відповідачем прийнято наказ № 27/2-пр про проведення приватизації шляхом викупу нежитлових приміщень площею 892,0 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А» товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті».
В пункті 2 даного Наказу уповноваженим органом визначено дату оцінки об'єкта, що підлягає приватизації, зокрема станом на 31 травня 2017 року. Відділу оцінки управління моніторингу доручено забезпечити проведення належної оцінки об'єкту приватизації станом на визначену в п. 2 Наказу дату; рецензування звіту про незалежну оцінку.
18 серпня 2017 року відповідачем прийнято наказ № 22-пр, яким внесено зміни до наказу Відповідача № 27/2 від 26 травня 2017 року в частині площі об'єкту приватизації, а саме слова та цифри «нежитлових приміщень площею 892,0» замінено словами та цифрами «нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м.».
Суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Євролізинг», що діяв на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 17190/14, виданого Фондом держмайна України від 14.11.2014 та згідно договору від 15.09.2017 № 266, надано Висновок про вартість майна - нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А», - станом на 31 липня 2017 року.
Згідно з рецензією (від 21.09.2017) на Звіт про оцінку нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А», Звіт у цілому відповідає вимогам нормативного-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки, та може бути використаний з метою, зазначеною у Звіті про оцінку.
29 вересня 2017 року відповідачем прийнято наказ № 31/3-пр, яким затверджено висновок про вартість об'єкта приватизації - нежитлових приміщень площею 875,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старовокзальна, 26, літ. «А».
11 травня 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті» звернулось до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом № 237/05 від 11.05.2018р. з проханням закінчити процедуру приватизації та укласти договір купівлі - продажу.
Листом № 062/11/13-4424 від 14 травня 2018 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що 07 березня 2018 року набрав чинності Закон України від 18.01.2018 р. № 2269 - VIII «Про приватизацію державного і комунального майна», а тому подальша процедура приватизації підлягає здійсненню за нормами цього закону.
22 червня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Ріелті» звернулось до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом № 241/06 від 22.06.2018р. в якому повідомило, що на підставі узгодженої документації та керуючись вимогами Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та нормами цивільного кодексу України, ТОВ «Парус - ріелті» розроблено проєкт договору купівлі - продажу нежитлових приміщень. До листа було надано два примірники проекту договору купівлі- продажу, викладений як єдиний документ. Просили узгодити даний проєкт договору купівлі- продажу та укласти його.
Листом №062/11/13-5853 від 26 червня 2018 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що проєкт договору купівлі-продажу ними було отримано, але зважаючи, що 07 березня 2018 року набрав чинності Закон України від 18.01.2018 р. № 2269 - VIII «Про приватизацію державного і комунального майна», Департамент не має можливості вжити заходи по завершенню процедури приватизації шляхом викупу.
Колегія суддів вважає необґрунтованою відмову відповідача в укладенні договору купівлі-продажу виходячи із наступного.
07.03.2018 набрав чинності Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Згідно з пунктом 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими:
- дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;
- після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу;
- на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об'єктів групи Г згідно з класифікацією об'єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.
Визначальним для правильного застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» чи Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» має значення встановлення обставин наявності/відсутності у відповідних правовідносинах винятків, передбачених пунктом 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Адже за їх наявності законодавцем закріплено можливість завершення вже розпочатих до набрання ним чинності процедур приватизації об'єктів, у тому числі комунального майна шляхом його викупу орендарем, за правилами норм попереднього Закону.
Судом встановлено, що право на приватизацію спірного об'єкта (право викупу об'єкта оренди) набуто позивачем із дати прийняття відповідного рішення компетентним органом у визначений ним спосіб відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", тобто таке право виникло у позивача до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Прийняття Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" не скасовує чинність прийнятого органом приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" рішення про приватизацію спірного майна шляхом його викупу та не припиняє розпочату процедуру викупу спірного майна, а зумовлює обов'язок органу приватизації завершити відповідну процедуру приватизації з укладенням відповідного договору у порядку визначеному Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" крім випадків, визначених в п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18 (предметом позову є зобов'язання відповідача укласти договір купівлі-продажу нежитлових приміщень), що є релевантною до спірних правовідносин у справі, що розглядається. Так, зокрема Верховний Суд, приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив, зокрема з того, що згідно з абзацом 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" установлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу. Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" можливе лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, направлені на проведення підготовки об'єкту до приватизації, в тому числі, й визначено ціну продажу. Встановивши, що висновки про вартість майна Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) затверджені не були, об'єкт приватизації знаходився на етапі підготовки об'єкта до приватизації, приватизація не була завершена, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Департамент правомірно відмовив в укладені договору купівлі-продажу спірних приміщень, посилаючись на пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Поряд з цим, у справі, що перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції, матеріалами справи підтверджується, що компетентним органом було прийнято рішення про приватизацію спірного об'єкта комунальної власності, на виконання якого уповноваженим органом приватизації опубліковано оголошення про його приватизацію, а також проведено оцінку об'єкта приватизації та рецензування звіту про оцінку, здійснено затвердження ціни продажу, тобто вчинено усі передбачені законом дії, спрямовані на підготовку об'єкта до приватизації в т.ч. й визначено ціну продажу.
Посилання апелянта на неможливість використання звіту, складеного станом на 31 липня 2017 року, при визначені ціни продажу колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки зазначена дата була визначена уповноваженим органом приватизації в його наказі, станом на час пред'явлення позову звіт дійсний, на нього складена рецензія, а також він був затверджений згідно наказу № 31/3-пр від 29.09.2017. Тобто наявною сукупністю документів позивачем цілком обґрунтовано доводилось наявність досягнутої між сторонами домовленості в частині розміру ціни викупу об'єкта приватизації як однієї з необхідних передумов для укладення договору за рішенням суду.
При цьому посилання прокуратури на висновок експерта 2024 року, в якому констатовано заниження ринкової вартості об'єкту приватизації станом на дату укладення договору, підписаного сторонами вже після набрання чинності судового рішення у цій справі оцінюється судом апеляційної інстанції критично. Адже в силу приписів процесуального закону суд апеляційної інстанції не може здійснювати перевірку правильності прийняття судом рішення суду в контексті подій яких не існувало на час вирішення спору.
Заперечуючи проти поданого прокуратурою висновку експерта від 25.03.2024 відповідач зазначав, що експерт при здійсненні експертного дослідження об'єктивно не міг володіти всією необхідною інформацією, для того щоб визначити вартість спірного майна в минулому, про що сам повідомляє у висновку судової експертизи від 25.03.2024.
Так, зокрема, на сторінці 51 висновку експерта зазначено наступне:
«Оскільки дата проведення дослідження суттєво відрізняється від дати визначення вартості, саме на дату визначення вартості, судовий експерт при використанні порівняльного підходу вимушений зробити наступні застереження:
- при визначені вартості об'єкта були застосовані дані з відкритих джерел інформації, які були актуальними на дату визначення вартості;
- додаткова інформація про об'єкти, що визначені в якості об'єктів порівняння, судовому експерту об'єктивно не відома і не може бути отримана процесуальними засобами;
- судовий експерт вимушений оперувати лише цінами пропозиції об'єктів, що були актуальними, станом на дату визначення вартості.
Враховуючи особливості об'єкта дослідження, як об'єкта нерухомого майна та його місце розташування, на ринку нерухомості відсутні об'єкти, подібні до об'єкта, що досліджується, у зв'язку з чим порівняльний підхід не було використано для визначення вартості нерухомості.».
У зв'язку з цим, сторона відповідача наголошує, що висновок є неповним, не обґрунтованим, не об'єктивним, базується на обмежених документальних даних, зокрема:
- експертом не досліджувались додаткові матеріали (акти на приховані роботи, журнали виконання робіт, авторського нагляду, технічного нагляду, підтверджуючі документи використання будівельних машин та механізмів);
- проведення дослідження за відсутності низки документів, які експерт просив надати у клопотанні від 03.06.2024;
- визначення усередненого «коефіцієнту» загальновиробничих витрат, шляхом ділення загальних «прямих витрат» на загальні «загальновиробничі витрати» Акту форма КБ-2в, що повністю порушує ДОТУ;
- визначення експертом «загальновиробничих витрат» маючи обмежені документальні дані, як в свою чергу неможливо розрахувати не маючи окремих параметрів;
- відсутність зазначення присутніх (підрядник, замовник, технічний нагляд, авторський нагляд) під час проведення дослідження, що ставить під сумнів об'єктивність проведених натурних досліджень, а також можливість експерта встановити межі проведення капітального ремонту.
З урахуванням наведеного позивач вважає, що оскільки експертний висновок має рад означених недоліки, то є сумнівним вважати його достовірним доказом у розумінні статті 78 ГПК України.
Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції відмовив прокурору у прийнятті доказів, яких не існувало на час постановлення оскаржуваного судового рішення (експертні висновки 2024 року), то наведені вище аргументи відповідача щодо його змісту, належності, допустимості та достовірності не підлягають оцінці та не враховуються судом.
Прокурор помилково ототожнює правове значення висновку суб'єкта оціночної діяльності та рецензії на нього з доведенням обставин щодо наявності та вартості здійснених орендарем поліпшень. Водночас такі документи не мають на меті підтвердження факту та обсягу поліпшень орендованого майна, оскільки їх складення відбувається на іншій стадії приватизаційної процедури.
Висновок суб'єкта оціночної діяльності та рецензія на нього є складовими елементами процедури визначення вартості об'єкта приватизації перед укладенням договору купівлі-продажу та спрямовані на встановлення ринкової вартості майна, що підлягає відчуженню. Вони не покликані встановлювати обсяг або вартість поліпшень, здійснених орендарем.
Питання щодо наявності та вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна вирішувалося на попередній стадії - під час розгляду уповноваженим органом приватизації заяви орендаря про включення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Саме на цій стадії перевіряється відповідність орендаря умовам викупу та обґрунтованість заявлених поліпшень.
Отже, посилання прокурора на те, що наявність висновку суб'єкта оціночної діяльності та рецензії на нього нібито не підтверджує реальність здійснених поліпшень, не спростовує правомірності проведеної процедури приватизації, оскільки такі документи мають інше функціональне призначення в межах відповідної процедури та не пов'язані з доведенням зазначених обставин.
Відносно тверджень прокуратури про відсутність у даній справі узгодження площі спірного об'єкта колегія суддів зазначає, що у відповідності до наказу № 22-пр від 18.08.2017 розмір площі змінено, оцінка об'єкта приватизації проведена та затверджена уповноваженим органом приватизації з урахування відкоригованої в названому наказі площі, що є меншою порівняно від її розміру в попередній редакції. Сукупність встановлених обставин із вчинення відповідачем дій із внесення змін в наказ та наступне затвердження оцінки об'єкта в новому розмірі площі, на переконання колегії суддів, не може свідчити про відсутність узгодження умови договору про його предмет. До того ж, при коригуванні площі уповноваженим органом приватизації будь-яких змін в місцезнаходження нежитлового приміщення не вносилось.
Посилання прокурора на недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації у зв'язку з відсутністю погодження зі сторони органу місцевого самоврядування є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявне рішення Київської міської ради про включення відповідного об'єкта до переліку майна, що підлягає приватизації шляхом викупу, де окреслено загальні характеристики майна і визначено можливість його приватизації позивачем як орендарем цього майна, що здійснив поліпшення. Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що саме після прийняття означеного рішення Департаментом, як підконтрольним та підзвітним Київській міській раді уповноваженим органом з приватизації розпочато процедуру підготовки об'єкта до приватизації, яка станом на час набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" була завершена.
Довід апелянта про те, що технічний звіт БТІ щодо можливості поділу об'єкта був складений після набрання чинності новою редакцією закону, не свідчить про те, що станом на момент набрання чинності відповідним законом сторони не перебували на завершальній стадії процедури приватизації. Адже сам по собі звіт БТІ має виключно технічний характер та спрямований на підтвердження можливості поділу об'єкта нерухомого майна. Такий документ не є правовим актом органу приватизації та не входить до переліку обов'язкових дій чи документів, які формують стадію підготовки об'єкта до приватизації, оскільки вимога про його складання або наявності, на відміну від оцінки майна (звіту), прямо не передбачена законодавством про приватизацію. Отримання зазначеного технічного звіту після набрання чинності Закону №2269-VIII саме по собі не може свідчити про те, що станом на відповідну дату процедура підготовки об'єкта до приватизації не була завершена або що сторони не досягнуто необхідних домовленостей щодо предмета договору купівлі-продажу.
Отже, враховуючи вищевстановлені обставини у цій справі, суд першої інстанції вірно виснував, що між сторонами було узгоджено усі істотні умови договору щодо викупу об'єкта приватизації, зокрема предмет і ціна. А відтак, виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки сторони знаходились на стадії оформлення відповідного договору. Тоді як відповідач, неправомірно відмовив в його укладенні з посиланням на новели законодавства про приватизацію.
Апелянтом достатньо обґрунтованими та переконливими аргументами висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у цій справі не спростовано. Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення скаржником також не доведено.
Щодо вимог апеляційної скарги
З поданої до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги слідує, що прокуратурою в прохальній її частині серед іншого викладено вимогу про витребування майна, яке було набуте позивачем в результаті виконання судового рішення у цій справі шляхом укладення договору купівлі-продажу. Необхідність викладення зазначеної вимоги прокурором обґрунтована посиланням на забезпечення захисту прав і законних інтересів територіальної громади міста Києва у зв'язку з тим, що відчуження майна відбулось за заниженою вартістю.
Проаналізувавши зазначені доводи колегія суддів констатує, що у даному випадку прокуратурою на стадії апеляційного перегляду справи здійснюється пред'явлення нового позову - про витребування майна. Крім того, наведені в апеляційні скарзі доводи в своїй сукупності фактично зводяться до намагання довести перед судом свої доводи щодо неправомірності визначення процедури приватизації шляхом викупу без проведення аукціону.
В змісті наведеного апеляційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин 1, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України).
Виходячи із правового контексту наведених вище норм процесуального закону слід зауважити, що апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах предмета та підстав позову, що перебували на розгляді суду першої інстанції, і не вправі розглядати нові вимоги, які не були предметом дослідження судом попередньої інстанції.
При цьому положення частини третьої статті 46 ГПК України прямо обмежують можливість зміни предмета або підстав позову лише стадією розгляду справи у суді першої інстанції, до закінчення підготовчого провадження, що виключає можливість фактичного пред'явлення нових позовних вимог у апеляційній інстанції.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховний Суд, який виходить із того, що суди апеляційної та касаційної інстанцій не можуть розглядати вимоги чи обставини, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, оскільки це виходить за межі їхніх процесуальних повноважень і суперечить правовій природі інституту перегляду судових рішень вищими судовими інстанціями.
Отже, заявлення прокуратурою у апеляційній скарзі вимоги про витребування майна є по суті пред'явленням нового позову, що є процесуально неприпустимим, суперечить положенням господарського процесуального закону та усталеній практиці Верховного Суду, а тому така вимога не підлягає розгляду судом апеляційної інстанції та має бути залишена без розгляду як така, що виходить за межі предмета спору, визначеного у суді першої інстанції.
Вступаючи у дану справу шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прокуратура обґрунтовує свої вимоги необхідністю його скасування, посилаючись на нібито порушення інтересів Київської міської ради та територіальної громади міста Києва. Водночас така позиція є процесуально неспроможною, оскільки саме по собі скасування оскаржуваного рішення, без заявлення та належного розгляду вимог, спрямованих на повернення спірного майна у власність територіальної громади, не призведе до реального відновлення чи ефективного захисту прав та інтересів, на які посилається скаржник. Фактично обраний прокуратурою спосіб апеляційного оскарження не є належним та ефективним засобом захисту, оскільки не забезпечує досягнення заявленої мети - повернення відчуженого майна його власнику.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення"
З огляду на прецеденту практику Європейського суду з прав людини прокурором не доведено суспільної значимості та об'єктивної необхідності для надання державі мотивів втручання в право на мирне володіння майном пропорційно визначеним цілям в т.ч. з врахуванням спливу достатньо тривалого часу з моменту укладення договору купівлі-продажу на виконання оскаржуваного рішення у цій справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/8512/18 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 20.03.2026.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков