Справа № 636/2231/25 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/798/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.5 ст.111-1, ч.3 ст.436-2 КК України
Іменем України
17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю захисника - ОСОБА_6 ,
за участю обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 21.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 21.01.2026 року клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою задоволено та продовжено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 111-1, ч. 3 ст. 436-2 КК України запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 21.03.2026 року, без визначення розміру застави.
Не погодившись із вищезазначеною ухвалою обвинувачений подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 21.01.2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у клопотанні прокурора та застосувати до обвинуваченого альтернативний запобіжний захід.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що ризики, передбачені клопотанням прокурора, відсутні та недоведені. Обвинувачений ОСОБА_8 має неповну середню освіту, має задовільний стан здоров'я, одружений, раніше не судимий. Вказує, що сама по собі тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може бути підставою у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, автор апеляції вказує про безпідставність його обвинувачення у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 111-1 та ч. 3 ст. 436-2 КК України, оскільки твердження обвинувачення щодо здійснення ОСОБА_7 керування роботою підлеглих йому працівників щодо заготівлі деревини є хибним, так як він неодноразово заявляв, що на роботу він не ходив та в ліс не їздив. Робітників у його розпорядженні також не було.
Що стосується його обвинувачення у вчиненні виправдання збройної агресії рф, то обвинувачений також вважає це безпідставним, оскільки його аккаунт у месенджері «телеграм» був зламаний 31.01.2024. Проведена ж у кримінальному провадженні експертиза не підтвердила, що коментар було написано саме ОСОБА_7 .
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений підтримував вимоги апеляційної скарги, вказав, вина в інкримінованих діях відсутня, безпідставно тримають під вартою.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник підтримував вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.
Прокурор в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений, надав до суду заяву, суть якої зводиться до того, що просив розглянути апеляційну скаргу без його участі, заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників справи, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що повністю узгоджується із санкціями як ч. 5 ст. 111-1 так і ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до восьми та до десяти років.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за одне з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_7 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_7 , враховуючи, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернута увага на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Отже, констатації підлягає факт того, що на час проведення апеляційного перегляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме, можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується посилання ОСОБА_7 на незаконність продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою через відсутність доказів його вини у вчиненні інкримінованих дій, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Крім того, з огляду на положення ч.6 ст.176 КПК України та введення воєнного стану в Україні, колегія суддів позбавлена можливості застосувати до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Колегія суддів у даному випадку погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_7 такого альтернативного виду запобіжного заходу, як застава та вважає, що у даному випадку судом першої інстанції було у повному обсязі дотримано вимог, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду щодо необхідності застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .
Крім того, колегія суддів бере до уваги положення ч. 6 ст. 176 КПК України, яка передбачає, що під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід - тримання під вартою.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на тривалий час перебування обвинуваченого під вартою в цій справі та з огляду на практику ЄСПЛ наведену у рішенні «Іов та інші проти України» від 08 січня 2026 року вважає за необхідне наголосити на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених статтею 28 КПК України, з урахуванням особливості цього кримінального провадження.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 21.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених статтею 28 КПК України, з урахуванням тривалого перебування обвинувачених під вартою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: