Справа № 643/389/25 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/795/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.185 КК України
Іменем України
17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю захисника - ОСОБА_6 ,
за участю обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого на ухвалу Салтівського районного суду м.Харкова від 21.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Салтівського районного суду м.Харкова від 21.01.2026 року клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч.4 ст.185 КК України, задоволено та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 21 березня 2026 року включно із визначенням розміру застави у розмірі 242 240 грн, яка встановлена ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 19.11.2024.
Не погодившись із вищезазначеною ухвалою обвинувачений подав апеляційну скаргу, якою просить зменшити визначений розмір застави або обрати запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що клопотання прокурора є необ'єктивним та упередженим, доказів щодо можливості переховування ОСОБА_7 від суду та впливу на свідків матеріали справи не містять.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений вказав, що позбавлений можливості внести визначений розмір застави, тому просить застосувати до нього заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник звертав увагу, що суд першої інстанції проігнорував майновий стан обвинуваченого ОСОБА_7 , не враховано бажання долучитися обвинуваченого до лав ЗСУ, а ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, змінилися та відсутні.
Прокурор в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників справи, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України яких є тяжким злочином, відповідно до ст. 12 КК України, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, що полягають у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно та в умовах воєнного стану, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Колегія суддів апеляційної інстанції ставиться критично до доводів сторони захисту щодо непомірного розміру застави та зазначає, що відповідно положень до ст.182 КПК України, суд першої інстанції, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, визначив розмір застави для забезпеченням виконання обвинуваченим своїх обов'язків, передбачених КПК України, відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, а саме 242 240 грн, що не може бути розцінене занадто великим, враховуючи стійку злочинну спрямованість особи ОСОБА_7 та характер вчиненого ним злочину з урахуванням завданої шкоди.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних корисливих злочинів проти власності, що свідчить про наявність у нього стійкої злочинної схильності та підвищує ризик вчинення нових кримінальних правопорушень. Вказані обставини у сукупності з тяжкістю інкримінованого на даний час кримінального правопорушення, яке вчинене повторно та в умовах воєнного стану, дають підстави вважати, що визначений судом першої інстанції розмір застави є співмірним та необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
При цьому, відповідно до положень ст.182 КПК України, застава не повинна бути символічною чи такою, що не здатна забезпечити виконання покладених на особу процесуальних обов'язків. Її розмір має визначатися з урахуванням не лише майнового стану особи, а й ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також даних про особу обвинуваченого.
Доводи щодо упередженості клопотання прокурора є оціночними, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та зводяться до незгоди сторони захисту з процесуальною позицією сторони обвинувачення, що саме по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість поданого клопотання.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду щодо необхідності застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвалу Салтівського районного суду м.Харкова від 21.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: