Справа № 638/3722/25 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/767/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю захисника - ОСОБА_6 ,
за участю обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника та обвинуваченого на ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 21.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 21.01.2026 року клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 задоволено та продовжено щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 1 ст. 156, ч. 2 ст. 156 КК України, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів до 21 березня 2026 року без визначення розміру застави.
Не погодившись із вищезазначеною ухвалою захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 на цілодобовий домашній арешт.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник вказує, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ст.177 КПК України, відсутні та матеріали справи не містять доказів на їх існування. Крім того, захисник зазначає, що обвинувачений має стійкі соціальні зв'язки, дружину та двох синів, постійне місце проживання.
Додатково, Не погодившись із вищезазначеною ухвалою обвинувачений подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою змінити запобіжний захід на домашній арешт.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений вказує, що ухвала суду першої інстанції є несправедливою, а обвинувачення прокурора є вигаданими. Зазначає, що підстав для переховування від суду немає, готовий співпрацювати зі слідством.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник підтримували подані апеляційні скарги в повному обсязі, вказали, що прокурор у цьому кримінальному провадженні вводить суд в оману та всі обставини, які він зазначав суду першої інстанції не відповідають дійсності, а ризики, які передбачені ч.1 ст. 177 КПК України є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять доказів їх існування.
Прокурор в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений, до початку судового засідання надав заяву, в якій просив проводити розгляд скарги за його відсутності, заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників справи, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Перевіряючи доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу обвинуваченого.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, в тому числі, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, який є особливо тяжким та за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі до 15 років.
Враховуючи, що дії ОСОБА_7 , за вчинення яких повідомлено підозру, зазіхають на здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку людини, що відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні, а також, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, а також має соціальні зв'язки, які не стали стримуючим фактором щодо вчинення дій, згідно з обвинуваченням. Крім того усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих; можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки раніше притягався до кримінальної відповідальності, а також враховуючи множинність злочинів, у вчинені яких пред'явлено обвинувачення.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно обвинувачення, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема, здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки людини, що відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо необґрунтованості ухвали суду є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, з огляду на те, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , пов'язані із застосуванням насильства щодо потерпілого, суд першої інстанції відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, вирішив не визначати обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
У зв'язку з викладеним продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, тяжкості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого та навела підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які інкримінуються ОСОБА_7 , враховуючи їхню тяжкість, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 в тій його частині, де звернено увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційних скаргах не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду щодо необхідності застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданих апеляційних скарг.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційні скарги захисника та обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 21.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: