Справа № 638/17334/25 Головуючий суддя І інстанції Щепіхіна В. В.
Провадження № 22-ц/818/1262/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
26 лютого 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2025 року, у цивільній справі № 638/17334/25, за позовом Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги,
У вересні 2025 року Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач свої зобов'язання з оплати за управління будинком за період з серпня 2021 року по серпень 2025 року не виконував, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 27 940,29 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 23.09.2025 року відкрито провадження в цивільній справі та прийнято рішення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2025 року закрито провадження у справі.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» подало апеляційну скаргув якій просив ухвалу суду - скасувати та повернути справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати по сплаті судового збору за подачу даної апеляційної скарги.
Вказало, що Позивач надає мешканцям, а також власникам нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 послуги з управління будинком. Відповідач є власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . На Відповідача відкритий абонентський рахунок № НОМЕР_1 для оплати послуг, що надає “Позивач». Послуга споживачу надавалася належним чином, оскільки, жодних зауважень на адресу “Позивача» не надходило. Проте Відповідач не виконував свої обов'язки та не сплачував вартість наданих йому послуг, в наслідок цього утворилась заборгованість за період з серпня 2021 року по серпень 2025 року в розмірі 27 940 грн. 29 коп., що змусило Позивача звернутись до суду.
У письмовому відзиві представник ОСОБА_1 -адвокат Коваленко А.О. просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2025 року по справі № 638/17334/25 про закриття провадження по справі - без змін, а скаргу Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» - без задоволення. Розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його представника адвоката Коваленко А.О.
Вказала, що Шевченківським районним судом м. Харкова отримано відповідь з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої Завгородній Е. В. з 04.05.1998 року являється фізичною особою-підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність за видами економічної діяльності, в тому числі надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Основний вид економічної діяльності за підсумками діяльності за рік: роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення (КВЕД 47.43).
Таким чином, судом встановлено, що відповідач використовував нежитлові приміщення, належні йому на праві власності, у своїй господарській діяльності, а не для власних побутових потреб, тому відносини між позивачем, який надавав послуги з управління будинком як суб'єкт господарської діяльності та відповідачем, який також на момент їх виникнення був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, відносяться до господарських і не є предметом розгляду в порядку цивільного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 17.06.2020 року у справі № 922/2246/19 та у постанові Великої палати Верховного суду від 15.05.2018 року у справі № 911/4144/16.
Звертає увагу, що Позивачу відомо про статус відповідача, як господарюючого суб'єкта, більш того, позивач надсилає рахунки саме як «фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ». Копію рахунку додаємо.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу без змін, виходячи з наступного.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржена ухвала суду відповідає.
Предметна і суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства,
є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства,
у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі
№ 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 26 травня 2020 року
у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 03 листопада
2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 27 квітня
2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20)).
Згідно з частиною першою статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено
й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа
з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації
в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження
№ 12-37гс19).
Верховний Суд у постанові від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22 зазначив, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною
у справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником вбудованих підвальних приміщень під № 1 та під № 2, що складають 3/50 частини житлового будинку, загальною площею 186,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 929233663104 та нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. «Бн», загальною площею 256,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 697676763104.
З наданої Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_1 є власником вбудованих підвальних приміщень під № 1 та під № 2, що складають 3/50 частини житлового будинку, загальною площею 186,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 929233663104 та нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. «Бн», загальною площею 256,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 697676763104.
З наданої позивачем оборотної відомості за період 01.08.2021-31.07.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 відкрито абонентський рахунок № НОМЕР_1 для оплати послуг, що надає позивач у нежитлове приміщення (магазин) за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом також отримано відповідь з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої ОСОБА_1 з 04.05.1998 року є фізичною особою-підприємцем. Здійснює підприємницьку діяльність за видами економічної діяльності, в тому числі надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Основний вид економічної діяльності за підсумками діяльності за рік: роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення (КВЕД 47.43).
Відомостей про припинення його підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає.
Позивач зазначає, що предметом розгляду є заборгованість з оплати за управління будинком за період з серпня 2021 року по серпень 2025 року у розмірі 27 940,29 грн.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, за правилами якого розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до статті 42 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є власником вбудованих підвальних приміщень під № 1 та під № 2, що складають 3/50 частини житлового будинку, загальною площею 186,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 929233663104 та нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3, 4 в літ. «Бн», загальною площею 256,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 697676763104.
При поданні позовної заяви до суду позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та користується цими приміщеннями не з метою здійснення підприємницької діяльності. Тобто, відсутній договір про те, що він використовує вказані нежитлові та підвальні приміщення для власних побутових потреб. Навпаки, з доказів, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 використовує спірні приміщення в своїй підприємницькій діяльності (в цих приміщення розташований його магазин) (а.с.5-7).
Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача оплати за управління будинком щодо підвальних нежитлових приміщень, які призначені для здійснення підприємницької діяльності відповідача як ФОП, тобто для забезпечення непобутових потреб, що включають комерційну діяльність, наведене дає підстави для висновку, що між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.
Як зазначено вище, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП з 04 травня 1998 року. Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення (КВЕД 47.43). Відомостей про припинення його підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає.
Таким чином, встановлено, що відповідач використовував нежитлові приміщення, належні йому на праві власності, у своїй господарській діяльності, а не для власних побутових потреб, тому відносини між позивачем, який надавав послуги з управління будинком як суб'єкт господарської діяльності та відповідачем, який також на момент їх виникнення був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, відносяться до господарських і не є предметом розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів, вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання нежитлового приміщення ОСОБА_1 як ФОП у своїй господарській діяльності.
Подібний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16, провадження № 12-102гс19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19) зазначила, що у цій справі позов стосується невиконання відповідачем обов'язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є він як фізична особа, який здійснює в цьому приміщенні підприємницьку діяльність як ФОП. Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому відповідач як ФОП надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності, тому Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення відповідачем як ФОП у своїй господарській діяльності.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов вірного висновку, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем в цій справі, є господарсько-правовими, у зв'язку з чим справа не підсудна загальному суду, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства господарським судом.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спір про стягнення заборгованості за надання послуг з управління будинком за адресою:
АДРЕСА_1 пред'явлений до фізичної особи, яка використовує нежитлове приміщення, розташоване у цьому будинку, для здійснення підприємницької діяльності як ФОП, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Таким чином, наведені у апеляційній скарзі КП «Благоустрій м.Ізюм» доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що, закриваючи провадження у справі про стягнення заборгованості, яка виникла за адресою АДРЕСА_1 , суд порушив норми процесуального права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року у справі № 686/31401/23 (провадження № 61-2355св25).
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма»-залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2025 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 19 березня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегії Н.П.Пилипчук
О.Ю.Тичкова