Іменем України
20 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 398/3035/25
провадження № 22-ц/4809/333/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Мурашка С.І.,
при секретарі - Зайченко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2025 року (суддя Подоляк Я.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що у неї та ОСОБА_1 є спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час дитина проживає разом з нею. Відповідач матеріальну допомогу на утримання дочки у добровільному порядку не надає.
Посилаючись на ці обставини, позивач просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з вказаним позовом і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.05.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
В апеляційний скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно стягнув з нього аліменти на утримання дитини, оскільки при ухваленні рішення не врахував того, що шлюб між ними не розірвано, дитина перебуває на спільному їх утриманні. Кошти, які він надає на потреби сім'ї та дитини є достатніми для забезпечення належного рівня життя дитини. Вказав, що він здійснює фактичне утримання дитини в натуральній формі шляхом забезпечення сім'ї житлом, оплатою комунальних послуг, придбання продуктів харчування, одягу, засобів гігієни, ліків та інших необхідних речей.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , 05.12.2008 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5 .
Відповідно до копії свідоцтва серія НОМЕР_2 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно копії довідки КП «Житлогосп» від 02.04.2025 року №230 та довідки КП «Житлогосп» від 02.07.2025 року №259, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (власник/наймач), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дружина), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дочка), проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 01.04.2025 року № 2025/897, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 01.04.2025 року №2025/898, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, з огляду на те, що сторони не досягли домовленості щодо способу виконання відповідачем обов'язку з утримання малолітньої дитини.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. За заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч.1 ст.184 СК України).
Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною другою ст. 182 Сімейного кодексу України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ч.3 ст. 182 СК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).
Враховуючи те, що між сторонами існує спір щодо матеріального забезпечення їх спільної малолітньої дитини, а також враховуючи найкращі інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини.
Заперечуючи проти стягнення з нього аліментів відповідач вказав, що він утримує дитину у добровільному порядку шляхом забезпечення сім'ї житлом, оплатою комунальних послуг, придбання продуктів харчування, одягу, засобів гігієни, ліків та інших необхідних речей.
Подані до суду першої інстанції копії квитанцій про оплату комунальних послуг не доводить факту утримання відповідачем своєї малолітньої дочки, оскільки сплата комунальних послуг не відноситься до потреб дитини.
Копії квитанцій про переказ коштів позивачу не свідчить про добровільне утримання позивачем дитини, оскільки ці перекази були здійснені під час розгляду справи в суді та після ухвалення рішення суду. Текст інших квитанцій долучених позивачем до апеляційної скарги є нерозбірливим. Отже, відповідачем не доведено факту добровільного утримання дитини.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи про те, що він проживає разом з позивачем та дитиною за однією адресою не є безумовною підставою для відмови у стягненні аліментів на утримання дитини.
Надані відповідачем докази не дають підстав вважати, що утримання своєї дитини він здійснює на регулярній основі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться лише до незгоди з висновками суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський С.І. Мурашко