Справа № 727/14451/25
Провадження № 2/727/446/26
12 березня 2026 року м. Чернівці
Шевченківський районний суд м. Чернівці
в складі:
головуючого судді Терещенко О.Є.
при секретарі Аниськовій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Това-риства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-
встановив:
12.11.2025 року через систему «Електронний суд» до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - позивач) із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» суму заборгованості за кре-дитним договором у розмірі: 84 127,10 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
На обґрунтування позову представник позивача зазначає, що 09.11.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 661824356 у формі електронного документу, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кре-дитні кошти у розмірі 27 600,00 грн.
Представник позивача у позовній заяві стверджує, що відповідно до умов Розділу 2 Договору товариство зобов'язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у До-говорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських матеріалів у кре-дит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Згідно умов Договору грошові кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на його рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної пози-чальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання позичаль-ником чергового траншу за Договором.
Згідно позовної заяви, на виконання умов договору грошові кошти були перера-ховані товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні Договору. Відповідно до п. 5.3. договору позичальник несе відповідальність за правильність наданих кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахо-вана на його власний рахунок.
У позовній заяві представник позивача зазначає, що кредитні кошти були перераховані у відповідності з умовами кредитного договору та правил, Закону Укра-їни «Про платіжні послуги» та на підставі інформації про банківські реквізити для пе-рерахування кредитних коштів, отриманої виключно від відповідача при заповненні ним заявки, проте в порушення умов договору та правил позичальник не повернув на-дані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.
За змістом позовної заяви, 15.04.2025 у відповідності до ст.1077 ЦК Укра-їни товариство відступило право вимоги за договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - позивач або новий кредитор) за договором факторингу № МВ-ТП/31 (далі - договір факторингу).
У позовній заяві позивач стверджує, що загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором заявлена до стягнення позивачем становить 84 127, 10 грн., з них: заборгованість по кредиту 27 598,87 грн., заборгованість по процентам за кори-стування кредитом 56 528,23 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.11.2025, після отримання судом інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку міс-це проживання фізичної особи - відповідача по справі, було прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274 -279 ЦПК України, з повідомленням сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.01.2026 року ви-требувано, за клопотанням представника позивача, виписку з карткового рахунку, від-критого на ОСОБА_1 , про рух грошових коштів. Також, вказаною ухвалою частково задоволено клопотання представника відповідача та витребувано від ПАТ «ВФ Укра-їна» про факт обслуговування номеру НОМЕР_2 на умовах контракту та за ким він закріплений, а також інформацію щодо факту доставки SMS-повідомлень від кре-дитора на цей номер у дату укладення договору.
Представник позивача Аухімік О.О. в судове засідання не з'явився. У відповіді на відзив представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позов-ній заяві та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.
Від представника відповідача, адвоката Новікова О.П., надійшла заява, згідно якої останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
03.12.2025 від адвоката Новікова О.П. до суду надійшов відзив по справі, в якому представник відповідача відзначив, що позивач жодним чином не довів перерахування коштів ОСОБА_1 , а також не довів що у нього виникло право вимоги по відношенню до відповідача. Заперечував факт укладення електронного кредитного договору а та-кож заперечував правильність нарахування відсотків та штрафних санкцій поза межа-ми строку кредитування. Разом з відзивом на позовну заяву подав клопотання про ви-требування доказів. За наведених обставин просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
17.12.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів по справі. У своєму відзиві вказали, що перерахунок коштів відбувся на особовий рахунок відповідача який він сам і надав, також всі транзакції були успішними, про що є підтвердження у матеріалах справи. Також, представник по-зивача наголосив, що перевірка та ідентифікація відповідача була здійснена кредито-ром відповідно до вимог чинного законодавства. На підтвердження вищевикладеного, представник позивача подав клопотання про витребування виписки про рух коштів по банківському рахунку відповідача за карткою № НОМЕР_3 .
Із врахуванням неявки сторін в судове засідання фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Ук-раїни не проводилася.
Дослідивши відзив відповідача, відповідь на відзив, перевіривши матеріали спра-ви, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 подано заявку Товариству з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на отримання грошових коштів в кредит від 09 листопада 2024 року, в якій серед іншого зазначив суму кредиту в розмірі 27600,00 грн. та номер картки НОМЕР_1 .
09 листопада 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МА-НІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - позичальник) за допомогою електронного цифрового під-пису укладено договір кредитної лінії № 661824356.
Відповідно до п 2.1. договору кредитної лінії, кредитодавець зобов'язується на-дати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі Кредитного ліміту у роз-мірі 27600 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом від-повідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».
Згідно умов п. 2.3, п.2.4, п.2.5 договору кредитної лінії, кредитодавець надає по-зичальнику перший транш за Договором в сумі 27600 грн. 00 коп. 28.08.2024 (що є да-тою надання Кредиту), другий та решта траншів за Договором надаються позичаль-нику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим дого-вором, кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб Позичаль-ника (не цільовий кредит), окрім участі в азартних іграх.
Відповідно до п.5.1 договору кредитної лінії кожен окремий транш за цим до-говором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки НОМЕР_3, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором.
Відповідно до п.7.1., п. 7.4.1., п. 7.4.2. договору кредитної лінії рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма на-даними Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - а саме про-тягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. Протя-гом Дисконтного періоду кредитування Позичальник зобов'язаний сплатити Креди-тодавцю проценти не пізніше останнього дня Дисконтного періоду кредитування. У разі продовження Позичальником Дисконтного періоду кредитування чи Поновлення Дисконтного періоду, Позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не піз-ніше нової дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього Договору; після закінчення Дисконтного періоду кредитування, Пози-чальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно.
Пунктом 9.1.1.5 договору кредитної лінії сторони визначили, що в будь який час, в тому числі після закінчення Дисконтного періоду, без згоди Позичальника від-ступити права грошової вимоги за Договором будь якій фінансовій установі, яка від-повідно до закону має право надавати кошти та банківські метали у кредит, та/або по-слуги з факторингу, шляхом укладення будь-якого не забороненого законом право-чину, зокрема договору факторингу.
Згідно п. 9.2.2.1. п.9.2.2.9 договору кредитної лінії позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на поточний рахунок Кредитодавця, що вказаний в реквізитах Договору, у строки передбачені До-говором, здійснити за вимогою Кредитодавця повернення споживчого кредиту в пов-ному обсязі, сплатити на користь Кредитодавця інші платежі передбачені Договором строк оплати яких не настав та оплатити проценти за фактичні дні користування Кре-дитом протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати отримання Позичальником повідомлення про дострокове припинення/розірвання Договору.
На виконання умов ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» були перераховані грошові кошти на суму 27600,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні Договору, що під-тверджується довідкою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» про ініціювання проведення платежу та підтвердженням щодо здійснення переказу гро-шових коштів. Також, на підтвердження факту переказу грошових коштів відповідачу судом досліджено письмове підтвердження ТОВ «ПрофітГід».
15 квітня 2025 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/31.
Відповідно до п.2.1. договору факторингу, в порядку та на умовах даного Дого-вору, Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпо-рядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п 4.1. договору факторингу, наявне Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Майбутнє Право вимоги вва-жається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додат-кового оформлення не потребує.
Відповідно до Реєстру прав вимоги від 15 квітня 2025 року до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 661824356 від 09 листопада 2024 року.
Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором кредитної лінії у нього утворилась заборгованість в сумі 84127,10 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 27598,87 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 56528,23 грн., при цьому, незважаючи на ту обставину, що розмір штрафних санкцій вказаний в загальному розрахунку заборгованості, позивач не включає їх до розміру позовних вимог.
Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорю-ваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за звернен-ням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з ура-хуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діло-вого обороту, вимог розумності та справедливості.
Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сто-ронами.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законо-давства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму пра-вочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вва-жається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №2-6315/11 (про-вадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової при-роди договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення ци-вільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консен-суальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка напра-вила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується на-дати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених до-говором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого креди-ту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладе-ний з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ви-значені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Ко-дексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспіль-ства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій за-коном.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недій-сність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прий-няла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій сторо-ні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні елек-тронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та до-дається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропо-зицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прий-няття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з мо-менту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (офер-ти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій ад-ресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бу-ти надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропо-зицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього За-кону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний дого-вір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі су-б'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (ак-цепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформля-ється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначе-ним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері елек-тронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домов-леністю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови викори-стання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного право-чину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою за-собів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власно-ручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання за-собу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами елек-тронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпи-су (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта пер-сональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волеви-явлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних від-повідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» пе-редбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбаче-них законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зо-крема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання право-чину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь су-б'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню пра-вочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних да-них особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надси-лаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заяв-ник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Каса-ційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено ви-сновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх ви-никнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори кон-сенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання осо-бою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропо-зиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України пе-редбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відпо-відного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у роз-мірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судо-чинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах вер-ховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних пра-вовідносин та їх гарантій.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої осо-би може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, неви-знання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Належними сторонами в цивільному процесі є суб'єкти переданих на розгляд су-ду спірних матеріально-правових відносин.
Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.
Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про пра-вильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач, дійсно, є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які станов-лять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рі-шення.
При цьому, слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наді-лена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи ін-тересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати пра-ва, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не ви-знані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги (особа, пра-ва якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним пози-вачем, відмовити йому у задоволенні позову.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, що перебуває на розгляду, встановлено, що 09 листопада 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укла-дено договір кредитної лінії №661824356 у формі електронного документу з викори-станням електронного підпису. Відповідно до умов договору відповідачу було надано грошові кошти у сумі 27600 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а по-зичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Пра-вилах надання грошових коштів у позику.
Згідно з пунктом 14.2 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовува-тись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Зако-ну України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власно-ручний підпис.
Відповідачем проставлено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором FSWM.
Згідно з довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 09 ли-стопада 2024 року подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичаль-нику того ж дня, ідентифікатор відправлено о 23:15 годині на зазначену відповідачем адресу електронної пошти, акцепт оферти позичальником (підписання договору одно-разовим ідентифікатором FSWM) здійснено 09 листопада 2024 року о 23:16 годині, а перерахування грошових коштів позичальнику того ж дня об 23:16 годині.
Матеріали справи містять також заявку ОСОБА_1 на отримання грошових кош-тів в кредит від 09.11.2024 року, паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до Договору №661824356 від 09 серпня 2024 року.
Також, матеріали справи містять Порядок укладення Фінансовою компанією до-говорів у вигляді електронного документа, що підписується сторонами при наданні споживчих послуг (із зазначенням всіх етапів укладення договору з прінт-скрінами ек-рану з особистого кабінету).
Таким чином, оскільки вказаний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу че-рез веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач ОСОБА_1 підписав його електрон-ним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного іден-тифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи това-риства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону Ук-раїни «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовими ідентифіка-торами FSWM, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками при-рівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, слід зазначити наступне.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести ви-конання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових кош-тів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а пози-чальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та мате-ріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі немож-ливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли пе-реконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та об-ґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904 /1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності за-стосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обста-вину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверд-жуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж проти-лежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип зма-гальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері елек-тронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати го-тівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготів-кових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №675-VIII продавець (виконавець, поста-чальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт от-римання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, про-вадження №61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Відповідач, заперечуючи щодо наявності правових підстав для задоволення по-зову, посилається, зокрема, на те що позивачем не доведено факт перерахунку кредит-них коштів останньому.
Разом з тим, матеріалами справи такі доводи відповідача спростовуються, так як, кошти були перераховані відповідачу шляхом грошових переказів, здійснених ТОВ «ПрофітГід», а саме на суму 27600,00 грн. 09 листопада 2024 року, номер картки: НОМЕР_4 .
Згідно довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 03 листопада 2025 року вбачається, що товариством було ініційовано платіжну операцію та здій-снено переказ грошових коштів ОСОБА_1 09 листопада 2024 року у розмірі 27600 грн. на картковий рахунок НОМЕР_5 .
Обставина зарахування кредитних коштів на картковий рахунок НОМЕР_3 , а також про належність платіжної картки саме ОСОБА_1 , підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 10 лютого 2026 року.
Зокрема, відповідно до інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк» від 10 лютого 2026 року №20.1.0.0.0/7-260206/43360-БТ, судом встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 в Банку емітовано карту НОМЕР_3 .
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази про от-римання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 27600,00 грн.
За встановлених судом обставин, заперечення відповідачем факту надання йому кредитних коштів - є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
При цьому, відповідач, маючи доступ до свого рахунку, а саме: карти НОМЕР_3 , мав можливість представити суду виписку зі свого рахунку на підтверд-ження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених догово-рів у відповідну дату (проміжок часу).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у такий спосіб відповідач на-магається уникнути належного виконання зобов'язання.
Щодо підстав набуття позивачем права вимоги відповідно до умов договору фак-торингу, суд враховує, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора перехо-дять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факто-рингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1082 ЦК України зобов'язаний здій-снити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому пові-домленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фак-тор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Під час розгляду даної справи встановлено, що згідно Договору факторингу №МВ-ТП/31 від 15 квітня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ук-лало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу, згідно з яким останнє набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, укладеними з ТОВ «Мані-вео швидка фінансова допомога». За умовами вказаного договору факторингу, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпо-рядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.3. Договору право вимоги означає всі права клієнта за кре-дитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимо-ги, які виникнуть в майбутньому.
За умовами пункту 4.1. Договору право вимоги переходить від клієнта до фак-тора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у від-повідному додатку.
У пункті 1.5. Договору факторингу зазначено, що Реєстр прав вимоги означає пе-релік права вимоги до боржників, що відступається за договором.
Відповідно до Реєстру прав вимоги від 16 квітня 2025 року до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 661824356 від 09 листопада 2024 року.
При цьому суд враховує, що договір факторингу не визнаний недійсним у вста-новленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.
Встановивши, що надані позивачем докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за кре-дитним договором, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недій-сність договору факторингу та, з огляду на невстановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, суд дійшов робить висновок про те, що ТОВ «Таліон Плюс» доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржника (позичальника) ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 2-634/2011.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідач взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не по-вернув, унаслідок чого виникла заборгованість.
Доказів повернення відповідачем кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима у повному обсязі матеріали справи не містять.
Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені догово-ром або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК Укра-їни).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'я-зання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені у статтях 625, 1050 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зо-бов'язують його сплатити суму боргу кредитору.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим дого-вором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у поста-новах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/ 4494/16-ц).
Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором кредитної лінії у нього утворилась заборгованість в сумі 84127,10 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 27 598,87 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 56 528,23 грн.; що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.
Суд зауважує, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, кот-рий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, містить детальний розпис нарахованої заборгованості, яким підтверджується несплата відповідачем за-боргованості по кредиту.
Стороною відповідача розрахунок не спростовано, не надано власного контрроз-рахунку чи доказів виконання боргових зобов'язань.
Решта доводів сторони відповідача не спростовують встановлені у справі фак-тичні обставини та висновки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сто-рона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з ог-ляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та форму-лювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Як передбачено ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
З огляду на вказані вимоги, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Таліон Плюс» належить стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, із витрат пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сто-ронами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судо-вих дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з роз-глядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на профе-сійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'я-зані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правни-чої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підля-гають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей роз-поділу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адво-ката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вар-тості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, не-обхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адво-катом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 щодо офіційного тлумачення статті 59 Конституції України, яка гарантує пра-во на професійну правничу допомогу, зазначено, що правова допомога є багатоаспект-ною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яс-нення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорцій-ності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими ці-нами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має вихо-дити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та не-обхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних об-ставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом встановлено, що 02.12.2024 року між позивачем ТОВ «Таліон Плюс» та адвокатським об'єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій» - було укладено договір про надання правової допомоги №5.
На підтвердження понесених витрат позивачем долучено до матеріалів справи Додаткову угоду №1810 від 09.10.2025 про надання правової допомоги До Договору №5 від 02 грудня 2024 року, акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги №5 від 02.11.2024 року та платіжну ін-струкцію №160.
Згідно вимог ч.5 ст.137 ЦПК України у разі дотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на прав-ничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, заперечення відповідача не містять відповідного клопотання щодо зменшення витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 509, 526, 610-612, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.13, 76, 81, 89, 141, 223,258,263-265,273,279,280-284,289,354,355 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (код ЄДРПОУ 39700642) заборгованість в розмірі 84 127,10 (вісімдесят чотири тисячі сто двадцять сім) гривень (десять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою від-повідальністю «Таліон Плюс» судовий збір в сумі 2422,40 (дві тисячі чотириста двад-цять дві) гривні (сорок) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою від-повідальністю «Таліон Плюс» витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 (п'ять ти-сяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеля-ційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну ча-стину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного су-дового рішення.
Повний текст рішення суду складено 20 березня 2026 року.
Суддя: Терещенко О.Є.