Справа №: 398/3969/25
провадження №: 2/398/333/26
Іменем України
"23" березня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Молонової Ю.В.,
при секретарі Борозні Л.М.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Олександрія позовну заяву ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Мукачівської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -
ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Олександрійської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.09.2019 позивач уклав шлюб з відповідачем, від якого мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. Останнім часом відповідачка з дитиною майже не спілкується, участі у вихованні, фізичному, духовному та моральному розвитку не приймає, її життям не цікавиться. У зв'язку з чим просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 .
Ухвалою судді від 04.08.2025 відкрито провадження по справі, замінено третю особу на Орган опіки та піклування Мукачівської міської ради, та вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Копія ухвали була направлена сторонам та відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
15.08.2025 від відповідача надійшла заява про визнання позову.
Ухвалою суду від 01.10.2025 закрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Мукачівської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25.11.2025 ухвалу Олександрійського міськрайонного суду від 01.10.2025 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 20.02.2026 по вищевказаній цивільній справі закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду.
Ухвалою суду від 16.03.2026 відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжено судовий розгляд справи.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, посилався на підстави, викладені в позовний заяві. Пояснив, що йому не відомо розірвано шлюб між сторонами чи ні, та з якого часу сторони проживають окремо. Зазначив, що з 2025 року дитина більшу частину часу проживає з позивачем. Чи відвідує дитина дошкільний заклад, хто піклується про дитину в час коли позивач працює, йому не відомо. Визначення місця проживання дитини необхідно позивачу для отримання юридичних прав.
В підготовче судове засідання відповідач не з'явилася, подала заяву про визнання позову, також розгляд справи просить проводити без її участі.
В підготовче судове засідання представник третьої особи не з'явилася. Начальник служби подала заяву про розгляд справи без участі їх представника. Також додала висновок Виконавчого комітету Мукачівської міської ради про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 247 ЦПК України ведеться фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.13).
Сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.14).
Висновком Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 29.09.2025 вирішено про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с. 45).
Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Як визначено статтями 141, 153 СК України, яка кореспондує зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з статтею 157 СК України, частинами 1, 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з частиною першою статті 161 ЦК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Таким чином, наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. У залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини.
Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у вихованні дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.
При цьому, той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Відсутність між сторонами відповідного спору, унеможливлює вирішення питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Як встановлено судом при дослідженні доказів у справі, фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким, відповідно до позову, дитина і так фактично проживала і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
Також суд наголошує, що після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка повністю визнала позов, не заперечувала проти його задоволення, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала. Тобто фактично відповідач не заперечує, щоб суд ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.
За встановлених обставин, суд не вбачає, щоб на день звернення із позовом до суду та на час розгляду справи по суті у позивача і відповідачки виник та існував реальний спір щодо місця проживання дитини, яка, як встановлено судом, проживає із батьком, а мати дитини не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала у судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою і не заперечує щодо проживання дитини з батьком.
На думку суду, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2024 у справі №127/16211/23.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі №299/8679/23.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання дитини, яка проживає разом із батьком, що свідчить про її згоду щодо місця проживання дитини і відсутність спору.
З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи, що даним судовим рішенням позивачу відмовлено в позові, тому понесені ним судові витрати необхідно віднести на його рахунок.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Мукачівської міської ради, про визначення місця проживання дитини - відмовити.
Понесені позивачем судові витрати віднести на його рахунок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.В. Молонова