23.03.2026
ЄУН 389/3818/25
Провадження №2/389/1240/25
23 березня 2026 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Берднікової Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Іваніни В.С., позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Яушева В.В., представника відповідача - Стрільця О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам'янка Кіровоградської області цивільну справу, в порядку загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв'язку з виходом на пенсію,
Позивач, 15 жовтня 2025 року звернувся в суд з позовом до АТ «Укрзалізниця», в якому просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023р. та 2024р. у розмірі 7969 грн 54 коп., одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника, у зв?язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 9 (дев'яти) середньомісячних заробітків у сумі 192156 грн 12 коп та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв?язку з виходом на пенсію за період з 01 серпня 2025 року по день постановлення судового рішення в сумі 147812 грн 40 коп. без врахування всіх необхідних податків і зборів. Згідно зі ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду.
Вимоги обґрунтував тим, що в період з 29 липня 1988 року по 01 серпня 2025 року працював помічником машиніста електровоза у виробничому підрозділі служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».
01 серпня 2025 року відповідно до наказу (розпорядження) відповідача №129/ос від 28 липня 2025 року про припинення трудового договору, був звільнений з посади помічника машиніста електровоза за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, на подставі ст.38 КЗпП України. У вказаному наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору зазначено: «Виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно п.4.17 Колективного договору в розмірі 9,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.) та протоколу комісії з встановлення трудового стажу на залізниці (39 р. 06 м. 21 дн.) №27 від 28 липня 2025 року. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу №Ц82/63Ком.т.)». В день звільнення відповідач у порушення ст.116 КЗпП України, не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплатив після звільнення тільки компенсацію за невикористані 84 днів відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2023 рік та за 2024 рік у розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.16 Колективного договору) та одноразовий грошовий посібник в розмірі 9 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.17 Колективного договору).
В наказі про звільнення, призупинення виплати матеріальної допомоги відповідач мотивував рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63Ком.т), однак цим рішенням були поновлені виплати працівникам, які звільнилися/будуть звільнені в період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості, тому позивач вважає, що посилання на це рішення суперечить правовідносинам, що склалися, оскільки він був звільнений 28 липня 2025 року. Також позивач вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24 березня 2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, на час його звільнення (28 липня 2025 року) вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні.
Розрахунок заявлених до стягнення сум наведений позивачем у позовній заяві.
Відповідач, 05 листопада 2025 року подав до суду відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заперечення проти позову в частині стягнення дев'яти середньомісячних посадових окладів відповідно до п.4.17 Колективного договору обґрунтував тим, що ОСОБА_1 , був особисто ознайомлений під підпис з умовами виплат згідно з п. 4.17 Колективного договору, про що є відповідна відмітка. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв?язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення. Згідно з розрахунком про суми, які мали бути виплачені позивачу, сума невиплачених коштів становить 192023 грн 64 коп. без відрахування обов?язкових зборів та податків.
Заперечення проти позову про стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки обґрунтовані тим, що відповідно п.4.16 додатку №7 до Колективного договору Локомотивне депо Знам?янка, одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Однак рішенням правління згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Згідно з протоколом № Ц-82/89 Ком. т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2024 року, а також протоколу засідання комісії для встановлення розміру та виплати одноразової допомоги на оздоровлення працівникам виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 03 січня 2025 року № 01/2025 матеріальна допомога була частково виплачена працівникам, які протягом 2022 року були призвані на військову службу до ЗСУ та повернулись у зв'язку з демобілізацією станом на 31 грудня 2024 року. Інші виплати матеріальної допомоги за 2022, 2023 та 2024 роки будуть виплачені після окремих рішень правління на кожен рік. Надалі, згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року, ухвалено, що виплату матеріальної допомоги на оздоровлення з 01.07.2024 року працівникам АТ «Укрзалізниця» здійснювати в розмірі 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу). Матеріальна допомога за 2023 та 2024 роки відповідно до поданих заяв, буде виплачена після прийняття окремого рішення правління.
Окремо представник відповідача заявив про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, обгрунтовуючи тим, що розрахункові листи про нараховані суми заробітної плати щомісячно надсилаються позивачу на його електронну адресу, тобто про невиплату вказаної матеріальної допомоги за 2023 рік позивач дізнався в лютому 2023 року, за 2024 рік в листопаді 2024 року.
Щодо вимог про виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку вказав, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати має вираховуватись з урахуванням середнього заробітку та кількості робочих днів у період затримки розрахунку. Крім того, виплати які є предметом спору у даній справі призупинені рішенням правління АТ "Укрзалізниця", а відповідно до п.3 ст.10 Закону №2136-IХ роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов?язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. У зв?язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ "Укрзалізниця" понесла величезні витрати, гуманітарні евакуаційні перевезення, що здійснювалися АТ "Укрзалізниця" на безоплатній основі, також потребували значних коштів. Всі зазначені факти значно ускладнювали та на теперішній час продовжують ускладнювати виконання фінансових зобов?язань відповідача. Військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна товариства, які з кожним місцем військової агресії тільки зростають. З врахуванням наведеного, відсутні підстави для покладення на відповідача обов?язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Зважаючи на важке становище, в якому опинився відповідач у зв?язку з військовою агресією проти України, та той факт, що виплати наразі призупинені, та будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану, у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, просив зменшити його розмір на 95%. Враховуючи трудовий стаж, розмір середньої заробітної плати за останні два місяці, розмір виплат за період затримки розрахунку (не більш як за шість місяців) дорівнює 128015 грн 76 коп.
Також зазначив, що виплати, які є предметом спору в цій справі, передбачені колективним договором, тому їх призупинення відповідачем узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв'язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні.
Позивачем, 10 листопада 2025 року подано відповідь на відзив, в якій, він відхиляючи заперечення представника відповідача на позов, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов.
Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного висновку.
Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», а саме з 29 липня 2988 року по 01 серпня 2025 року працював помічником машиніста електровоза у виробничому підрозділі служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 01 серпня 2025 року.
Наказом (розпорядженням) начальника виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №219/ос від 28 липня 2025 року позивача звільнено із займаної посади з 01 серпня 2025 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпП України.
Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу за невикористані 84 дні відпустки: в тому числі 28 днів за період 18 лютого 2022 року -31 грудня 2023 року; 6 днів за період 01 січня 2024 - 17 лютого 2024 року; 30 днів за період 18 лютого 2024-17 лютого 2025 року; 20 днів за період 18 лютого 2025 року - 01 серпня 2025 року; виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.4.17 Колективного договору в розмірі 9,0 середньомісячних заробітків, з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.) та протоколу комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (39 р. 06 м. 21 дн.) №27 від 28 липня 2025 року. Водночас, виплату такої матеріальної допомоги вирішено провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т.).
Позивач 26 серпня 2025 року звернувся до начальника виробничого підрозділу Локомотивного депо Знам'янка із заявою, в якій поміж іншого просив повідомити про суми, які повинні бути нараховані та не виплачені при звільненні.
У відповідь на вказане звернення начальник ВП «Локомотивне депо Знам'янка» листом від 23 вересня 2025 року №515 повідомив, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року про введення на території України воєнного стану, ведення Протоколів комісії про встановлення розміру виплат не передбачено. Окрім того, відповідно до п. 4.16 додатку №7 до колективного договору Локомотивного депо Знам'янка одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Однак рішенням правління згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14 березня 2022 року призупинено додаткові виплати передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24 лютого 2022 по 30 червня 2024 року в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремим рішенням правління за кожен рік.
Позивач того ж дня 26 серпня 2025 року звернувся до голови первинної профспілкової організації Локомотивного депо Знам'янка із заявою, в якій просив повідомити, чи вносилися з 24 лютого 2022 року по теперішній час зміни та доповнення до розділу І «Загальні положення» п.1.1.-1.10; 2.3, 4.16 та 4.17 діючого колективного договору укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам'янка. В разі внесення просив надати відповідні документи.
На звернення отримав відповідь від первинної профспілкової організації Локомотивного депо Знам'янка, в якій вказано, що будь-які зміни та доповнення до вказаних в запиті пунктів діючого колективного договору укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам'янка з 2022 року по теперішній час не вносились.
Як встановлено судом, ні одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2023,2024 роки, ні одноразовий грошовий посібник при звільнені працівників, у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 9 середньомісячних заробітків, позивачу не виплачені як у день звільнення, так і наразі.
Згідно з п.4.16 Колективного договору адміністрація зобов'язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7.
Отже, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена п.4.16 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.
У свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 9 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статями 43, 44 Конституції України.
За змістом ст.11 вказаного закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.
Так, згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.
В свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам'янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17 лютого 2011 року зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:
- адміністрація зобов'язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7 (п.4.16 договору);
- при звільненні працівників у зв'язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п'яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п'ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки…. (п.4.17 договору).
Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.
Пункт 1.7 вказаного колективного договору передбачає, що договір не може погіршувати положення працівників по відношенню до діючого законодавства, Генеральної та Галузевої угод. У випадку якщо в період дії колективного договору будуть прийняті державні нормативні акти з гарантіями, нижче ніж передбачено колективним договором, то норми колективного договору діють до закінчення строку його дії.
Як слідує з роз'яснень, Голови первинної профспілкової організації локомотивного депо Знам'янка від 03 вересня 2025 року №ПК-102, жодних змін та доповнень до п.4.16, 4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.
Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію.
Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.
Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
Отже, на час звільнення позивача (01.08.2025) пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване.
Таким чином, станом на 01.08.2025 у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.
Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов'язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача 01 серпня 2025 року відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 роки та при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію 9 середньомісячних заробітків.
Як вже зазначалося вище, пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.
Позивач просить стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 роки в розмірі 7969 грн 54 коп., що складає 50% його посадового окладу станом на лютий 2023 року 3464 грн 00 коп. із посадового окладу 6928 грн 00 коп.; станом на листопад 2024 року 4505 грн 54 коп. із посадового окладу 9011 грн 08 коп. Визначаючи таку суму позивач ґрунтувався на розмірі посадового окладу, зазначеного в розрахунках заробітної плати за лютий 2023 року, листопад 2024 року (а.с.44,45). Відповідач не заперечував щодо такого розрахунку, тому суд приймає це до уваги.
Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 7969 грн 54 коп.
Крім того, пунктом 4.17 договору Колективного договору визначено, що:
- при звільненні працівників у зв'язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п'яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п'ять середньомісячних заробітків;
- у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки.
Позивач просить стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків, загальний розмір яких за його розрахунком становить 192156 грн 12 коп.
Разом з цим, відповідно до розрахунку сум, які б мали бути виплачені ОСОБА_1 відповідно до умов колективного договору у зв'язку з його звільненням на пенсію, здійсненого провідним бухгалтером обліково-розрахункової групи Знам'янка ЦБПОТ служби бухгалтерського та податкового обліку регіональної філії «Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця», сума вихідної допомоги в розмірі 9-ти середньомісячних заробітків (посадових окладів) складає 192023 грн 64 коп. без відрахування обов'язкових зборів та податків (а.с.192). А середньомісячна заробітна плата за два місяці (з розрахунку - червень, липень 2025 року) складає 21335 грн 96 коп. (а.с.191).
Суд погоджується з розрахунком відповідача, оскільки дані, що в ньому містяться, відповідають матеріалам справи, він обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, під час розрахунку враховані всі виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, а також відмінусовані виплати, які не враховуються при розрахунку відповідно до п.4 розділу III вказаного Порядку №100.
За такого, до стягнення підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 9 середньомісячних заробітків, сума якої становить 192023 грн 64 коп. (21335 грн 96 коп.х9).
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію за період з 01 серпня 2025 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В цій справі позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов'язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.
Судом приймається до уваги розрахунок, здійснений провідним бухгалтером обліково-розрахункової групи Знам'янка ЦБПОТ служби бухгалтерського та податкового обліку регіональної філії «Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця» (а.с.192), дані довідки про середню заробітну плату за 2 місяці. Так, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становила 897 грн. 89 коп. (робочі дні червень 2025 - 20 днів, липень 2025 - 23 дні, всього 43 робочі дні; 38 609,51 грн. (22770,19 червень 2025+15839,32 липень 2025); 38609,51:43=897,89 грн.).
Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 01 серпня 2025 року та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 23 березня 2026 року.
Проте, суд враховуючи положення ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), де зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, приходить до висновку що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію позивача повинна бути розрахована з 01 серпня 2025 року до 01 лютого 2026 року, тобто небільше як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Число робочих днів у періоді з 01 серпня 2025 року до 01 лютого 2026 року, які мають бути оплачені за середнім заробітком - 130 робочих днів (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2025 року до 01 лютого 2026 року, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 116 725 грн 70 коп. (897 грн 89 коп х 130 робочих днів (серпень 2025 - 21 роб.день, вересень 2025 - 22, жовтень 2025 - 23, листопад 2025 - 20, грудень 2025 - 23, січень 2026 - 21, 01.02.2026 - 0 (це неділя), що не перевищує загального розміру невиплачених при звільненні працівнику сум.
Разом з цим, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку на 95%, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та встановлені судом обставини, зокрема щодо розміру невиплаченої у день звільнення суми, її співвідношення із розрахованим середнім заробітком, поведінку сторін, те, що заборгованість залишається непогашеною, позивач не допускав навмисно затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні, але зважаючи на наведені відповідачем доводи несвоєчасного розрахунку з відповідачем при звільненні через фінансові труднощі товариства, які суд вважає вагомими, а тому з метою забезпечення дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд робить висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 50% розрахованої судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв'язку з виходом позивача на пенсію, що становить 58 362 грн 85 коп.
З врахуванням вимог ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено, оскільки відповідач не вручив йому письмового повідомлення про нараховані та не виплачені суми при звільненні.
Таким чином заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволеню, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення: одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 7969 грн 54 коп.; одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника, у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі дев'яти середньомісячних заробітків в сумі 192023 грн 64 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за період з 01 серпня 2025 року по 01 лютого 2026 року в сумі 58 362 грн. 85 коп. Всього: 258 356 грн. 03 коп.
На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 2583 грн. 56 коп.
Керуючись ст.ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомога на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 7969 (сім тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн 54 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі дев'яти середньомісячних заробітків у сумі 192023 (сто дев'яносто дві тисячі двадцять три) грн 64 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 58 362 (п'ятдесят вісім тисяч триста шістдесят дві) грн. 85 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 2583 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят три) грн. 56 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вулиця Єжі Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.
Суддя Г.В. Берднікова