20 березня 2026 року м. Рівне№460/11501/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі по тексту відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2025 №5601/1700240523, від 01.04.2025 №5602/1700240523; від 01.04.2025 №5604/1700240523; від 01.04.2025 № 5607/1700240523; від 01.04.2025 № 5609/1700240523; рішення від 01.04.2025 № 5608/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.04.2025 № Ф-56001700240523.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 21.12.2020 припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та скріншотом сторінки із електронного застосунку «Дія». Проте, не дивлячись на вказану інформацію, після більш як 4-х років закриття підприємницької діяльності, Податковий орган у лютому 2025 року проводить документальну позапланову невиїзну перевірку. Позивач вказує, що запит податкового органу про надання документів отримав лише 25.02.2025, тобто після закінчення перевірки. З огляду на що Податковий орган навіть не намагався встановити об'єктивні обставини здійснення господарської діяльності та сплати всіх платежів та податків до бюджету, що, на його думку, є грубим порушенням процедури проведення перевірки та підставою для скасування оскаржуваних рішень. Також вказує на сплив строків давності для проведення перевірки та притягнення до відповідальності.
Ухвалою суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування заперечень вказав, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності позивача щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 21.12.2020, а також щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2011 по 21.12.2020. Копію наказу про проведення перевірки від 15.01.2025 № 152-п та повідомлення № 49/Ж4/17-00-24-05-17 від 15.01.2025 направлено платнику податків рекомендованим листом 16.01.2025, яке 28.01.2025 з відміткою «вручено особисто» повернуто контролюючому органу. 19.02.2025 податковим органом повторно надіслано запит щодо надання документів, який вручено 25.02.2025, проте позивачем документів, пояснення, що стосуються господарської діяльності не надано, про що було складено акт №293/Ж6/17-00-24-05-19 від 18.02.2025. Повідомлення про втрату документів до контролюючого органу не надходило. Оскільки позивач не надав первинні документи на запит контролюючого органу, відповідач вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими.
Також відповідач наголошує, що строки, визначені статтею 102 Податкового кодексу України, зупинялися у період з 18.03.2020 до 01.08.2023, а тому станом на момент початку перевірки їх перебіг не закінчився. Окрім того, строки зберігання первинних документів кореспондуються зі строками, протягом яких контролюючі органи мають право проводити перевірки та визначати суми грошових зобов'язань платника податків у випадках, передбачених Податковим кодексом України. Таким чином, позивач безпідставно посилається на право не забезпечувати збереження первинних документів понад 1095 днів.
У поданій відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не наведено достатніх правових аргументів правомірності прийнятих ним рішень.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно відомостей з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.07.2025 позивач у період з 15.10.1999 по 21.12.2020 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Видами господарської діяльності були: 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах (основний), 47.19: Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах, 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами, 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., 47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах.
На підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78, підпункту 79.2 статті 79 глави 8 розділу ІІ, підпункту 69-2 підпункту 69.35-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ, підпункту 102.3.2 пункту 102.3 статті 102 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), наказу Головного управління ДПС у Рівненській області №152-п від 15.01.2025, головним державним інспектором відділу планових і позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Рівненській області Подлєсною Оленою Миколаївною проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , податкова адреса: АДРЕСА_1 , з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період діяльності з 01.01.2018 по 21.12.2020, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2011 по 21.12.2020, за результатами якої складено акт від 03.03.2025 №3686/Ж5/17-00-24-05-18/2649703435.
За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення:
1) абз.5 п.6 ст.128 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р., із змінами і доповненнями, пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.1 ст.44, п.44.3 ст.44, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) та п.1,2,8 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність», затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року №481, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 р. за № 1686/24218 (що діяв на момент вчинення порушення), а саме: неведення книги обліку доходів і витрат;
2) пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.1 п.164.1, п.164.3 ст.164, п.177.1, п.177.2, пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 45551,91грн., в т.ч. за 2018 рік на 18433,73грн., за 2019 рік на 25943,05грн., за 2020 рік на 1175,13грн.;
3) п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI “Про збір та облік внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями), а саме: не ведення обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, не збереження таких відомостей в порядку, передбаченому законодавством;
4) п.2 ч.1, п.3 ст.7, ч.5 ст. 8 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464 VI (із змінами та доповненнями), заниження суми єдиного внеску на загальну суму 42429,42грн., в т.ч. за 2018 рік - 16770,36грн., за 2019 рік - 25659,06грн.;
5) пп. 1.1, пп. 1.2, пп. 1.3, пп. 1.4, пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010р. (із змінами і доповненнями), заниження військового збору на загальну суму 12104,06грн., в тому числі за 2018р. - 1536,10грн., за 2019р. - 2161,92грн., за 2020р. - 97,93грн.;
6) п.1, п.2 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995р. (із змінами та доповненнями), а саме: встановлено факт не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, що підтверджує виконання розрахункової операції, на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання за грудень 2019 рік на суму 1570,20грн.;
7) п. 5, 6, 10 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями, що діяли на момент вчинення порушення), не надано до перевірки книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки, а також контрольні стрічки з реєстраторів розрахункових операцій;
8) незабезпечення зберігання документів, визначених у пункті 44.1 ст.44 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, чим порушено п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями;
9) п.8.2, п.8.5 розд. VIIІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом фінансів України від 09.12.2011р. №1588 несвоєчасно повідомлено податковий орган про всі об'єкти оподаткування або об'єкти пов'язані з оподаткуванням та про об'єкти оподаткування, щодо яких відбулися зміни в зв'язку з припиненням підприємницької діяльності за формою 20-ОПП.
15.03.2025 позивачем було подано до Головного управління ДПС у Рівненській області заперечення на акт перевірки від 03.03.2025.
Листом від 27.03.2025 за №2682/Ж12/17-00-24-05-25 відповідач надав відповідь на заперечення, згідно з якою вирішено висновки акта перевірки від 03.03.2025 №3686/Ж5/17-00-24-05-18/2649703435 залишити без змін.
На підставі акта перевірки від 03.03.2025 №3686/Ж5/17-00-24-05-18/2649703435 податковим органом було прийнято:
- податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 01.04.2025 №5601/1700240523, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення п.44.1 ст.44, п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України за платежем «адміністративні штрафи та інші санкції» в розмірі 1020,00грн.;
- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01.04.2025 №5602/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 56646,10грн.;
- податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 01.04.2025 №5604/1700240523, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення п.8.2, п.8.5 розд. VIIІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом фінансів України від 09.12.2011 №1588 за платежем «адміністративні штрафи та інші санкції» в розмірі 340,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01.04.2025 №5607/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 4720,46грн.;
- податкове повідомлення-рішення форми «С» від 01.04.2025 №5609/1700240523, яким до позивача застосовано штрафні санкції за платежем «штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 1570,20грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.04.2025 № Ф-5600/1700240523, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 42429,42грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій від 01.04.2025 №5608/1700240523, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 21214,71грн. за донарахування єдиного внеску.
11.04.2025 позивачем було подано скаргу на вказані рішення до ДПС України.
За результатами розгляду скарги ДПС України прийняло рішення від 18.06.2025 №17550/6/99-00-06-02-01-06, від 17.06.2025 №17502/6/99-00-06-01-02-06, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.04.2025 №Ф-56001170024053, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.04.2025 №5608/170024053 ГУ ДПС у Рівненській області залишено без змін, а скаргу в частині оскарження зазначених виконавчих документів - без задоволення, залишено без змін ППР ГУ ДПС у Рівненській області від 01.04.2025 №5601/1700240523, №5602/1700240523, №5604/1700240523, №5607/1700240523, №5609/1700240523 та скасовано ППР ГУ ДПС у Рівненській області від 01.04.2025 №5610/1700240523.
Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про їх скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді ППР та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, окрім наведених вище висновків, зазначила, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, ППР, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
З урахуванням зазначеного, а також визначених позивачем підстав позову, першочерговим у даній справі є вирішення питання дотримання контролюючим вимог податкового законодавства щодо процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 ПК України визначено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
Підпунктом 21.1.1 та 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За приписами підпункту 75.1.2 пункту 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до пп.78.1.7 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
Пунктом 79.1 статті 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Приписами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова (пункт 79.3 статті 79 ПК України).
Положеннями пункту 42.2 статті 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з приписами пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
З аналізу даних правових норм слідує, що проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, є процедурним заходом зі збору податковим органом інформації щодо дотримання платником законодавства у межах податкового контролю.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови або надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.
Податковим законодавством передбачено два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків (без використання електронного кабінету): надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Верховний Суд у питанні застосування положень пункту 79.2 статті 79 ПК України у взаємозв'язку з пунктом 42.2 статті 42 ПК України дотримується усталеної позиції, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. Платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.
Також, у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла таких висновків: аналізованими нормами Податкового кодексу України (зокрема, пункт 42.2 статті 42, пункт 78.4, пункт 79.2 статті 79) з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Отже, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення факту направлення контролюючим органом до початку перевірки наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, а також дати, з якої наказ про проведення перевірки та повідомлення вважаються врученими у відповідності до вказаних вимог податкового законодавства.
Як підтверджено матеріалами справи, проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 здійснено на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78, підпункту 79.2 статті 79 глави 8 розділу ІІ, підпункту 69-2 підпункту 69.35-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ, підпункту 102.3.2 пункту 102.3 статті 102 Податкового кодексу України у зв'язку з припиненням ОСОБА_1 підприємницької діяльності.
Як вбачається зі змісту акту від 03.03.2025 №3686/Ж5/17-00-24-05-18/ НОМЕР_1 контролюючий орган вказує на те, що копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.01.2025 №152-п та повідомлення №49/Ж4/17-00-24-05-17 від 15.01.2025 надіслано платнику податків - фізичній особі ОСОБА_2 16.01.2025, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке повернуто до відправника 28.01.2025 з відміткою «вручено особисто».
Відтак, про проведення перевірки позивач був обізнаний, про що був повідомлений належним чином. Станом на момент початку проведення перевірки (18.02.2025) у контролюючого органу були наявні відомості щодо вручення позивачу наказу та повідомлення про проведення перевірки.
Позивачем не надано доказів того, що повідомлення було вручено неналежним чином або що податкова адреса була змінена чи некоректно вказана контролюючим органом.
При цьому, суд зауважує, що п. 42.2 ст.42 ПК України передбачає, що документи вважаються належним чином надіслані платнику податку за адресою або місцезнаходження або податковою адресою.
Таким чином, ГУ ДПС у Рівненській області, розпочавши 18.02.2025 проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, пересвідчилося у дотриманні однієї з обов'язкових умов для початку проведення такої перевірки (визначеною п. 79.2 ст. 79 ПК України), якою є вручення платнику податків письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
За усталеною позицією Верховного Суду, не виконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто, є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
Зокрема, у постанові від 18.08.2021 у справі №160/9277/19 Верховний Суд дійшов висновку, що визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної контролюючим органом, виключає необхідність переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства та є підставою для визнання незаконними і прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №640/9016/20, від 26.09.2024 у справі №600/6022/23-а.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач належним чином був повідомлений про проведення перевірки, а тому, відповідачем процедуру проведення перевірки порушено не було.
Пунктом 78.1.7 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
Згідно з підпунктом 6 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку обліку платників податків і зборів №1588 від 09.12.2011 після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що розпочата процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для проведення документальної позапланової перевірки такої особи, а нормами ПК України не передбачено обмежень щодо призначення такої перевірки після проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Більш того, положення Порядку №1588 вказують на те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, адже після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності і така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та подати декларацію за останній базовий податковий (звітний) період.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.04.2021 у справі № 480/2004/19, від 04.11.2021 у справі №320/1375/19.
Таким чином прийняття контролюючим органом наказу від 15.01.2025 № 152-п зумовлено отриманням інформації щодо припинення підприємницької діяльності платником податків-фізичною особою ОСОБА_1 , у зв'язку з чим слід дійти висновку, що контролюючий орган при прийнятті наказу про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки діяв у межах та у відповідності до положень податкового законодавства, зокрема, п.78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України.
Суд зауважує, що позивач не був позбавлений можливості реалізувати своє право, визначене підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, бути присутнім під час проведення перевірки та надавати пояснення і документи з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом.
В акті перевірки від 03.03.2025 №3686/Ж5/17-00-24-05-18/ НОМЕР_1 вказано, що на початок перевірки ФОП ОСОБА_2 не надав документи та пояснення що стосуються господарської діяльності, про що складено акт ненадання документів №293/Ж6/17-00-24-05-19 від 18.02.2025.
Під час проведення перевірки платнику податків - фізичній особі ОСОБА_1 надіслано запит №12 від 19.02.2025 щодо надання документів, який відправлений 19.02.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, та який “вручено особисто» 25.02.2025.
Позивач первинні документи на запит №12 від 19.02.2025 під час проведення перевірки не надав, про що складено акт ненадання документів від 24.02.2025 №332/Ж6/17-00-24-05-19.
Суд враховує, що платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за податковою адресою і за якою податковий орган правомірно надсилає усю адресовану платникові кореспонденцію. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Вказані висновку суду узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.02.2023у справі №160/5278/19 і від 23.02.2023 року у справі №120/14574/21-а.
Відповідно до п.85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (п. 85.4 ст. 85).
Згідно п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Судом встановлено, що позивачем було подано заперечення на акт перевірки від 03.03.2025 №3686/Ж5/17-00-24-05-18/2649703435.
Натомість до такого заперечення позивач жодних документів не надав, у тому числі необхідних документів витребуваних контролюючим органом запитом №12.
Щодо порушення відповідачем вимог статті 102 ПК України суд зазначає таке.
Пунктом 44.3 статті 44 ПК України визначено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше, зокрема, 1095 днів - для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 цього пункту; 1095 днів - для документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.
У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1825 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статей 39 і 39-2, пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, у встановленому законодавством порядку передаються до архіву.
Передбачені цим пунктом строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов'язаних з декларуванням податкових зобов'язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.
З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов'язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов'язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.
Водночас пункту 102.2 статті 102 ПК України визначено, що грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 ПКУ, якщо, зокрема, податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.
Крім того, відповідно до пункту 102.3 статті 102 ПК України відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого, зокрема, контролюючому органу згідно із законом та/або рішенням суду заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків.
При цьому, суд зауважує, що п. 52 прим. 2 підрозд. 10 розд. XX “Перехідні положення» ПК України було передбачено на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупинення перебігу строків давності, передбачених ст. 102 ПК України.
Водночас, п. 52 прим. 2 підрозд. 10 розд. ХХ “Перехідні положення» ПКУ було зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану згідно із Законом України від 15.03.2022 №2120-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
Проте, пунктом 69 підрозд. 10 розд. ХХ “Перехідні положення» ПКУ встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ “Перехідні положення» ПКУ.
Відповідно до п.п. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ “Перехідні положення» ПК України тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупинявся перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених п.п. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ “Перехідні положення» ПК України.
З системного аналізу норм ПК України слідує, що строк давності (1095 днів), визначений статтею 102 ПК України, подовжувався на період його зупинення, тобто з 18.03.2020 до 31.07.2023 (включно), та з 01.08.2023 відновлено перебіг строку давності, передбачений статтею 102 ПК України.
Таким чином, податковим органом було заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків з 18.03.2020 до 31.07.2023.
З матеріалів справи слідує, що позивач припинив підприємницьку діяльність 21.12.2020, тобто в період зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 ПК України; податкова перевірка розпочалася з 18.02.2025, отже період, з 01.08.2023 по 18.02.2025 становить 567, що менше 1095 днів.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача порушень вимог статті 102 Податкового кодексу України під час здійснення податкової перевірки позивача.
Щодо єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), суд зазначає, що відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Стосовно строків зберігання документів суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом установлених законодавством термінів, але не менше ніж 1095 днів (для документів та інформації, необхідних для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 ПК України - 2555 днів) з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються такі документи. У разі неподання звітності документи зберігаються не менше ніж 1095 днів з дня, визначеного Кодексом як граничний строк подання такої звітності.
Документи, пов'язані з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зберігаються не менше ніж 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції, а дозвільні документи - не менше ніж 1095 днів з дня завершення строку їх дії.
У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.
Аналіз змісту наведених норм ПК України свідчить про те, що обов'язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів платника податків. Ненадання платником документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.
За загальним правилом, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя статті 8 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).
Зокрема, необхідність зберігати документи передбачена пунктом 6.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88 (далі положення №88): первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку бухгалтерські та інші звітності до передачі їх до архіву підприємства, установи повинні зберігатися в бухгалтерській службі у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером.
Редакцію абзацу 1-2 пункту 44.5 статті 44 ПК України було змінено згідно із Законом №466, яка набрала чинності 23.05.2020, відповідно до якої у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації, надано авторизацію відповідно до Митного кодексу України або дозвіл на застосування спеціальних (у тому числі транзитних) спрощень.
Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
Як передбачено у пункті 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
А відповідно до пункту 85.6 цієї ж статті ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Разом з тим, як передбачено у абзаці другому пункту 44.6 статті 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Позивач зазначає, що ним не порушено строку зберігання документів, натомість він вказує на порушення податковим органом строків проведення перевірки.
Разом із тим позивачем ані під час перевірки, ані до прийняття спірних рішень не було підтверджено дані податкового та бухгалтерського обліку, а висновки акта перевірки не спростовано в ході розгляду справи.
Будь-яких копій первинних документів щодо перевіряємого періоду до контролюючого органу подано не було ні до заперечень на акт перевірки, ні до ухвалення спірних рішень, ні до скарги на відповідні спірні рішення та під час розгляду справи в суді.
Аналіз змісту наведених норм Податкового кодексу України свідчить, що обов'язок платника податків зберігати документи та надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондується з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів платника.
Ненадання платником документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України прирівнюється до відсутності таких документів.
Доказів знищення чи втрати документів позивачем ні суду, ні податковому органу не надано.
Документальним підтвердженням здійснення господарської діяльності позивача, яка перебувала на загальній системі оподаткування, а відповідно - факту здійснення нею певних витрат, є податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, а також Книга обліку доходів та витрат.
Згідно з пунктом 164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб, є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Приписами пункту 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено які витрати належать до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.
Разом з тим, пунктом 177.4.5 статті 177 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат підприємця, зокрема: документально не підтверджені витрати.
На час здійснення позивачем підприємницької діяльності у період, що перевіряється, був чинним Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Цей Порядок затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481.
Згідно з пунктом 1 Порядку, відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга). У Книзі за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Відповідно до пункту 9 Порядку, дані Книги заповнюються у гривнях з копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.
Зі сукупного аналізу наведених правових норм випливає, що підтвердження показників податкової звітності платника податків передбачає забезпечення ним належного обліку відповідних господарських операцій, у тому числі дотримання вимог щодо документального підтвердження таких операцій. Підставою для їх відображення в обліку є первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.
З огляду на це право платника на включення сум до складу витрат залежить від забезпечення ним належного ведення обліку господарських операцій та наявності належним чином оформлених первинних документів.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, засновуються на даних бухгалтерського обліку.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 1.12 акта перевірки від 03.03.2025 при перевірці використано: відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період 01.01.2018 - 21.12.2020; податкові декларації про майновий стан і доходи за період 01.01.2018 - 21.12.2020; розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою за період 01.01.2018 - 21.12.2020; податкові декларації акцизного податку за період 01.01.2018 - 21.12.2020; звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період 01.01.2011- 21.12.2020; звіти форми 1-ДФ за період 01.01.2018 - 21.12.2020.
Як свідчить акт перевірки, податковим органом також було використано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених доходів; Інтегрованої автоматизованої інформаційної системи “Податковий блок»; Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.
Загальний оподатковуваний дохід при перевірці ФОП ОСОБА_1 визначено на підставі відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, бази даних ІКС “Податковий блок», в тому числі інформації підсистеми “Моніторинговий центр - Виторги РРО».
Крім того, суд звертає увагу, що відсутність Книги обліку доходів і витрат чи інших документів, посилання позивача на відсутність обов'язку зберігати первинні документи поза межами трирічного строку, жодним чином не можуть спростувати виявлені податковим органом порушення та прийняті спірних рішень.
Щодо твердження позивача, що документальною перевіркою в частині правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати єдиного внеску охоплюється період з 01.01.2011 або період, що настає за періодом, який перевірено попередньою перевіркою із зазначеного питання, то суд зазначає, що позивачем на підтвердження вказаного твердження не надано жодного доказу. Натомість, у пункті 1.11 акту перевірки відсутня інформація про результати проведених контролюючим органом попередніх перевірок.
Суд зазначає, що позивачем не спростовуються належними до допустимим доказами виявлені під час перевірки порушення.
В позові як на підставу скасування спірних рішень посилається лише на процедурні порушення контролюючого органу щодо процедури проведення перевірки та строки зберігання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, однак такі доводи позивача спростовані судом за результатами розгляду даної справи.
Жодних інших обґрунтувань щодо виявлених порушень та неправомірність спірних рішень, прийнятих за результатами виявлених порушень, встановлених у акті перевірки позивачем не наведено.
Таким чином, суд доходить висновку, що оскаржувані рішення контролюючого органу є правомірними, обґрунтованими та прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а підстави для їх скасування відсутні.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи положення ст. 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішень відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33023. ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)
Повний текст рішення складений 20.03.2026.
Суддя Олег ГРЕСЬКО