Справа № 158/1166/25
Провадження № 1-кп/0158/22/26
19 березня 2026 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
з участю прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження №12024030590001200 від 25.11.2024 про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Луцьк Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із вищою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.07.2025 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
ОСОБА_5 , 24 листопада 2024 року приблизно о 18 годині 18 хвилин, перебуваючи поблизу магазину «Олів'є», що знаходиться в селі Дерно по вулиці Незалежності 73В, Луцького району Волинської області, діючи з прямим умислом, керуючись метою нанесення тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, під час боротьби, яка виникла після словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_6 , дістав із шкіряного чохла ніж, який він носив із собою, та тримаючи його в правій руці, завдав ОСОБА_6 вказаним ножом не менше 15 ударів в різні ділянки голови, тулуба, шиї, лівого плеча, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження.
Так, потерпілому ОСОБА_6 спричинені наступні тілесні ушкодження: проникаюче корнеосклеральне поранення лівого ока з випаданням внутрішньоочних оболонок, відшарування сітківки та гематомою навколо лівого ока, що призвело до повної сліпоти на око (гострота зору - нуль), яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою розладу здоров'я, пов'язаного зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на третину (не менш 33%). Множинні непроникаючі колото-різані поранення спини, шиї, грудної клітки, лівого плеча, носа за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, по-скільки для їх загоєння необхідний час більше 6 діб.
Органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_5 щодо нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України, а саме, умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, що спричинило розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, не визнав, просив суд його виправдати. Обвинувачений не заперечував, що наніс потерпілому 15 ударів в різні ділянки голови, тулуба, шиї, лівого плеча, не заперечував, що ці удари спричинили потерпілому тілесні ушкодження, зазначені у обвинуваченні. При цьому обвинувачений вказав, що оборонявся від неправомірних дій потерпілого, який напав на нього, завдавав ударів в обличчя та в ділянку тулуба. Обвинувачений вказав, що у день та час, який вказано в обвинувальному акті, перебуваючи біля магазину «Акцент», що знаходиться в селі Дерно по вулиці Незалежності, між ним та потерпілим виникла бійка, через зауваження обвинуваченого ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_6 щодо справляння природної потреби.
Вказує, що ініціатором бійки був потерпілий, якого бачив вперше. ОСОБА_6 завдавав йому численні удари в різні ділянки тіла. Обвинувачений кликав на допомогу, однак ніхто не реагував. Через деякий час йому вдалося вирватися від ОСОБА_6 та відбігти, як йому здалося, в безпечне місце до магазину «Олів'є». Потерпілий не бажав завершувати конфлікт та почав йти в напрямку обвинуваченого. ОСОБА_5 зазначає, що сприймав загрозу від потерпілого ОСОБА_6 реальною та боявся за своє життя, а тому дістав із кобури ніж який мав при собі. Підготувався до нападу потерпілого. Був схвильований.
Вказує, що потерпілий ОСОБА_6 вдруге напав на нього вже біля магазину «Олів'є», тому він був вимушений оборонятися. Потерпілий схопив його лівою рукою за одяг, а правою рукою почав задавати удари по корпусу, оскільки не діставав до голови ОСОБА_5 , тому що останній стояв на підвищенні. ОСОБА_5 застосував відносно потерпілого ніж, тримаючи його у руці. Наносив удари по різних частинах тіла. Удари були хаотичні. Вказав, що завдавав ударів до тієї пори доки потерпілий ОСОБА_6 не відступив від нього. Розумів значення своїх дій та допускав наслідки. Переживав за своє життя. Коли потерпілий його відпустив ОСОБА_5 зайшов в магазин «Олів'є» та повідомив працівникам магазину про конфлікт який виник. Після чого пішов додому.
Також, зазначив, що перед нападом дістав ніж з метою відлякування ОСОБА_6 . Потерпілий бачив, що в руці ОСОБА_5 ніж, однак демонстрація ножа не зупинила його від повторного нападу на обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_4 вказала, що, на її думку, ОСОБА_5 необхідно виправдати у цьому кримінальному провадженні, оскільки він захищався від неправомірних дій потерпілого, а версія сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_5 злочину за ч. 1 ст. 121 КК України не знайшла свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження.
Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні 04.02.2026 показав, що 24 листопада 2024 року приблизно о 18 годині біля магазину «Акцент», що знаходиться в селі Дерно по вулиці Незалежності він вирішив справити природну потребу. В цей час до нього підійшов ОСОБА_5 та зробив йому зауваження, після чого він пішов до магазину «Олів'є», а ОСОБА_5 продовжував перебувати біля магазину «Акцент». Через деякий час, ОСОБА_6 повернувся до магазину «Акцент» поговорити ОСОБА_5 . Вказує, що першим завдав удару обвинувачений. Між ним виникла бійка. Згодом ОСОБА_5 пішов до магазину «Олів'є». Потерпілий пішов за ним. Підійшовши до ОСОБА_5 отримав він нього удар ножем. В цей момент прижав його до себе, щоб запобігти нанесенню більшої кількості ножових ударів. Після першого завданого удару ножем наміру покинути обвинуваченого не мав. Отримавши від обвинуваченого відчутні ножові поранення побіг до автомобіля. Поїхали з товаришами до лікарні. На запитання чому пішов за ОСОБА_5 до магазину «Олів'є» відповісти не може. Чому наближаючись до ОСОБА_5 змінив положення тіла в бійцівську стійку відповів «щоб його добити». Ніж у ОСОБА_5 не бачив. Крім цього, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 погрожував обвинуваченому ОСОБА_5 повторним нападом. На запитання головуючого щодо міри покарання ОСОБА_5 , просив виправдати обвинуваченого, відповівши «так мені хочеться».
Свідок ОСОБА_7 показав, що наприкінці листопада 2024 року (точну дату не пригадує), перебуваючи у магазині «Олів'є», що знаходиться в селі Дерно, побачив через вікно бійку ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_6 . Вказує, що потерпілий притиснув обвинуваченого до вікна (вітрини) магазину та завдавав останньому удари руками. Потім обвинувачений дістав ніж, тримаючи його над головою, а потерпілий ОСОБА_6 побіг до автомобіля. Вказав, що не бачив чи ОСОБА_5 завдавав потерпілому удари ножем.
Свідок ОСОБА_8 показав, що у ввечері 24 листопада 2024 року з друзями серед яких був потерпілий ОСОБА_6 перебували на території поблизу магазину «Олів'є», що знаходиться в селі Дерно. ОСОБА_6 пішов в сторону магазину «Акцент». Вони лишилися в автомобілі. Згодом побачили ОСОБА_6 який йшов до них із закритим оком та сів у автомобіль товариша. У ОСОБА_6 був закривавлений одяг. Відвезли його у лікарню. Обвинуваченого ОСОБА_5 раніше не бачив.
Свідок ОСОБА_9 показав, що вечором 24 листопада 2024 року він виходив з магазину «Олів'є», що знаходиться в селі Дерно, де побачив ОСОБА_5 який йшов до магазину та говорив що там немає світла, а тут камери. Обвинуваченого знає оскільки вони односельчани, потерпілого раніше не бачив. Бійку між ними не бачив.
Показання потерпілого та свідків суд бере до уваги та вважає їх, відповідно до ст. 85, 86 КПК України, належними та допустимими доказами, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню в даному провадженні, а також здобуті, шляхом їх безпосередніх допитів в судовому засіданні.
Також, у порядку ст. ст. 358, 359 КПК України у судовому засіданні судом досліджено зібрані письмові докази та відеозаписи, а саме:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.11.2024 (а.с.1 матеріалів кримінального провадження);
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 24.11.2024 (а.с.16 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду місця події від 24.11.2024, з фототаблицею до нього (а.с.17-22 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду речей від 25.11.2024, з фототаблицею до нього (а.с.24-28 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду місця події від 25.11.2024, з фототаблицею до нього (а.с.29-38 матеріалів кримінального провадження);
- протокол обшуку від 25.11.2024, з відеозаписом до нього (а.с.43-47 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду речей від 26.11.2024, з фототаблицею до нього (а.с.56-59 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду місця події від 05.12.2024, з фототаблицею до нього (а.с.65-73 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду речей від 06.12.2024, з фототаблицею до нього (а.с.74-80 матеріалів кримінального провадження);
- протокол проведення слідчого експерименту від 28.11.2024, з відеозаписом до нього (а.с.81-84 матеріалів кримінального провадження);
- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 04.12.2024 (а.с.87 матеріалів кримінального провадження);
- висновок експерта №815 від 12.12.2024 за результатами проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_6 (а.с.91-93 матеріалів кримінального провадження);
- висновок експерта №801 від 26.11.2024 за результатами проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_5 (а.с.96 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду предмету від 28.11.2024, з аудіозаписом до нього (а.с.99-106 матеріалів кримінального провадження);
- протокол зняття показань технічних приладів (засобів), що мають функції відеозапису від 29.11.2024 (а.с.107 матеріалів кримінального провадження);
- протокол огляду документу (відеозапису) від 01.12.2024, з фототаблицею до нього (а.с.110-119 матеріалів кримінального провадження);
- протоколами отримання зразків для експертизи від 05.12.2024 (а.с.121-122 матеріалів кримінального провадження);
- висновок експерта №8116-МК від 30.12.2024, з фототаблицею до нього, за результатами проведення судової медико-криміналістичної експертизи речових доказів (а.с.127-137 матеріалів кримінального провадження);
- висновок експерта №234 від 27.03.2025 за результатами проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_6 (а.с.143-145 матеріалів кримінального провадження);
- висновок експерта №66 від 09.03.2026 за результатами проведення судово-психіатричної експертизи, відповідно до якого: у ОСОБА_5 виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення і виявляються в даний час ознаки шизоїдного розладу особистості в ст.нестійкої компенсації; у ОСОБА_5 виявлялися в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення ознаки шизоїдного розладу особистості в ст.нестійкої компенсації. Однак, ступінь змін зі сторони психіки не така, щоб позбавляла його можливості усвідомлювати свої дії /бездіяльність/ і керувати ними. Тимчасовим хворобливих розладів психічної діяльності в нього не спостерігалося; у ОСОБА_5 виявляються в даний час ознаки шизоїдного розладу особистості в ст.нестійкої компенсації. Однак, ступінь змін зі сторони психіки не така, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії /бездіяльність/ і керувати ними; ОСОБА_5 за своїм психічним станом здатний брати участь у судовому розгляді та реалізовувати свої процесуальні права; Примінення примусових заходів медичного характеру він в даний час не потребує (а.с.117-118 Т.2).
Оцінюючи вищенаведені докази, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, з огляду на положення ст.ст. 85, 86 КПК України, а сукупність зібраних доказів є достатніми для прийняття рішення по кримінальному провадженню.
Також, оцінюючи зібрані по справі докази на предмет доведеності зазначених сторонами кримінального провадження обставин, суд приймає до уваги приписи ч. 1 ст. 94 КПК України, якою встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При оцінці доказів суд також враховує положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Однак, суд не погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України та вважає, що його дії необхідно перекваліфікувати на ст. 124 КК України, оскільки він заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_6 діючи з перевищенням меж необхідної оборони, що було встановлено під час судового розгляду.
Доводи сторони обвинувачення про наявність у діях обвинуваченого ознак складу іншого, більш тяжкого злочину - умисного нанесення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, що спричинило розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, не можуть покладатись в основу вироку з огляду на наступне.
Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Стаття 370 КПК України вимагає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Беручи до уваги наведені вище процесуальні норми, суд вважає, що оцінка доказів у даному кримінальному провадженні та відповідні висновки мають ґрунтуватись на стандарті доказування «поза розумним сумнівом».
Загальні критерії доведення поза розумним сумнівом у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини сформульовані ним у п. 54 Рішення від 06.12.2007 року у справі «Козинець проти України» та п. 43 Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», та зводяться до того, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. В інших рішеннях (зокрема, рішення у справі «Сергій Савенко проти України» від 24.10.2014 року, рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства») Європейський суд з прав людини зауважує, що таке доведення може випливати із співіснування достатньо сильних, чітких і таких, що підтверджують один одного, умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту.
При оцінці доказів суд також застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», визначений п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України».
Разом з тим суд зауважує, що конкретних правил формулювання таких умовиводів та неспростовних презумпцій факту ані в прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, ані в чинному законодавстві України не встановлено, однак критерій доказування поза розумним сумнівом втілений у загальному правилі оцінки доказів, яке сформульоване у статті 94 КПК України.
За нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження, та причинним зв'язком між цим діянням та наслідком.
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень. Причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 3 статті 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Суд наголошує на тому, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, пов'язаного з умисним тяжким тілесним ушкодженням, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Особливістю кримінального правопорушення, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через вчинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, що перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження; умисного вбивства. Відповідальність за таке перевищення меж необхідної оборони передбачена статтями 118 і 124. В інших випадках перевищення меж необхідної оборони не є злочином.
Аналізуючи обставини вчинення злочину ОСОБА_5 , суд дійшов висновку про те, що він зазнав суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_6 , яке створило реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров'ю.
Судом встановлено, що 24 листопада 2024 року приблизно о 18 годині 18 хвилин, після зауваження ОСОБА_5 з приводу справляння природної потреби ОСОБА_6 біля магазину «Акцент», що знаходиться в селі Дерно по вулиці Незалежності, між ними виникла бійка, що не заперечується потерпілим та обвинуваченим.
Після того як начебто конфлікт вичерпався, ОСОБА_5 попрямував до магазину «Олів'є», що в селі Дерно по вул. Незалежності Луцького району Волинської області, де і знаходився. В цей час потерпілий ОСОБА_6 почав наближатися ОСОБА_5 .
Як вбачається із дослідженого в судовому засіданні відеозапису з місця події, потерпілий ОСОБА_6 наближаючись до ОСОБА_5 змінив положення тіла в бійцівську стійку та почав здійснювати удари руками в сторону ОСОБА_5 .. Потерпілий ОСОБА_6 прижав ОСОБА_5 до вітрини магазину «Олів'є» та почав задавати ударів, що підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 .
Також, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 завдав потерпілому ОСОБА_6 ножем не менше 15 ударів в різні ділянки голови, тулуба, шиї, лівого плеча, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження.
Суд приймає до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_7 , які підтверджують вказані вище обставини. Їхні показання є чіткими, детальними, послідовними та стабільними. Також, вказані показання узгоджуються із дослідженим судом відеозаписом із камер спостереження магазину «Олів'є».
Показання ж потерпілого ОСОБА_6 , який, за його словами, не починав конфлікт із обвинуваченим ОСОБА_5 , оскільки останній першим завдав йому удару, суд оцінює критично. Крім цього, суд бере до уваги поведінку потерпілого безпосередньо під час допиту в судовому засіданні, який вказав, що після першого завданого ОСОБА_10 удару ножем наміру його покидати не мав. Лише після того, як отримав від обвинуваченого відчутні ножові поранення побіг до автомобіля де знаходились його товариші. Крім цього, на запитання чому наближаючись до ОСОБА_5 змінив положення тіла в бійцівську стійку відповів «щоб його добити». Також, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 погрожував обвинуваченому ОСОБА_5 повторним нападом. Разом з тим, наприкінці допиту наполягав не засуджувати обвинуваченого, а його виправдати.
Узгоджується з викладеним вище і поведінка обвинуваченого, який після бійки із потерпілим поблизу магазину «Акцент» не продовжував конфлікт, а відійшов на безпечну відстань. Після завдання обвинуваченим потерпілому ударів ножем біля магазину «Олів'є», коли потерпілий відійшов він нього, обвинувачений не здійснював жодних агресивних дій щодо потерпілого. Також обвинувачений зайшов в магазин «Олів'є» та повідомив працівникам магазину про інцидент який виник. Після чого пішов додому. При цьому, обвинувачений не заперечував у суді факт нанесення ним ударів ножем потерпілому. Вказав, що боявся за своє життя та здоров'я.
Таким чином, на переконання суду, дії ОСОБА_5 становлять склад правопорушення, передбачений ст. 124 КК України, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.
Обвинувачений нанісши ножем не менше 15 ударів потерпілому в різні ділянки голови, тулуба, шиї, лівого плеча, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, мав намір захистити свої особисті інтереси від злочинного посягання потерпілого, однак своїми діями перевищив межі необхідної оборони, що було встановлено судом під час розгляду кримінального провадження.
При цьому суд, звертає увагу, що характер тілесних ушкоджень, завданих потерпілому, їх локалізація та ступінь тяжкості свідчать, на переконання суду, про те, що це були свідомо нанесені удари ножем, а не рефлекторні (чи мимовільні) рухи обвинуваченого у відповідь на спробу потерпілого завдати чергового удару обвинуваченому.
Із врахуванням наведених вище мотивів, дотримуючись принципів верховенства права, законності, змагальності сторін, диспозитивності кримінального судочинства, суд тлумачить усі сумніви на користь обвинуваченого, тому відкидає докази обвинувачення у частині наявності умислу на завдання потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
За таких обставин, суд вважає кваліфікацію вчиненого ОСОБА_5 діяння за ч. 1 ст. 121 КК України неправильною, оскільки вона не враховує усю сукупність фактичних обставин, що мають значення для кваліфікації.
Отже, виходячи із сукупності усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, механізм їх спричинення, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, місце вчинення злочину, суд вважає, що обвинувачений при нанесенні ударів потерпілому мав стан необхідної оборони, при цьому об'єктивно міг і повинен був передбачити ступінь тяжкості таких ушкоджень.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише у частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Суд вважає, що дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати саме за ст. 124 КК України, оскільки тяжкі тілесні ушкодження були ним вчинені при перевищенні меж необхідної оборони.
При цьому вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, доведена поза розумним сумнівом, та підтверджується зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, які зазначені вище.
При обранні міри та виду покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує те, що кримінальне правопорушення передбачене ст. 124 КК України, згідно із ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, обстановку та обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який є працездатним, за місцем проживання характеризується негативно, його стан здоров'я (згідно із висновком експерта №66 від 09.03.2026 у ОСОБА_5 виявлялися і виявляються в даний час ознаки шизоїдного розладу особистості в ст.нестійкої компенсації), відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, який раніше неодноразово судимий, востаннє вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.07.2025 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, суд також приймає до уваги позицію потерпілого ОСОБА_6 та зміст досудової доповіді щодо обвинуваченого, та приходить до висновку про необхідність призначення покарання, що передбачене санкцією ст. 124 КК України у вигляді 1 року позбавлення волі.
Таке покарання є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 слід рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього перебування під цілодобовим домашнім арештом з 16.04.2025 по 18.08.2025 включно, за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період з 19.08.2025 по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу ОСОБА_5 слід залишити попередню - тримання під вартою.
Крім цього, суд зазначає, що якщо за новим вироком суд призначає реальну міру покарання (позбавлення волі), а за попереднім вироком було звільнення з випробуванням, то ці покарання виконуються самостійно.
Таким чином, вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.07.2025 відносно ОСОБА_5 , засудженого за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, слід виконувати самостійно.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Арешт, який накладений на речові докази підлягає скасуванню.
Цивільний позов не заявлявся.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 373-376 КПК України, суд -
Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України та призначити покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього перебування під цілодобовим домашнім арештом з 16.04.2025 по 18.08.2025 включно, за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період з 19.08.2025 по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу ОСОБА_5 залишити попередню - тримання під вартою.
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.07.2025 відносно ОСОБА_5 виконувати самостійно.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 28.11.2024 - скасувати.
Речові докази:
- куртка сірого кольору, кофту марки «Barberry» - повернути ОСОБА_6 ;
- куртку різнокольорову - повернути ОСОБА_5 ;
- ніж та чохол коричневого кольору - конфіскувати в дохід держави;
- оптичні диски - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя
Ківерцівського районного суду ОСОБА_1