20 березня 2026 року
м. Київ
справа № 380/18756/22
провадження № К/990/53601/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимова Антона Олександровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/18756/22
за позовом громадянина Узбекистану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про визнання дії та бездіяльності протиправною
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, у якій просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №153-22 від 28.11.2022 про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 153-22 від 28.11.2022 про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну служби України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Узбекистану ОСОБА_1 .
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 скасоване рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2023. Прийнята нова постанова, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 23.09.2024 скасовані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 у справі № 380/18756/22, а справу № 380/18756/22 направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
За результатом нового розгляду рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 позов задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 28.11.2022 №153-22 про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Узбекистану ОСОБА_1 від 15.03.2018 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з урахуванням правової оцінки, наданої судом. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку, та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 у справі № 380/18756/22 скасовано і прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовлено.
До Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 20.10.2025 надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Максимова Антона Олександровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 у справі №380/18756/22, яку ухвалою Верховного Суду від 29.10.2025 повернуто.
Вказану ухвалу було доставлено представнику позивача - адвокату Максимову Антону Олександровичу в його електронний кабінет 29.10.2025 о 14:34 год.
19 грудня 2025 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга представника позивача на судові рішення у цій справі, в якій, серед іншого, щодо поважності пропуску строку на касаційне оскарження зазначено: відключення електроенергії через масштабні атаки на критичну інфраструктуру України з боку країни агресора та загалом воєнний стан, що утруднило узгодження позиції позивача та його представника; позивач з родиною тимчасово проживає на території Одеської області і певний період знаходився поза контактом з представником; також у зв'язку зі зміною судової практики Верховним Судом України в умовах воєнного стану, пошук та обґрунтування зайняло значний період часу; також з 5 по 18 листопада 2025 року представник позивача перебував в щорічній відпустці тощо.
Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2026 визнано неповажними, зазначені представником позивача підстави для поновлення пропущеного процесуального строку, а касаційну скаргу - залишено без руху, надавши скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали, шляхом надання Суду: заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів. Роз'яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали, зокрема, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані судом неповажними або відсутністю клопотання про поновлення цього строку, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Враховуючи, що скаржником подано повторну касаційну скаргу зі значним пропуском строку з моменту отримання копії ухвали суду Верховного Суду про повернення первинно поданої касаційної скарги, Верховний Суд не вбачав підстав для визнання, викладених скаржником у заяві про поновлення строку касаційного оскарження, причин пропуску такого строку поважними. Зауважив про необхідність зазначення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
02 лютого 2026 року до Верховного Суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження, до якої надано документальні докази, що підтверджують перебування представника позивача у відпустці з 05.11.2025 по 18.11.2025 та хворобу позивача з 15.11.2025 по 15.12.2025.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску процесуального строку звернення із цією касаційною скаргою, Суд виходить з такого.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).
Відповідно до усталених висновків Верховного Суду встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.
Тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на відповідні обставини.
Заява про поновлення строку на касаційне оскарження, подана на виконання ухвали Суду від 20.01.2026, не містить належного обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 у цій справі, з огляду на те, що скаржником подано повторну касаційну скаргу зі значним пропуском строку з моменту отримання копії ухвали суду Верховного Суду про повернення первинно поданої касаційної скарги (із 30.10.2025 по 19.12.2025).
При цьому, Судом надавалася оцінка доводам щодо перебування представника позивача у відпустці в ухвалі від 20.01.2026.
Зазначення в заяві інформації про хворобу позивача із 15.11.2025 по 15.12.2025 із наданням копії консультаційного висновку, не є переконливим аргументом в користь поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення, з огляду на наведені періоди часу та лікування позивача в домашніх умовах.
Повертаючись до вимог процесуального закону слід зазначити, що статтею 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
У низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Як було зауважено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №9901/462/21 (провадження № 11-101заі22), згідно практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).
Натомість, безпідставне поновлення таких строків може свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід'ємної складової принципу верховенства права.
Так, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права. У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки (пункти 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №160/6211/21).
Враховуючи наведене, Верховний Суд не вбачає підстав для визнання, викладених скаржником у заяві про поновлення строку касаційного оскарження, причин пропуску такого строку поважними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Отже, слід відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
Керуючись статтями 121, 169, 248, 332, 333, 359 КАС України, Суд
1. Визнати неповажними, зазначені представником позивача, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/18756/22.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Максимова Антона Олександровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/18756/22.
3. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду