20 березня 2026 року
м. Київ
справа №520/26972/24
адміністративне провадження № К/990/47083/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Другого апеляційного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 (суддя Панов М.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.10.2025 (суддя-доповідач Семененко Я.В., судді: Добродняк І.Ю., Суховаров А.В.),
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач-1), Другого апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач-2), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків із виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по день ухвалення рішення в цій справі (включно), виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 у розмірі 2 270,00 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 грн, на 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 грн, на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн;
- зобов'язати ДСА України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування Державного бюджету України: 0501020), для здійснення видатків із виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по день ухвалення рішення в цій справі (включно), нарахованої, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 у розмірі 2 270,00 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 грн, на 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 грн, на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн;
- визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по день ухвалення рішення в цій справі (включно), обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2 102,00 грн;
- зобов'язати Другий апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування Державного бюджету України: 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, починаючи з 01.01.2021 по день ухвалення рішення в цій справі (включно), обчисливши її розмір, виходячи з таких розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 2 270,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 2 481,00 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 2 684,00 грн.
2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
2.1. Визнано протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків із виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 30.09.2024, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 у розмірі 2 270,00 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 грн, на 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 грн, на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн.
2.2. Визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 30.09.2024, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2 102,00 грн.
2.3. Зобов'язано Другий апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування Державного бюджету України: 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, починаючи з 01.01.2021 по 30.09.2024, обчисливши її розмір, виходячи з таких розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 2 270,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 2 481,00 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 2 684,00 грн; з 01.01.2024 по 30.09.2024 - 3 028,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДСА України задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №520/26972/24 скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
4. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила:
- скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024, у частині відмови в задоволенні позовних вимог, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги до ДСА України задовольнити, а саме: зобов'язати ДСА України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування Державного бюджету України: 0501020), для здійснення видатків із виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 30.09.2024, нарахованої, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2021 у розмірі 2 270,00 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 грн, на 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 грн, на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн;
- залишити без змін рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024, у частині задоволених позовних вимог;
- скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.10.2025;
- з метою задоволення позовних вимог звернутися до Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, та прийняття нового висновку, викладеного у конституційному поданні Верховного Суду до Конституційного Суду України, направленому відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 12.09.2025 № 19.
5. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила, з-поміж іншого, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, на яку покликався суд апеляційної інстанції, прийнята всупереч висновкам Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 та численним рішенням ЄСПЛ, якими порушення гарантій незалежності суддів визнається порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
5.1. Позивачка зауважила, що висновки постанови Пленуму Верховного Суду від 12.09.2025 №19 та відповідного конституційного подання (щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік»), а також факт відкриття конституційного провадження за таким поданням, указують на наявність підстав для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.
5.2. Також позивачка наголосила на тому, що численні постанови адміністративних судів, у тому числі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, якими задоволено вимоги інших суддів про перерахунок і виплату суддівської винагороди з урахуванням прожиткового мінімуму 3 028 грн за 2024- 2025 роки, свідчать про усталену судову практику, а тому відмова в задоволенні її аналогічних вимог має дискримінаційний характер.
6. Ухвалою від 02.12.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
7. У відзиві на касаційну скаргу Другий апеляційний адміністративний суд заперечив проти доводів ОСОБА_1 та підтримав висновки суду апеляційної інстанції, який застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, яка є актуальною.
8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Суд виходить із такого.
9. Ключовим питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачці у спірний період суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з установленого законами України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
10. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині, суд апеляційної інстанції застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), сформовану в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.
11. У зазначеній постанові Велика Палата, з-поміж іншого, дійшла висновку, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, починаючи з 2021 року, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, установлений законами України про Державний бюджет України на відповідні роки саме для цієї мети. Такий висновок обумовлений тим, що законами про Державний бюджет України на 2023 та 2024 роки поряд із прожитковим мінімумом для працездатних осіб законодавець прямо визначив грошовий розмір прожиткового мінімуму, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установивши його на рівні 2102 грн.
11.1. Велика Палата виходила з того, що зазначені приписи законів про Державний бюджет України є чинними, не визнані неконституційними та підлягають застосуванню судами. При цьому встановлення такого показника не означає запровадження нової розрахункової величини, відмінної від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законодавством. Натомість законодавець, реалізуючи свої повноваження щодо визначення бюджетних показників, визначив грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для обчислення базового розміру посадового окладу судді.
11.2. З огляду на це Велика Палата не погодилася з раніше висловленою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, відповідно до якої для визначення суддівської винагороди необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, та підсумувала, що нарахування суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, відповідає чинному законодавству.
12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Великої Палати, викладених у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, з огляду на таке.
13. Велика Палата, формуючи підстави для відступу від попередніх висновків Верховного Суду, послуговувалася висновком Європейського суду з прав людини, який у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman проти Сполученого Королівства" (заява N 27238/95) надав оцінку тому, що в інтересах юридичної визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
14. Велика Палата неодноразово зазначала, зокрема, у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
14.1. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними; чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
15. Виходячи з наведених критеріїв відступу, Суд зазначає, що ключовим аргументом, на якому ґрунтувалися висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, від яких здійснено відступ, були приписи статті 130 Конституції України в частині визначення розміру суддівської винагороди Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
16. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
16. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону №1402-VIII).
17. Згідно з положеннями частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
18. Отже, Закон №1402-VIII чітко визначає розрахункову величину для обчислення базового розміру посадового окладу судді - прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлюється станом на 1 січня відповідного календарного року.
19. Приписи частин першої-другої статті 1 Закону України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» надають визначення прожитковому мінімуму та її розрахунок для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
20. Відповідно до положень частини третьої статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, зокрема, працездатних осіб, затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
21. Не погоджуючись із висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити іншого чи додаткового регулювання правовідносин, які є предметом інших законів України, особливо у сферах, у яких діють спеціальні норми, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законами про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від передбаченої спеціальним законом для визначення суддівської винагороди, а, власне, визначалася ця величина.
22. Для належного розуміння механізму формування базового розміру посадового окладу судді необхідно звернутися до законодавчих приписів, якими було запроваджено відповідне правове регулювання.
23. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII було введено розрахункову величину для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців, саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
24. Цим же Законом були внесені зміни і до Закону №1402-VIII в частині зміни розрахункової величини для розрахунку базового розміру посадового окладу судді.
25. Відповідно до пояснювальної записки до Закону №1774-VIII цим нормативним актом запроваджувалася зміна прив'язки розмірів посадових окладів від мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, зокрема, для працівників державних органів.
26. Таким чином, зазначеним Законом змінено підхід до визначення посадових окладів у державному секторі шляхом запровадження нового механізму їх розрахунку, який ґрунтується на використанні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, замість раніше застосовуваної мінімальної заробітної плати.
27. Свідченням такого переходу, до прикладу, є і постанова Верховної Ради України «Про фінансове забезпечення діяльності народних депутатів», відповідно до якої посадові оклади народних депутатів також визначаються в прожиткових мінімумах для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
28. Водночас виокремлення законом про Державний бюджет України на відповідний рік груп працездатних осіб за професійною ознакою при визначенні прожиткового мінімуму для працездатних осіб фактично відступає від уніфікованого підходу, встановленого законом як базового механізму визначення посадових окладів, що ґрунтується на застосуванні єдиного показника станом на 1 січня календарного року.
29. Така практика не лише призводить до неоднакового підходу до осіб однієї професійної групи, але й підриває цілісність і передбачуваність запровадженого механізму розрахунку оплати праці працівників державних органів, що, водночас, порушує принцип юридичнї визначеності та єдності правового регулювання.
30. Висновки Великої Палати у справі №240/9028/24 сформовано без їх фактичної проєкції на конкретні числові показники базового розміру посадового окладу судді, що відобразило б наслідок його застосування. Адже фактично законодавець без належного обґрунтування «заморозив» цей показник на рівні 2021 року для окремої професійної групи, що створило ситуацію, коли для одних правовідносин застосовується актуалізований прожитковий мінімум, а для інших - штучно занижений (незмінний).
31. Водночас конституційний припис щодо делегування повноваження щодо встановлення розміру суддівської винагороди виключно спеціальним законом про судоустрій покликаний унеможливити свавільне зниження фінансування діяльності суддів.
32. Тому такі законодавчі зміни, запроваджені законами про Державний бюджет на відповідний рік, є втручанням у площину конституційної гарантії суддівської незалежності.
33. Отже, Закон України «Про судоустрій та статус суддів» є єдиним нормативно-правовим актом, який виконує регулятивну та розрахункову функції, наповнюючи наведену конституційну гарантію конкретним змістом.
34. Саме прив'язка до єдиного показника прожиткового мінімуму дозволяє судовій винагороді автоматично корегуватися відповідно до економічної ситуації без зміни тексту закону та унеможливлює вплив на розмір суддівської винагороди будь-якими іншими актами.
35. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, установлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
36. У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
37. Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (Рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).
38. Зокрема, у Рішенні від 11.03.2020 №4-р/2020 Конституційний Суд України послідовно вказував на те, що:
- однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів;
- встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм;
- конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання);
- гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом;
- суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу;
- зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
39. Крім того, у Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України наголосив, що через своє спеціальне призначення закон про Державний бюджет України не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
40. Ураховуючи, що встановлення законом про Державний бюджет України спеціального (відмінного від загального) показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, фактично призводить до зміни механізму обчислення суддівської винагороди, визначеного статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», такий підхід суперечить правовим висновкам Конституційного Суду України, оскільки фактично змінює регулювання, установлене спеціальним законом, без внесення до нього відповідних змін.
41. Суд принагідно зазначає, що в розділі G «Конституційний контроль» Доповіді Європейської Комісії «За демократію через право» Ради Європи «Оновлений контрольний перелік з питань верховенства права» (The updated rule of law checklist), прийнятій Венеційською комісією на її 145-му пленарному засіданні (Венеція, 12-13 грудня 2025 року), наголошено на обов'язку законодавчого органу дотримуватися рішень органу конституційної юрисдикції.
41.1. Зокрема, у пункті 149 цієї доповіді наведено два основні аспекти:
1) під час прийняття законів або внесення змін до законодавства законодавчий орган зобов'язаний враховувати рішення Конституційного Суду та не може їх ігнорувати;
2) у разі визнання закону неконституційним це унеможливлює прийняття законодавчим органом нового закону з ідентичним змістом до того, який був визнаний неконституційним.
42. Наведені підходи мають істотне значення для оцінки правомірності встановлення законами про Державний бюджет України показників, які впливають на елементи правового регулювання, визначені спеціальними законами, зокрема щодо механізму обчислення суддівської винагороди.
43. У постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 Велика Палата надала оцінку виключно питанню застосування встановленого законами про Державний бюджет України розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Однак питання про те, чи можуть норми законів про Державний бюджет України змінювати або впливати на механізм визначення суддівської винагороди, установлений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», предметом безпосереднього аналізу Великої Палати в цій постанові не було.
43.1. Іншими словами, Велика Палата не досліджувала питання співвідношення загального та спеціального правового регулювання в цій сфері, не ставила під сумнів правову самостійність Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у визначенні розміру суддівської винагороди та не оцінювала, чи може застосування «спеціального» показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України, змінювати або модифікувати порядок її визначення, передбачений спеціальним законом.
43.2. Водночас сформульовані в зазначеній постанові висновки фактично ґрунтуються на спрощеному розумінні правової природи прожиткового мінімуму як універсальної розрахункової величини, без урахування його сутності як базового соціального стандарту, що має визначатися за об'єктивними економічними критеріями та застосовуватися у єдиному, уніфікованому значенні. Такий підхід призводить до фактичного ототожнення різних за змістом показників прожиткового мінімуму та ігнорує недопустимість його трансформації у фіксовану розрахункову величину, відірвану від реальних соціально-економічних умов.
44. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що постановою від 23.01.2026 №4 Пленум Верховного Суду, керуючись статтями 150, 152 Конституції України, статтями 7, 8, 50-52 Закону України «Про Конституційний Суд України», пунктом 5 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якими встановлено з 1 січня відповідного календарного року прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
45. Звертаючись до Конституційного Суду України з цим конституційним поданням, Пленум Верховного Суду виходив з того, що наявні підстави стверджувати, що суддівська винагорода та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Конституції і законів України, міжнародних актів є складовими статусу судді; є гарантією здійснення судочинства незалежним, неупередженим, безстороннім і справедливим судом; поширюється на усіх суддів; такі гарантії є однаковими і не залежать від жодних умов (віку, стажу, посади, юрисдикції суду тощо). Тобто матеріальне забезпечення суддів (суддів у відставці) захищено від зменшення або скасування.
45.1. Гарантії незалежності суддів (у частині матеріального забезпечення) повинні бути забезпечені не як матеріальне забезпечення людини, а як особи, що займає посаду судді і здійснює судочинство та є представником судової гілки влади, і при цьому має гарантію такого забезпечення незалежно від впливу як інших гілок влади, так й інших представників судової гілки влади (голови суду, інших суддів, органів, що відповідають за формування судової гілки влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).
46. Також Верховний Суд зазначає, що за результатами XX чергового з'їзду суддів України (10- 12 березня 2026 року, м. Київ) було прийнято рішення «Щодо стану незалежності суддів у контексті виконання Дорожньої карти з питань верховенства права, Плану для Ukraine Facility та євроінтеграційного курсу України», яким, зокрема, вирішено звернутися до Верховної Ради України та суб'єктів законодавчої ініціативи щодо недопустимості звуження гарантій незалежності суддів, а також застосування в законах про Державний бюджет України окремого (заниженого) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
47. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, була сформульована в межах оцінки лише питання застосування встановленого законами про Державний бюджет України показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, без комплексного аналізу співвідношення такого регулювання з приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що визначають виключний законодавчий механізм установлення розміру суддівської винагороди.
48. Водночас наведене вище нормативно-правове регулювання, конституційні гарантії незалежності суддів, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо неприпустимості зниження рівня матеріального забезпечення суддів, а також обставина звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності положень законів про Державний бюджет України, якими запроваджено окремий показник прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, свідчать про наявність системної правової проблеми, що потребує іншого підходу до тлумачення та застосування відповідних норм права.
49. За таких умов Верховний Суд уважає, що існують обґрунтовані підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, у частині застосування для визначення базового розміру посадового окладу судді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, установленого законами про Державний бюджет України. Такий відступ зумовлений необхідністю забезпечення узгодженого застосування положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також гарантій незалежності суддів у частині стабільності та незмінності їх матеріального забезпечення.
50. Відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
51. Ураховуючи викладене, справа №520/26972/24 підлягає передачі на розгляд Великої Палати для відступлення від висновків, сформованих у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.
52. Керуючись статтями 346, 347, 359 КАС України, Суд
1. Справу №520/26972/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Другого апеляційного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не оскаржується.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська