20 березня 2026 року
м. Київ
справа № 480/13491/21
адміністративне провадження № К/990/25336/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Яковенко М.М.
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 (судді: Катунов В.В., Подобайло В.Г., Чалий І.С.)
у справі № 480/13491/21
за позовом Головного управління ДПС у Сумській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкової заборгованості,-
У грудні 2021 року Головне управління ДПС у Сумській області (далі - позивач, ГУ ДПС у Сумській області, податковий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 податковий борг в загальній сумі 205461,32 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023 позов Головного управління ДПС у Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості задоволено та стягнуто податковий борг.
Представником відповідача, адвокатом Суровцовим Андрієм Юрійовичем на вказане рішення 21.03.2024 подано апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 97-103).
У апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку звернення до суду представником відповідача зазначено, що датою отримання копії судового рішення суду першої інстанції є саме: 27.02.2024, оскільки зважаючи на військову агресію російської федерації проти України, з причин безпеки для життя та здоров'я відповідач з 24.02.2022 не проживав за адресою місця своєї реєстрації: АДРЕСА_1 , з 22.05.2022 відповідач орендував житло за адресою: АДРЕСА_2 , а інформацію про розгляд справи № 480/13491/21 та прийняте за результатами судового розгляду рішення ОСОБА_1 не отримував.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою на рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023 та відмовлено апелянту у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду (т. 1 а.с. 131-132).
Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, апеляційний суд виходив з того, що як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення Сумського окружного адміністративного суду прийняте 23.02.2023 та отримано ОСОБА_1 20.03.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 92). Отже, останнім днем для подання апеляційної скарги з моменту отримання оскаржуваного рішення було 19.04.2023. Проте апеляційну скаргу подано до поштового відділення лише 21.03.2024, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
Апеляційний суд також зазначив, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2024 (т. 1 а.с. 133-134) зазначена апеляційна скарга була залишена без руху, через пропуск строку на звернення з апеляційною скаргою та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги шляхом направлення до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та надання доказів в їх обґрунтування протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
14.05.2024 засобами електронного зв'язку представником відповідача подано заяву на усунення недоліків (т. 1 а.с. 141-146), в якій представник наголошує, що 20.03.2023 відповідач не отримував копію рішення суду першої інстанції, а на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення відсутній особистий підпис ОСОБА_1 .
Повторно зазначає, що ОСОБА_1 , зважаючи на військову агресію російської федерації проти України, з причин безпеки для життя та здоров'я з 24.02.2022 не проживає за адресою місця свої реєстрації: АДРЕСА_1 , а відтак не міг отримувати поштові відправлення ані під час доставки поштового відправлення, ані в об'єкті поштового зв'язку.
Представник відповідача також зазначив, що 20.03.2023 відповідач перебував за адресою: Київська область, село Крюковщина, що підтверджується розрахунками (квитанціями) за продукти, за тренування, за каву, з огляду на що відповідач фактично не міг знаходитися в Сумській області в м. Глухів та отримати копію рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 (оскаржувана ухвала) (т. 1 а.с. 153-158) відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку апеляційного оскарження. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Відмовляючи у задоволені клопотання про поновлення строку звернення до суду, а відтак відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуване судове рішення Сумським окружним адміністративним судом було прийнято 23.02.2023 та направлено ОСОБА_1 на його поштову адресу: АДРЕСА_1 , яка отримана ним 20.03.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення (т. 1 а.с. 92).
При цьому, апеляційний суд також акцентує увагу на тому, що у постанові від 09.02.2022 у справі № 640/16786/20 Верховний Суд зазначив, що обов'язковою умовою для підтвердження отримання рекомендованого відправлення є інформація у повідомленні про вручення поштового відправлення про дату вручення та одержувача (прізвище та його підпис). У цій постанові Верховний Суд, за результатом аналізу положень Правил № 270, підсумував, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис здійснює працівник поштового зв'язку.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що судом першої інстанції було направлено відповідачу копію рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023 на його адресу: АДРЕСА_1 . Повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення містить відмітки у графах: «вручено» - 20.03.2023, «особисто» - ОСОБА_1 . Крім того, у графі «працівник поштового зв'язку» міститься підпис.
За твердженням апеляційного суду, напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано. Аналогічні висновки відповідають сталій практиці Верховного Суду, з огляду на що апелянтом не спростовано дій працівника поштового зв'язку щодо добросовісного виконання ним своїх обов'язків.
Відтак, апеляційний суд прийшов до висновку, що повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення містить прізвище одержувача ОСОБА_1 , тобто поштове відправлення є врученим у відповідності до вимог Правил № 270, у зв'язку з чим воно є належним доказом отримання скаржником рішення суду першої інстанції, що свідчить про те, що останнім днем подання апеляційної скарги на вказане судове рішення, з моменту його отримання було 19.04.2023, тоді як з апеляційною скаргою апелянт звернувся лише 21.03.2024.
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (т. 1 а.с. 164-174), в якій просить касаційну скаргу задовольнити та скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 480/13491/21, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
В доводах касаційної скарги представник скаржника зазначив, що в ухвалі Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 по справі № 480/13491/21 суд встановив обставини за яких відповідач звернувся з апеляційною скаргою у строк встановлений законом, де зазначив, що окрім того, як вбачається з вкладення конверту, який міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 91) ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 31.03.2023 направив до Сумського окружного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023 по справі № 480/13491/21. В даній апеляційній скарзі відповідач зазначив, що копію повного тексту рішення суду по справі № 480/13491/21 ним отримано 20.03.2023.
За словами представника скаржника судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач в межах строку на апеляційне оскарження (20.03.2023 отримав рішення, через 11 днів - 31.03.2023) подав апеляційну скаргу, однак подав її не безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а через суд першої інстанції.
Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що Сумський окружний адміністративний суд повернув відповідачу подану ним в межах процесуального строку апеляційну скаргу та в оскаржуваній ухвалі зазначив, що 24.05.2023 (відповідно до відбитку штампу суду) конверт, в якому був направлений лист від 13.04.2023, повернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відтак, на думку представника, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не був обізнаний про те що його апеляційна скарга не була отримана апеляційним судом, відповідно і не було відкрито апеляційне провадження.
Представник скаржника також зауважує, що суд апеляційної інстанції достеменно знає, що такий спосіб, яким скористався відповідач щодо подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції існував до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Однак при прийняті оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції не врахував тлумачення правозастосування цих процесуальних норм, які викладені у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 1140/3385/18 (адміністративне провадження №К/9901/15004/19), де заначено: «національне законодавство, а саме: п/п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України, містить чітке правило поведінки - до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається за правилами частини 1 статті 186 КАС України (в редакції до 15.12.2017, тобто через суд першої інстанції, а після початку її функціонування - за правилами статті 297 КАС України в редакції, яка діє з 15.12.2017, тобто безпосередньо до апеляційного суду. Невиконання цього правила апелянтом свідчить лише про незнання ним норм процесуального законодавства».
На думку представника скаржника, невчасне, тестове і поетапне введення функціонування системи ЄСІТС, не залежало від відповідача, в силу юридичної не обізнаності у сфері якою він не займається не можливо було відслідкувати і встановити точну дату початку функціонування ЄСІТС, саме тому відповідач подав апеляційну скаргу через суд першої інстанції.
Додає, що у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) Велика Палата Верховного Суду заначила, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відтак, при встановленні судом апеляційної інстанції обставини, про те що відповідач вперше подав апеляційну скаргу в межах строку встановлених законом і в подальшому дізнався про те що дана апеляційна скарга не була розглянута у зв'язку з її поверненням судом першої інстанції на підставі п/п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України та вдруге подав її без зволікань у найкоротший строк безпосередньо до суду апеляційної інстанції мав застосувати принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), та самостійно застосовувати право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus), однак цього не зробив.
Посилаючись також на постанову Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 1140/3385/18, представник скаржника зауважив, що у вказаній постанові касаційний суд зазначив, що повернення скарги на підставі п/п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України не є таким, що унеможливлює повторне звернення до суду. Щодо поважності цієї обставини, як причини пропуску строку, то випадки подання апеляційних скарг безпосередньо до суду апеляційної інстанції замість суду першої інстанції були непоодинокими. Такі справи розглядалися і Верховним Судом.
Зазначає також про те, що подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 640/20036/17, від 26.09.2018 у справі № 826/8876/16, від 20.03.2019 у справі № 222/1402/16-а.
Враховуючи висновки Верховного Суду, представник відповідача наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції було порушено право відповідача на судовий захист.
Представник скаржника також стверджує, що суд апеляційної інстанції не встановив, як саме проживання ОСОБА_1 в Київській області, на чому акцентував увагу адвокат, позбавляло відповідача можливості бути обізнаним про стан розгляду справи та цікавитись станом розгляду направленої до суду першої інстанції апеляційної скарги.
Додає, що з цього приводу не одноразово зазначалось, що переїзд до іншого місця проживання був викликаний обставинами непереборної сили, а саме: військовою агресією російської федерації проти України, які змусили ОСОБА_1 рятуючи своє життя і здоров'я переїхати у Київську область.
До початку повномасштабного вторгнення та військової агресії російської федерації проти України відповідач проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Однак повномасштабні воєнні дії відбувались, в тому числі, в районі проживання відповідача.
Крім іншого представник скаржника наголошує, що від незалежних від відповідача обставин він був вимушений змінити своє місце проживання. За відсутності цих суттєвих перешкод відповідач мав би звичайну можливість у належний процесуальний спосіб розпоряджатись своїми правами і виконувати обв'язки, однак такі перешкоди виникли у зв'язку з вимушеним переїздом з причин військової агресії рф, на що не було звернута уваги апеляційним судом.
При цьому, представник відповідача у скарзі наголошує, що доказом того, що відповідач не проживає за місцем реєстрації є акт від 13.03.2024 про не проживання особи за місцем реєстрації та довідка від 13.03.2024 голови квартального комітету, копії яких були додані до апеляційної скарги. З 22.05.2022 відповідач орендує житло та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , копія договору та довідки про проживання були додані до апеляційної скарги.
Представник скаржника також звертає увагу на те, що відповідач переїхавши до іншого місця проживання в першу чергу повинен був забезпечити себе і членів своєї родини належними засобами для існування, роботою, соціальними виплатами для переселенців, вирішити інші соціально-побутові проблеми, тощо, для організації чого пішло чимало часу. Відповідач розраховував, що його апеляційна скарга буде зареєстрована, потім передана до суду апеляційної інстанції, де відкриється провадження і буде призначено розгляд справи, в подальшому надано час для обміну сторонами відзивом на апеляційну скаргу, подання додаткових доказів, клопотань, вчинення інших підготовчих процесуальних дій, на що також буде витрачено достатньо багато часу.
Додає, що ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі права, тому для підготовки процесуальних документів йому допомагав адвокат, який також проживав у м. Глухів. Після переїзду відповідача у Київську область зв'язок з адвокатом було втрачено, а його доля відповідачу не відома.
У касаційній скарзі також зазначено, що після подання апеляційної скарги через суд першої інстанції інформацію про розгляд справи № 480/13491/21 та прийняте за результатами розгляду апеляційним судом рішення відповідач також не отримував.
Про прийняте рішення відповідач дізнався лише після отримання 27.02.2024 інформації про накладення арешту на банківські рахунки, оскільки через Єдиний портал державних послуг «Дія» позивач дізнався про відкриття 20.02.2024 виконавчого провадження № 74225372 по справі № 480/13491/21. Після отримання вказаної інформації, про відкриття виконавчого провадження, відповідач 27.02.2024 отримав з Єдиного державного реєстру судових рішень текст рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023.
Підсумовуючи викладене представник скаржника просить задовольнити касаційну скаргу.
Відзиву на касаційну скаргу позивачем надано не було, що не є перешкодою для розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1-3 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
В контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що як видно з матеріалів справи ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 (т. 1 а.с. 153-158) відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку апеляційного оскарження. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023 по справі № 480/13491/21 за позовом Головного управління ДПС у Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості.
Підставами для відмови у задоволені клопотання відповідача про поновлення строку звернення до суду та відмови у відкритті апеляційного провадження, слугувало те, що оскаржуване судове рішення Сумського окружного адміністративного суду було прийнято 23.02.2023 та направлено ОСОБА_1 на його поштову адресу: АДРЕСА_1 , яке отримане ним 20.03.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення (т. 1 а.с. 92), тоді як до апеляційного суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою лише 21.03.2024, тобто із пропуском строку звернення із апеляційною скаргою.
Разом з тим, приймаючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження та відкритті апеляційної скарги, апеляційним судом залишено поза увагою, як наслідок не перевірено доводи апелянта, що викладені у заяві на виконання ухвали суду про усунення недоліків поданої апеляційної скарги (т. 1 а.с. 142-146), у якій відповідач звернув увагу апеляційного суду, що 20.03.2023 ним не отримувалось рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим з метою можливого отримання рішення суду іншою особою він у травні 2024 року звернувся до поштового відділення Глухів-4 з проханням провести відповідну перевірку.
Суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи дійсно ОСОБА_1 звертався до поштового відділення Глухів-4 з проханням провести перевірку, не з'ясував чим підтверджене таке звернення, як наслідок не з'ясував наслідки такого звернення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відхиляючи надані відповідачем квитанції від 20.03.2023 з підстав неналежності та недостатності доказів щодо наявності поважних причин пропуску строку, оскільки такі квитанції не свідчать про неможливість отримання відповідачем оскаржуваного рішення 20.03.2023, суд апеляційної інстанції не звернув, як наслідок не перевірив та не надав оцінку, що:
1) у квитанції від 20.03.2024 № 0ХВ1-КВВР-857Т-0З7Т (т. 1 а.с. 147) зазначено відправника ОСОБА_1 , назву банку: «АТ Універсал Банк», платіжний інструмент, назву одержувача «eurogym», адреса терміналу «KRYUKOVSHCHIN», суму транзакції та дату і час операції: 20.03.2023 14:49:12, ідентифікатор платіжного пристрою «eurogym»;
2) у квитанції від 20.03.2023 № Е124-6Н71-46А2-25АК (т. 1 а.с. 148) зазначено відправника ОСОБА_1 , назву банку: «АТ Універсал Банк», платіжний інструмент, назву одержувача «Foodmarket», адреса терміналу «KRYUKOVSHCHIN», суму транзакції та дату і час операції: 20.03.2023 19:15:23; ідентифікатор платіжного пристрою «Foodmarket»;
3) у квитанції від 20.03.2023 № 8С03-Е8Х2-0К06-B1BE (т. 1 а.с. 149) зазначено відправника ОСОБА_1 , назву банку: «АТ Універсал Банк», платіжний інструмент, назву одержувача «DobroKava», адреса терміналу «KRYUKOVSHCHIN», суму транзакції та дату і час операції: 20.03.2023 14:21:25; ідентифікатор платіжного пристрою «DobroKava»;
4) у квитанції від 20.03.2023 № 8АС7-КХ4Н-ККВ4-М52А (т. 1 а.с. 150-151) зазначено відправника ОСОБА_1 , назву банку: «АТ Універсал Банк», платіжний інструмент, назву одержувача «PRODUKTY1441», адреса терміналу «KRYUKOVSHCHIN», суму транзакції та дату і час операції: 20.03.2023 15:43:01; ідентифікатор платіжного пристрою «PRODUKTY1441»;
Тобто, як зазначив відповідач, він фактично не міг отримати рішення суду першої інстанції саме 20.03.2023, зважаючи на перебування його в Київській області в селі Крюковщина, підтвердженням чого є зазначені вище квитанції, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції достеменно не перевірено та не встановлено, чи міг відповідач фізично 20.03.2023 отримати судове рішення першої інстанції у відділені поштового зв'язку Глухів-4 у м. Глухові Сумської області, зважаючи на перебування його в селі Крюківщина Київської області, підтвердженням чого є квитанції про вчинення ним транзакцій у зазначеному селі.
Більш того, судом апеляційної інстанції не надано оцінку долученим відповідачем до апеляційної скарги акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 13.03.2024 (т. 1 а.с. 151), а також довідці від 13.03.2024 (т. 1 а.с. 152) про не проживання ОСОБА_1 з 25.02.2022 за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». Також, Суд у справі «Bellet v. Fгаnсе» зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві».
Отже право на розгляд справи, означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, в тому числі право апеляційного перегляду його справи. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень, а здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
При цьому, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, відповідач звертався з апеляційною скаргою до апеляційного суду через суд першої інстанції, однак апеляційний суд не врахував волевиявлення відповідача на оскарження ним судового рішення першої інстанції та забезпечення права на апеляційний перегляд справи, як-то передбачено ст. 129 Конституції України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у поновленні відповідачу строку на апеляційне оскарження не у повному обсязі дослідив долучені відповідачем до апеляційної скарги та заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження докази, а відтак дійшов передчасних висновків про відмову у відкритті апеляційного провадження на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2023 у цій справі.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій порушено норм процесуального права не перевіривши всі обставини, що наведені відповідачем у заяві про поновлення строку звернення до апеляційного суду, а також не надано оцінку долученим до такої заяви доказам, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 480/13491/21 скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді В.П. Юрченко
М.М. Яковенко