про повернення касаційної скарги
19 березня 2026 року
м. Київ
справа №520/18076/25
адміністративне провадження № К/990/3750/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року (колегія у складі суддів Спаскіна О.А., Присяжнюк О.В., Любчич Л.В.)
у справі № 520/18076/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФ України в Харківській області щодо відмови позивачу у призначені пенсії за вислугу років згідно з п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідно до вислуги 25 років 09 місяців 18 днів;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити з 22.11.2022 позивачу пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідно до вислуги 25 років 09 місяців 18 днів.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 13.10.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФ України в Харківській області від 26.05.2025 про розгляд подання про призначення пенсії за вислугу років, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС у Харківській області, ОСОБА_1 . Зобов'язав ГУ ПФ України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідно до вислуги 25 років 09 місяців 18 днів з дати оформлення Головним управлінням ДФС у Харківській області подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Надалі Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 11.12.2025 скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 та прийняв нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
23.01.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій останній з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним приписів процесуального права просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025 та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025.
Верховний Суд ухвалою від 06.02.2026 залишив касаційну скаргу без руху відповідно до ч. 2 ст. 332 КАС України, надавши при цьому скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали від 06.02.2026 від позивача надійшло клопотання з питання усунення недоліків разом з примірниками касаційної скарги в уточненій редакції.
Перевіркою поданої касаційної скарги (в уточненій редакції) встановлено, що підставою для касаційного оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025 скаржник визначив повторно п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України. Заявлену підставу позивач мотивує неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.06.2024 у справі № 260/4588/23.
Також позивач покликався на пп. «а» і «в» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача).
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника на те, що за змістом норм ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Так, скаржник, покликаючись на постанову касаційного суду від 10.06.2024, при цьому не наводить переконливих аргументів щодо того, в чому полягає подібність правовідносин у справі, в якій подана касаційна скарга, зі справою № 260/4588/23.
Разом з тим, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Слід враховувати, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Як вбачається з текстів постанови від 10.06.2024 у справі № 260/4588/23 та оскаржуваних судових рішень у справі № 520/18076/25, суб'єктний склад учасників справи (а саме відповідачем у цій справі є територіальний орган Національної поліції, на відміну від справи № 520/18076/25 - де відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України) та предмет спору (у справі № 260/4588/23 - правомірність дій органу Національної поліції щодо оформлення подання про призначення пенсії за вислугу років, а у справі № 520/18076/25 - правомірність дій щодо відмови особі в призначені пенсії за вислугу років згідно з п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») нетотожні. Тому висновки Верховного Суду з постанови від 10.06.2024 у справі № 260/4588/23 не можна вважати цілком релевантними до спірних правовідносин у справі № 520/18076/25.
Таким чином, на момент постановлення цієї ухвали позивач не усунув недоліків, які слугували підставою для залишення касаційної скарги без руху.
За приписами ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За викладених обставинах, Суд вважає, що ОСОБА_1 слід повернути касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025.
Керуючись ст.ст. 169, 332 КАС України, Верховний Суд,-
1. Повернути ОСОБА_1 касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 520/18076/25.
3. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб