печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4999/26-к
20 лютого 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт майна в межах кримінального провадження № 42024000000001244 від 12.11.2024
Прокурор ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на речі і документи із забороною відчуження, розпорядження та користування, вилучені слідчим 04.11.2025 під час проведення, у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, невідкладного обшуку за робочим місцем фігурантів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та місцезнаходження СГД - ТОВ «Вентурє Інвест», ТОВ «Фінансовий партнер», які є засновниками СГД в «днр», зокрема - ООО «Фаворит 2Д», зареєстрованої у м. Донецьку, за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 32-Г, оф. 262 з метою збереження речових доказів.
Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження вказує, що Головне слідче управління Державного бюро розслідувань здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024000000001244 від 12.11.2024 за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, та ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 209 КК України.
На думку прокурора, необхідно накласти арешт на вказане в клопотанні майно, з метою збереження речових доказів.
04.11.2025 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Разом із цим, 08.11.2025 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з дотриманням вимог ч. 8 ст. 135 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень.
Разом із цим, з огляду на наявність оперативної інформації, що свідчила про намір фігурантів кримінального провадження знищити речі і документи, що можуть бути використані, як докази у вказаному кримінальному провадженні, існувала невідкладна необхідність врятування відповідного майна, а тому 04.11.2025 слідчим у кримінальному провадженні, у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, проведено невідкладний обшук за робочим місцем фігурантів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та місцезнаходження СГД - ТОВ «Вентурє Інвест», ТОВ «Фінансовий партнер», які є засновниками СГД в «днр», зокрема - ООО «Фаворит 2Д», зареєстрованої у м. Донецьку, за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 32-Г, оф. 262, за результатами якого вилучено майно.
Постановою слідчого від 05.11.2025 вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Слідчим суддею за результатами розгляду клопотання встановлено, що дійсно майно, на яке просить накласти арешт слідчий вилучено під час обшуку офісних приміщень.
У відповідності до норм ст.171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Як вбачається з встановлених під час розгляду клопотання обставин, обшук офісних приміщень був проведений 04.11.2025.
Однак, слідчий не звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, що вимагало від нього негайного повернення такого майна, а не звернення до слідчого судді через такий тривалий проміжок часу.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Враховуючи викладене, з метою недопущення необґрунтованого втручання держави у право власності слідчий суддя вважає клопотання недостатньо обґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного і керуючись ст. 107, 131, 132, 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання прокурора - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1