Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І.
20 березня 2026 р. Справа № 520/22935/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/22935/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року по справі № 520/22935/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26 лютого 2020 року до 20 травня 2023 року, а також виплаченої за вказаний період премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
До Харківського окружного адміністративного суду подано заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, в якій останній просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року по справі № 520/22935/24 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/22935/24, врахувавши той факт, що перерахунок позивачеві заборгованості з грошового забезпечення на рівні 3057,58 грн не є виконанням рішення у розумінні ст.370 КАСУ.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 року по справі № 520/22935/24 про відмову у задоволенні заяви позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що обов'язок відповідача полягав не лише в перерахунку «основного» грошового забезпечення, а й у перерахунку премії, яка вже була виплачена за спірний період, з використанням тих самих підвищених окладів.
Зазначає, що суд не дослідив і не спростував те, що після перерахунку відповідач зменшив відсоток премії, щоб нівелювати підвищення окладів; інші складові грошового забезпечення (які входять до бази для нарахування премії та інших виплат) не були перераховані в повному обсязі або не вказані у виплаті. Зменшення відсотка премії є прямим ухиленням від виконання резолютивної частини рішення, оскільки премія мала бути перерахована саме від нових (підвищених) окладів без штучного зменшення її відсоткового розміру. Суд послався на те, що ненаведено з якими саме розмірами інших складових не погоджується позивач, однак у заяві про встановлення контролю чітко вказав на зменшення відсотка премії та на відсутність повної виплати інших складових після перерахунку. Наполягає, що цього було достатньо для виникнення обґрунтованих сумнівів у належному виконанні рішення та для застосування ст. 382 КАС України. Суд мав право (і обов'язок за наявності таких сумнівів) встановити судовий контроль та зобов'язати відповідача подати детальний звіт про виконання з розшифровкою розрахунків усіх складових (оклади, премії, інші виплати, ПДФО). Відмова у встановленні контролю без витребування такого звіту є передчасною та порушує право позивача на ефективний засіб правового захисту
Вказує, що суд послався на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі № 520/32208/23 та зробив висновок, що заперечення щодо премії та інших складових є «новим публічно-правовим спором». Проте рішення суду прямо зобов'язувало перерахувати саме премію, яка вже була виплачена. Питання правильності її перерахунку (зокрема, збереження відсотка при підвищених окладах) є питанням виконання саме цього рішення, а не новим спором.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року по справі № 520/22935/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26 лютого 2020 року до 20 травня 2023 року, а також виплаченої за вказаний період премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
21.11.2024 вказане рішення суду набрало законної сили.
Відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року по справі № 520/22935/24 позивачу виплачено 3011,72 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8285 від 18.06.2025.
Не погоджуючись із проведеним нарахуванням грошового забезпечення та вважаючи, що відповідач не виконав рішення суду в повному обсязі та належним чином, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю.
Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року по справі № 520/22935/24, а викладені у заяві позивача у порядку ст.382 КАС України обставини можуть бути самостійним предметом судового розгляду (іншого публічно-правового спору між сторонами).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, яка була також застосована Верховним Судом в ухвалі від 07 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а під час розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення та вирішенні питання про накладення штрафу в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 26 січня 2021 у справі №611/26/17 та від 12 липня 2022 року у справі №754/12702/14-а.
Крім того, за змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Case of Hornsby v. Greece" суд зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (заява №18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Антонюк проти України" Суд зауважив, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (заява №17022/02).
У пункті 18 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ліпісвіцька проти України" (заява № 11944/05) Суд звернув увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні ("Scordino v. Italy" (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункт 197). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом ("Sika v. Slovaki", № 2132/02, пп. 24-27).
Статтею 382 КАС України встановлено спосіб здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Зокрема, відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що стаття 382 КАС України надає право суду, який ухвалив відповідне судове рішення, з метою забезпечення його належного виконання, застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання такого судового рішення у строк, встановлений судом, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Для застосування наведених процесуальних заходів повинні існувати відповідні правові підстави. Зокрема, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у порядку статті 382 КАС України може слугувати наявність у суду об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю судове рішення залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:
рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:
загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,
або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Крім цього у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.
Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов'язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що "рішення суду не має значення, якщо воно не виконується"), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.
Стверджуючи про те, що рішення суду першої інстанції не виконано належним чином, позивач в заяві про встановлення судового контролю вказує, що на виконання зазначеного рішення суду позивачу виплачено 3011,72 грн. Представником позивача було направлено адвокатський запит в якому просив надати розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/22935/24. З наданого перерахунку грошового забезпечення вбачається, що на виконання зазначеного рішення суду позивачу нараховано до виплати 3057,58 грн. З отриманого розрахунку вбачається, що після перерахунку грошового забезпечення по рішенню суду по справі № 520/22935/24 розмір відсотку суми премії було зменшено, замість застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. Також виплати інших складових грошового забезпечення не вказані до виплати в повному обсязі.
Позивач наголошує, що зменшення відсотка премії є прямим ухиленням від виконання резолютивної частини рішення, оскільки премія мала бути перерахована саме від нових (підвищених) окладів без штучного зменшення її відсоткового розміру
Дослідивши аргументи, викладені в заяві про встановлення судового контролю в поєднанні з доказами, що надані на підтвердження таких доводів, колегія суддів встановила, що під час виконання рішення суду відповідачем допущено помилки в частині обрахунку грошового забезпечення, оскільки надані відповідачем розрахунки перерахованої суми грошового забезпечення з різницею до виплати усього 3011 грн 72 коп. явно свідчать про те, що перерахунок грошового забезпечення був проведений відповідачем за помилковим алгоритмом.
Вказане свідчить про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю є передчасними та не достатньо обґрунтованими, адже таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при цьому, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.
Колегії суддів зазначає, що належної оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції не надано.
Проте, суд першої інстанції не встановив обставин, необхідних для вирішення заяви позивача, зокрема чи проведений перерахунок грошового забезпечення зі збереженням відсотків складових премії та надбавки за особливості проходження служби встановлених позивачу за час проходження служби та чи проведений перерахунок призвів до повного виконання судового рішення у даній справі, з урахуванням того, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 по справі №520/22935/24, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 26 лютого 2020 року до 20 травня 2023 року, а також виплаченої за вказаний період премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
За змістом частини 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт.
Із набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 по справі № 520/22935/24 - скасувати.
Справу № 520/22935/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло