Справа № 420/40751/25
20 березня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про залишення позову без розгляду від 02.01.2026 за вхід.№ЕС/1059/26,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії (або бездіяльність) Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, що полягають у неналежному наданні адміністративної послуги та ухиленні від оформлення права на встановлення елементу торгівлі строком на 5 (п'ять) років відповідно до Листа-Рішення Пересипської районної адміністрації від 17.10.2025 р. №01-05-8/1235вx.;
зобов'язати Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради усунути допущені порушення прав та інтересів ОСОБА_1 шляхом забезпечення належного оформлення права на встановлення елементу торгівлі строком на 5 (п'ять) років, яке відповідає умовам, встановленим у Листі-Рішенні Пересипської районної адміністрації від 17.10.2025 р. №01-05- 8/1235вx.
02.01.2026 за вхід.№ЕС/1059/26 надійшла заява Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, в якій відповідач просить залишити без розгляду позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Заява обґрунтована тим, що Позивач не додав до позову основний та єдиний доказ, яким підтверджуються тези на які він спирається, а саме: «одноособове зменшення строку дії договору на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі». Зазначене свідчить про відсутність предмету спору.
Розглянувши заяву суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.
В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.
Отже під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог.
Даний принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Зазначений принцип закріплено у ч. 2 ст. 9 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, саме позивач є ініціатором розгляду в суді публічно-правового спору, визначення предмету, підстав позову та обрання способу захисту.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 01.06.2022 у справі № 640/25836/20 вказав, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи. Так, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п.3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4). При цьому, пункт 10 частини другої статті 245 КАС України надає суду повноваження обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частина 4 статті 245 КАС України визначає, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, ухваленої у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №9901/459/21, від 09 листопада 2023 року у справі №990/41/23, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22 також звертала увагу, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Твердження відповідача про відсутність у матеріалах справи доказу, який підтверджує «одноособове зменшення строку дії договору на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі» спростовується самими ж матеріалами справи, які містять копію Проєкту Договору №УТ-798/25 від 29.10.2025.
Керуючись ст.ст. 2-12, 161, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про залишення позову без розгляду від 02.01.2026 за вхід.№ЕС/1059/26 - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили згідно ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та окремо від рішення у справі оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА