Провадження № 11-кп/803/1468/26 Справа № 178/1720/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 березня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження №12023000000001317 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Кам'янського від 06 березня 2026 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.00 години 04 травня 2026 року,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження тримання під вартою або обрати обвинуваченому ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що судом першої інстанції не встановлено жодного ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, та не наведено докази на їх підтвердження.
Зазначає, що судом було проігноровано рішення ЄСПЛ щодо ОСОБА_7 - 08.01.2026. Так, ЄСПЛ ухвалив рішення Nedybalyuk v. Ukraine, яким встановлено порушення ст.5 §4 Конвенції. Суд встановив відсутність ефективного судового контролю тримання під вартою ОСОБА_7 .
Стверджує, що судом не досліджено можливість застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів, а визначений розмір застави є непомірним для обвинуваченого.
Також суд не надав належної оцінки клопотанню про зміну запобіжного заходу.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Кам'янського від 06 березня 2026 року ОСОБА_7 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22.00 години 04 травня 2026 року, також застосовано заставу в розмірі 248 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 825 344 грн.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.
Від прокурорів - процесуальних керівників не надійшло клопотання про їх участь у розгляді провадження під час апеляційного перегляду, у зв'язку з чим відповідно до ст.4221 КПК України розгляд апеляційної скарги проведено у відсутність прокурора, проти чого не заперечували обвинувачений та захисник.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовольнити, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді Дніпровського районного суду м. Кам'янського перебуває обвинувальний акт № 12023000000001317 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у цьому кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді від 19.08.2024 року до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 06.03.2026 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватися від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, при цьому враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки згідно із клопотанням на цей час не встановлено всіх учасників організованої групи, які причетні до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинуваченому інкриміновано участь в організованій групі та те, що він тривалий час займався незаконним виготовленням, зберіганням, перевезенням з метою збуту наркотичних засобів в особливо великих розмірах, окрім того, відповідно до клопотання прокурора відносно ОСОБА_7 наявне інше кримінальне провадження, яке розглядається Дарницьким районним судом м. Києва.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та невстановлення їх судом є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки відсутні відомості про міцні соціальні зв'язки за адресою, де буде проживати обвинувачений у разі обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
При цьому слід зазначити, що судом розглянута можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, а саме, застави, що спростовує доводи захисника про те, що судом не розглянута можливість застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів.
Доводи сторони захисту про те, що застава є непомірною для обвинуваченого,- є безпідставними, оскільки колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину. Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України із змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016 року, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно. Судом першої інстанції в ухвалі зазначено про визначення обвинуваченому застави в розмірі 248 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, при цьому судом враховано тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, тому, на думку колегії суддів, застава судом була визначена відповідно до вимог ч.5 ст.182 КПК України, з урахуванням тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його обставин- незаконному виготовленні, зберіганні, перевезенні з метою збуту наркотичних засобів в особливо великих розмірах.
Враховуючи наведене, підстав для застосування судом до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Доводи захисника про те, що судом було проігноровано рішення ЄСПЛ щодо ОСОБА_7 - Nedybalyuk v. Ukraine від 08.01.2026, яким встановлено порушення п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - не є підставою для скасування ухвали суду з огляду на таке.
Відповідно до п.4 ст.5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
З рішення ЄСПЛ Nedybalyuk v. Ukraine від 08.01.2026 вбачається, що воно стосується недоліків провадження щодо строків перегляду судом апеляційної інстанції рішень суду першої інстанції про тримання під вартою, водночас колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, отримавши 11.03.2026 року апеляційну скаргу захисника, на 12.03.2026 року призначив справу до розгляду та запитав матеріали провадження щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції, після надходження яких розглянув апеляційну скаргу по суті.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не суперечить вимогам ст.5 Конвенції, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції, а також права, передбачені Конституцією України.
Твердження захисника про те, що суд не надав належної оцінки клопотанню про зміну запобіжного заходу, - не є слушним, оскільки з ухвали, що оскаржується, вбачається, що у ній наявне посилання на позицію сторони захисту і надано їй оцінку, також судом належним чином обгрунтовано продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Кам'янського від 06 березня 2026 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Кам'янського від 06 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4