Справа № 357/21654/25
Провадження № 2/357/125/26
18 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Вдовика А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 71 від 06.09.2023 про зміну підстави звільнення, -
30.12.2025 року позивач, через свого представника адвоката Запаскіна М.Р., звернулася до суду з позовом до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради та просила суд визнати незаконним і скасувати наказ №71 від 06.09.2023 про зміну підстави звільнення. І. Позиція сторін у справі.
Позивач свої вимоги мотивувала тим, що вона з 01 квітня 1985 року працювала на посаді директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3. Наказом № 16-к від 23 квітня 2020 року позивач була звільнена з посади директора та викладача-методиста по класу домри за п. 3 ст. 41 КЗпП України. Позивач оскаржила наказ про своє звільнення у судовому порядку. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 08.08.2022 у справі № 357/4897/20 визнав звільнення незаконним та поновив позивача на роботі. Рішення суду першої інстанції було підтверджене постановою ВС від 06.09.2023 у справі № 357/4897/20. У зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, позивач звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди (справа № 357/13709/25). В процесі розгляду вказаної справи, позивач дізналася про існування наказу № 71 від 06.09.2023, який був виданий після вступу в законну силу судового рішення від 08.08.2022 у справі № 357/4897/20, та яким суд визнав незаконним попереднє звільнення позивача за п. 3 ст. 41 КЗпП і поновив її на роботі. Відповідач самостійно змінив підставу звільнення ретроактивно «заднім числом». Крім того, відповідач не ознайомив позивача з наказом № 71, а повідомив про нього лише 28.11.2025 під час розгляду справи № 357/13709/25, що підтверджується рішенням суду від 28.11.2025. Відсутність ознайомлення позивача з наказом № 71 порушує її право на захист, оскільки вона не могла оскаржити наказ у встановлені строки, передбачені ст. 232 КЗпП України. Строк для оскарження цього наказу не міг початися до 28.11.2025, оскільки Позивач не була ознайомлена з наказом раніше. Позивач просить суд визнати незаконним і скасувати наказ № 71 від 06.09.2023, виданий Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради, про зміну підстави звільнення ОСОБА_1 з п. 6 ст. 41 КЗпП України на п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, подав суду відзив на позовну заяву де зазначив, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/4897/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа №3, та викладача- методиста по класу домри, було ухвалено 08 серпня 2022 року, тобто через 10 календарних днів після ліквідації Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа №3 та внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (29 липня 2022 року). Наведена обставина унеможливлювала виконання вказаного судового рішення. Тому 06 вересня 2023 року (дата винесення Верховним Судом остаточного рішення у справі №357/4897/20, про поновлення ОСОБА_1 на роботі) відповідачем було винесено наказ від 06.09.2023 №71 «Про зміну підстави звільнення». Положеннями даного Наказу, передбачено, що у зв'язку з ліквідацією КЗ БМР Білоцерківська музична школа №3, з 29 липня 2022 року та не можливістю поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ліквідованого закладу та викладача-методиста по класу домри, на виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.08.2022 року (справа №357/4897/20), Постанови Київського апеляційного суду від 13.12.2022 року, Постанови Верховного Суду від 06.09.2023 року, враховуючи практику Верховного Суду з аналогічних справах, ОСОБА_1 , звільнену з посади директора КЗ БМР Білоцерківська музична школа №3 та викладача-методиста по класу домри відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України, визнано такою, що була звільнена 29 липня 2022 року з посади директора КЗ БМР Білоцерківська музична школа №3 та викладача методиста по класу домри за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Враховуючи, ті факти, що за номером телефону ОСОБА_1 , а саме: т. 0682060983, не зареєстрований жоден із доступних на сьогодні месенджерів, а перевірка матеріалів судових справ за участю ОСОБА_1 , де обов'язкові до вказання у реквізитах сторін справи, номер засобів зв'язку та електронної пошти, вказані номер телефону і електронна пошта її доньки - ОСОБА_2 , представниками відповідача, в судовому засіданні 28.11.2025 (під час розгляду справи №357/13709/25) заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи завірену належним чином копію даного Наказу, витягу із журналу наказів та запропоновано представникам позивача отримати Наказ для ознайомлення ОСОБА_1 та передати їй лист Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради від 27.11.2025 №495 з пропозицією з'явитись до відповідача, пред'явити свою трудову книжку для внесення змін підстави звільнення, а саме з пункту 3 статті 40 КЗпП України на пункт 1 статті 40 КЗпП України.
Представниками позивача - ОСОБА_3 та Павловою Г.А. отримано Наказ №71 «Про зміну підстави звільнення», однак, як заявлено ними, не скільки для ознайомлення позивача з цим наказом, як для подальшого оскарження цього наказу. Лист Відповідача від 27.11.2025 №495 вони категорично відмовились отримувати, незважаючи на наявні у них повноваження, надані позивачем. Відповідач категорично не визнає позов, оскільки комунікація, листування, спілкування між роботодавцем, працівником чи колишнім працівником можлива будь-якими засобами зв'язку. Інтерес щодо вчинення тих, чи інших юридично значимих дій, за якими слідують правові наслідки, мають бути двосторонніми і пасивність та бездіяльність позивача по відношенню до обов'язкових та водночас простих речей, як повідомлення відповідача чи то про зміну адреси проживання, засобу зв'язку, ознайомлення з наказом та ін., - не можуть бути виправданням правомірності своєї бездіяльності та бути пріоритетним фактом при наданні оцінки наказу відповідача від 06.09.2023 №71 «Про зміну підстави звільнення», порядку з його ознайомленням та способу його вручення. Сторона відповідача звернула увагу суду на те, що після ухвалення 08 серпня 2022 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області рішення у справі №357/4897/20, будь-якої комунікації, листування з відповідачем, ОСОБА_1 чи її представники, не вели. Звернень/заяв про поновлення на роботі не надсилали.
01 грудня 2025 року, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, Укрпоштою за останньою відомою Відповідачу адресою, направило ОСОБА_1 рекомендований лист із вкладенням завіреної належним чином копії наказу від 06.09.2023 №71 «Про зміну підстави звільнення» та листа від 27.11.2025 №495 з пропозицією з'явитися до Управління культури і туризму БМР з трудовою книжкою для внесення відповідних змін. Однак, 03 грудня 2025 року працівник Укрпошти повернула нарочним відповідачу той лист, з відміткою «адресат відсутній». 05 січня 2026 року, Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, Укрпоштою за останньою відомою відповідачу адресою, направив ОСОБА_1 рекомендований лист із вкладенням завіреної належним чином копії наказу від 06.09.2023 №71 «Про зміну підстави звільнення» та листа від 02.01.2026 №1 з пропозицією з'явитися до Управління культури і туризму БМР з трудовою книжкою для внесення відповідних змін. Відповідно до даних трекінгу Укрпошти, станом на дату підготовки Відзиву, даний рекомендований лист повернувся з причин: «закінчення встановленого терміну зберігання».
Відповідач стверджує, що правомірно виніс Наказ №71 і при цьому, відповідач послався на п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, де зазначено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України ). Одночасно суд визначає працівника звільненим за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації. Також, відповідач послався на практику ВС у справі №405/6662/17 (постанова від 14.01.2020 року)
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
30.12.2025 протоколом автоматизованого розподілу судової справи головуючим у справі визначено суддю Ярмолу О.Я. (а.с.101)
05.01.2026 ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні на 27.01.2026 року (а.с. 106).
20.01.2026 в системі «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.111-120).
28.01.2026 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про виконання ухвали суду про залишення позовних вимог без руху (а.с.157-160).
13.03.2026 на виконання ухвали суду представник позивача адвокат Запаскін М.Р. подав заяву про виконання ухвали суду щодо підтвердження своїх повноважень (а.с.164-178)
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.04.1985 року працювала на посаді директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3.
Наказом № 16-к від 23 квітня 2020 року позивача було звільнено з посади директора та викладача-методиста по класу домри за п. 3 ст. 41 КЗпП України (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи). Позивач оскаржила наказ про звільнення у судовому порядку.
Встановлено, що Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 08.08.2022 у справі № 357/4897/20 визнав звільнення незаконним та поновив позивача на роботі. Рішення суду було оскаржено в апеляційній та касаційній інстанціях. Постановою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 357/4897/20 було залишено без змін рішення суду першої інстанції.
Встановлено, що у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, позивач зверталася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди (справа № 357/13709/25) .
Встановлено, що Наказом № 71 від 06.09.2023, виданим відповідачем, було змінено підставу звільнення позивача, - з п. 3 ст. 41 КЗпП України /аморальний проступок/ на п. 1 ст. 40 КЗпП України /звільнення у зв'язку з ліквідацією закладу/ (а.с. 11).
У наказі № 71 зазначено, що звільнення позивача відбулося 29 липня 2022 року у зв'язку з припиненням (ліквідацією) КЗ БМР Білоцерківської музичної школи №3, підстава звільнення - п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Встановлено, що наказ №71 від 06.09.2023 було доведено до відома представників позивача 28.11.2025 року та Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, засобами поштового зв'язку направило позивачу листом 27.11.2025 року та 02.01.2026 року, за останньою відомою відповідачу адресою, рекомендований лист із вкладенням завіреної копії наказу від 06.09.2023 №71 «Про зміну підстави звільнення» з пропозицією з'явитися позивачу до Управління культури і туризму БМР з трудовою книжкою для внесення відповідних змін.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно ч.2 ст. 233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Встановленим є те, що ні заздалегідь, ні в день винесення наказу №71 від 06.09.2023, відповідач не ознайомив ОСОБА_1 з винесеним наказом, не склав актів про невручення наказу, не вніс жодних записів до її трудової книжки. Отже, встановлено, що відсутні докази в підтвердження того, що позивач в період до 28.11.2025 була в будь-який спосіб обізнана щодо винесеного 06.09.2023 року наказу №71, тому строк на оскарження вказаного наказу позивачем не пропущений.
Згідно з ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Згідно ст. 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або роботодавця (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
В оскаржуваному наказі існує посилання на статтю 240-1 КЗпП України. Однак, дана норма не надає права роботодавцю самостійно змінювати підставу звільнення ретроактивно /«заднім числом»/, з 29.07.2022р, при тому що, як було зазначено вище, існувало вже судове рішення, яким суд встановив незаконність звільнення та поновив працівника на роботі. Наказ № 71 був виданий 06.09.2023, тобто після вступу в законну силу судового рішення від 08.08.2022, яким суд вже встановив незаконність звільнення за п. 3 ст. 41 КЗпП та поновив ОСОБА_1 на роботі.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідач не спростовує факт належного доведення до відома ОСОБА_1 наказу №71 від 06.09.2023 року. Сторона відповідача зазначає, що в управлінні випадково віднайшли серед паперів даний наказ та намагалися вручити його представникам позивача в листопаді 2025 під час розгляду справи № 357/13709/25.
Наведені стороною відповідача обставини та обґрунтування неможливості довести до відома працівника Наказ №71, суд оцінює критично.
Сторона відповідача не надала жодного доказу вручення ОСОБА_1 , в період з 06.09.2023 по 28.11.2025, Наказу №71 «Про зміну підстави звільнення». Відсутність контактів в соціальних мережах, відсутність на роботі працівника, який за усною вказівкою був відповідальний за вручення цього наказу, - не є поважними причинами не доведення до відома працівника вказаного наказу протягом двох років. Суду не надано жодного доказу в підтвердження направлення ОСОБА_1 за адресою проживання поштою наказу №71, чи виклик її для вручення наказу, в період до кінця 2025 року.
Таким чином, з огляду наведеного вбачається порушення відповідачем норм законодавства, що регулюють порядок вивільнення працівника. Відповідач заздалегідь не попередив позивача про звільнення, ні до 29.07.2022, ні до 06.09.2023, а також, відповідач не вручив позивачу наказ «Про зміну підстав звільнення» та більше двох років не доводив до відома працівника факт існування цього наказу.
Недотримання процедури звільнення працівника після його поновлення на роботі за рішенням суду є порушенням трудового законодавства та підставою для його поновлення на роботі. Роботодавець зобов'язаний заново здійснити нове персональне попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, одночасно запропонувати всі наявні вакантні посади, а також отримати нове погодження уповноваженого органу, якщо воно вимагається. Використання документів (попередження, погодження тощо) з попереднього звільнення, яке вже було визнане судом незаконним, є порушенням трудового законодавства та підставою для поновлення працівника на роботі. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 30 липня 2025 року у справі № 761/40406/23 (провадження № 61-3933св25).
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору - 968,96 грн., визначеного за правилами подачі позовної заяви в електронній формі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 158, 258- 265, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 71 від 06.09.2023 про зміну підстави звільнення задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати Наказ №71 від 06.09.2023 року, виданий Управлінням культури і туризму Білоцерківської міської ради, «Про зміну підстави звільнення» ОСОБА_1 .
Стягнути з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ 05458494) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по справі в сумі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач : ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 /
Відповідач: Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ 05458494, м. Біла Церква вул. Героїв Небесної Сотні, 36)
Повний текст рішення складено і підписано 18.03.2026 року.
Суддя О. Я. Ярмола