Справа № 357/21091/25
Провадження № 2/357/459/26
20 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Архіпова Олександра Юрійовича, звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вказаною позовною заявою, в якій просив суд: 1) визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в мережі Інтернет шляхом публікації статті « ОСОБА_3 та тіньова історія Any.Money: розслідування про платіжного посередника шахрайських схем» на веб-сайті «Антикорупційна правда» та на сторінці «Антикорупційна правда» у соціальній мережі Facebook; 2) зобов'язати ОСОБА_2 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 , шляхом публікації статті в мережі інтернет з текстом резолютивної частини рішення суду у даній справі; 3) судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позову вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на веб-сайті «Антикорупційна правда» та на сторінці «Антикорупційна правда» у соціальній мережі Facebook опубліковано статтю - « ОСОБА_3 та тіньова історія Any.Money: розслідування про платіжного посередника шахрайських схем». Вказаною публікацією ОСОБА_2 поширила серед невизначеного кола осіб недостовірну і негативну інформацію про позивача, яка порушує його право на повагу до його честі, гідності та ділової репутації, у зв'язку з чим така інформація підлягає спростуванню.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю .
23.12.2025 ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи. Копія ухвали надіслана учасникам справи, а відповідачу також копія матеріалів по справі.
У позовній заяві також вказано про знаходження частини документів в процесі перекладу на українську мову, які невідкладно будуть подані до суду після їх отримання позивачем.
26.02.2026 на адресу суду надійшла заява про долучення доказів разом з додатками.
03.03.2026 на адресу суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, в обґрунтування якого вказано, що вона дійсно є автором вказаної статті, опублікованої 08.12.2025 на сайті «Антикорупційна правда» та на сторінці «Антикорупційна правда». Метою зазначеної статті було інформування суспільства про можливі фінансові зловживання з боку позивача, про що відповідач дізналася з відкритих джерел у мережі Інтернет, які містили інформацію про позивача та були використані нею при підготовці матеріалу. Оскільки пересічні громадяни регулярно стають жертвами фінансових шахраїв, метою ОСОБА_2 було попередити людей про можливе шахрайство та таким чином закликати до обережності та обачності. Зазначила, що вона не мала жодного наміру поширювати про позивача або будь-яку іншу особу недостовірну або негативну інформацію. Разом з тим, як пересічна громадянка, вона не має доступу до спеціалізованих або обмежених джерел інформації, лише до відкритих, тому часом перевірка певних фактів є утрудненою або навіть неможливою. Просить врахувати, що під час вирішення подібних справ суди повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. Просить прийняти законне і обґрунтоване рішення по справі.
У відзиві ОСОБА_2 також надала відповіді на поставлені в порядку ст. 93 ЦПК України запитання, що вона:
1. Під час написання статті використовувала лише ту інформацію, яку знайшла у відкритих джерелах, зокрема зі статей інших видань, як про це вказано у статті.
2. Не зверталася до позивача за коментарем перед публікацією статті.
3 - 6. Немає можливості надати якісь конкретні докази, оскільки це можуть зробити лише правоохоронні органи, наділені відповідними повноваженнями.
Відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши позиції сторін, судом встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет на веб-сайті «Антикорупційна правда» опубліковано статтю під назвою « ОСОБА_3 та тіньова історія Any.Money: розслідування про платіжного посередника шахрайських схем» за авторством відповідача.
Вказану статтю досліджено судом за посиланням: https://antikorpravda.com/andrij-bruyaka-ta-tinova-istoriya-any-money-rozsliduvannya-pro-platizhnogo-poserednika-shahrajskih-shem/.
Також посилання на вищевказану статтю з коротким описом опубліковане у мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» на сторінці «Антикорупційна правда» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2
Поширено було наступну інформацію:
«У часи, коли цифрові фінанси намагаються завоювати довіру користувачів по всьому світу, не бракує прикладів, коли обіцянки прозорості і безпеки перетворюються на неприємні скандали. Однією з таких історій є діяльність українського бізнесмена Андрія Бруяки, пов'язаного з естонською компанією AnyCach OU та платіжною платформою Any.Money, а також цифровим гаманцем Any.Cash.
Any.Money неодноразово ставала інструментом для обслуговування сумнівних брокерських проектів, а сам Бруяка являється безпосереднім та ключовим фігурантом цих фінансових схем. І хоча на перший погляд вони можуть здаватися законними гравцями на ринку фінансових послуг, насправді їх діяльність приховує тіньову історію, підтверджену розслідуваннями таких міжнародних видань, як PayRate42, FinTelegram, FinanceScam, CyberCriminal та IntelligenceLine.
У 2019 році компанія AnyCach OU отримала ліцензію на надання криптопослуг в Естонії. Ця компанія разом із британською Anymoney Ltd керувала платформою Any.Money та криптогаманцем Any.Cash, а сам ОСОБА_3 був директором обох бізнес-структур. Але вже через рік, у серпні 2020 року, естонські регулятори відкликали цю ліцензію через серйозні порушення вимог. Проте, незважаючи на втрату ліцензії, платформа Any.Money продовжила свою діяльність, намагаючись діяти поза межами законодавчого контролю.
В подальшому було встановлено, що Any.Money використовувалася як платіжний процесор у низці шахрайських брокерських проектів. Одним із найбільш відомих є так званий Capital Letter Scam Group, що об'єднував сумнівні бренди на кшталт BrightFinance, GFXRoyal, НОМЕР_1 , SolidInvest та інших. Європейські регулятори, включаючи FCA (Велика Британія), BaFin (Німеччина), FMA (Австрія) та італійський Consob, уже кілька разів публікували офіційні застереження та блокували сайти цих шахрайських платформ, що підривають довіру до фінансового сектору.
Компанія AnyCach OU також фігурувала як посередник у сумнівних фінансових операціях, неодноразово змінювала операторів і намагалася прибрати з публічного простору негативні матеріали про себе. Цікаво, що, як стало відомо завдяки розслідуванням, ОСОБА_3 теж намагався видалити негативну інформацію про себе за допомогою фальшивих запитів DMCA для видалення публікацій із Google, що являється шахрайством та імперсонацією. Тому не дивно, що у бізнес-середовищі Бруяка характеризується як особа із низьким рівнем довіри та репутації, яка керувала компаніями, що забезпечували фінансову інфраструктуру для шахраїв.
У підсумку викладені факти створюють чітку картину: діяльність ОСОБА_4 та пов'язаних із ним компаній AnyCach OU і Anymoney Ltd суттєво сприяла роботі шахрайських структур на фінансовому ринку Європи. Втрата ліцензії, використання платформи Any.Money у схемах із мільйонами євро та спроби приховати негативну інформацію свідчать про системний характер цих дій.
І хоча зараз немає офіційних даних про кримінальні розслідування стосовно Бруяки, враховуючи його вкрай негативну репутацію серед професіоналів галузі, сподіваємося, що відповідальні органи притягнуть його до відповідальності за участь у шахрайських схемах, які завдають шкоди фінансовій безпеці тисяч людей.
Використані джерела:
https://fintelegram.com/tag/andrii-bruiaka/
https://www.financescam.com/dossier/andrii-bruika/https://cybercriminal.com/threats/andrii-bruika
https://cybercriminal.com/investigation/andrii-bruika
https://www.intelligenceline.com/r/Reports/47903/anycach-investigation-report/
https://www.intelligenceline.com/r/Reports/47903/andrii-bruiaka-investigation
https://sanction.intelligenceline.com/andrii-bruiaka/
https://osint.intelligenceline.com/?mas_static_content=andrii-bruiaka
Автор ОСОБА_2 ».
Вказані статті містяться в матеріалах справи у паперовому вигляді.
В матеріалах справи міститься витяг з офіційного бізнес-реєстру Естонської Республіки, відповідно до якого позивач був учасником приватного акціонерного товариства AnyCach OU у період з 23.01.2019 по 16.08.2023.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію приватного акціонерного товариства Anymoney Ltd від 13.07.2020, виданого у Реєстраційною палатою у Кардифі, ОСОБА_3 був директором вказаного підприємства, реєстраційний № 12736515.
02.08.2022 діяльність приватного акціонерного товариства Anymoney Ltd припинено, наразі компанія неактивна, що вбачається з інформаційного витягу.
В матеріалах справи міститься також лист Any.Money № АМ-147_151225 від 15.12.2025 та лист Any.Cash № 067.10-12-2025 від 10.12.2025, у яких зазначені платформи спростовують будь-який юридичний і фактичний зв'язок із позивачем та юридичними особами AnyCach OU та Anymoney Ltd.
Надані позивачем документи, що складені іноземною мовою, містять засвідчений переклад українською мовою, тобто легалізовані.
При вирішенні справи суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 32, 34 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За змістом ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Відповідно до ст. 1, 2, 5 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Одним з основних принципів інформаційних відносин є достовірність і повнота інформації.
Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
За змістом ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Частиною 1 ст. 270 ЦК України закріплено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Як передбачено ч. 1, 4, 6, 7 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання корупції», має право на відповідь. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно зі ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно із п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Як роз'яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет на веб-сайті «Антикорупційна правда» та на сторінці «Антикорупційна правда» у соціальній мережі «Facebook» опубліковано статтю « ОСОБА_3 та тіньова історія Any.Money: розслідування про платіжного посередника шахрайських схем», а її автором вказано ОСОБА_2 .
Факт публікації статті та авторство не заперечується відповідачем та визнається у відзиві на позов.
Отже, шляхом розміщення публікацій у мережі Інтернет наведена вище інформація поширена серед невизначеної кількості осіб та наразі знаходиться у вільному доступі.
Згідно із ч. 1 ст. 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
У рішенні ЄСПЛ від 04.04.2013 у справі «Рєзнік проти росії» зазначено, що в обставинах конкретної справи повинно бути дещо, що змусить пересічного читача відчути, що твердження, що розглядається, здійснило прямий вплив на заявника, або що критика була спрямована саме нього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2024 по справі № 2-777/11 застосовує критерій «пересічного читача» та посилається на рішення у справі «Куніцина проти Росії», заява № 9406/05, п. 42 і 43, від 13.12.2016: «ЄСПЛ наголошував, що для того, аби втручання в право на свободу вираження поглядів було пропорційним законній меті захисту репутації інших осіб, необхідним елементом є існування об'єктивного зв'язку між оскаржуваним твердженням та особою, яка подала позов про захист честі та гідності… В обставинах конкретної справи має існувати щось, аби змусити пересічного читача відчути, що твердження безпосередньо стосується конкретного позивача, або що він або вона були піддані критиці».
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.04.2023 по справі № 308/3498/19, від 13.04.2022 по справі № 466/4078/20 та від 15.06.2022 по справі № 910/13849/21.
Суд звертає увагу, що в тексті спірної публікації мова йде про «українського бізнесмена Андрія Бруяку», який, як зазначено у статті, пов'язаний, зокрема, із компаніями AnyCach OU і Anymoney Ltd., отже поширена відповідачем інформація, за її змістом, відображена саме відносно особи позивача, а не будь-якої іншої особи, що також не заперечується відповідачем.
Так, у спірній статті стверджується, що позивач пов'язаний «з естонською компанією AnyCach OU та платіжною платформою Any.Money, а також цифровим гаманцем Any.Cash.».
Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач був учасником приватного підприємства AnyCach OU у період з 23.01.2019 по 16.08.2023, а керівником приватного підприємства Anymoney Ltd до 02.08.2022.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач або юридичні особи AnyCach OU та Anymoney Ltd будь-яким чином пов'язані із платіжною платформою Any.Money та цифровим гаманцем Any.Cash, окрім текстуальної схожості.
Також у поширеній інформації стверджувалося, що «у 2019 році компанія AnyCach OU отримала ліцензію на надання криптопослуг в Естонії. Ця компанія разом із британською Anymoney Ltd керувала платформою Any.Money та криптогаманцем Any.Cash, а сам Андрій Бруяка був директором обох бізнес-структур. Але вже через рік, у серпні 2020 року, естонські регулятори відкликали цю ліцензію через серйозні порушення вимог. Проте, незважаючи на втрату ліцензії, платформа Any.Money продовжила свою діяльність, намагаючись діяти поза межами законодавчого контролю».
Однак, з наданого позивачем витягу з офіційного бізнес-реєстру естонської Республіки щодо приватного підприємства AnyCach OU вбачається відсутність будь-яких вимог, претензій або звернень з боку регуляторних органів Естонської Республіки щодо ліцензії, про що стверджувала відповідач у поширеній нею інформації. Позивач, в свою чергу, заперечує отримання юридичною особою AnyCach OU будь-яких ліцензій в Естонській Республіці, в тому числі на надання криптопослуг.
Крім того, в оспорюваній інформації стверджувалося, що платформа Any.Money пов'язана із позивачем, «використовувалася як платіжний процесор у низці шахрайських брокерських проектів. Одним із найбільш відомих є так званий Capital Letter Scam Group, що об'єднував сумнівні бренди на кшталт BrightFinance, GFXRoyal, НОМЕР_1 , SolidInvest та інших. Європейські регулятори, включаючи FCA (Велика Британія), BaFin (Німеччина), FMA (Австрія) та італійський Consob, уже кілька разів публікували офіційні застереження та блокували сайти цих шахрайських платформ, що підривають довіру до фінансового сектору».
Суд бере до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази будь-яких застережень, звернень чи листів з боку організацій Financial Conduct Authority, Commissione Nazionale per le Societa e la Borsa, Bundesanstalt fur Finanzdienstleistungsaufsicht, Financial Market Supervision. При цьому суд враховує надані позивачем результати пошуку на веб-сайтах вказаних організацій, які свідчать про відсутність будь-якої інформації щодо позивача.
Також у поширеній інформації стверджувалося, що «компанія AnyCach OU також фігурувала як посередник у сумнівних фінансових операціях, неодноразово змінювала операторів і намагалася прибрати з публічного простору негативні матеріали про себе. Цікаво, що, як стало відомо завдяки розслідуванням, ОСОБА_3 теж намагався видалити негативну інформацію про себе за допомогою фальшивих запитів DMCA для видалення публікацій із Google, що являється шахрайством та імперсонацією. Тому не дивно, що у бізнес-середовищі Бруяка характеризується як особа із низьким рівнем довіри та репутації, яка керувала компаніями, що забезпечували фінансову інфраструктуру для шахраїв».
У позовній заяві позивач зазначив, що дані твердження не відповідають дійсності, оскільки він не видаляв будь-яку інформацію про себе із мережі Інтернет.
В свою чергу, відповідач не скористалася своїм правом та не надала до суду доказів достовірності даних тверджень.
За змістом ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Пунктом 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свобода вираження поглядів пов'язана з «обов'язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов'язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ліндон, Очаковський-Лоуренс і Жулі проти Франції» від 22.10.2007).
Свобода вираження поглядів, захищена статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютною і поширюється на журналістів лише за умови, якщо вони діють відповідально та з дотриманням своїх професійних обов'язків: добросовісно виконують свою роботу, надають точну та достовірну інформацію згідно з вимогами журналістської етики (що також стосується поширення інформації з тем, до яких є значний публічний інтерес) (рішення Європейського суду з прав людини «Дорота Каня проти Польщі (No. 2)» від 04.10.2016).
Отже, положеннями національного законодавства та сталою практикою Європейського суду з прав людини підтверджується обов'язок відповідача у цій категорії справ перевіряти поширену ним інформацію та джерела цієї інформації.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 753/338/19.
На підставі викладеного суд констатує, що відповідач усупереч ст. 302 ЦК України та вищенаведеним висновкам Верховного Суду і ЄСПЛ не перевірила достовірність поширеної нею інформації та не надала жодних доказів на підтвердження її достовірності.
Проаналізувавши в сукупності всі обставини справи та наявні докази, суд дійшов висновку, що поширена щодо позивача інформація не відповідає дійсності та не підтверджується належними і допустимими доказами.
Оцінюючи характер поширеної відповідачем інформації, суд зазначає.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 758/5554/23.
У п. 46 рішення ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986 зазначено, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненою і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Отже, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 927/791/18.
За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 551/881/16-ц.
Аналізуючи зміст та характер поширеної відповідачем інформацію, суд зазначає, що вона містить фактичні твердження, зокрема, про пов'язаність позивача із платіжною платформою Any.Money та цифровим гаманцем (платформою) Any.Cash, втрату компанією AnyCach OU ліцензії на надання криптопослуг в Естонській Республіці, публікацію офіційних застережень європейськими регуляторними організаціями щодо пов'язаної із позивачем платформи Any.Money.
Поширена відповідачем інформація викладена у стверджувальній формі та містить факти, які можуть бути перевірені на предмет достовірності та встановлені у судовому порядку. Поряд цим, поширена інформація не містить припущень, гіпербол, алегорій, сатири або інших мовних засобів, які б свідчили про характер оціночних суджень. За таких обставин суд дійшов висновку, що оспорювана інформація являється фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями.
Згідно роз'яснень у п. 4, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
В оспорюваній інформації відповідачем фактично стверджується про здійснення позивачем підприємницької діяльності з порушенням вимог законодавства, участь у фінансовому шахрайстві, пов'язаність зі сторонніми платформами Any.Money та Any.Cash, а також про вчинення дій позивачем, направлених на видалення негативної інформації про себе у мережі Інтернет.
Відповідно, у поширеній інформації позивач фактично звинувачується у порушенні норм чинного законодавства і принципів моралі, неетичній поведінці, що має наслідком формування негативної суспільної думки про позивача. З огляду на зазначене, вказана інформація є негативною, направлена на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, та порушує особисті немайнові права останнього.
Таким чином, судом встановлено, що оспорювана інформація була поширена у мережі Інтернет, стосується позивача, за своїм характером є фактичними твердженнями, є негативною, порушує особисті немайнові права позивача, а також створює хибне уявлення про його поведінку і репутацію.
Суд зауважує, що в межах розгляду справи відповідач не надала суду будь-яких достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували достовірність поширеної нею інформації.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 602/1455/20.
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що відповідач не довела достовірності оспорюваної інформації, яка порушує особисті немайнові права позивача, право на повагу до його честі, гідності та ділової репутації, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі шляхом визнання поширеної інформації недостовірною.
Відповідно до роз'яснень у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Оспорювана інформація поширена відповідачем шляхом публікації статті у мережі Інтернет на веб-сайті «Антикорупційна правда», а також посилання на зазначену статтю з коротким описом у соціальній мережі «Facebook» на сторінці «Антикорупційна правда».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання спростувати поширену інформацію протягом п'яти днів із моменту набрання рішенням суду законної сили у мережі інтернет з текстом резолютивної частини рішення суду у даній справі.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеної вище правової норми з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений за подачу позову судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в мережі Інтернет шляхом публікації статті « ОСОБА_3 та тіньова історія Any.Money: розслідування про платіжного посередника шахрайських схем» на веб-сайті «Антикорупційна правда» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 та на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме:
«У часи, коли цифрові фінанси намагаються завоювати довіру користувачів по всьому світу, не бракує прикладів, коли обіцянки прозорості і безпеки перетворюються на неприємні скандали. Однією з таких історій є діяльність українського бізнесмена Андрія Бруяки, пов'язаного з естонською компанією AnyCach OU та платіжною платформою Any.Money, а також цифровим гаманцем Any.Cash.
Any.Money неодноразово ставала інструментом для обслуговування сумнівних брокерських проектів, а сам Бруяка являється безпосереднім та ключовим фігурантом цих фінансових схем. І хоча на перший погляд вони можуть здаватися законними гравцями на ринку фінансових послуг, насправді їх діяльність приховує тіньову історію, підтверджену розслідуваннями таких міжнародних видань, як PayRate42, FinTelegram, FinanceScam, CyberCriminal та IntelligenceLine.
У 2019 році компанія AnyCach OU отримала ліцензію на надання криптопослуг в Естонії. Ця компанія разом із британською Anymoney Ltd керувала платформою Any.Money та криптогаманцем Any.Cash, а сам ОСОБА_3 був директором обох бізнес-структур. Але вже через рік, у серпні 2020 року, естонські регулятори відкликали цю ліцензію через серйозні порушення вимог. Проте, незважаючи на втрату ліцензії, платформа Any.Money продовжила свою діяльність, намагаючись діяти поза межами законодавчого контролю.
В подальшому було встановлено, що Any.Money використовувалася як платіжний процесор у низці шахрайських брокерських проектів. Одним із найбільш відомих є так званий Capital Letter Scam Group, що об'єднував сумнівні бренди на кшталт BrightFinance, GFXRoyal, НОМЕР_1 , SolidInvest та інших. Європейські регулятори, включаючи FCA (Велика Британія), BaFin (Німеччина), FMA (Австрія) та італійський Consob, уже кілька разів публікували офіційні застереження та блокували сайти цих шахрайських платформ, що підривають довіру до фінансового сектору.
Компанія AnyCach OU також фігурувала як посередник у сумнівних фінансових операціях, неодноразово змінювала операторів і намагалася прибрати з публічного простору негативні матеріали про себе. Цікаво, що, як стало відомо завдяки розслідуванням, ОСОБА_3 теж намагався видалити негативну інформацію про себе за допомогою фальшивих запитів DMCA для видалення публікацій із Google, що являється шахрайством та імперсонацією. Тому не дивно, що у бізнес-середовищі Бруяка характеризується як особа із низьким рівнем довіри та репутації, яка керувала компаніями, що забезпечували фінансову інфраструктуру для шахраїв.
У підсумку викладені факти створюють чітку картину: діяльність ОСОБА_4 та пов'язаних із ним компаній AnyCach OU і Anymoney Ltd суттєво сприяла роботі шахрайських структур на фінансовому ринку Європи. Втрата ліцензії, використання платформи Any.Money у схемах із мільйонами євро та спроби приховати негативну інформацію свідчать про системний характер цих дій.
І хоча зараз немає офіційних даних про кримінальні розслідування стосовно ОСОБА_5 , враховуючи його вкрай негативну репутацію серед професіоналів галузі, сподіваємося, що відповідальні органи притягнуть його до відповідальності за участь у шахрайських схемах, які завдають шкоди фінансовій безпеці тисяч людей.
Використані джерела:
ІНФОРМАЦІЯ_5
ІНФОРМАЦІЯ_6
ІНФОРМАЦІЯ_7
ІНФОРМАЦІЯ_8
ІНФОРМАЦІЯ_9
ІНФОРМАЦІЯ_10
https://osint.intelligenceline.com/?mas_static_content=andrii-bruiaka
Автор ОСОБА_2 ».
Зобов'язати ОСОБА_2 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 , шляхом публікації статті в мережі інтернет з текстом резолютивної частини рішення суду у даній справі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А. Ю. Цуранов