Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/3227/2026
м. Київ Справа № 761/8209/25
19 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Левицької Т.В., у цивільній справі за клопотанням ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Дмитрівської ради Бучанського району Київської області про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, -
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
В обгрунтування заявлених вимог зазначала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю з дитинства (підгрупа А).
Шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07.05.2019 року. З моменту припинення спільного проживання діти проживали з ОСОБА_1 окремо від ОСОБА_2 . Після початку військових дій на території України ОСОБА_1 з дітьми виїхала за її межі та з 15.03.2022 року проживає на території Республіки Польща у м. Вроцлаві.
Протягом двох з половиною років діти постійно проживали з матір'ю та між батьками було досягнуто згоди щодо місця проживання дітей з матір'ю, про що підписано мирову угоду.
Вказана мирова угода була затверджена Постановою Районного суду для р-на Вроцлав-Кшикі у Вроцлаві, ІІІ Відділ у справах сім'ї та неповнолітніх від 15.10.2024 у справі ІІІ RCo 30/24.
Заявник зазначає, що у серпні 2024 року ОСОБА_2 приїхав до Республіки Польща та 29 серпня 2024 року останній забрав дітей та без згоди і погодження з матір'ю вивіз їх з території Польщі. На неодноразові прохання повернути дітей до матері, ОСОБА_2 відмовлявся. На момент звернення з даним клопотанням до суду, діти перебувають разом з батьком.
Також заявник посилається на укладений Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносин у цивільних та кримінальних справах від 24.05.1993 року, а саме на п.п. 1, 3 ст. 28 цього Договору, в яких зазначено, що в правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов'язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. В справах, зазначених в пункті 1, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.
Таким чином, заявник просить визнати рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню на підставі вказаного Договору між Україною і Республікою Польща.
З огляду на вище викладене просила суд визнати на території України рішення іноземного суду - Постанови Районного суду для р-на Вроцлав-Кшикі у Вроцлаві, ІІІ Відділ у справах сім'ї та неповнолітніх від 15.10.2024 року про затвердження мирової угоди, що не підлягає примусовому виконанню.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Дмитрівської ради Бучанського району Київської області про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 08 жовтня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Старовойтова Д.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року та постановити нове судове рішення про задоволення клопотання ОСОБА_1 .
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що мирова угода була укладена сторонами 29.05.2024 року, тобто більше року назад, затверджена 15.10.2024. ОСОБА_2 не оскаржував постанову в апеляційному порядку, факт її підписання неодноразово підтверджував в судових засіданнях.
В серпні 2024 року ОСОБА_2 приїхав до Республіки Польща, тимчасово, мотивуючи приїзд побаченням з дітьми. Вважає, що сам факт приїзду ОСОБА_2 до дітей, проведення часу з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за згодою матері без її особистої присутності свідчив про те, що з боку матері не створювалось жодних перешкод для участі батька у житті дітей. ОСОБА_1 сприяла організації перебування батьком з дітьми, без жодних сумнівів готова була передати ОСОБА_3 та ОСОБА_6 батьку дітей для зустрічі, що свідчило про спробу ОСОБА_1 побудувати відносини з ОСОБА_2 на основі довіри.
Вказує на те, що 29.08.2024 року ОСОБА_2 припинив виходити на зв'язок, забрав дітей і без згоди, погодження з матір'ю вивіз їх з території Польщі, пояснивши дітям, що вони їдуть до України на канікули. На неодноразові пропозиції повернути дітей до матері, до звичного їм оточення, де організовано їх навчання, медичне спостереження, ОСОБА_2 відмовляв.
Звертає увагу на те, що на момент звернення з даним клопотанням до суду діти перебувають з батьком, який порушив умови укладеної мирової угоди та вивіз дітей з території Польщі в Україну без дозволу матері і наразі не дає матері бачиться з дітьми вже більше року.
Окрім того, вважає, що суд першої інстанції умисно безпідставно затягував розгляд справи, порушуючи права та інтереси матері, яка більше року позбавлена можливості бачити своїх дітей, що стало підставою для звернення зі скаргою до Вищої ради правосуддя.
В судове засідання з'явилась ОСОБА_1 та її предстанивник адвокат Старовойтова Д.А., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували.
Заінтересована особа Служба у справах дітей та сім'ї Дмитрівської ради Бучанського району Київської області про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами електронного зв'язку через «Електронний Суд». Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена адресату.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у жовтні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дітей.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 року вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Пономаренко Н.В. (справа № 761/36567/24).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання. Розгляд справи визначено проводити в загальному позовному провадженні.
Також ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Д.А. про забезпечення позову у цивільній справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання, - задоволено частково.
Забезпечено позов шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з матір'ю - ОСОБА_1 кожної п'ятниці з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. неділі, щомісячно без присутності батька та зобов'язати батька дитини, - ОСОБА_2 передавати малолітніх дітей - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) їх матері, - ОСОБА_1 відповідно до визначеного судом часу.
Постановою ОСОБА_2 - задоволено частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2024 року - змінено, виклавши абзац другий резолютивної частини ухвали в наступній редакції:
«Забезпечити позов шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з матір'ю - ОСОБА_1 кожної першої і третьої п'ятниці з 17 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. кожної першої і третьої неділі, щомісячно, без присутності батька та зобов'язати батька дитини, - ОСОБА_2 передавати малолітніх дітей - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) їх матері, - ОСОБА_1 відповідно до визначеного судом часу».
В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2024 року - залишено без змін.
Постановою Районного суду для р-на Вроцлав-Кшикі у Вроцлав, ІІ Відділом у справах сім?ї та неповнолітніх у складі голови: судді Барбари Хмєловскої від 15.10.2024 року у справі III RCo 30/24 затверджено Мирову угоду укладену заявницею ОСОБА_1 та учасником провадження ОСОБА_2 перед посередником ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , предметом якої є домовленість сторін щодо здійснення батьківських прав над неповнолітніми дітьми сторін, а саме: сином ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітньою донькою ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд першої інстанції посилався на те, що на момент звернення до іноземного суду питання визначення місця проживання дітей вже перебувало на розгляді Шевченківського районного суду м. Києва.
На даний час в Україні вирішується питання щодо встановлення місця проживання дітей з ОСОБА_1 в українському суді, тому постанова Районного суду для р-на Вроцлав-Кшикі у Вроцлаві, ІІІ Відділ у справах сім'ї та неповнолітніх від 15.10.2024 року не підлягає визнанню визнанню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Метою рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, є визнання його законної сили на території України, що означає, що воно може мати юридичні наслідки (наприклад, для розірвання шлюбу, встановлення батьківства, або інших невиконавчих дій) навіть без застосування заходів примусу, як-от арешт майна чи стягнення боргу. Це дозволяє визнати певні права та обов'язки сторін, встановлені іноземним судом, без необхідності ініціювати окреме провадження в українських судах.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі N 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі N 519/2-5034/11).
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина перша статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Відповідно до статті 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 462 ЦПК України).
Вказана норма кореспондується зі статтею 11 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності (стаття 471 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
У частині сьомій статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 468 ЦПК України якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі N 638/1720/20 (провадження N 61-6497св21) зазначено: "Між Україною та Сполученими Штатами Америки (США) міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності. […].
Клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити достатніх будь-які зміни (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року в справі № 367/2761/17 (провадження N 61-22318св19).
Судом встановлено, що 07 жовтня 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дітей.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року було відкрито провадження у даній справі.
Постановою Районного суду для р-на Вроцлав-Кшикі у Вроцлав, ІІ Відділом у справах сім?ї та неповнолітніх у складі голови: судді Барбари Хмєловскої від 15.10.2024 року у справі III RCo 30/24 затверджено Мирову угоду укладену заявницею ОСОБА_1 та учасником провадження ОСОБА_2 перед посередником ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , предметом якої є домовленість сторін щодо здійснення батьківських прав над неповнолітніми дітьми сторін, а саме: сином ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітньою донькою ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, на момент звернення до іноземного суду питання визначення місця проживання дітей вже перебувало на розгляді Шевченківського районного суду м. Києва. На даний час в Україні вирішується питання щодо встановлення місця проживання дітей з ОСОБА_1 в українському суді, тому постанова Районного суду для р-на Вроцлав-Кшикі у Вроцлаві, ІІІ Відділ у справах сім'ї та неповнолітніх від 15.10.2024 року не підлягає визнанню.
Крім того, затверджена мирова угода не є рішенням в розумінні Розділу 1Х Глави 2ЦПК України, яке не підлягає визнанню та примусовому виконанню.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що на момент звернення з даним клопотанням до суду діти перебувають з батьком, який порушив умови укладеної мирової угоди та вивіз дітей з території Польщі в Україну без дозволу матері і наразі не дає матері бачиться з дітьми вже більше року, колегія суддів не приймає, оскільки в межах розгляду цивільної справи № 761/36567/24, позов ОСОБА_1 було забезпечено та наразі триває виконавче провадження, отже між сторонами на території України існує спір, який вирішується судом в межах розгляду справи № 761/36567/24.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції умисно безпідставно затягував розгляд справи, порушуючи права та інтереси матері, яка більше року позбавлена можливості бачити своїх дітей, що стало підставою для звернення зі скаргою до Вищої ради правосуддя, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 рокупостановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Д.А.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 березня 2026 року
Головуючий: Судді: