19 березня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/21194/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3482/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Багачевської міської ради Черкаської області, Орган опіки та піклування Багачевської міської ради Черкаської області про визначення місця проживання дитини, -
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 1-6).
В обґрунтування позову зазначав, що шлюб між сторонами у справі розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.04.2020 року у справі № 755/20897/19. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що дитина фактично проживає із батьком. Між сторонами виник спір щодо місця проживання дитини і батько просить визначити місце проживання дитини з батьком, адже фактично дитина проживає разом з позивачем і відвідує навчальний заклад за місцем проживання. Оскільки відповідачка не дає згоди на зміну місця реєстрації дитини за фактичним місцем проживання, суд має прийняти рішення про визначення місця проживання дитини. Відповідачка своїми діями порушує норми СК України та ЗУ «Про охорону дитинства», не діяла, і не діє в інтересах дитини. Натомість, батько може утримувати дитину за власні кошти, його доходів для цього достатньо. Невизначеність реєстрації місця проживання дитини зі своїм батьком суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію її прав, зокрема право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист (т. 1 а.с. 1-6).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Багачевської міської ради Черкаської області, Орган опіки та піклування Багачевськоїміської ради Черкаської області про визначення місця проживання дитини - відмовлено (т. 2 а.с. 7-20).
Не погодившись з заочним рішенням районного суду, 16 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В.А. звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване заочне рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити; судові витрати покласти на відповідача (т. 2 а.с. 24-30).
Апеляційну скаргу мотивувала тим, що судом першої інстанції не в повній мірі встановлено обставини, які мають значення для справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте судом першої інстанції з порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновків, що визначення місця проживання дитини з батьком на теперішній момент буде передчасним і може призвести до порушення принципу рівності прав батьків щодо дитини у питанні спільності батьківської опіки, адже мати так само як і батько має належні умови для проживання дитини, отримує дохід та спілкується з донькою, яка вочевидь потребує як батьківського, так і материнського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства. На переконання суду, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів необхідності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком саме в інтересах дитини. При цьому, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, а у цій справі встановлено, що дитина і так фактично проживає з батьком і відповідно її бажання на теперішній час продовжувати жити із ним повністю задоволене. За таких умов, в інтересах дитини буде забезпечити дівчинці можливість у разі зміни її думки і наявності обґрунтованих умов, також проживати і разом з мамою та відповідно мати спільну опіку батьків. За твердженням позивача та дитини, відповідачка проживає за кордоном і судом не встановлено намагань матері змінити місце проживання дівчинки, яка проживає із батьком. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції в мотивувальній частині звертає увагу, що позивач обґрунтовував свій позов необхідністю здійснити реєстрацію проживання дитини за її фактичним місцем проживання з батьком, натомість у своїй заяві до органу опіки та піклування стверджував, що не має наміру змінювати місце реєстрації дитини, яка на теперішній час зареєстрована за місцем реєстрації матері.
Однак, позивач не погоджується з даним твердженням суду першої інстанції в цій частині.
Так, звертаючись до суду з позовною заявою позивач визначив предмет позову, а саме: визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 .
Звертав увагу, що позивачем не заявлялась позовна вимога про зміну реєстрації місця проживання дитини, однак суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зокрема, зазначив, що «позивач обґрунтував свій позов необхідністю здійснити реєстрацію місця проживання дитини». В тексті позовної заяви, представником позивача дійсно зазначається про місце реєстрації дитини як на одну з підстав позову, але і міститься і інша підстава позову щодо визначення місця проживання дитини.
Зазначав, що справа у суді першої інстанції слухалась майже рік, особа позивача приймав безпосередню участь у судових засіданнях, надавав суду першої інстанції пояснення щодо підстави позову про визначення місця проживання дитини з батьком, в матеріалах справи містяться письмові докази від органу опіки та піклування з якою метою позивач звернувся до суду, однак судом першої інстанції не враховано це та, як наслідок, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Судом першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України не дотримано основних завдань підготовчого провадження, що призвело до прийняття судом першої інстанції необґрунтованого рішення.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд першої інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування та норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Суд першої інстанції, відхиляючи доводи позивача зазначає про формальність спору, а в чому полягає формальність, якими критеріями, нормами права суд першої інстанції керувався, визначаючи спір формальним, не вказано.
Як зазначає суд, із матеріалів справи вбачається, що мати дитини цілком обізнана про наявне на розгляді суду питання щодо визначення місця проживання дитини, не подавала до суду жодних заперечень з приводу проживання дівчинки з батьком або зустрічного позову про визначення місця проживання дитини із нею. Заперечень щодо проживання дитини з батьком з боку матері немає, що також встановлено і висновком органу опіки та піклування. Зазначене вказує на формальність спору, а не його реальність.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачка шість разів викликалась до суду, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, оскільки є користувачем «Електронного суду» та отримувала судові повідомлення в особистому кабінеті, однак жодного разу відповідачка до суду не з'явилась, відзиву на позовну заяву чи будь-яких інших заяв по суті справи та/або з процесуальних питань до суду не подала.
Поза увагою суду першої інстанції залишився лист Служби у Справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2025 №103/41-314, яким був надісланий на адресу начальника Служби у справах дітей Виконавчого комітету Багачевської міської ради Черкаської ради. Відповідно до змісту даного листа повідомлено, що спеціалістами Служби було проведено обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання матері у м. Києві.
Окрім того, 28.01.2025 року спеціалістом Служби в телефонному режимі проведено бесіду, під час якої мати дитини ОСОБА_2 пояснила, що вона заперечує щодо визначення місця проживання малолітньоїдоньки з батьком. Мати бажає, щоб ОСОБА_4 проживала з нею.
Тобто, фактично відповідачка проти визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком, не вчиняє жодних активних дій з метою визначення відповідного права проживання дитини з матір'ю, не зверталась до суду з зустрічним позовом чи іншим позовом до суду з метою визначення місця проживання дитини з матір'ю, не подавала до органу опіки та піклування власної заяви з метою надання висновків органу опіки та піклування щодо проживання дитини з матір'ю, не вчиняла жодних процесуальних дій в межах розгляду даної справи, а просто знаходиться за кордоном та заявляє про свою незгоду на визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не наводить обґрунтованих мотивів щодо не погодження з висновком органу опіку та піклування. В мотивувальній частині оскаржуваного рішення лише міститься посилання на правовий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа №742/710/19, зазначаючи лише, що висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є дорадчим документом.
У даній справі, суд першої інстанції встановив, що після розірвання у 2020 році між сторонами шлюбу їхня дочка проживала та станом на дату звернення з апеляційною скаргою проживає з батьком.
Орган опіки та піклування у своєму висновку від 14.03.2025 вказав на доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, з огляду зокрема на те. що минув час, матір'ю дитини не вчинено жодних реальних кроків для втілення проголошеного бажання щодо проживання з дитиною, не надано необхідних документів, що мають істотне значення для розгляду питання, що свідчить про її пасивність.
На думку позивача, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не керувався інтересами самої дитини, враховуючи, у тому числі, сталі соціальні зв'язки дитини, прихильність до батька, тривале проживання з ним, відносини між батьком та дитиною, зокрема, сумлінне ставлення батька до виконання батьківських обов'язків, виховання дитини в атмосфері турботи і любові, те, що дитина вже має своє оточення, забезпечена всім необхідним та має належні умови проживання (т. 2 а.с. 24-30).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Марченко В.А. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.
Інші особи до суду не прибули, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи апеляційним судом 19 березня 2026 року були сповіщені 21 січня 2026 року повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС, кожного окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень належним чином про що у справі є докази. Факт належного сповіщення апелянта ОСОБА_1 підтвердила в суді його представник - адвокат Марченко В.А. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 49-55).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони спору перебували в зареєстрованому шлюбі з 07.12.2011 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.04.2020 року у справі №755/20897/19 (т. 1 а.с. 21-22).
Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 11).
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9-10).
Відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 30).
Згідно Акту від 23.05.2024 року, затвердженого депутатом Ватутінської міської Ради Черкаської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 12).
За змістом довідки СЗОШ №22 м. Києва від 06.10.2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно навчається в 4-а класі СЗОШ №22 м. Києва. Батько ОСОБА_1 , є активним учасником освітнього процесу, забезпечує доньку всім необхідним для навчання. Мати, ОСОБА_2 , не бере участі в освітньому процесі своєї доньки, не спілкується з класним керівником та вчителями-предметниками (т. 1 а.с. 13).
Згідно довідки Ватутінського ліцею №2 Ватутінської міської ради Черкаської області від 14.05.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 12.01.2024 є ученицею 4-А класу Ватутінського ліцею №2. Учениця регулярно відвідує заняття у ліцеї. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько дитини спілкується з педагогами, які навчають доньку, цікавиться шкільним життям дитини. Мати ОСОБА_2 контакту зі школою, де вчиться дитина, не підтримує, із вчителями не спілкується (т. 1 а.с. 14).
За змістом інформації Багачевського ліцею №2 Багачевської міської ради Черкаської області від 03.02.2025 року, батько ОСОБА_4 спілкується з класним керівником та педагогами, які навчають його доньку, цікавиться шкільним життям дитини. Мати дівчинки контакту зі школою, де вчиться дитина, не підтримує, з вчителями не спілкується, освітнім процесом не цікавиться. Лише в кінці І семестру 2024/2025 навчального року в телефонному режимі попросила класного керівника надати табель успішності доньки (т. 1 а.с. 135).
Відповідно до наявної в матеріалах справи характеристики на дитину від Багачевського ліцею №2, дитина навчається в ліцеї з 3-го класу. До навчання ставиться відповідально, має бажання вчитися. Школу відвідує регулярно, пропускає уроки тільки по поважній причині. Має навчальні досягнення достатнього рівня. Навчається в повну міру своїх сил. Вміє самостійно працювати з книгою, заучувати матеріал, контролювати себе. Має здібності до вивчення предметів гуманітарного циклу. На уроках завжди уважна, виконує домашнє завдання, допомагає однокласникам. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Дотримується режиму дня, реагує на похвалу чи осуд вчителя. Скромна, весела, товариська, дисциплінована, самостійна. Правила поведінки завжди свідомо виконує. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Тато приділяє належну вагу навчанню та вихованню дитини, бере участь у шкільному та особистому житті дитини, спілкується з вчителями, класним керівником учениці. Хвилюється за її навчання та виховання. Приймає участь у загальношкільних та класних батьківських зборах (т. 1 а.с. 136).
Згідно Акту обстеження умов проживання дитини від 02.08.2024 року, у кв. АДРЕСА_4 проживає позивач та його дитина. Квартира належить батькам позивача в рівних частинах. Умови проживання задовільні. Кімнати облаштовані необхідними м'якими та корпусними меблями, предметами побуту, електроприладами. В наявності побутова техніка: три телевізори, холодильник, пральна машина та ін. В кухні наявний кухонний гарнітур, обідній стіл, газова плита. Санітарний стан помешкання задовільний. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: в помешканні для Поліни облаштована окрема кімната, в якій є все необхідне відповідно до віку та потреб дівчинки (окреме спальне місце, письмовий стіл, особисті речі, шкільне приладдя, одяг та взуття відповідно віку та сезону, засоби гігієни). Поліна отримує належне харчування, має у користуванні мобільний телефон, ноутбук. Першочергові потреби дівчинки забезпечено в повній мірі. Батьки ОСОБА_4 спільно не проживають з 2021 року. Дитина постійно проживає з батьком, який має теплі відносини з донькою, він володіє інформацією про те, як навчається дитина, які має уподобання. Стосунки між ОСОБА_4 та батьком доброзичливі. Під час бесіди дівчинка охоче спілкується з членами комісії, розповідала як проводять дозвілля разом з татом. Зі слів батька, його колишня дружина проживає в Латвії, з донькою вона спілкується по телефону. Малолітня ОСОБА_4 має задовільні матеріально-побутові умови проживання. Батько в повній мірі забезпечує базові потреби доньки, має достатній рівень виховного потенціалу, спроможний забезпечити належне виховання та утримання доньки. Стосунки між членами сім'ї доброзичливі, психологічний мікроклімат позитивний. ОСОБА_4 прихильна до батька, висловлює бажання і надалі проживати з батьком (т. 1 а.с. 20).
Згідно Акту обстеження умов проживання дитини від 27.01.2025 року, у кв. АДРЕСА_4 проживає позивач та його дитина. Батько дитини є співвласником квартири. Кожна кімната облаштована необхідними м'якими та корпусними меблями, предметами побуту, електроприладами. В наявності побутова техніка: три телевізори, холодильник, пральна машина та ін. В кухні наявний кухонний гарнітур, обідній стіл, газова плита. У достатній кількості наявні різноманітні продукти харчування. Санітарний стан помешкання задовільний. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: для ОСОБА_4 з урахуванням її віку та уподобань облаштовано окрему кімнату. В кімнаті є окреме спальне місце, письмовий стіл, особисті речі, шкільне приладдя, одяг та взуття відповідно віку та сезону, засоби гігієни. Дівчинка отримує належне харчування, має у користування мобільний телефон, ноутбук. Першочергові потреби ОСОБА_4 забезпечено в повній мірі. Між батьками дитини триває спір щодо визначення місця проживання малолітньої доньки. Стосунки між батьком та дитиною доброзичливі. Під час бесіди ОСОБА_4 повідомила, що мама постійно проживає та працює в Латвії, часто телефонує до неї, разом їздять на відпочинок. Дівчинка схвильована ситуацією, яка склалась між батьками, повідомила, що любить і маму, і тата, однак на даний час висловлює бажання проживати з батьком, розповіла, що вона почуває себе у безпеці в нашому місті, а також що їй подобається ліцей, в якому вона навчається і має багато друзів, у вихідні дні вони разом з татом їздять до бабусі і дідуся в с. Михайлівну Звенигородського району. Для проживання та виховання дитини батьком створено належні побутові умови. Потреби дівчинки забезпечуються у повній мірі: ОСОБА_4 має окрему кімнату, у достатній кількості одяг, взуття відповідного віку та розміру, шкільне приладдя, засоби гігієни, продукти харчування. Стосунки між членами сім'ї доброзичливі. Батько спроможний забезпечити виховання та утримання малолітньої доньки (т. 1 а.с. 108).
Убачається, що фахівцем Багачевського центру соціальних служб надано позитивні висновки за Актом оцінки потреб сім'ї дитини та батька, проведеної в період 27.01.2025-31.01.2025 та позитивний Висновок оцінки потреб сім'ї (т. 1 а.с. 109-121).
Згідно копії свідоцтва на право власності на житло від 26.01.1999 року, квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 60).
Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу дитині від 19.03.2024 року, укладена відповідачкою з лікарем КНП «ЦПМСД м. Ватутіне Черкаської області». У цій декларації відповідачка значиться довіреною особою пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом (т. 1 а.с. 43-44).
Згідно інформації КНП «ЦПМСД Багачевської міської ради Черкаської області» від 03.02.2025 року, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має укладену декларацію з лікарем ЗПСМ ОСОБА_8 . Дитина соматично здорова, вакцинована згідна календаря щеплень. На прийом до лікаря з дитиною завжди приходить тато ОСОБА_1 .. Рекомендації лікаря виконуються вчасно та в повному обсязі (т. 2 а.с. 164).
На підтвердження наявності у позивача доходів, у матеріалах справи наявні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру отримуваних ним доходів з 2002 по 2024 р.р. (т. 1 а.с. 15-19, 129-131).
Позивач працює на посаді директора ТОВ «БУДТОРГАЛЬЯНС» і його середня заробітна плата до виплати складає близько 6500,00 грн. на місяць. Позивач є засновником вказаного товариства, а також має статус фізичної особи-підприємця (т. 1 а.с. 126-128, 132-134).
Також у матеріалах справи наявні банківські квитанції про сплату позивачем харчування дитини в закладі освіти (т. 1 а.с. 42, 54-55, 59, 61-62, 64, 137-143).
Згідно довідки лікаря-стоматолога ПП «Полідент» від 07.02.2025 року, позивач лікував в ПП «Полідент» свою доньку ОСОБА_3 з 2018 року. Регулярно приходили про профогляди, санацію, лікування. Медичні послугу завжди оплачував батько (т. 1 а.с. 58).
Убачається, що позивач має у власності земельну ділянку АДРЕСА_5 та житловий будинок розміщений на вказані земельній ділянці (т. 1 а.с. 45-47).
У своїй заяві до органу опіки та піклування від 03.02.2025 року позивач зазначив, що з моменту розірвання шлюбі і до теперішнього часу дитина проживає разом з ним, окрім періоду вересень - грудень 2023 року коли мати дитини обманним шляхом вивезла доньку до США. Через пару тижнів дитина почала плакати та проситись додому і через тижні вмовлянь, дівчинку було повернуто до України. Починаючи з 2022 року мати дитини проживає та офіційно працює в Латвії, навчанням та благополуччям дитини не цікавиться. Мати повезла дитину на відпочинок в Карпати тільки тоді коли дізналась про подання батьком позову щодо визначення місця проживання дитини. У заяві позивач також зазначив, що не має наміру змінювати місце реєстрації дитини (т. 1 а.с. 144-145).
Згідно інформації Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2025 року, спеціалістом служби було проведено обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_6 . 28.01.2025 року спеціалістом служби в телефонному режимі проведено бесіду, під час якої мати дитини ОСОБА_2 пояснила, що вона заперечує щодо визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком. Мати бажає, щоб ОСОБА_4 проживала з нею, також зазначила, що вона кожного дня спілкується з донькою засобами телефонного зв'язку, на зимових канікулах їздила з донькою на відпочинок до ОСОБА_9 , постійно приймає участь у її вихованні та утриманні (т. 1 а.с. 147-148).
За змістом Акту обстеження умов проживання №173 від 31.12.2024 року, умови проживання в кв. АДРЕСА_7 задовільні. Квартира обладнана необхідною побутовою технікою та меблями, побут родини організований, дотримано санітарно-гігієнічних норм. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: облаштоване окреме місце для сну, стіл для навчання, ноутбук, одяг та взуття, постільна білизна. За вказаною адресою проживає мати дитини, яка працює фізичною особою-підприємцем. Мати бажає проживати з донькою та займатися її вихованням (т. 1 а.с. 149).
У своїй заяві до органу опіки та піклування від 03.02.2025 року відповідачка зазначила, що отримала запрошення на засідання комісії з питання визначення місця проживання дитини. Просить комісію враховувати, що вона має можливість і бажання проживати зі своєю донькою, про що свідчить наявність у неї у власності житла, отримання доходів, докази спільного відпочинку, перебування в США та інше. Відповідачка виказала сподівання, що питання буде вирішене на її користь та просила розглядати відповідне питання без її участі (т. 1 а.с. 150).
Із матеріалів справи убачається, що відповідачка дійсно має у власності квартиру АДРЕСА_7 та займається підприємницькою діяльністю як ФОП (т. 1 а.с. 157-161).
Згідно висновку органу опіки та піклування Багачевської міської ради Черкаської області щодо визначення місця проживання дитини від 14.03.2025 року: 27.01.2025 року засобами електронного зв'язку було повідомлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про порядок розгляду спорів між батьками, а також про засідання комісії призначене на 03.02.2025 року. В день засідання комісії 03.02.2025 року ОСОБА_2 надіслала на електронну адресу служби у справах дітей заяву та копії документів по справі. У зв'язку із тим, що зазначені документи надійшли безпосередньо перед початком засідання, члени дорадчого органу не мали можливості завчасно з ними ознайомитися та опрацювати. В письмовій заяві ОСОБА_2 зазначала, що має можливість і бажання проживати зі своєю донькою. До заяви вона додала копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копію податкової декларації платника єдиного податку, докази спільного відпочинку з донькою та перебування в США у період вересень-грудень 2023 року. Також до початку засідання комісії не було отримано Акт оцінки потреб сім'ї ОСОБА_2 , за проведенням якої служба у справах дітей зверталась до відповідної установи за місцем реєстрації відповідачки у м. Києві. У ситуації, що склалася, розгляд питання про висновок органу опіки та піклування було відкладено на чергове засідання у березні місяці, про день та час проведення якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повідомлено завчасно засобами електронного зв'язку. Під час підготовки до розгляду на комісії питання щодо розв'язання спору між батьками про місце проживання дитини було встановлено наступне. 07.12.2011 року між сторонами у справі був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя народилась донька ОСОБА_3 . Подружнє життя не склалось і рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.04.2020 року шлюб було розірвано. Після розлучення ОСОБА_4 залишилась проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_5 в будинку, власником якого є ОСОБА_1 . ОСОБА_4 навчалась в СЗОШ №22 м. Києва. Згідно з інформацією СЗОШ №22 від 06.10.2023 батько є активним учасником освітнього процесу, забезпечує доньку всім необхідним для навчання. Мати не бере участі в освітньому процесі ОСОБА_4 , не спілкується з класним керівником та вчителями. У січні 2024 року батько з донькою приїхали на проживання в м. Багачеве Звенигородського району Черкаської області. Під час підготовки питання до розгляду на засіданні комісії, було відвідано сім'ю ОСОБА_1 за місцем проживання, здійснено оцінку потреб сім'ї, проведено бесіду з дитиною, з'ясовано обставини справи. За результатами відвідування сім'ї з'ясовано, що ОСОБА_4 дійсно проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_3 у трикімнатній квартирі з усіма зручностями, співвласником якої є батько дитини. За місцем проживання для ОСОБА_4 з урахуванням її віку та уподобань облаштовано окрему кімнату, в якій є окреме спальне місце, письмовий стіл, особисті речі, шкільне приладдя, одяг та взуття відповідного віку та сезону, засоби гігієни. Дівчинка отримує належне харчування, має у користуванні мобільний телефон, ноутбук. Першочергові потреби ОСОБА_4 забезпечено у повній мірі. Під час бесіди ОСОБА_4 повідомила, що мама постійно проживає та працює в Латвії, часто телефонує до неї, разом їздять на відпочинок. Дівчинка схвильована ситуацією, яка склалась між батьками, повідомила, що любить і маму і тата, однак на даний час висловлює бажання проживати з батьком, розповіла, що вона почуває себе у безпеці в нашому місті, а також що їй подобається ліцей, в якому вона навчається та має багато друзів, у вихідні дні вони разом з татом їздять до бабусі і дідуся в с. Михайлівку Звенигородського району. Відповідно до інформації Багачевського ліцею №2 від 03.02.2025 року дитина навчається в закладі з січня 2024 року, наразі є ученицею 5-а класу. Адміністрація ліцею повідомляє, що батько спілкується з педагогами, які навчають доньку, цікавиться шкільним життям дитини. Батько приділяє належну увагу навчанню та вихованню дитини, бере участь у шкільному та особистому житті дитини, приймає участь у загальношкільних та класних батьківських зборах. Мати контакту зі школою, де навчається дитина, не підтримує, з вчителями не спілкується, освітнім процесом не цікавиться. Лише в кінці І семестру 2024/2025 навчального року в телефонному режимі попросила класного керівника надати табель успішності доньки. Згідно з характеристикою навчального закладу ОСОБА_4 до навчання ставиться відповідально, має бажання вчитися. Дитина має укладену декларацію з лікарем-педіатром ОСОБА_8 за місцем фактичного проживання, дитина здорова. Згідно довідки ПП «Полідент» від 07.02.2025 року батько лікував свою доньку, регулярно приводив доньку на огляди, лікування дитини завжди оплачував батько. ОСОБА_1 матеріально забезпечений, з 2003 року віє є ФОП, з 09.12.2020 працює директором ТОВ «Будторгальянс». Батько в повній мірі забезпечує потреби дитини, ним надано копії платіжних документів про оплати за харчування доньки у закладі освіти. Факт постійного проживання дитини з батьком підтверджується актом депутата від 23.05.2024, актами обстеження від 02.08.2024, 21.01.2025, актом оцінки потреб сім'ї, яка здійснена з 27.01.2025 по 31.01.2025. Відповідно до висновку за результатами оцінки потреб сім'ї, проведеної у період з 27.01.2025 по 31.01.2025, батько спроможний виконувати обов'язки щодо виховання доньки. Рівень батьківського потенціалу на високому рівні. Потреби дівчинки у харчуванні, одязі, відпочинку, грі задовольняються повністю. Стосунки між батьком та донькою довірливі, теплі. Батько демонструє свою любов та турботу, схвалює поведінку доньки і заохочує до соціально позитивних змін. У письмовій заяві від 03.02.2025 батько повідомляє, що дитина постійно проживає з ним, крім періоду вересень-грудень 2023 року, коли перебувала з матір'ю в США. Батько повідомляє, що у зв'язку з тимчасовим проживанням в м. Багачеве, не має наміру змінювати місце реєстрації доньки за адресою: АДРЕСА_2 . Обоє батьків були завчасно запрошені на засідання комісії, заплановане на 12.03.2025, для розгляду питання про місце проживання їх доньки. ОСОБА_2 на засідання не з'явилась, про причини відсутності не повідомила, тому питання було розглянуто з урахуванням останніх, наданих нею документів, з яких вбачається, що ОСОБА_2 матеріально та житлом забезпечена, разом з донькою відпочивали у Буковелі з 01.01.2025 протягом декількох днів. ОСОБА_2 не повідомляє про те, що будучи зареєстрованою в м. Києві, фактично тривалий час проживає та працює в Латвії, що підтверджують батько та дитина. У своїй заяві від 03.02.2025 ОСОБА_2 не висловлює заперечення щодо проживання доньки з батьком та не обґрунтовує недоцільність цього. Вона зазначає, що має бажання проживати з донькою, однак, не вказує, де саме планує проживати з донькою та в якій країні. За час, що минув, ОСОБА_2 не зроблено жодних практичних кроків щодо реалізації проголошеного нею бажання проживати разом з донькою. Від служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації отримано акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 , проведене 31.12.2024 року. Згідно з висновком комісії умови проживання задовільні, для дитини облаштоване окреме місце для сну та навчання. Однак, від Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб так і не отримано Акт оцінки потреб сім'ї ОСОБА_2 з висновком щодо її спроможності виконувати обов'язки щодо виховання дитини та догляду за нею. Під час розгляду на засіданні комісії 12.03.2025 питання про висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини членами дорадчого органу взято до уваги думку дитини та бажання проживати з батьком, наявність належних умов для її проживання з батьком, спроможність батька виконувати обов'язки щодо виховання доньки та догляду за нею. Щодо заяви ОСОБА_2 про бажання проживати з донькою, членами комісії відзначено, що за час, що минув матір'ю не вчинено жодних реальних кроків для втілення проголошеного бажання, не надано, необхідних документів, що мають істотне значення для розгляду питання, що свідчить про її пасивність. За результатами розгляду питання на засіданні комісії членами дорадчого органу одноголосно прийнято рішення про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 104-107).
У судовому засіданні суд вислухав думку дитини ОСОБА_3 , яка повідомила, що хоче проживати з батьком. Мати живе за кордоном, спілкується з донькою, дзвонить, присилає посилки. Коли повернеться до Києва мати не каже, там вона заробляє гроші, купила автомобіль. Коли мати приїздила до Києва дівчинка жила із нею 2 тижні у квартирі матері, в якій остання зробила ремонт. Мати проживає у Латвії і якось запрошувала дівчинку у гості, однак дитина не схотіла їхати, оскільки мати живе там в гуртожитку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що визначення місця проживання дитини з батьком на теперішній момент буде передчасним і може призвести до порушення принципу рівності прав батьків щодо дитини у питанні спільності батьківської опіки, адже мати так само як і батько має належні умови для проживання дитини, отримує дохід та спілкується з донькою, яка вочевидь потребує як батьківського, так і материнського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства. Суд ураховувавдумку дитини, яка на теперішній час має бажання проживати з батьком, однак це не означає, що думка дитини не може змінитись, адже дівчинка казала представникам органу опіки та піклування, що любить обох батьків, спілкується з мамою, їздить з нею на відпочинок. Мати має дохід і умови для проживання дитини, жодної загрози дитині вона не становить. Разом з цим, визначення рішенням суду місця проживання дитини з батьком обмежить бажання дитини (у разі його зміни) проживати з іншим із батьків до досягнення 14 років.Суд також звертає увагу, що позивач обґрунтовував свій позов необхідністю здійснити реєстрацію проживання дитини за її фактичним місцем проживання з батьком, натомість у своїй заяві до органу опіки та піклування стверджував, що не має наміру змінювати місце реєстрації дитини, яка на теперішній час зареєстрована за місцем реєстрації матері. На переконання суду, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів необхідності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком саме в інтересах дитини. При цьому, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, а у цій справі встановлено, що дитина і так фактично проживає з батьком і відповідно її бажання на теперішній час продовжувати жити із ним повністю задоволене. За таких умов, в інтересах дитини буде забезпечити дівчинці можливість у разі зміни її думки і наявності обґрунтованих умов, також проживати і разом з мамою та відповідно мати спільну опіку батьків. За твердженням позивача та дитини, відповідачка проживає за кордоном і судом не встановлено намагань матері змінити місце проживання дівчинки, яка проживає із батьком. Фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає. Із матеріалів справи убачається, що мати дитини цілком обізнана про наявне на розгляді суду питання щодо визначення місця проживання дитини, не подавала до суду жодних заперечень з приводу проживання дівчинки з батьком або зустрічного позову про визначення місця проживання дитини із нею. Заперечень щодо проживання дитини з батьком з боку матері немає, що також встановлено і висновком органу опіки та піклування. Зазначене вказує на формальність спору, а не його реальність. На переконання суду, у цій справі позивачем не доведено, що його права порушені. Фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати, а мати у судовому порядку не вимагає змінити місце проживання дівчинки.
Колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (стаття 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19) вказано, що презумпція на користь матері у справах щодо дітей, яка покладена в основу рішення суду першої інстанції, не підтверджується на рівні Організації Об'єднаних Націй, що випливає з Декларації або прецедентної практики ЄСПЛ, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи. Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19) зазначено, що із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. […] Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. У випадку однакового ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та однакової прихильності дитини до обох із батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, ким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18 (провадження № 61-23366св19) вказано, що до інших обставин, що мають істотне значення під час вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17 (провадження № 61-37492св18) зазначено, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21 (провадження № 61-4527св22) вказано, що вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас, у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, що складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимоги про захист порушеного права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, у позовній заяві повинна чітко зазначити, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якого пред'явлено позов, та призначає, які саме дії необхідно вчинити судом для відновлення права. У своєму розгляді суд має перевірити доводи, на яких ґрунтовуються позовні вимоги, у тому числі матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи воно буде відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову, як способу захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, особою до якої пред'явлено позов.
Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що визначення місця проживання дитини з батьком на теперішній момент буде передчасним і може призвести до порушення принципу рівності прав батьків щодо дитини у питанні спільності батьківської опіки, адже мати так само як і батько має належні умови для проживання дитини, отримує дохід та спілкується з донькою, яка вочевидь потребує як батьківського, так і материнського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства.
При цьому, суд першої інстанції врахував думку дитини, яка на теперішній час має бажання проживати з батьком, однак це не означає, що думка дитини не може змінитись, адже дівчинка казала представникам органу опіки та піклування, що любить обох батьків, спілкується з мамою, їздить з нею на відпочинок. Мати має дохід і умови для проживання дитини, жодної загрози дитині вона не становить. Разом з цим, визначення рішенням суду місця проживання дитини з батьком обмежить бажання дитини (у разі його зміни) проживати з іншим із батьків до досягнення 14 років.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Посилання апелянта, що фактично дитина проживає у позивача, лише позивач опікується дитиною та має можливість утримувати її, а тому існують всі підстави вважати, що в інтересах дитини необхідно визначити місце її проживання з батьком, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріально-побутовий стан одного з батьків сам по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини, оскільки на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, утримання, навчання і розвиток дитини.
Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів необхідності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком саме в інтересах дитини.
Разом з тим, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із ним, оскільки позивачем не доведено, що його права порушені відповідачем.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дитини і у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною.
До аналогічних висновків прийшов і Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року по справі № 127/16211/23, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону, тому, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 березня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов