апеляційне провадження №22-ц/824/577/2026
справа №754/13091/23
20 березня 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Верланова С.М., Соколової В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О.М., повне судове рішення складено 22 січня 2025 року,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У вересні 2023 року ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ УКРАЇНА" звернулось до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову вказує, що ТОВ "АВЕНТУС Україна" та відповідач 31 травня 2021 року уклали електронний договір №4242795 про надання споживчого кредиту.
За умовами кредитного договору сума кредиту складає 20 000,00 гривень. Строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту 30 червня 2021 року.
ТОВ "АВЕНТУС Україна" свої зобов'язання перед відповідачем за укладеним кредитним договором виконав та надав кредит у сумі 20 000,00 гривень шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача № НОМЕР_1 .
Відповідач своїх зобов'язань перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, у зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3 Кредитного договору, Кредитний договір автопролонговано, а строк користування кредитом продовжено на 90 календарних днів поспіль.
29 жовтня 2021 року відповідач здійснив часткову оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 100,00 гривень. Надалі відповідач оплати за кредитом не здійснював.
03 травня 2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК» ФІНТРАСТ УКРАЇНА» укладено договір факторингу № 03-05/2022, згідно умов якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги за кредитним договором.
Вказує, що відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого на дату звернення до суду має заборгованість у розмірі 20 000,00 грн ? тіло кредиту та 45 500,00 грн нараховані проценти, а всього 65 500,00 грн.
Посилаючись на частину 2 статті 625 ЦК України вказує, що у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання із відповідача підлягають стягненню 3% річних за період з 08 грудня 2021 року по 15 вересня 2023 року у розмірі 3 477,78 гривень та інфляційні втрати за період з грудня 2021 року по червень 2023 року у розмірі 20 763,50 гривень.
Зазначає, що у зв'язку із зверненням до суду із позовом позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, просить суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ УКРАЇНА" суму заборгованості в розмірі 65 500,00 гривень, інфляційні втрати - 20 763,50 гривень, три процента річних - 3 477,78 гривень. Стягнути судові витрати.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 65 500,00 грн, інфляційні втрати - 2 317,60 грн, 3% річних - 415,00 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 1632,57 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7 603,26 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції вказав, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який діє і до теперішнього часу. Суд послався на пункт 18 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України та пункт 61 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про споживче кредитування" та вказав, що нараховані позивачем в період з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2023 року інфляційні витрати, а також 3% річних не підлягають стягненню з відповідача.
Суд першої інстанції навів власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та стягнув 415,00 грн - 3% річних та 2 317,60 грн інфляційних втрат.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням в частині нарахування 3% річних, інфляційних втрат та нарахованих процентів, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Уважає, що рішення є незаконним у частині нарахування інфляційних втрат і 3% річних, оскільки вони обчислені не з суми основного боргу 20 000,00 грн, а з 65 500,00 грн, що включає проценти за користування кредитом. Таке нарахування суперечить правовій природі 3% річних та інфляційних втрат, які мають обчислюватися з основної суми боргу, якщо інше прямо не передбачено договором або законом.
Також уважає помилковим висновок суду щодо строків пролонгації договору.
Зазначає, що відповідно до умов пункту 4.2.2. договору споживчого кредитування №4242795 відповідач мав повідомити позивача протягом 24 годин - 30 червня 2021 року та 09 серпня 2021 року про те, що пропозиція (оферта) відповідача прийнята позивачем. Однак, такого належного акцепту з боку позивача про зміну умов договору не надходило.
Відсутність належного акцепту змін виключає можливість вважати, що пролонгація відбулася на умовах, визначених позивачем, а отже 90-денний строк автопролонгації підлягає обчисленню з 30 червня 2021 року. Відповідно, проценти за ставкою 1,9% мали нараховуватися до 29 вересня 2021 року, а не до 08 грудня 2021 року.
Крім того вказує, що стягнення 7 603,26 грн витрат на правову допомогу є безпідставним, оскільки надані документи не підтверджують їх зв'язок саме з цією справою та не відповідають вимогам належності й допустимості доказів, передбачених статтями 77-80 ЦПК України.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Деснянського районного суду міста Києва у справі №754/13091/23 від 22 січня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні суми нарахованих процентів у сумі 45 000,00 гривень, інфляційних втрат 2 317,60 гривень, 3% річних 415,00 гривень, суму витрат на правову допомогу у розмірі 7 603,26 гривень.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.
5. Позиція учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Із прохальної частини апеляційної скарги убачається, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року оскаржується в частині нарахування 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 45 000,00 гривень та розподілу судових витрат, відтак в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
З матеріалів справи убачається, що 31 травня 2021 року між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства укладено електронний договір № 4242795 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 20 000,00 гривень, строком на 30 днів.
Відповідно до пункту 1.5. договору про надання споживчого кредиту №4242795 встановлено фіксовану процентну ставку.
Згідно пункту 1.5.1 стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується:
- у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2 Договору;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 Договору.
Згідно пункту 1.5.2. знижена процентна ставка 0,019 % в день та застосовується відповідно до наступних умов.
Якщо Споживач у межах строку, визначеного в пункті 1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Споживач як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту, але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 Договору, а у випадку пролонгації - до дати пролонгації (не включно), буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування стандартної процентної ставки без знижки не можна вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а можливість отримання індивідуальної знижки забезпечена для Споживача лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором.
Якщо Споживач є учасником Програми лояльності - розмір зниженої процентної ставки зазначений в Договорі має значення, що є меншим за розмір стандартної процентної ставки, зазначеної в Договорі.
Якщо Споживач не є учасником Програми лояльності, розмір зниженої процентної ставки дорівнює розміру стандартної процентної ставки, у зв'язку з чим цей підпункт Договору носить технічний характер та не має юридичного змісту для Споживача.
Порядок пролонгації строку кредитування визначений розділом кредитного договору.
Згідно пункту 4.1. кредитного договору строк кредиту може бути продовжено:
- за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в пункті 1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному підпунктом 4.2. (підпункт 4.2.1.-4.2.4.) Договору; або
- в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в пункті 4.3 (підпункт 4.3.1 - 4.3.2) Договору.
4.2. Порядок продовження строку кредиту за ініціативою Споживача (далі - пролонгація):
4.2.1. Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до підпункту 4.2.2. Договору.
4.2.2. Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов'язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів:
- перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або
- протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства info@creditplus.ua (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв'язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов'язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений Споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом.
4.2.3. Товариство має право, але не обов'язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі.
4.2.4. У випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених в підпункті 4.2.2 цього пункту Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті.
Пунктом 4.3. договору визначено порядок автопролонгації строку кредиту.
4.3.1. Сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до підпункту 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
4.3.2. . Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в підпункті 4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2.Договору.
4.4. Вказаний в цьому розділі порядок внесення змін до Договору щодо продовження строку кредиту, Сторони вважають таким, що вчинений в письмовій формі, оскільки, воля Сторін передбачена в п.4.2 Договору виражена за допомогою технічного засобу зв'язку, а в пункті 4.3 Договору - письмово цим Договором, що відповідає вимогам, встановленим статтею 207 Цивільного кодексу України до письмової форми правочину (том 1 а.с.75-79 зворот).
Відповідно до даних розрахунку заборгованості за договором №4242795 від 31 травня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 65 500,00 гривень (том 1 а.с. 80-88 зворот).
Згідно даних договору факторингу №03-05/2025 від 03 травня 2022 року ТОВ "Авентус Україна" відступило ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (том 1 а.с. 12-16).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти у розмірі й на умовах, встановлених договором.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладено електронний договір про надання споживчого кредиту, який відповідає вимогам статей 205, 207 ЦК України щодо письмової форми правочину. Факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 20 000,00 грн підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований. Обов'язок щодо повернення кредиту та сплати процентів у визначений договором строк відповідачем належним чином не виконаний.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправильність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з усієї суми заборгованості у розмірі 65 500,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правова природа відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, полягає у компенсації втрат кредитора від знецінення грошових коштів та у сплаті плати за користування утримуваними боржником коштами.
Поняття «прострочена сума» охоплює всю суму грошового зобов'язання, яка підлягала сплаті на момент прострочення, а не виключно суму основного боргу. У даному випадку заборгованість у розмірі 65 500,00 грн складається з тіла кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом. Оскільки проценти є складовою грошового зобов'язання позичальника, їх несплата утворює прострочення грошового зобов'язання у відповідному обсязі. Отже, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на всю суму простроченої заборгованості відповідає вимогам статті 625 ЦК України.
Разом із тим суд першої інстанції, врахувавши положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та пункту 61 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат і 3 % річних за період дії воєнного стану, та здійснив власний розрахунок лише за допустимий період. Такий підхід відповідає вимогам законодавства та спрямований на забезпечення балансу прав і інтересів сторін.
Колегія суддів не приймає до уваги розрахунок скаржника 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такий здійснено виходячи із заборгованості 20 000,00 гривень, в той час як прострочена сума включає як тіло кредиту, так і нараховані проценти.
Доводи скаржника в цій частині є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах права.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності належного акцепту пролонгації договору також є безпідставними.
З аналізу пунктів 4.2 та 4.3 договору убачається, що сторони погодили два самостійні механізми продовження строку кредиту: за ініціативою споживача (пролонгація) та у порядку автопролонгації. Автопролонгація, відповідно до підпункту 4.3.1 договору, здійснюється автоматично у разі наявності заборгованості на дату закінчення строку кредиту та не потребує додаткового волевиявлення сторін, оскільки згода споживача на такі умови надана під час укладення договору (пункт 4.3.2). Відтак посилання скаржника на необхідність окремого акцепту з боку кредитора не стосуються механізму автопролонгації та ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору.
Факт часткового внесення відповідачем 29 жовтня 2021 року грошових коштів у сумі 100,00 грн свідчить про визнання ним наявності заборгованості та дії договору. Після завершення 90-денного строку автопролонгації відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що узгоджується з умовами договору та статтею 612 ЦК України.
За таких обставин твердження скаржника про те, що проценти за ставкою 1,9% мали нараховуватися до 29 вересня 2021 року є помилковими та такими, що не ґрунтуються на умовах укладеного договору.
Посилання скаржника на порушення частини 7 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" є необґрунтованим, оскільки жодних змін в укладений 31 травня 2021 року договір про надання споживчого кредиту №4242795 не вносилось.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи та витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із статтею 134 ЦПК України:
1. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
2. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
3. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
4. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із статтею 137 ЦПК України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для визначення суми відшкодування суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини цієї справи.
У пункті 134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено "визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано належні та допустимі докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги №10/07-2023 від 10 липня 2023 року (том 1 а.с. 17-18, 39-40), копію рахунку на оплату по замовленню №1092/14/09 від 14 вересня 2023 року (том 1 а.с. 52), а також копію звіту про надання правової допомоги згідно з договором №10/07-2023 від 10 липня 2023 року (том 1 а.с.62).
Згідно пункту 4.1 договору №10/07-2023, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та адвокатом Столітнім М.М., винагорода адвоката за надання правової допомоги виплачується у формі гонорару. Відповідно до пункту 4.2 договору при визначенні розміру гонорару враховуються, зокрема, обсяг та час, необхідний для належного виконання доручення, ступінь складності правових питань, важливість доручення для клієнта, необхідність відряджень, професійний досвід та репутація адвоката, а також інші обставини, що можуть впливати на належне виконання зобов'язання. Пунктом 4.4 договору передбачено, що факт надання послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги, а підставою для оплати є рахунок-фактура, який підлягає оплаті клієнтом у день його отримання шляхом безготівкового перерахування коштів.
Із змісту звіту про надання правової допомоги від 14 вересня 2023 року вбачається, що адвокатом здійснено збір та аналіз доказів і документів для підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором, складено відповідну позовну заяву та подано її до суду в інтересах клієнта. Загальна кількість витраченого часу становила 10 годин, вартість наданих послуг - 10 000,00 грн (том 1 а.с. 62).
Надані документи узгоджуються між собою, підтверджують як обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, так і їх вартість, визначену сторонами у межах договірних відносин. Характер наданих послуг відповідає предмету спору та процесуальній стадії розгляду справи, а заявлений розмір витрат з огляду на обсяг підготовчої роботи, складення процесуального документа та представництво інтересів позивача не є явно завищеним чи таким, що виходить за межі розумного.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності або неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу спростовуються наведеними доказами та не містять належного обґрунтування їх надмірності. Відповідачем не подано жодних доказів та не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат із наведенням обґрунтованих розрахунків їх неспівмірності, які б свідчили про невідповідність заявленої суми витрат фактичному обсягу виконаних робіт або про їх очевидну непропорційність складності справи.
За встановлених обставин, колегія суддів робить висновок, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суд міста Києва від 22 січня 2025 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді С.М. Верланов
В.В. Соколова