20 березня 2026року м. Київ
Справа №753/11919/25
Апеляційне провадження №22-ц/824/3514/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Осіпенко Л.М. 02 вересня 2025 року в м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, сплачених за комунальні послуги,
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся у суд з вищевказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 сплачені за комунальні послуги у розмірі 52329,97 грн, судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що з 29 квітня 2025 року він є власником 1/2 (однієї другої) частини квартири АДРЕСА_1 .
Послуги з централізованого водопостачання, водовідведення та абонентського обслуговування адресою: АДРЕСА_2 , особовий рахунок НОМЕР_1 , здійснює ПрАТ «АК «Київводоканал».
У вищевказаній квартирі з 2001 року зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Разом з тим, відповідачі не виконують свого обов'язку зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» в розмірі 52329,97 грн, з яких 44968,96 грн за централізоване постачання та відведення холодної води, 6027,51 грн за відведення гарячої води, 727,00 грн за абонентське обслуговування та 606,50 грн пені.
16 травня 2025 року представник позивача направив відповідачам лист щодо врегулювання оплати заборгованості за отримані комунальні послуги, а 19 травня 2025 року направив відповідачам вимогу співвласника про вселення в квартиру та сплату боргів за спожиті комунальні послуги. Проте його вимоги залишились без задоволення.
03 червня 2025 року ОСОБА_2 сплатив на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за спожиті відповідачами послуги з централізованого водопостачання, водовідведення та абонентського обслуговування в розмірі 52329,97 грн.
З огляду на те, що обов'язок зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги є солідарним та погашено ним одноособово, тому до нього перейшло право вимоги, а тому просить суд стягнути з відповідачів на його користь грошові кошти у розмірі 52329,97 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, сплачених за комунальні послуги - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму коштів, сплачених ним 03 червня 2025 року на рахунок ПрАТ «АК «Київводоканал» за житлово-комунальні послуги в розмірі 52329,97 грн, судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн, а всього у розмірі 103 541,17 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки відповідачі, як споживачі комунальних послуг за період з січня 2020 року по квітень 2025 року зобов'язані компенсувати позивачу вартість сплачених ним витрат за житлово-комунальні послуги 52329,97 грн.
Не погодилася із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , нею подана апеляційна скарга, в якій вона посилається на порушення чинного законодавства, оскільки ОСОБА_5 ініціював позови про оплату комунальних послуг не маючи на це жодних правових підстав.
Вказує, що позивач у невідомий спосіб, без повідомлення власників квартири АДРЕСА_1 , не маючи правових підстав та законних зобов'язань перед комунальними службами сплатив за власною ініціативою борг за комунальні послуги за період до 29 травня 2025 року.
При цьому скаржник зазначає, що частина кв. АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_5 14 квітня 2025 року на відкритих електронних торгах з порушенням закону.
Зазначає, що ОСОБА_2 не був співвласником 1/2 квартири АДРЕСА_1 до 29 травня 2025 року, не ніколи проживав та не проживає до теперішнього часу у вказаній квартирі.
Крім того ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з червня 2014 року по листопад 2017 року не мешкали в квартирі АДРЕСА_1 . Тобто, майже 3 роки у вказаній квартирі ніхто не проживав. З 24 лютого 2022 року по грудень 2022 року у вказаній квартирі ніхто не проживав та жодних договірних зобов'язань в період з червня 2014 по грудень 2017 роки не приймав.
Однак, комунальні послуги невідомим чином обраховувались відповідними службами, створюючи борг.
Вказує, що суд першої інстанції підмінює поняття, стверджуючи, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. ОСОБА_5 придбав квартиру та зареєстрував право власності на неї 29 травня 2025 року, тобто, вказана особа не мала та не могла мати жодних правовідносин з комунальними службами до 29 травня 2025 року. Жодних домовленостей між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не існує.
Також зазначає, що порушуючи норми процесуального права, суд першої інстанції, заслухав справу у спрощеному порядку, не повідомивши сторони про дату та час слухання справи, не надавши строку для пояснення розрахунків комунальних платежів, більш того залучив до справи неналежного відповідача ОСОБА_4 , що потягло за собою грубе порушення її прав.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Горлатий О.В. заперечував проти доводів зазначених в ній, вказуючи що вони не спростовують законних висновків суду першої інстанції. Зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач визнала, що лише відповідачі є дійсними споживачами житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та абонентського обслуговування в квартирі, особовий рахунок НОМЕР_1 , а позивач виконав зобов'язання перед ПрАТ «АК «Київодоканал» по сплаті суми боргу 52397, 97 грн та відповідно набув прав кредитора на вказану суму, по відношенню до відповідачів, як дійсних боржників. У зв'язку з чим просив рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також скаржник просив стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 40000 грн.
При цьому позивачем також було подано клопотання про закриття апеляційного провадження, як помилково відкритого, оскільки ОСОБА_1 не вказала свій РНОКПП, наявність або відсутність у неї електронного кабінету та не зазначила будь- яких відомостей про відповідача ОСОБА_3 .
Вирішуючи вказане клопотання, колегія суддів виходить з того, що дійсно в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено прізвище, ім'я, по батькові, адреса фактична проживання відповідача ОСОБА_3 вказано лише, що з грудня 2008 року після розлучення не підтримує родинні зв'язки та їй не відоме його місце перебування. Однак в матеріалах справи наявні дані про вказану особу та інформація, що він станом на 21 травня 2025 року зареєстрований у кв. АДРЕСА_1 й наявний його РНОКПП, а тому вказане не може бути підставою для закриття апеляційного провадження.
Не є підставою до закриття й та обставина, що ОСОБА_1 не вказала свій РНОКПП, наявність або відсутність у неї електронного кабінету, оскільки надмірно формальне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносно врахування їх доцільності виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному судочинстві, призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд вважав наявні у справі документи достатніми для відкриття апеляційного провадження та розгляду справи по суті.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
В доводах апеляційної скарги відповідача про те, що суд порушив норми процесуального права розглянувши справу у спрощеному порядку, не повідомивши сторони про дату та час слухання справи, не надавши строку для пояснення обрахунків комунальних платежів.
З огляду на те, що вказана підстава є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом, вказане питання підлягає вирішенню першочергово.
Відповідно до частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 6. ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Дана справа за ціною позову 52329,97 грн відноситься до категорії малозначних справ, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому, зі справи вбачається, що відповідачі повідомлялися про розгляд справи належним чином, оскільки судове повідомлення про призначений розгляд справи в порядку письмового провадження було направлено на вказані в матеріалах справи поштові адреси за зареєстрованим місцем проживанням відповідачів. Проте судова кореспонденція повернулась до суду з поштовою відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
В порядку визначеному п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Таким чином суд першої інстанції дотримався наведених норм процесуального права та обґрунтовано вважав, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
По суті спору судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
В ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 12 лютого 2024 року у цивільній справі № 753/1660/24, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 жовтня 2001 року, приватним нотаріусом Петровою С.М. Цією ж ухвалою суду визначено частку майна боржника - ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з відповідачем ОСОБА_3 у розмірі 1/2 (однієї другої) частини. Ця ухвала суду набрала законної сили 28 лютого 2024 року (а.с. 19-24). А отже встановлені у ній обставини, на підставі ч. 5 ст. 82 ЦПК України, не підлягає доказуванню в межах розгляду даної справи.
29 квітня 2025 року позивач ОСОБА_2 набув право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 , на підставі Акту про проведений електронний аукціон від 17 квітня 2025 року, що підтверджується Свідоцтвом від 29 квітня 2025 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавською М.А., зареєстровано в реєстрі за №137 та Витягом з Державного реєстру речових прав № 42588493 від 29 квітня 2025 року (а.с.17,18).
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_1 з 2001 року, що підтверджується Витягом № 131167325 з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні станом на 21 травня 2025 року та відомостями з Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» Департаменту з питань реєстрації КМДА (а.с.51,72).
Станом на 01 травня 2025 року, заборгованість відповідачів за житлово-комунальні послуги, які надавав ПрАТ «АК «Київводоканал» за період з січня 2020 року по квітень 2025 року становила 52329,97 грн, з яких 44968,96 грн заборгованість за централізоване постачання та відведення холодної води, 6027,51 грн заборгованість за відведення гарячої води, 727,00 грн за абонентське обслуговування та 606,50 грн пені, що підтверджується витягом з Абонентської книжки ПрАТ «АК «Київводоканал» по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.53-68,88).
16 травня 2025 року на адресу відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 адвокатом Горлатим О.В., який діяв інтересах позивача ОСОБА_2 надіслано лист № 16/05/202/1 «щодо врегулювання заборгованості за отримані комунальні послуги», що підтверджується доказами направлення (а.с.25-29).
19 травня 2025 року на адресу відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 адвокатом Горлатим О.В., який діяв інтересах позивача ОСОБА_2 надіслано вимогу співвласника про вселення в квартиру та сплату боргів за спожиті комунальні послуги 319/05/25/1, що підтверджується доказами направлення (а.с. 30-38).
03 червня 2025 року позивач ОСОБА_2 перерахував на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» 52329,97 грн чотирма платежами, що підтверджується квитанціями АТ «ПУМБ» від 03 червня 2025 року №248814291 на суму 6027,51 грн, №248814292 на суму 44968,96 грн, №248814293 на суму 727,00 грн, №248814294 на суму 606,50 грн (а.с. 39-42).
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1,3 ЦК України, ст. ст. 2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статі 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник майна зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Частиною 1 ст. 544 ЦК України визначено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг індивідуальний або колективний споживач.
За положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком); комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.)
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось зі співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16 дійшов висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відсутність укладеного договору про надання послуг не звільняє споживачів від обов'язку оплачувати надані їм послуги. Поряд з цим вказаний обов'язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення.
У цій категорії справ розмір заборгованості за комунальні послуги має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договорів. При цьому суд не позбавлений права і зобов'язаний при наявності заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц.
З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 з 29 квітня 2025 року є співвласником кв. АДРЕСА_1 . Твердження відповідача ОСОБА_1 про незаконність набуття такого права і наявність судового провадження щодо цього питання є недоведеним, в матеріалах справи відсутні відповідні докази, до того ж вказане питання не становить предмет розгляду у даній справі.
Позивач 03 червня 2025 року погасив заборгованість відповідачів, яка виникла станом на 30 квітня 2025 року перед ПрАТ «АК «Київводоканал», в розмірі 52329,97 грн, яка складається з 44968,96 грн - заборгованість за централізоване постачання та відведення холодної води, 6027,51 грн - заборгованість за відведення гарячої води, 727 грн - заборгованість за несплату абонентського обслуговування, 606,50 грн - пеня.
Встановлено, що позивач вчиняв дії щодо досудового врегулювання спору. Однак, відповідачі, як самостійно так і на вимогу позивача не вчиняли дій щодо оплати за надані послуги ПрАТ «АК «Київодоканал».
З огляду на вищевикладене, до позивача який сплатив за комунальні послуги, перейшло право вимоги до відповідачів, як до співмешканців, які користувались цими послугами але їх вартість не сплатили.
Таким чином правильним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню саме у спосіб, визначений позивачем, шляхом стягнення з відповідачів на користь позивача понесених витрат з оплати комунальних послуг в розмірі сум сплачених ним, які виникли станом на 30 квітня 2025 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі тривалий час не проживають у квартирі АДРЕСА_1 , не приймаються до уваги суду, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про те, що ними здійснено відповідне повідомлення постачальнику послуг та/або у зв'язку з цим здійснений перерахунок заборгованості.
Посилання на те, що відповідач ОСОБА_4 є неналежним відповідачем і його залучення до справи порушують права його права та особи, яка подала апеляційну скаргу також не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 є зареєстрованою особою у вищевказаній квартирі, а тому має нести солідарну відповідальність за комунальні борги разом із власником, навіть якщо там не проживає.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідачі у встановленому законом порядку не відмовились від надання послуг, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості відповідно до порядку, визначеному ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що б дало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачами надано не було.
Отже, апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, не підтверджені жодними доказами.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин та вірно застосував норми матеріального права, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині судових витрат відповідачем не оскаржено, а тому діючи в межах доводів апеляційної скарги і на підставі ч.1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається рішення в цій частині.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що понесені відповідачем витрати компенсації не підлягають.
Водночас позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заявлено про те, що ним понесено судові витрати на правничу допомогу в апеляційному суді у сумі 40000 грн.
На підтвердження чого долучено наступні докази: попередній орієнтовний розрахунок розміру правничих витрат на оплату послуг адвоката договору про надання професійної правничої допомоги № 16/05/2025-1 від 16 травня 2025 року, акт № 2 виконаних робіт згідно договору від 10 грудня 2025 року, ордер на надання правничої допомоги, докази направлення відзиву відповідачам (а.с.166-170).
Договір про надання професійної правничої допомоги № 16/05/2025-1 від 16 травня 2025 року наявний у справі (а.с.105).
У частинах четвертій шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20)).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи висновок Верховного Суду у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020 про те, що в окремих випадках суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу, беручи до уваги предмет спору та ціну позову (справа є малозначною), керуючись принципами справедливості, співмірності та процесуальної рівності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу, не є обов'язковим для суду і підлягає оцінці.
У справі, що переглядається, предметом спору є стягнення коштів за житлово-комунальні послуги у розмірі 52329,97 грн, тобто справа є незначної складності. Справа розглядалася апеляційним судом у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та без проведення судового засідання, тобто без участі представника позивача. Тому на стадії апеляційного перегляду участь представника позивача та обсяг наданої ним правової допомоги обмежується складенням та поданням відзиву на апеляційну скаргу відповідача. Однак правова позиція позивача з моменту подання позову була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи, тому підготовка відзиву на апеляційну скаргу не вимагала додаткового вивчення, великого обсягу юридичної і технічної роботи.
З огляду на наведене, зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 40000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідачів, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Оцінюючи зміст обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розміру гонорару, співмірності послуг, категорії складності справи, об'єму наданих послуг, неминучості витрат, значенню справи, колегія суддів вважає, що гонорар є завищеним. Враховуючи, що розмір витрат має відповідати критерію "розумної необхідності" таких витрат, а також принципи розумності і справедливості, колегія суддів вважає доцільним, стягнення з відповідача, яким була подана апеляційна скарга, на користь позивача суми витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в апеляційному суді в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 )
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ).
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук