19 березня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7253/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: третьої особи - ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ)
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Грегуля О. В.
від 12 січня 2026 року
у цивільній справі № 754/19696/25 Деснянського районного суду міста Києва
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4
про стягнення оплати житлово-комунальних послуг,
В листопаді 2025 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 120 590,04 грн, яка станом на 31.07.2025 складається з основного боргу за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання (за період з 01.05.2018 по 31.10.2021) у сумі 38 056,58 грн, а також за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води (з 01.11.2021) у сумі 58 001,98 грн. До структури боргу також включено заборгованість з плати за абонентське обслуговування (2 814,73 грн) та внески за обслуговування вузла комерційного обліку (72,31 грн). Окрім основної заборгованості, позивач заявив до стягнення втрати від інфляції з 01.05.2018 (по періодах) у загальному розмірі 15 018,28 грн, 3 % річних у сумі 3 934,93 грн та пеню у розмірі 2 691,23 грн. Також заявлено вимогу про відшкодування витрат на сплату судового збору в сумі 3 028,00 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував, що з 01.05.2018 підприємство є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а з 01.11.2021 - послуг з постачання теплової енергії та гарячої води на підставі публічних індивідуальних договорів приєднання. Право вимоги заборгованості за послуги, надані до 01.05.2018, перейшло до позивача від ПАТ «Київенерго» згідно з договором про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18.
Позивач зазначав, що будинок та квартира відповідачів під'єднані до відповідних мереж, а отже, відповідачі є фактичними споживачами послуг. Вказував на порушення відповідачами зобов'язань щодо своєчасної оплати спожитих послуг, передбачених статтями 526, 530 ЦК України та Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Наголошував, що відсутність укладеного в письмовій формі договору не звільняє споживача від обов'язку оплати фактично наданих послуг. Солідарний характер відповідальності позивач обґрунтовував фактом реєстрації та проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні. Розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних здійснено на підставі статті 625 ЦК України як наслідок прострочення грошового зобов'язання. Нарахування пені позивач обґрунтовував приписами статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у розмірі 0,01 % за кожен день прострочення.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», 25 045 грн 04 коп. оплати житлово-комунальних послуг, втрати від інфляції, трьох процентів річних, пені.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми 25 045 грн 04 коп. та судового збору, ухвалити в цій частині нове рішення, яким застосувати строки позовної давності та зменшити суму стягнення інфляційних втрат та 3 % річних до розміру, розрахованого в межах позовної давності (з листопада 2022 року по листопад 2025 року). Здійснити новий розподіл судових витрат.
Зазначає, що судом першої інстанції було повністю проігноровано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, заявлене у відзиві на позовну заяву відповідно до статей 257, 258 ЦК України. Звертає увагу на те, що позивач нарахував штрафні санкції, інфляційні втрати та 3 % річних починаючи з травня 2018 року, тоді як позов було подано лише у листопаді 2025 року. Апелянт наголошує, що стягнута судом сума у розмірі 25 045,04 грн арифметично відповідає розрахункам за весь період з 2018 по 2025 роки, хоча вимоги за період до листопада 2022 року мали бути відхилені. За розрахунком апелянта, сума нарахувань у межах трирічного строку (2024-2025 роки) становить лише 5 629,27 грн. Крім того, апелянт зазначає про порушення процесуальних строків та обмеження права на захист, оскільки ухвалу про відкриття провадження ним було отримано лише 05.01.2026. Суд ухвалив рішення 12.01.2026, не дочекавшись завершення 15-денного строку на подання відзиву та позбавивши права на подання заперечення на відповідь на відзив згідно зі статтею 180 ЦПК України. Апелянт стверджує, що така поспішність суду унеможливила надання детального контррозрахунку штрафних санкцій. Також вказує на неправильний розподіл судових витрат, оскільки основний борг був сплачений добровільно, а сума санкцій підлягає суттєвому зменшенню. Апелянт просить скасувати рішення в частині стягнення 25 045,04 грн та ухвалити нове рішення із застосуванням позовної давності.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скарг із викладених у ній підстав та доводів.
Інші учасники у судове засідання не з'явились, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення третьої особи - ОСОБА_1 дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин базується на положеннях Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Цивільного кодексу України та Житлового кодексу УРСР. Відповідно до статті 68 Житлового кодексу УРСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання. Спеціальний Закон України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає обов'язок споживача оплачувати надані послуги у встановлені договором або законом строки. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначена статтею 625 ЦК України, яка передбачає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних. Пунктами 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено особливий порядок перебігу позовної давності в період дії карантину та воєнного стану.
Щодо статусу відповідачів як споживачів послуг, матеріалами справи встановлено, що вони зареєстровані та проживають у квартирі, яка під'єднана до централізованих мереж теплопостачання та гарячого водопостачання. Факт отримання послуг та їх споживання підтверджується відсутністю доказів відключення квартири від мереж у встановленому законом порядку. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, відсутність письмового договору не звільняє споживача від обов'язку оплати фактично наданих послуг. Оскільки відповідачі користувалися послугами позивача, між сторонами виникли фактичні договірні відносини, що покладає на відповідачів обов'язок з їх оплати.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі як споживачі послуг допустили прострочення виконання грошового зобов'язання. Встановивши, що після відкриття провадження у справі відповідачем було добровільно сплачено основну суму заборгованості у розмірі 95 545 грн, суд дійшов висновку про необхідність стягнення залишку у сумі 25 045,04 грн. Ця сума включає інфляційні втрати, 3 % річних та пеню, нараховані на суму боргу. Суд визнав безпідставними доводи про пропуск позовної давності. Розподіл судового збору судом здійснено у повному обсязі на відповідачів, оскільки погашення основної частини боргу відбулося після звернення позивача до суду.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що факт надання позивачем та отримання відповідачами послуг у спірний період не заперечується учасниками справи. Перегляд здійснюється щодо застосування наслідків спливу позовної давності щодо нарахування за статтею 625 ЦК України, на що вказує у скарзі апелянт (третя особа).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення суми у розмірі 25 045,04 грн та судового збору з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Щодо доводів апелянта про пропуск позовної давності за вимогами з 2018 року, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020), перебіг позовної давності, який не сплив станом на 02.04.2020, було продовжено на строк дії карантину. Враховуючи, що станом на дату набрання чинності вказаним законом строк позовної давності за вимогами позивача, що виникли з травня 2018 року, не закінчився (оскільки не минуло три роки з квітня 2017 року), цей строк був продовжений на період карантину до 30.06.2023, а згодом зупинений на період дії воєнного стану відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Таким чином, позовна давність щодо позовних вимог у даній справі станом на момент подання позову у листопаді 2025 року не спливла (що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/15903/21).
В межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що апелянт не оспорює арифметичну правильність нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, власного контррозрахунку не надає, а його заперечення зводяться виключно до періоду, за який такі нарахування здійснені, через помилкове тлумачення норм щодо позовної давності.
Перевіряючи розрахунок стягнутої суми, колегія суддів встановила, що загальний розмір вимог на момент подання позову становив 120 590,04 грн, з яких 98 945,60 грн складав основний борг. Враховуючи сплачену відповідачем після відкриття провадження суму у розмірі 95 545 грн, залишок невиконаного зобов'язання становить саме 25 045,04 грн. Виконання зобов'язань у цій частині відповідачами не доведене, з огляду на що, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення такого залишку заборгованості з відповідачів солідарно.
Доводи апелянта щодо процесуальних порушень колегією суддів відхиляються. Матеріалами справи підтверджено, що суд першої інстанції належним чином направляв поштову кореспонденцію всім учасникам справи за офіційними адресами. Повернення поштових відправлень з причин, що не залежать від суду, згідно зі статтею 128 ЦПК України вважається належним повідомленням. Вказані обставини не завадили відповідачам дізнатися про справу, надати відзив та докази часткового погашення боргу, що свідчить про дотримання принципу змагальності. Той факт, що третя особа отримала матеріали справи нарочно після того, як поштове відправлення не було вручене з незалежних від суду обставин, не вказує на порушення з боку суду та не є підставою для скасування рішення. В суді апеляційної інстанції апелянту забезпечено право на повне викладення своєї позиції, однак доводів, які б спростовували розрахунок позивача за статтею 625 ЦК України або факт переривання/продовження позовної давності, наведено не було.
Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 141 ЦПК України, якщо відповідач задовольнив вимоги позивача після звернення останнього до суду, судові витрати покладаються на відповідача. Оскільки сплата 95 545 грн відбулася після подання позову та відкриття провадження, витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн підлягають повному відшкодуванню відповідачами (солідарно або пропорційно, як визначив суд), що і було зроблено судом першої інстанції.
Таким чином, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12.01.2026 в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 березня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов