Справа № 462/5098/25 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д.
Провадження № 22-ц/811/2614/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
17 березня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Хоцяновича О.В.,
з участю: представника позивача - Качмара І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали, визнання укладеним на новий строк договору оренди земельної ділянки,
встановив:
08.07.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради 40 сесії 8-го скликання від 12.06.2025 року №6515 «Про відмову в укладенні з гр. ОСОБА_1 на новий строк договору оренди землі на АДРЕСА_1 », якою відмовлено їй в укладенні на новий строк договору оренди землі на земельну ділянку, площею 0,0895 га, з кадастровим номером 4610136300:06:019:0016, на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку; визнати укладеним на новий десятирічний строк, до 14.07.2035 року, договір оренди землі від 11.09.2017 року №3-3039 щодо оренди земельної ділянки, площею 0,0895 га, з кадастровим номером 4610136300:06:019:0016, на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, укладений між Львівською міською радою та ОСОБА_1 , в новій редакції.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликалася на те, що 11.07.2017 року між нею, як орендарем, та Львівською міською радою (орендодавцем) укладено договір оренди землі №3-3039.
Враховуючи те, що на земельній ділянці знаходиться її нерухоме майно та маючи намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі, 26.03.2025 року на виконання пункту 8 договору оренди позивач повідомила письмово орендодавця про свій намір продовжити договір оренди землі від 11.07.2017 року.
У відповідь на заяву позивача, департамент природних ресурсів та будівництва Львівської міської ради листом №2403-вих-75086 від 22.05.2025 року повідомив, що Львівська міська рада відмовила у продовженні договору оренди землі з посиланням на те, що для продовження договору оренди відсутні правові підстави.
Позивач вважає таке рішення (відмову) органу місцевого самоврядування протиправним, покликаючись, зокрема, на те, що виникнення переважного права на поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі від 11.07.2017 року, відбувається при умові належного виконання обов'язків за договором, до яких відноситься, в тому числі, обов'язок використання наданої в оренду земельної ділянки за її цільовим призначенням, в даному випадку - для обслуговування торгового кіоску.
10.07.2025 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Качмара І.О., подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила: зупинити дію ухвали Львівської міської ради 40 сесії 8-го скликання від 12.06.2025 року №6515 «Про відмову в укладенні з гр. ОСОБА_1 на новий строк договору оренди землі на АДРЕСА_1 » та заборонити Львівській міській раді, а також іншим органам та суб'єктам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, площею 0,0895 га, з кадастровим номером 46210136300:06:019:0016, за адресою: АДРЕСА_2 , до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Вимога про необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що існує реальний ризик можливого вчинення відповідачем, як власником, дій щодо перепродажу чи будь-якого іншого відчуження третім особам вказаної земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача та на якій знаходиться її нерухоме майно, передачі земельної ділянки в оренду, суборенду третім особам, внесення до статутного капіталу юридичної особи тощо.
На переконання позивача, відсутність таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалу суду оскаржила позивач ОСОБА_1 , просила її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції не враховано те, що строк договору оренди землі від 11.09.2017 року №3-3039, укладений між нею та Львівською міською радою, закінчився 14.07.2025 року, а отже, відповідач може вчиняти дії, спрямовані на передачу земельної ділянки в оренду третім особам.
Також вважає, що судом не враховано, що на момент подання позову та заяви про його забезпечення відповідач вчиняв дії, які прямо суперечать ч.1 ст.377 ЦК України та ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі», намагаючись незаконно позбавити її права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне їй нерухоме майно.
Додає, що вказані дії відповідач вчиняє попри те, що йому достеменно відомо, що на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно позивача та що вона має першочергове право на користування вказаною земельною ділянкою та переважне право на продовження договору оренди на новий строк.
Крім того, про спрямованість дій відповідача на незаконне позбавлення позивача спірної земельної ділянки та ухилення від укладення договору оренди на новий строк свідчить і те, що відповідач заздалегідь, не дочекавшись закінчення терміну договору оренди землі, звернувся до позивача з листом №2412-вих.-94067 від 27.06.2025 року, в якому вимагав повернути у попередній стан земельні ділянки комунальної власності, зокрема, земельну ділянку, площею 0,0895 га, з кадастровим номером 4610136300:06:019:0016, що знаходиться на АДРЕСА_2 .
Вказане, на переконання позивача, свідчить про те, що відповідач веде себе недобросовісно та вчиняє дії, які суперечать закону і спрямовані на припинення договору оренди до того, як справа буде розглянута судом.
Відтак, вважає, що вимоги позивача залишаються незахищеними, а відчуження спірної земельної ділянки чи передача її в оренду третім особам позбавить позивача можливості ефективно захистити свої права, може призвести до знищення чи пошкодження майна позивача, а також призведе до більш обтяжливих і негативних наслідків для нього.
28.08.2025 року Львівська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила доводи та вимоги апелянта, покликаючись на те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання або ускладнення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову. Вказує, що заявлені доводи є лише припущеннями, які не підкріплені доказами відповідно до вимог ЦПК України. До того ж, вимоги заявника не відповідають меті та суті забезпечення позову, як це передбачено у п.4 ч.1 ст.150 ЦПК України, оскільки не доведено, що запропоновані ним заходи забезпечення позову є необхідними для ефективного захисту його прав. Навпаки, їх застосування створює необґрунтовані обмеження прав відповідача, що суперечить принципу змагальності та рівності сторін у процесі.
В судове засідання апеляційного суду 03.03.2026 року сторона відповідача не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у його відсутності.
Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 17.03.2026 року о 09:20, з урахуванням періоду перебування одного із членів колегії суддів у відпустці з 09 по 13 березня 2026 року включно.
Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Згідно з п.п.2, 4, 10 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
За загальним правилом частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. При цьому, суд зобов'язаний перевірити співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 21.10.2021 року у справі №910/20007/20 та від 30.06.2022 року №911/3616/21.
На переконання колегії суддів, заходи забезпечення позову у виді зупинення дії ухвали Львівської міської ради 40 сесії 8-го скликання від 12.06.2025 року за №6515 «Про відмову в укладенні з гр. ОСОБА_1 на новий строк договору оренди землі на вул. Сяйво, 16-Б» поставлять під сумнів правомірність рішення суб'єкта владних повноважень про відмову ОСОБА_1 у продовженні дії (укладенні на новий строк) договору оренди землі, яке на час прийняття оскаржуваного судового рішення є чинним та недійсним не визнавалося.
Окрім того, заходи забезпечення позову у виді заборони Львівській міській раді та іншим органам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, строк дії оренди за якою для ОСОБА_1 сплив, а рішення про відмову у продовженні дії (укладенні на новий строк) договору оренди землі є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично продовжують дію договору оренди ще до ухвалення та набрання законної сили рішенням суду по суті спору.
Також необхідно зазначити, що встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін, що свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.
При цьому, лист Львівської міської ради №2412-вих.94067 від 27.06.2025 року з вимогою повернути ОСОБА_1 у попередній стан земельну ділянку комунальної власності, на який покликається апелянт, не є належним доказом на підтвердження можливого відчуження спірної земельної ділянки, а є вимогою власника до орендодавця здійснити демонтаж тимчасових споруд.
Інших підстав припускати існування обставин, які можуть ускладнити виконання рішення суду та судовий контроль за його виконанням, в апеляційній скарзі не наведено та не надано суду належних доказів, зокрема, проектів рішень міської ради про намір відчуження спірної земельної ділянки, зокрема, в умовах заборони під час дії воєнного стану в Україні безоплатної передачі земель державної та комунальної власності в особисту власність (підп.5 п.27 розд.Х ЗК України).
Отже, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які регулюють вирішення даного питання, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення заяви, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 14 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 17 березня 2026 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич