Рішення від 11.03.2026 по справі 461/7370/13-ц

Справа №461/7370/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Герман М.І.,

прокурора Межвінського Д.З.,

представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом

Першого заступника керівника

Галицької окружної прокуратури м. Львова Ваврика Володимира Богдановича

(79005, м. Львів, вул. Ак. Богомольця, 9; ЄДРПОУ: 0291003122),

в інтересах ОСОБА_2

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ),

до

ОСОБА_3

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ),

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору

ОСОБА_4

(81235, Львівська обл., Львівський р-н, с. Біле; РНОКПП: НОМЕР_3 )

про витребування майна з чужого незаконного володіння

та зустрічним позовом

ОСОБА_3

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

до

ОСОБА_2

( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

про відшкодування шкоди заподіяної злочинним шляхом, проведення розрахунку по віндикації,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Перший заступник прокурора міста Львова Івченко І. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Львівського міського управління юстиції про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та зобов'язання до вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до прохальної частини, з урахуванням уточнення позовних вимог здійснених прокурором в процесі провадження у справі, просить:

1. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно: 32675415, номер запису: 35421 в книзі: 21).

2. Визнати право власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно: 32675415, номер запису: 35421 в книзі: 21).

3. Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно: 32675415, номер запису: 35421 в книзі: 21).

4. Судові витрати стягнути з відповідача».

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.11.2012 прокуратурою міста Львова завершено досудове слідство в кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. З ст. 357, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 135 КК України; ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 365 КК України; ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 122, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

19.11.2012 зазначену кримінальну справу в порядку ст. 232 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції 1960 року) направлено на розгляд до Галицького районного суду м. Львова.

Вказує, що досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_5 спільно із ОСОБА_6 , маючи умисел на заволодіння квартирою гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , усвідомлюючи, що потерпілий знаходиться в безпорадному стані, перебуваючи в приміщенні вказаної квартири, 10.12.2011 пред'явили йому вимогу про те, щоб він віддав їм свій паспорт громадянина України та картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду, які були необхідні їм для виготовлення від імені потерпілого документів на вказану нерухомість, нотаріального оформлення спадщини, а також подальшого відчуження квартири. При цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 погрожували ОСОБА_2 фізичною розправою у разі невиконання їхньої вимоги щодо надання паспорту та ідентифікаційного коду. Будучи у безвихідному положенні, ОСОБА_2 вимушений був погодитися на незаконні вимоги вказаних осіб та передав ОСОБА_6 свій паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 , виданий 15.06.2001 Галицьким РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області і картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду.

Таким чином, ОСОБА_5 спільно із ОСОБА_6 незаконно заволоділи паспортом ОСОБА_2 та карткою фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду останньому. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5 , повторно, спільно із оперуповноваженим сектору оперативно-розшукової роботи відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України на Львівській залізниці ст. лейтенантом міліції ОСОБА_6 , який перебував у форменому одязі працівника міліції та невстановленою слідством особою (матеріали щодо якої виділено в окреме провадження), діючи по заздалегідь складеному злочинному плану, за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на заволодіння квартирою гр. ОСОБА_2 , 20.12.2010 приблизно о 12 год. 00 год, прибули до будинку АДРЕСА_5 . В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вивезли ОСОБА_2 в село Лани Пустомитівського району Львівської області та помістили його під замок в одну із кімнат будинку за адресою: АДРЕСА_6 та незаконно утримували там в період з 20 грудня 2010 року по 29 квітня 2011 року, до поки його не звільнили працівники Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області. Поряд з цим, ОСОБА_5 наприкінці 2010 року, точної дати слідством не встановлено, здобув при невстановлених слідством обставинах підроблене металеве кліше паспортного столу «УКРАЇНА ПАСПОРТ 15-10», яке зберігав за місцем свого фактичного проживання.

В подальшому ОСОБА_5 спільно із невстановленою слідством особою (матеріали щодо якої виділено в окреме провадження), володіючи карткою фізичної особи платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду, а також паспортом громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 , виданий 15.06.2001 Галицьким РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, використовуючи канцелярський інвентар та підроблене металеве кліше паспортного столу «УКРАЇНА ПАСПОРТ 15 10», наприкінці 2010 року - на початку 2011 року, точної дати слідством не встановлено, умисно, з метою майбутнього використання, підробив паспорт потерпілого, який є офіційним документом, шляхом заміни (переклеювання) фотокарток ОСОБА_2 , на першій та п'ятій сторінках його паспорту, на свої власні фотокартки, після чого проставив на них відтиски вказаного кліше.

Внаслідок таких злочинних дій, на підставі картки фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду і підробленого паспорта громадянина України - ОСОБА_2 , ОСОБА_10 набув права представлятись та діяти від імені потерпілого в різноманітних державних органах, нотаріальних конторах, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності з будь-яких питань у тому числі, що стосуються приймання спадщини, набуття права власності та відчуження нерухомості, яка за законом належить ОСОБА_2 . Окрім цього, ОСОБА_5 наприкінці 2010 року, точної дати слідством не встановлено, здобув при невстановлених слідством обставинах паспорт громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_5 , виданий 12.04.2006 Перемишлянським РВ УМВС України у Львівській області та картку фізичної особи платника податків ОСОБА_4 про присвоєння останній ідентифікаційного номеру НОМЕР_3 , які зберігав за місцем свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_7 , з метою їхнього подальшого незаконного використання. Приблизно в той же час, ОСОБА_5 , залучив до вчинення злочинів, як підставну особу при проведенні операцій із нерухомістю, що належить ОСОБА_2 , громадянку ОСОБА_11 .

При цьому, з метою приховування своєї особистої злочинної діяльності та злочинної діяльності ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , використовуючи канцелярський інвентар та підроблене металеве кліше паспортного столу «УКРАЇНА ПАСПОРТ 15-10», наприкінці 2010 року - на початку 2011 року, точної дати слідством не встановлено, підробив паспорт ОСОБА_4 , який є офіційним документом, шляхом заміни (переклеювання) фотокартки останньої, на першій сторінці її паспорту, на фотокартку ОСОБА_11 , яка її попередньо йому надала, після чого проставив на ній відтиск вказаного кліше.

В результаті таких злочинних дій, на підставі картки фізичної особи-платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду і підробленого паспорта громадянина України - ОСОБА_12 , ОСОБА_11 набула права представлятись та діяти від імені ОСОБА_4 в різноманітних державних органах, нотаріальних конторах, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності з будь-яких питань у тому числі, що стосуються укладення договорів купівлі-продажу нерухомості, яка за законом належить ОСОБА_2 .

В подальшому, ОСОБА_5 , користуючись тим, що потерпілий незаконно позбавлений волі в будинку за адресою: АДРЕСА_6 , і не може йому перешкодити, за допомогою підробленого паспорта громадянина України ОСОБА_2 , з метою отримання дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , одного з днів грудня 2010 року, точної дати слідством не встановлено, перебуваючи в приміщенні редакції газети «Ваш магазин» за адресою: м. Львів вул. Героїв УПА, 33, пред'явив працівнику редакції для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, подав власноручно викладену заявку на розміщення оголошення у рубриці «Загублено, знайдено» про те, що документи на квартиру ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 - вважати недійсними. В результаті цього, вказане оголошення 23.12.2010 та 27.12.2010 вийшло друком у газеті «Ваш магазин» в рубриці «Загублено, знайдено».

Крім того, ОСОБА_5 , 28.12.2010, перебуваючи в приміщенні відділу державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 157, пред'явив працівнику даної установи для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і видаючи себе за нього, подав власноручно заповнену та підписану заяву про видачу повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_13 , матері ОСОБА_2 .

Внаслідок таких злочинних дій, ОСОБА_5 отримав 28.12.2010 повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_13 , матері ОСОБА_2 , яке потім використав для отримання дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , та для отримання свідоцтва про прийняття спадщини.

Також, ОСОБА_5 , 30.12.2010 перебуваючи в приміщенні Бюро знахідок ЛКП «Муніципальна дружина» Львівської міської ради за адресою: м. Львів вул. С. Бандери, 4, пред'явив завідувачу бюро для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, отримав довідку № 3573 про те, що втрачене свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_8 в Бюро знахідок не надходило.

З метою отримання дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_5 30.12.2010, перебуваючи в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, подав заяву про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно (довідки інформації по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 ).

Отримавши 31.12.2010 в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» довідку-інформацію по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_5 , використав даний документ для отримання дублікату свідоцтва про право власності на цю нерухомість.

Окрім цього, ОСОБА_5 , з метою отримання дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , 31.12.2010, перебуваючи в приміщенні відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району міста Львова управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради за адресою: м. Львів, вул. Грушевського, 16, пред'явив начальнику відділу для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і видаючи себе за нього, подав власноручно заповнену та підписану заяву про оформлення дублікату зазначеного свідоцтва, до якої додав газету «Ваш магазин» від 27.12.2010, довідку № 3573 від 30.12.2010, довідку з ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», копію підробленого паспорту ОСОБА_2 , копію повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_13 від 28.12.2010.

В результаті таких злочинних дій, ОСОБА_5 31.12.2010 отримав у відділі приватизації державного житлового фонду Галицького району міста Львова управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради за адресою: м. Львів, вул. Грушевського, 16, дублікат свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , яке в подальшому використав для оформлення спадщини.

Також, ОСОБА_5 , з метою проведення поточної інвентаризації квартири за адресою: АДРЕСА_4 , 04.01.2011 біля 13 год. 00 хв. в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 54, пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, оформив замовлення № 1/45554 на проведення технічної інвентаризації квартири та уклав відповідний договір про це за № 1/45554.

Внаслідок таких злочинних дій, ОСОБА_5 отримав в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , акт біжучих змін та довідку про результати обстеження, які в подальшому використав для виготовлення витягу про реєстрацію права власності на квартиру.

В продовження своїх злочинних дій, ОСОБА_5 , 04.01.2011, знаходячись в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 54, пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи картку фізичної особи платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, подав заяву про державну реєстрацію прав, в якій власноручно проставив підпис від імені ОСОБА_2 та додав до неї копію дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , після чого уклав відповідний договір про проведення таких робіт в термін 3 доби.

В результаті таких злочинних дій, ОСОБА_5 отримав в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , витяг про державну реєстрацію прав № 28722982.

Крім того, ОСОБА_5 , 05.02.2011 знаходячись в приміщенні міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 157, пред'явив працівнику даної установи для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, подав власноручно заповнену та підписану заяву про видачу повторного свідоцтва про народження ОСОБА_2 , яке є офіційним документом.

Внаслідок таких злочинних дій, ОСОБА_5 отримав 05.02.2011 повторне свідоцтво про народження ОСОБА_2 , яке потім використав для отримання свідоцтва про прийняття спадщини.

Крім цього, ОСОБА_5 , з метою проведення чергової державної реєстрації права приватної власності по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , 08.02.2011 знаходячись в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, подав заяву про державну реєстрацію прав та додав до неї витяг про державну реєстрацію прав № 28722982 і копію дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , після чого уклав відповідний договір про проведення таких робіт в термін 3 доби.

Внаслідок таких злочинних дій, ОСОБА_5 , 08.02.2011 отримав в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , витяг про державну реєстрацію прав № 28930105, яке в подальшому використав для оформлення спадщини.

Також, ОСОБА_5 , 14.02.2011 біля 16 год. 09 хв., знаходячись в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 54, з метою оформлення спадщини по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, оформив та подав замовлення № 2/3246 на проведення технічної інвентаризації квартири, а також відповідний договір про це за № 2/3246.

В результаті таких злочинних дій, ОСОБА_5 17.02.2011 отримав в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , оцінювальний акт вказаної квартири, акт біжучих змін та довідку про вартість № 2/3246 від 14.02.2011, які в подальшому використав для оформлення спадщини.

В продовження своїх злочинних дій, ОСОБА_5 , з метою оформлення спадщини по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , 15.02.2011 знаходячись в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, оформив та подав заяву про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також відповідний договір про виконання таких робіт в термін 3 доби

Внаслідок таких злочинних дій, ОСОБА_5 17.02.2011 отримав в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 29040499, який в подальшому використав для оформлення спадщини.

Поряд з цим, ОСОБА_5 з метою оформлення спадщини по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , 14.02.2011, знаходячись в приміщенні Першої Львівської державної нотаріальної контори за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 6, пред'явив державному нотаріусу для підтвердження особи картку фізичної особи платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, оформив заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, в якій власноручно проставив підпис, прізвище, ім'я та по-батькові гр. ОСОБА_2 .

В результаті таких злочинних дій, ОСОБА_5 21.02.2011 отримав в приміщенні Першої Львівської державної нотаріальної контори за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 6, свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Крім цього, ОСОБА_5 , 21.02.2011, знаходячись в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 54, з метою оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, оформив заяву про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно та уклав відповідний договір про виконання таких робіт в термін 3 доби.

Внаслідок таких злочинних дій, ОСОБА_5 22.02.2011 отримав в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 29080369, який в подальшому використав для реєстрації прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Також, ОСОБА_5 , перебуваючи 21.02.2011 в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , з метою оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, оформив заяву про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та відповідний договір про виконання таких робіт в термін 3 доби. До заяви ОСОБА_5 додав свідоцтво про право на спадщину від 21.02.2011.

В результаті таких злочинних дій, ОСОБА_5 22.02.2011 отримав в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: АДРЕСА_9 , витяг про державну реєстрацію прав № 29080321, який в подальшому використав для відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Разом з тим, ОСОБА_5 , залучивши попередньо до вчинення злочинів ОСОБА_11 , користуючись тим, що потерпілий незаконно позбавлений волі в будинку за адресою: АДРЕСА_6 , і не може йому перешкодити, 24.02.2011, перебуваючи в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кушнерика А.М. за адресою: АДРЕСА_10 , пред'явив приватному нотаріусу для підтвердження особи картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України і, видаючи себе за ОСОБА_2 , підробив офіційний документ, а саме власноручно підписав та вказав прізвище, ім'я, по-батькові останнього в довіреності, якою уповноважив ОСОБА_4 бути представником ОСОБА_2 , в різноманітних державних органах, нотаріальних конторах, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності, з питань, щодо розпорядження належним йому рухомим і нерухомим майном, а також зняття потерпілого з реєстраційного обліку за місцем проживання.

В подальшому, ОСОБА_11 за допомогою підробленого паспорту громадянина України ОСОБА_4 та картки фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного номеру, видаючи себе за ОСОБА_4 , використала підроблену довіреність видану від імені ОСОБА_2 для того щоб зняти останнього з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Поряд з цим, ОСОБА_5 , залучивши попередньо до вчинення злочинів ОСОБА_11 , видаючи себе за ОСОБА_2 , 24,02.2011, перебуваючи разом із ОСОБА_11 , яка, в свою чергу, видавала себе за ОСОБА_4 , в приміщенні Першої Львівської державної нотаріальної контори за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 6, шляхом обману державного нотаріуса, уклав від імені потерпілого на користь ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 432423,2 грн., в якому власноручно підробив підпис, прізвище ім'я та по-батькові гр. ОСОБА_2 .

Після цього, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та інші невстановлені слідством особи (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження), маючи умисел на легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом, тобто укладення легальної угоди з нерухомим майном ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , з метою вчинення дій, спрямованих на приховування незаконного походження такого майна, користуючись відсутністю потерпілого та виготовленими шляхом обману документами, на початку червня 2011 року запропонували придбати квартиру громадянам ОСОБА_14 та ОСОБА_3 , яким про вчинення злочинів відносно ОСОБА_2 та злочинне походження належної йому квартири нічого не повідомили.

При цьому, ОСОБА_7 , зловживаючи довірою ОСОБА_14 та ОСОБА_3 , повідомив останнім, що дана нерухомість оформлена на його племінницю ОСОБА_4 , роль якої безпосередньо виконувала ОСОБА_11 .

В подальшому, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_11 , яка безпосередньо виконувала роль ОСОБА_4 пред'являючи підроблений паспорт останньої, а також картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного номеру, 18.06.2011, перебуваючи в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Окіс І.С. за адресою: АДРЕСА_11 , уклали з ОСОБА_3 попередній договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , який був нотаріально посвідчений.

06.07.2011 ОСОБА_11 , яка безпосередньо виконувала роль ОСОБА_4 ,, пред'являючи підроблений паспорт останньої, а також картку фізичної особи платника податків про присвоєння ідентифікаційного номеру, перебуваючи в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петельки І.В. за адресою: АДРЕСА_12 , укладали з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Того ж дня, вказаний договір нотаріально посвідчив приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Петелька І.В. та зареєстрував цей правочин у реєстрі за № 2237.

До того ж, згідно висновку експерта №6/462 від 20.09.2012 бланк паспорта гр. України серії НОМЕР_4 , виданий 15.06.2001 року Перемишлянським РВ УМВСУ у Львівській області на ім'я ОСОБА_2 виготовлений поліграфічним підприємством, яке здійснює виготовлення бланків типових документів. У вказаному паспорті має місце заміна фотокарток пред'явника документа на першій та п'ятій сторінках. Два фрагменти відтиску конгревної печатки на фотокартках особи вклеєної у даному паспорті нанесені наданим на експертне дослідження металевим кліше «УКРАЇНА ПАСПОРТ 15-10».

Згідно висновку експерта №6/461 від 20.09.2012 бланк паспорта гр. України серії НОМЕР_5 , виданий 12.04.2006 року Перемишлянським РВ УМВСУ у Львівській області на ім'я ОСОБА_4 виготовлений поліграфічним підприємством, яке здійснює виготовлення бланків типових документів. У вказаному паспорті має місце заміна фотокартки пред'явника документа на першій сторінці. Фрагмент відтиску конгревної печатки на фотокартці особи вклеєної у даному паспорті нанесений наданим на експертне дослідження металевим кліше «УКРАЇНА ПАСПОРТ 15-10».

Таким чином, ОСОБА_15 , не будучи законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , видаючи себе за ОСОБА_2 , продав спірну квартиру ОСОБА_4 , роль якої виконувала ОСОБА_11 , яка в подальшому на підставі укладеного та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.07.2011 продала спірну квартиру ОСОБА_3 .

26.07.2011 ОСОБА_3 зареєстрував право власності на вказану квартиру за собою, про що свідчить копія витягу про державну реєстрацію прав №30744497, виданий ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».

Зазначає, що продаж спірного майна - квартири за адресою: АДРЕСА_4 відбувся всупереч вимог ст. 658 Цивільного кодексу України, згідно якої право продажу майна (товару), крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відтак, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11.03.2013 позовну заяву повернуто позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04.06.2013 ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11.03.2013 скасовано та направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.06.2013 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.11.2013 зупинено провадження по справі до розгляду Франківським районним судом м.Львова кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів передбачених ст.146 ч.2, ст.189 ч.2, ст.357 ч.3, ст.358 ч.3, ст.358 ч.4, ст.190 ч.4, ст.209 ч.2, ст.122 ч.2, ст.135 ч.1 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених ст.146 ч.2, ст.357 ч.3, ст.189 ч.2, ст.135 ч.1, ст.365 ч.2 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочинів передбачених ст.146 ч.2, ст.122 ч.2, ст.190 ч.3, ст.209 ч.2 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочину передбаченого ст.146 ч.2 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні злочину передбаченого ст.146 ч.2 КК України.

19.12.2014 року відповідачем ОСОБА_3 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , з підстав наведених у ній.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву, ОСОБА_3 вказує, що у провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває кримінальна справа щодо групи відповідачів, які вчинили свої злочинні дії на території Франківського районну м. Львова, спрямовані на відчуження квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_5 , яка була придбана ним і його батьком. У вказаній кримінальній справі ОСОБА_3 є потерпілим.

Так, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що квартира на час її придбання позивачем перебувала у антисанітарному стані, не підключено газопостачання, що спричинило неможливість проживання в ній. З метою проведення відновлювального ремонту в період з 1.08.2011 по грудень 2011 року ним було позичено гроші в розмірі 50 тис. доларів під розписку. Гроші були використані для проведення відновлювального ремонту квартири, а саме були повністю демонтовані старі дерев'яні балки перекриття, потолок, замінено балки перекриття, встановлено підвісну стелю, виконані електротехнічні роботи, здійснено відновлення газоспоживання, встановлено нові вікна і підвіконники, здійсненна заміна труб по стояку, встановлені нові батареї, газовий котел, демонтовано старі та встановлено нові троє внутрішніх дерев'яних дверей, а також броньовані вхідні двері разом з дверними коробками, здійснено вирівнювання стін і підлоги, встановлено паркетну підлогу, стіни пошпакльовано, пофарбовано, покладено кафель і демонтовано піч, а також кладовку.

Оскільки своїми силами він не міг зробити ремонт, то для його здійснення 01 вересня 2011 року уклав договір на здійснення будівельних підрядних робіт з госпрозрахуноковою асоціацією «Коксохімтепломонтаж», у якої було необхідне обладнання для заміни горищних перекриттів по дерев'яних балках з щитовим накатом у цегляних будівлях. Згідно з умовами договору 1 вересня 2011 року було сплачено підряднику аванс (переоплату) 40% від загальної ціни договору - 138420 грн. Всього сума ремонту складає 346051 грн, включаючи і вартість матеріалів.

Окрім цього, просить ще стягнути з ОСОБА_2 , витрати у сумі 50000 грн - вартості витрат на утримання квартири.

Вказує про те, що є добросовісним набувачем, та відповідно до норм цивільного законодавства має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Відтак, просить позовні вимоги зустрічної позовної заяви задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 05.05.2025 поновлено провадження у справі.

13.05.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якій остання просить відмовити у задоволені позовної заяви, з огляду на те, що як вбачається з фабули обвинувачення у справі №465/3533/13-к, групою осіб були вчиненні дії щодо підробки паспорту ОСОБА_2 , частка у спірній квартирі якого не було узаконена (не прийнято спадщину), і вчиненні дії (перераховані у обвинувальному висновку) щодо отримання свідоцтва про право на спадщину нібито ОСОБА_2 іншою особою. На цій підставі з використанням підробленого паспорта потерпілого особа вчинила незаконні дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, отримавши витяг про державну реєстрацію речових прав №29080321, який було використано з метою подальшого відчуження спірної квартири з участю підставної особи шляхом вчинення шахрайських дій. Однак, оскільки судове провадження триває у Залізничному районному суду м. Львова, а єдиний вирок який був постановлений Франківським районним судом м. Львова від 13.07.2015 року, був скасований ухвалою апеляційного суду Львівської області від 05.04.2016 (справа №465/3533/13-к), то говорити про обставини вчинення злочинів є неможливим.

Вказує, що кінцевим добросовісним набувачем спірної квартири є ОСОБА_3 . Так, укладений ним договір купівлі-продажу спірної квартири від 06.07.2011 року є реальним, гроші за придбання квартири 45000 доларів сплачено у повному обсязі. У зв'язку з чим ОСОБА_3 заявлено зустрічний позов.

Зазначає, що у позовній заяві помилково йдеться про визнання права власності на всю квартиру за позивачем, оскільки до здійснення незаконних дій певними особами, вся квартира ніколи не належала ОСОБА_2 . Тому і вимога про визнання права власності на всю квартиру і щодо здійснення державної реєстрації за ним на всю квартиру є незаконною. Адже згідно версії обвинувачення, навіть дублікат свідоцтва про право власності на спірну квартиру був отриманий однією з осіб (по версії обвинувачення) шляхом надання підроблених документів, відтак предметом вимог прокурора може бути лише 1/2 спірної квартири, що початково належала ОСОБА_2 .

Окрім цього зазначає, що оскільки з моменту державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 минуло понад 13 років, то це майно не може бути витребувано у нього в силу приписів законодавства, оскільки строк для витребування закінчився 06.07.2021 року.

Відтак, просить відмовити у задоволенні первісного позову.

13.05.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача за первісним позовом - Західним міжрегіональним управління Міністерства юстиції Кошевою Н.І. подано відзив на позовну заяву, в якій остання просить відмовити у задоволенні вимоги щодо скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. В обґрунтування відзиву зазначає, щодо помилкового визначення Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідачем у даній справі. Міжрегіональне управління не наділено повноваженнями проведення реєстраційних дій щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі прав. Зазначає, що позовну заяву подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, у зв'язку з тим, що здійснення реєстраційних дій в Державному реєстрі прав не належить до повноважень Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, а належить до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав. Позовна вимога про зобов'язання Львівського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру є такою, повноваженням, визначеним законодавством. що не відповідає Враховуючи вищенаведене, територіальні органи Міністерства юстиції України не є належним відповідачем у справі.

Протокольною ухвалою від 03.06.2025 року ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

12.06.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача за первісним позовом - Західним міжрегіональним управління Міністерства юстиції Кошевою Н.І. подано пояснення по справі, які за змістом аналогічні доводам у відзиві на позовну заяву.

Протокольною ухвалою від 02.07.2025 року залучено до справи Галицьку окружну прокуратуру м. Львова, як правонаступника Перший заступник прокурора міста Львова, який діяв в інтересах ОСОБА_2

29.07.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником Галицької окружної прокуратури м. Львова Мартиняком І.В., подано до суду пояснення у справі. Згідно з якими, прокурор пояснює, що 02.11.2012 прокуратурою міста Львова завершено досудове слідство в кримінальній справі №181-0056 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 189, ч.3 ст. 357, ч.3 ст. 358, ч.4 ст. 358, ч.4 ст. 190, ч.2 ст. 209, ч.2 ст. 122, ч.1 ст. 135 КК України; ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 146, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 189, ч.1 ст. 135, ч.2 ст. 365 КК України; ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 122, ч.4 ст.190, ч.2 ст.209 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

Вказує, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складового елемента права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (оскільки про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).

Зазначає про те, що з огляду на ту обставину, що ОСОБА_2 , як законний власник спірної квартири, правочинів про її відчуження на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_3 не укладав, а відтак, останній заволодів цією квартирою без відповідної на те правової підстави.

Пояснює, що згідно висновку експерта №6/462 від 20.09.2012, який долучено до позовної заяви, бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 15.06.2001 Перемишлянським РВ УМВСУ у Львівській області на ім'я ОСОБА_2 виготовлений поліграфічним підприємством, яке здійснює виготовлення бланків типових документів. У вказаному паспорті має місце заміна фотокарток пред'явника документа на першій та п'ятій сторінках. Два фрагменти відтиску конгревної печатки на фотокартках особи, вклеєної у даному паспорті, нанесені наданим на експертне дослідження металевим кліше «УКРАЇНА ПАСПОРТ IS-10».

Крім цього, згідно висновку експерта №6/461 від 20.09.2012, який долучено до позовної заяви, бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий 12.04.2006 року Перемишлянським РВ УМВСУ у Львівській області на ім'я ОСОБА_16 виготовлений поліграфічним підприємством, яке здійснює виготовлення бланків тилових документів. У вказаному паспорті має місце заміна фотокартки пред'явника документа на першій сторінці. Фрагмент відтиску конгревної печатки на фотокартці особи, вклеєної у даному паспорті, нанесений наданим на експертне дослідження металевим кліше «УКРАЇНА ПАСПОРТ 15-10».

Відтак, вищенаведені обставини свідчать, що ОСОБА_5 , не будучи законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , видаючи себе за ОСОБА_2 , відчужив спірну квартиру ОСОБА_17 , роль якої виконувала ОСОБА_11 , яка в подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2011, відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 . 26.07.2011 ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру, про що свідчить копія витягу про державну реєстрацію прав №30744497, виданий ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» (реєстраційний номер об'єкта 32675415). З наведеного вбачається, що спірна квартира незаконно вибула із власності ОСОБА_2 поза волею останнього.

Оскільки спірна квартира незаконно вибула із власності ОСОБА_2 , ця квартира повинна бути повернута законному власнику - ОСОБА_2 .

Протокольною ухвалою від 07.10.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача Білецької Д.М. про залишення без розгляду позову прокуратури у зв'язку з відсутністю підстав для представництва прокурора відмовлено.

Протокольною ухвалою від 07.10.2025 року прийнято зустрічну позовну заяву від 19.12.2014 року до спільного судового розгляду, учасникам провадження визначено час для подачі суду заяв процесуального характеру.

Протокольною ухвалою від 07.10.2025 року за клопотанням сторони, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, яку подано при поданні позовної заяви, таку заяву залишено без розгляду.

13.10.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», подано відзив на позовну заяву, в якій сторона просить відмовити у задоволені зустрічної позовної заяви, з огляду на те, що у разі задоволення судом первинного позову прокурора та набрання цим рішенням законної сили буде можливим здійснити оформлення права власності ОСОБА_2 на згадану квартиру. Рішення суду за первинним позовом не ухвалено, тобто право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно судом на даний час не визнано. Таким чином, зустрічний позов подано до неналежного відповідача, оскільки на даний час за зустрічним позовом ОСОБА_2 не може бути відповідачем оскільки судом його право власності на вказану квартиру ще не визнано. При цьому, час, з якого набувач отримає право на відшкодування витрат, ще не настав. Водночас, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів на підтвердження витрат саме на утримання та збереження майна.

Протокольною ухвалою від 05.11.2025 року замінено найменування відповідача Західного міжрегіонального Міністерства юстиції України на Івано-Франківське міжрегіональне міжрегіональне управління Міністерство юстиції України.

19.11.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником Галицької окружної прокуратури м. Львова подано клопотання про уточнення позовних вимог, а також визначення належних учасників справи(сторін).

24.11.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 подано відзив на уточнений позов.

Протокольною ухвалою від 24.11.2025 року прийнято уточнену первісну позовну заяву до розгляду по суті з колом учасників провадження, визначених на момент подання зазначеної позовної заяви.

03.12.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», першим заступником керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова Вавриком В.Б., подано до суду відповідь на відзив за первісним позовом, відповідно до якої, вказує, що продаж спірного майна - квартири за адресою: АДРЕСА_4 відбувся всупереч вимог ст. 658 ЦК України, згідно якої право продажу майна (товару), крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові квартири. За приписами ч. 2, 3 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (ст. 1220 ЦК України). У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця (ч. 1 ст. 1261 ЦК України). Таким чином, до продажу спірної квартири у ОСОБА_2 існувало право власності на частину квартири та виникло право власності на другу її частину внаслідок спадкування за законом незалежно від того, хто і яким чином здійснював оформлення цієї спадщини. Уповноважені органи та особи при оформленні прав на спадкове майно сприймали іншу особу за ОСОБА_2 та не мали зауважень щодо наявності у ОСОБА_2 права на спадкове майно.

Окрім цього, на розгляді Залізничного районного суду м. Львова у справі № 465/3533/13-к перебуває кримінальне провадження про обвинувачення певних осіб наведених у первісному позові, зокрема, у вчиненні підроблення вищевказаних документів та укладенні згаданих договорів, в якому відповідач визнаний потерпілим. За таких обставин відповідач мав і має право подати позов до цих осіб про відшкодування понесених ним витрат при купівлі квартири.

05.12.2025 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача за первісним позовом подано заперечення на відповідь на відзив прокурора, відповідно до яких представник зазначає про те, що відсутність у ОСОБА_2 права власності на всю спірну квартиру, частина якої належала його матері та після її смерті була оформлена як спадщина внаслідок злочинних дій, прокурором не спростовані. Вказує, що з обвинувального висновку кримінальної справи вбачається, що свідоцтво про право на спадщину отримано внаслідок злочинних дій ОСОБА_5 та сам особисто ОСОБА_2 не вчинив жодних дій щодо оформлення спадкового майна на свою користь, до нотаріальної контори він особисто не звернувся, заяви про видачу йому свідоцтва про право на спадщину не подавав, йому також не було відмовлено у цьому. Відтак, право ОСОБА_2 не порушено, підстав для задоволення позову про визнання за ним права власності у порядку спадкування ( чи на підставі яких норм закону) на всю квартиру немає.

Вказує, що сторона відповідача не оспорює наявність права власності на половину квартири за ОСОБА_2 та зазначає, що відсутність права власності на майно - спірну квартиру у ОСОБА_2 виключає віндикацію цілої квартири на його користь. Водночас, не спростовані твердження про презумпцію дійсності правочину, а позиція прокурора щодо недійсності правочину на підставі ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_2 щодо відчуження спірної квартири само по собі не спричиняє недійсність правочину, він потребує визнання недійсним, проте такі позовні вимоги заявлені не були.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

03.02.2026 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником Галицької окружної прокуратури м. Львова подано додаткові пояснення у справі, відповідно до яких останній вказує, що з долученої до позовної заяви прокурора копії договору купівлі продажу від 24.02.2011, нібито ОСОБА_2 продав нібито ОСОБА_4 вищевказану квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . У цьому договорі зазначено, зокрема, що квартира складається з однієї житлової кімнати житловою площею 26,6 кв.м та кухні, загальною площею 43,4 кв.м, а також до квартири належить комора в підвалі площею 6,0 кв.м. Вказана спірна квартира належить ОСОБА_2 :

- одна друга частина - на підставі дублікату Свідоцтва про право власності № НОМЕР_6 , виданого 31.12.2010 виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 313 від 21.06.1999, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 08.02.2011 за реєстраційним номером 32675415;

- одна друга частина - на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.02.2011, виданого Першою львівською державною нотаріальною конторою за № 2-135, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 22.02.2011 за реєстраційним номером 32675415.

Також, як зазначено в цьому договорі купівлі-продажу від 24.02.2011, його підписано сторонами в присутності державного нотаріуса Першої Львівської державної нотаріальної контори, посвідчено ним та зареєстровано в реєстрі. Державним нотаріусом встановлено особу сторін, їх дієздатність, перевірено належність ОСОБА_2 відчужуваної квартири. Однак, згідно з долученими до позовної заяви прокурора копіями висновків експерта № 6/461 та № 6/462 від 20.09.2012, надані на експертизи паспорти, видані на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є підробленими шляхом заміни фотокарток пред'явників цих документів.

Відповідно до долученої до позовної заяви прокурора копії договору купівлі продажу від 06.07.2011, нібито ОСОБА_4 продала вищезгадану квартиру ОСОБА_3 . Цей договір підписано ОСОБА_3 в присутності нотаріуса та відомості про спірну квартиру є тотожними з відомостями, зазначеними у згаданому договорі купівлі-продажу спірної квартири від 24.02.2011 - квартира складається з однієї житлової кімнати житловою площею 26,6 кв.м та кухні, загальною площею 43,4 кв.м, а також до квартири належить комора в підвалі площею 6,0 кв.м. Заміни фотокарток ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у паспортах, виданих на їх ім'я, на фотокартки інших осіб, які в подальшому діяли під виглядом та від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , самі по собі жодним чином не впливали на обсяг прав ОСОБА_2 на спірну квартиру до моменту нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі-продажу від 24.02.2011. Через заміну фотокартки ОСОБА_2 у його паспорті, уповноважені органи та особи при оформленні та видачі документів, пов'язаних з правом ОСОБА_2 на спірну квартиру, в тому числі на спадкове майно, сприймали іншу особу за ОСОБА_2 та не мали жодних зауважень щодо наявності у ОСОБА_2 відповідних прав на спірну квартиру, в тому числі на спадкове майно.

Одна друга частина квартири належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого згідно з розпорядженням № 313 від 21.06.1999. Тобто, право власності ОСОБА_2 на цю частину квартири була визнано уповноваженим органом ще у 1999 році.

Щодо успадкування іншої половини квартири, Першою львівською державною нотаріальною конторою видано Свідоцтво про право на спадщину за законом. Тобто, нотаріусом було перевірено та підтверджено право ОСОБА_2 на спадкування цієї частини квартири незалежно від того, хто діяв під виглядом ОСОБА_2 та від його імені.

Зазначає, що до продажу спірної квартири у ОСОБА_2 існувало право власності на частину квартири та виникло право власності на другу її частину внаслідок спадкування за законом, незалежно від того, хто і яким чином здійснював оформлення цієї спадщини. За обставинами цієї справи мав місце факт незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння майном, тому право власності насправді і далі належатиме іншій особі - власникові, в даному випадку ОСОБА_2 . Останній має право витребувати це майно з володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 фактично не є стороною договорів купівлі продажу (від його імені дії вчиняла інша особа на підставі підробленого паспорта громадянина України), які опосередковували перехід права власності до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , не отримував кошти від продажу спірної квартири, визнання недійсними даних правочинів не призведе до відновлення порушених прав позивача та повернення йому спірного об'єкта нерухомості квартири АДРЕСА_8 .

Щодо зустрічного позову, зазначає, що лише у разі задоволення судом первинного позову прокурора та набрання цим рішенням законної сили буде можливим здійснити оформлення права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру. На даний час право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно судом не визнано. У зв'язку з цим, зустрічний позов подано до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 не може бути відповідачем за вказаним зустрічним позовом - судом його право власності на вказану квартиру на даний час не визнано. Час, з якого набувач отримає право на відшкодування витрат, ще не настав.

Водночас, вказує про те, що витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт також не можуть вважатися необхідними витратами на утримання та збереження майна, оскільки їх результатом є поліпшення, які не можуть бути відокремлені від такого майна. Так, відповідно до долученої до позовної заяви прокурора копії договору купівлі-продажу спірної квартири від 06.07.2011, підписаного ОСОБА_3 в присутності нотаріуса, позивачем за зустрічним позовом на момент огляду спірної квартири не виявлено недоліків чи дефектів, які перешкоджали б її використанню за призначенням. Претензій щодо якісних характеристик відчужуваної квартири ОСОБА_3 не має. Отже, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що проведений ремонт був необхідним для використання спірної квартири за призначенням, а не лише бажаним на його погляд. Водночас, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів щодо факту збільшення саме вартості квартири унаслідок здійснення саме ним поліпшень у порівнянні з її вартістю до здійснення цих поліпшень. Також, позивачем за зустрічним позовом не доведено розмір збільшення саме вартості спірної квартири, яке (збільшення саме вартості) не є тотожним розміру витрат на її ремонт. Поряд з тим, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів, що понесені ним витрати належать до витрат саме на утримання та збереження спірної квартири, а також були необхідними.

09.02.2026 року, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача за первісним позовом подано додаткові пояснення у справі, відповідно до яких представник зазначає, що позов прокурора вважає надмірним втручанням у мирне володіння майном відповідача, про що зазначалось раніше, оскільки ОСОБА_2 хворіє психічним захворюванням, що унеможливлює його самостійне проживання, і за даними лікувального закладу, має пожиттєво там знаходитися під наглядом лікарів. Так, ОСОБА_2 житлом забезпечений, а у відповідача спірна квартира є єдиним житлом. Вказує про неможливість витребувати частину квартири, яка не виділена у натурі.

В судовому засіданні прокурор Галицької окружної прокуратури м. Львова уточнений первісний позов підтримав в повному обсязі, просив такий задовільнити, щодо зустрічного позову просив відмовити у задоволенні такого з підстав наведених у заявах поданих суду.

За повідомленням Комунального закладу «Созанського психоневрологічного інтернату» Львівської обласної ради ОСОБА_2 проживає у будинку-інтернаті на повному державному забезпеченні, враховуючи його діагноз за станом здоров'я не може відлучатись з будинку-інтернату та згідно поданої заяви, яка надана суду, відмовляється бути присутнім у судовому засіданні (даних про обмеження дієздатності ОСОБА_2 суду не надано).

В свою чергу, доводи прокурора в ході розгляду справи щодо необхідності повернення на стадію підготовчого провадження або повторного зупинення розгляду справи, суд вважає необґрунтованими та такими, що суперечать інтересам, як позивача так і відповідача. Зокрема, такі процесуальні дії, за переконанням суду, сприятимуть затягуванню розгляду справи та залишать учасників провадження у невизначеному стані стосовно долі їх майна. Крім того, прокурор фактично залишає поза увагою те, що обставини, які мали місце на час первинного зупинення провадження у справі змінились, зокрема змінились положення ЦПК України, які і змінилась судова практика. Відтак положення чинного законодавства на сьогоднішній день дозволяють провести об'єктивний розгляд справи, в тому числі з врахуванням практики суду касаційної інстанції стосовно справ цієї категорії.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом (представник позивача за зустрічним позовом) просила відмовити у задоволенні первісної позовної заяви та задовольнити зустрічну позовну заяву.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями рекомендованої кореспонденції та оголошеннями, в порядку ст.128 ЦПК України.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що третя особа неодноразово не з'являлась у судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Насамперед, у цьому рішенні суд вважає за необхідне та доцільне відзначити наступні аспекти, які є важливими з точки зору об'єктивності у цій справі.

У даному провадженні представник ОСОБА_3 наголошувала на відсутності повноважень у прокурора для звернення до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_2 .

З цього приводу судом детально проаналізована нормативна база, яка регламентує відповідне питання, та підстав ставити під сумнів повноваження прокурора судом не встановлено. Так, суд надавав можливість кожній стороні висловити свою позицію з наведеного питання, в тому числі відобразити її у письмових заявах та поясненнях. Таким правом учасники провадження скористались, відповідно суд повідомив сторонам свою позицію з цього приводу, озвучивши свої мотиви та рішення безпосередньо у судовому засіданні (Усі документи з цього приводу долучені судом до матеріалів судового провадження).

Варто також відзначити, що питання повноважень прокурора у цій справі було предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який ухвалою від 04.06.2013 року підтвердив повноваження прокурора на звернення до суду з позовом в інтересах ОСОБА_2 . Відтак, навіть зміни, які відбулись у положення чинного законодавства щодо повноважень прокурора, за висновком суду, не можуть вважатися належною підставою для усунення його від участі у справі. Більше того, надані суду відомості щодо медичного діагнозу ОСОБА_2 , у сукупності із тим, що рішення про обмеження його дієздатності відсутні, що, у свою чергу, позбавляє суд можливості залучити до участі у справі законного представника, свідчать про те, що звернення з позовом саме прокурора по суті є фактично єдиним способом захисту прав ОСОБА_2 .

Також, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Жоден з учасників даного провадження, будучи повідомленим про наявність даної справи на розгляді у суді, не висловлював застережень щодо зупинення провадження у цій справі за клопотанням прокурора.

Судом постійно моніторилась ситуація щодо усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження у справі, зокрема щодо розгляду кримінального провадження у суді. Зазначений факт засвідчується матеріалами справи, зокрема численними запитами до відповідних судів.

Крім того, жоден з учасників провадження не звертався до суду із заявами чи клопотаннями з приводу відновлення провадження у справі.

Водночас, з огляду на необхідність дотримання засади розгляду справи у розумні строки, суд ухвалою від 05.05.2025 року з власної ініціативи відновив провадження у справі.

Відновлюючи провадження, суд виходив з наступних доводів та мотивів.

З метою здійснення належного контролю за провадженням у справі та дотримання розумних строків, судом неодноразово скеровувались відповідні запити до судових інстанцій задля отримання інформації щодо розгляду наведеного вище кримінального провадження. Так, зокрема судом встановлено, що у кримінальному провадженні, до розгляду якого було зупинене провадження судом першої інстанції, було ухвалено вирок, який у подальшому був скасований апеляційним судом із скеруванням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

З встановлених судом обставин відомо про незавершений на даний час розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції, оскільки, згідно наявних у справі повідомлень, розгляд ще триває. Суд виходить з того, що тривалий нерозгляд справи може призвести до порушення прав учасників провадження на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку. Також, суд відзначає, що протягом усього часу на який зупинено провадження жодних повідомлень від його учасників не надходило і фактично усі дії щодо встановлення обставин які перешкоджають розгляду справи ініційовані і вчинені судом. Тобто жоден з учасників провадження не звертався до суду із заявами чи клопотаннями, які вказують на зацікавленість у подальшому провадженні у справі та відновленні такого.

Наведені факти, за переконанням суду, зумовлюють необхідність перевірки фактичної актуальності позову та можливості його розгляду за участю учасників провадження на даний час, з обговоренням цього питання безпосередньо у судовому засіданні, адже очевидним є те, що за такий тривалий проміжок часу обставини, які зумовлюють неможливість розгляду справи могли змінитись.

Суд також відзначив, що із загальновідомих відкритих джерел інформації стало відомо, що за час зупинки у провадженні двоє з його учасників припинили свою діяльність, а саме прокуратура міста Львова та Львівське міське управління юстиції. Наведене вказує на необхідність повідомлення відповідних правонаступників цих юридичних осіб, задля з'ясування їх позиції у провадженні.

Крім того, за час зупинки змінені положення процесуального законодавства, які наділяють учасників провадження певними додатковими правами, зокрема встановлено нові види заяв до суду (відзив, відповідь на відзив), які не були передбачені чинним законодавством на момент зупинення провадження у справі.

Суд також виходив з наступного.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 129 Конституції України, розумні строки розгляду справи є однією з основних засад судочинства.

Частиною 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, прийнятої Радою Європи 4 листопада 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції") включає:

1) складність справи;

2) поведінку заявника;

3) поведінку органів державної влади (насамперед суду);

4) важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Статтями 3 та 4 ЦПК України гарантовано кожній особі право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначене право особа може реалізувати в порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового розгляду.

Статтею 121 ЦПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

У рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним.

Такий критерій, як розумність строку розгляду справи, є суб'єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Зокрема, слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).

Строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є "автономним" і його тлумачення Судом Конвенції не пов'язане з тлумаченням права національними судами.

У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом" зазначено, що на державу покладається обов'язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

Враховуючи наведене, суд вбачав наявність підстав та прийшов до висновку про доцільність для поновлення провадження у справі.

Після відновлення провадження у справі судом не було виявлено перешкод для проведення об'єктивного розгляду, адже як наведено вище за час зупинення провадження у справі змінились положення процесуального закону, зокрема суд наділили повноваженнями та можливостями використовувати при розгляді справи правові висновки Верховного Суду, які суд може використати у цій справі.

Щодо доводів сторін та учасників провадження по суті заявлених вимог, суд виходить з наступних доводів та мотивів.

Судом встановлено, що в провадженні Залізничного районного суду м. Львова перебуває кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. З ст. 357, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 135 КК України; ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 365 КК України; ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 122, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України (№с. 461/3533/13-к).

Згідно обвинувального висновку у вказаному кримінальному провадженні:

« ОСОБА_5 спільно із ОСОБА_6 , маючи умисел на заволодіння квартирою гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , усвідомлюючи, що потерпілий знаходиться в безпорадному стані, перебуваючи в приміщенні вказаної квартири, 10.12.2011 пред'явили йому вимогу про те, щоб він віддав їм свій паспорт громадянина України та картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду, які були необхідні їм для виготовлення від імені потерпілого документів на вказану нерухомість, нотаріального оформлення спадщини, а також подальшого відчуження квартири. При цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 погрожували ОСОБА_2 фізичною розправою у разі невиконання їхньої вимоги щодо надання їм паспорту та ідентифікаційного коду. Будучи у безвихідному положенні, ОСОБА_2 вимушений був погодитися на незаконні вимоги вказаних осіб та передав ОСОБА_6 свій паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 , виданий 15.06.2001 Галицьким РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області і картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду. Таким чином, ОСОБА_5 спільно із ОСОБА_6 незаконно заволоділи паспортом ОСОБА_2 та карткою фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду останньому. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5 , повторно, спільно із оперуповноваженим сектору оперативно-розшукової роботи відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України на Львівській залізниці ст. лейтенантом міліції ОСОБА_6 , який перебував у форменому одязі працівника міліції та невстановленою слідством особою (матеріали щодо якої виділено в окреме провадження), діючи по заздалегідь складеному злочинному плану, за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на заволодіння квартирою гр. ОСОБА_2 , 20.12.2010 приблизно о 12 год. 00 год, прибули до будинку АДРЕСА_5 . В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вивезли ОСОБА_2 в село Лани Пустомитівського району Львівської області та помістили його під замок в одну із кімнат будинку за адресою: АДРЕСА_6 та незаконно утримували там в період з 20 грудня 2010 року по 29 квітня 2011 року, до поки не звільнили працівники Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області. Поряд з цим, ОСОБА_5 наприкінці 2010 року, точної дати слідством не встановлено, здобув при невстановлених слідством обставинах підроблене металеве кліше паспортного столу «УКРАЇНА ПАСПОРТ 15-10», яке зберігав за місцем свого фактичного проживання.

В результаті таких злочинних дій, на підставі картки фізичної особи -платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду і підробленого паспорта громадянина України - ОСОБА_12 , ОСОБА_11 набула права представлятись та діяти від імені ОСОБА_4 в різноманітних державних органах, нотаріальних конторах, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності з будь-яких питань у тому числі, що стосуються укладення договорів купівлі-продажу нерухомості, яка за законом належить ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_5 , 28.12.2010 перебуваючи в приміщенні відділу державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 157, пред'явив працівнику даної установи для підтвердження особи підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і видаючи себе за нього, подав власноручно заповнену та підписану заяву про видачу повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_13 , матері ОСОБА_2 .

Внаслідок таких злочинних дій, ОСОБА_5 отримав 28.12.2010 повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_13 , матері ОСОБА_2 , яке потім використав для отримання дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 та для отримання свідоцтва про прийняття спадщини.

Крім цього, ОСОБА_5 , з метою проведення чергової державної реєстрації права приватної власності по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , 08.02.2011 знаходячись в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 54, пред'явив працівнику даного підприємства для підтвердження особи картку фізичної особи - платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, подав заяву про державну реєстрацію прав та додав до неї витяг про державну реєстрацію прав № 28722982 і копію дублікату свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , після чого уклав відповідний договір про проведення таких робіт в термін 3 доби.

Поряд з цим, ОСОБА_5 з метою оформлення спадщини по квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , 14.02.2011 знаходячись в приміщенні Першої Львівської державної нотаріальної контори за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 6, пред'явив державному нотаріусу для підтвердження особи картку фізичної особи платника податків про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_2 та підроблений паспорт громадянина України ОСОБА_2 і, видаючи себе за нього, оформив заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, в якій власноручно проставив підпис, прізвище, ім'я та по-батькові гр. ОСОБА_2 .

Поряд з цим, ОСОБА_5 , залучивши попередньо до вчинення злочинів ОСОБА_11 , видаючи себе за ОСОБА_2 , 24,02.2011, перебуваючи разом із ОСОБА_11 , яка в свою чергу видавала себе за ОСОБА_4 , в приміщенні Першої Львівської державної нотаріальної контори за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 6, шляхом обману державного нотаріуса, уклав від імені потерпілого на користь ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 432423,2 грн., в якому власноручно підробив підпис, прізвище ім'я та по-батькові гр. ОСОБА_2 .

Вироку у цій справі, який набрав законної сили, на даний час не ухвалено. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані потерпілими у цьому провадженні.

Зазначені обставини учасниками провадження не оспорюються.

Відповідно до копії супровідного листа прокуратури м. Львова від 19.11.2012 №37-6475вих12, кримінальну справу №181-0056 щодо обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. З ст. 357, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 135 КК України; ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 365 КК України; ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 122, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України. 19.11.2012 зазначену кримінальну справу в порядку ст. 232 Кримінально процесуального кодексу України (в редакції 1960 року) направлено до Галицького районного суду м. Львова.

На даний час кримінальне провадження перебуває на розгляді у Залізничному районному суді міста Львова.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу ОСОБА_2 (продавець) продав, а ОСОБА_4 (покупець) купила квартиру АДРЕСА_13 . Зазначена квартира належить продавцю: (одна друга частина) - на підставі дубліката Свідоцтва про право власності серії № НОМЕР_6 виданого 31 грудня 2010 року та (одна друга частина) на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 лютого 2011 року. Вказаний договір посвідчений 24.02.2011 державним нотаріусом Львівської державної нотаріальної контори Бояківським О.В. та зареєстровано в реєстрі за №2-164.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 06.07.2011, укладеного між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), продавець передає у власність покупцю квартиру під АДРЕСА_8 , а покупець зобов'язується прийняти її і оплатити за неї обумовлену грошову суму. Вказаний договір посвдічено 06.07.2011 року приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Петелькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за №2237.

Згідно витягу №30744497 від 26.07.2011 про ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про державну реєстрацію прави, квартира за адресою: АДРЕСА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу /р. №2237/ 06.07.2001/ посвідчений Петелькою І.В., приватний нотаріусом Львівського міського нотаріального округу належить ОСОБА_3 , частка 1/1.

Сам факт реєстрації права власності на згадану квартиру за ОСОБА_3 на підставі відповідних правочинів учасниками провадження не оспорюється.

Згідно копії висновку експерта НДЕКЦ ГУ МВС у Львівській області №6/462 від 20.09.2012, бланк паспорта гр-на України серії КС686845, виданий 15.01.2001 року Перемишлянським РВ УМВСУ у Львівській області на ім'я ОСОБА_2 , виготовлений поліграфічним підприємством, яке здійснює виготовлення бланків типових документів. У вказаному паспорті має місце заміна фотокартки пред'явника документа на першій та п'ятій сторінці. На третьому аркуші в нижній частині наявні вдавлені безбарвні штрихи друкованого тексту літерно-цифрової транскрипції, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 м. Львів. Два фрагмента відтиску конгревної печатки на фотокартках особи вклеєної у даному паспорті нанесений наданим на експертне дослідження металевим кліше «Україна ПАСПОРТ 15-10». Два досліджуванні відтиски печатки на другій та шостій сторінках в даному паспорті нанесені печаткою «МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ ПРАВ УКРАЇНИ 15-03» паспортного столу СГІРФО Галицького РВ ГУМВСУ у Львівській області, експериментальні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження.

Згідно копії висновку експерта НДЕКЦ ГУ МВС у Львівській області №6/461 від 20.09.2012, бланк паспорта гр-на України серії КС484765, виданий 12.04.2006 року Перемишлянським РВ УМВСУ у Львівській області на ім'я ОСОБА_4 , виготовлений поліграфічним підприємством, яке здійснює виготовлення бланків типових документів. У вказаному паспорті має місце заміна фотокартки пред'явника документа на першій сторінці. Фрагмент відтиску конгревної печатки на фотокартці особи вклеєної у даному паспорті нанесений наданим на експертне дослідження металевим кліше «Україна ПАСПОРТ 15-10».

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц у постанові від 23.11.2021 вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі «488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі « 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168].

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння, може захистити своє майнове право шляхом пред'явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Подібна правова позиція викладена у пунктах 143, 151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17.

Належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача.

З урахуванням встановлених обставин та беручи до уваги те, що відповідач за первісним позовом набув право власності на спірну квартиру на підставі оплатного цивільно-правового договору, витребування зазначеної квартири на користь позивача, як власника за законом, сприятиме забезпеченню "справедливого балансу" між інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Положення протоколу І Конвенції не можуть вважатись підставою для надання переваги одному з учасників провадження, як належною підставою для захисту порушеного права яке було встановлено під час розгляду справи.

Суд вважає, що за обставин цієї справи витребування спірної квартири у відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачами вимогами визнається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивачів, спрямований на захист їх порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб права власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

За нормами ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як визначено ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)].

Судом в процесі розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 не підписував договір купівлі продажу з ОСОБА_4 24.02.2011, який посвідчено державним нотаріусом Львівської державної нотаріальної контори Бояківським О.В. та зареєстровано в реєстрі за №2-164.

Суд зазначає, що наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність.

Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред'явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

До аналогічного висновку дійшов у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 (пункти 143, 151).

Оцінивши надані докази в сукупності суд дійшов висновку, що з урахуванням обставин викладених у обвинувальному висновку, які не заперечуються сторонами, правочин, договір купівлі продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 24.02.2011, який посвідчено державним нотаріусом Львівської державної нотаріальної контори Бояківським О.В. та зареєстровано в реєстрі за №2-164, за яким відчужена квартира, є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, та свідчить про те, що спірне майно вибуло із власності позивача поза його волею, тому право власності третьою особою набуто неправомірно, а тому ця особа не мала права передавати (відчужувати) спірний об'єкт нерухомості відповідачу.

Оскільки третя особа - ОСОБА_4 не набула в установленому законом порядку права власності на спірний об'єкт нерухомого майна - квартиру, то, відповідно, вона не мала права відчужувати її будь-яким третім особам, зокрема і відповідачу за первісним позовом.

Отже позовні вимоги в частині витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно: 32675415, номер запису: 35421 в книзі: 21), є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню частково.

При цьому, щодо доводів сторони відповідача про те, що ОСОБА_3 тривалий час користується відповідною квартирою і її витребування, в контексті часу який минів з моменту реєстрації права власності, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як наведено вище, ОСОБА_3 визнаний потерпілим у наведеному вище кримінальному провадженні. Наведене вказує на те, що щонайменше з 2012 року (час скерування до суду кримінального провадження) ОСОБА_3 володів інформацією щодо характеру набуття та відчуження сторонами правочинів права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Більше того, встановлено, що на згадану квартиру в межах кримінального провадження накладено арешт, про що ОСОБА_3 відомо, адже це підтвердила його представник в ході судового розгляду. Крім того, сам ОСОБА_3 у 2014 році звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, посилаючись, серед іншого, на обставини згаданого вище кримінального провадження. При цьому, будучі обізнаним у наявності у провадженні суду даного позову пред'явленого до нього з приводу зазначеної квартири, ні ОСОБА_3 , ні його уповноважені представники не ініціювали питання відновлення провадження у справі.

З огляду на наведене, суд вважає, що у цій справі витребування у ОСОБА_3 майна на користь його законного володільця ґрунтується на національному законі, переслідує легітимну мету, а відповідний захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.

Водночас, щодо визначення частки, яку слід витребувати у відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року в справі № 752/11156/18-ц, від 13 лютого 2025 року в справі № 309/4235/21.

Судом встановлено, що хоча ОСОБА_2 до відчуження квартири АДРЕСА_8 був співвласником такої, а йому на праві приватної власності належало 1/2 частка квартири, але він не здійснив юридично значимих дій, спрямованих на прийняття іншої 1/2 частки, як спадщини.

Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина, до складу якої входила інша 1/2 частка квартири.

У свою чергу, заяву про прийняття спадщини ОСОБА_2 особисто не подавав. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, сам позивач вказує, що від імені ОСОБА_2 до нотаріуса була подана заява про прийняття спадщини іншою особою із використанням підробленого паспорта, на підставі чого нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку квартири.

Відомостей щодо проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини судом не встановлено, належних доказів з цього приводу суду не надано, а відтак характер таких правовідносин не підпадає під презумпцію прийняття спадщини. Також, особисто заяву про прийняття спадщини ОСОБА_2 не подавав, за твердженням позивача будь-які дії від його імені були вчинені іншими особами без належних повноважень та із використанням підроблених документів.

Суд наголошує, що прийняття спадщини є суб'єктивним правом особи, реалізація якого потребує чіткого та достовірного волевиявлення спадкоємця. Подання заяви іншою особою, без довіреності, із використанням підробленого паспорта, виключає можливість вважати таку заяву належним способом прийняття спадщини, оскільки вона не відображає реальної волі спадкоємця.

Відтак, у розумінні закону, позивач не прийняв спадщину у встановлений строк, не набув прав на спірну 1/2 частку квартири у порядку спадкування.

Разом з тим, суд окремо наголошує, що хоча нотаріус в момент проведення відповідних реєстраційних дій міг не володіти належною інформацією щодо учасників правочину, видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину фактично ґрунтувалася на неналежних та недостовірних документах, відбулася за відсутності правових підстав для виникнення у відповідної особи права на спадщину.

Водночас, саме по собі свідоцтво про право на спадщину у цій ситуації не є безумовним підтвердженням права, якщо воно видане з порушенням закону, без факту прийняття спадщини належним спадкоємцем.

Водночас, суд звертає увагу, що неприйняття спадщини у встановлений строк саме по собі не позбавляє особу остаточно права на спадкування, оскільки законом передбачено механізм його поновлення. Зокрема, спадкоємець має право звернутися до суду із вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за умови доведення поважності причин пропуску такого строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що таке свідоцтво не породжує законних правових наслідків для позивача.

Окрім цього, заслуговує на увагу і те, що сторонами не оспорюється той факт, що ОСОБА_2 не звертався до нотаріуса з метою прийняття спадщини.

В свою чергу, виходячи з наведених вище мотивів, доводи прокурора про те, що у ОСОБА_2 виникло право власності на другу частину квартири внаслідок спадкування за законом незалежно від того, хто і яким чином здійснював оформлення цієї спадщини, і те, що уповноважені органи та особи при оформленні прав на спадкове майно сприймали іншу особу за ОСОБА_2 та не мали зауважень щодо наявності у нього права на спадкове майно, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Щодо вимог про припинення права власності відповідача на квартиру, суд зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 у справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

Позовна вимога про припинення права власності на об'єкт нерухомого майна не підлягає задоволенню незалежно від задоволення інших позовних вимог, адже пред'явлення такої вимоги не є належним способом захисту порушеного права. При цьому обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині; витребування майна забезпечуватиме відновлення порушених прав позивачів, а тому пред'явлення інших вимог не є необхідним.

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.10.2025 у справі № 757/11748/22.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 354/658/15-ц, який в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України враховується судом під час розгляду цієї справи.

Отже, виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання права власності та скасування державної реєстрації на спірне майно слід відмовити, у зв'язку з обранням неефективного способу захисту права власника.

Вирішуючи питання щодо зустрічного позову, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 390 ЦК України, добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України, добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Судом встановлено, що у прохальній частині зустрічного позову відповідач просить стягнути з позивача вартість невід'ємних поліпшень квартири та витрати на її утримання. На підтвердження понесених витрат відповідачем подано договір будівельного підряду, кошторис, відомість ресурсів, акт виконаних робіт, а також квитанції до прибуткових касових ордерів за 2011-2012 роки.

Разом з тим судом встановлено, що на спірну квартиру в межах кримінального провадження накладено арешт, про що відповідачу було достеменно відомо, оскільки він є потерпілим у відповідному кримінальному провадженні. Такий фактично арешт триває понад 13 років. Незважаючи на обізнаність про наявність арешту, відповідач здійснив поліпшення спірного майна на власний ризик.

Крім того, суд вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт не можуть вважатися необхідними витратами на утримання та збереження майна, оскільки їх результатом є поліпшення, які не можуть бути відокремлені від такого майна. Зокрема, відповідно до долученої до позовної заяви прокурора копії договору купівлі-продажу спірної квартири від 06.07.2011, підписаного ОСОБА_3 в присутності нотаріуса, позивачем за зустрічним позовом на момент огляду спірної квартири не виявлено недоліків чи дефектів, які перешкоджали б її використанню за призначенням. Претензій щодо якісних характеристик відчужуваної квартири ОСОБА_3 не має. Отже, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що проведений ремонт був необхідним для використання спірної квартири за призначенням. Водночас, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів щодо факту збільшення саме вартості квартири унаслідок здійснення саме ним поліпшень у порівнянні з її вартістю до здійснення цих поліпшень. Також, позивачем за зустрічним позовом не доведено розмір збільшення саме вартості спірної квартири, яке не є тотожним розміру витрат на її ремонт. Поряд з тим, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів, що понесені ним витрати належать до витрат саме на утримання та збереження спірної квартири, а також були необхідними

Суд зазначає, що у цій справі відсутні підстави вважати, що мав місце факт неналежного контролю держави за дотриманням прав учасників відповідних правовідносин, адже у цій ситуації держава в особі уповноважених представників лише фіксує відповідні правочини у реєстрах. На момент укладення договору та державної реєстрації права власності не було встановлено факту вчинення злочину щодо відчуження спірної квартири. Даних про те, що учасники провадження вичерпали можливості для захисту свої прав за допомогою механізмів створених державою в ході розгляду цієї справи не здобуто. Водночас, оцінки того наскільки справедливим був та являється розгляд згаданого вище кримінального провадження, в тому числі в контексті захисту прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд не надає, адже він позбавлений таких повноважень.

Суд також зазначає, що в межах даної цивільної справи він не наділений повноваженнями впливати на строки розгляду кримінального провадження. Водночас, ОСОБА_3 не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами до осіб, які здійснили неправомірне відчуження квартири, як у межах кримінального провадження, так і в окремому порядку.

Суд звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевому набувачу збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних ввитрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка наведена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.

Щодо вимог про відшкодування вартості поліпшень, суд встановив, що ОСОБА_2 не надавав згоди на здійснення будь-яких поліпшень квартири, а такі дії з ним не погоджувалися.

Крім того, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між третьою особою та позивачем за зустрічним позовом, який посвідчений приватним нотаріусом, ОСОБА_3 підтвердив, що квартира перебуває у належному стані, що свідчить про відсутність необхідності у здійсненні відповідних поліпшень на момент її придбання. Варто відзначити, що представник ОСОБА_3 в судовому засіданні наголошує на презумпції правомірності даного правочину, а отже і не ставить під сумнів його зміст.

За таких обставин, враховуючи, що позивач за зустрічним позовом здійснив поліпшення без згоди власника, будучи обізнаним про спірний статус майна та накладений арешт, а також з огляду на відсутність правових підстав для покладення відповідних витрат на відповідача за зустрічним позовом, вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведених вище доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що первісний позов слід задовольнити частково, а саме витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно: 32675415, номер запису: 35421 в книзі: 21), а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з тим, що позивач за первісним позовом звільнений від сплати судового збору, то такий слід віднести за рахунок держави.

Що стосується зустрічної позовної заяви, оскільки позивач за зустрічним позовом звільнений від сплати судового збору, а суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою у повному обсязі, такі витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Первісний позов Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_18 , в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно: 32675415, номер запису: 35421 в книзі: 21).

У задоволенні решти заявлених вимог первісного позову відмовити.

Судовий збір за первісним позовом віднести за рахунок держави.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної злочинним шляхом, розрахунку по віндикації -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:

позивач за первісним позовом (прокурор який діє в інтересах відповідача за зустрічним позовом) ?

Перший заступник керівника

Галицької окружної прокуратури м. Львова Ваврик Володимир Богданович

(79005, м. Львів, вул. Ак. Богомольця, 9; ЄДРПОУ: 0291003122)

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом)?

ОСОБА_2

( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) -

ОСОБА_3

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

представник відповідача за первісним позовом (представник позивача за зустрічним позовом) -

ОСОБА_1

( АДРЕСА_14 , РНОКПП: НОМЕР_7 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за первісним позовом

ОСОБА_4

(81235, Львівська обл., Львівський р-н, с. Біле; РНОКПП: НОМЕР_3 )

Повний текст рішення складено 20.03.2026.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький

Попередній документ

135005496

Наступний документ

135005498

Інформація про рішення:

№ рішення:	135005497
№ справи:	461/7370/13-ц
Дата рішення:	11.03.2026
Дата публікації:	23.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Галицький районний суд м. Львова
Категорія справи:	Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (28.04.2026)
Дата надходження:	19.06.2013
Предмет позову:	витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

03.06.2025 13:00	Галицький районний суд м.Львова
02.07.2025 11:00	Галицький районний суд м.Львова
29.07.2025 13:00	Галицький районний суд м.Львова
17.09.2025 14:30	Галицький районний суд м.Львова
07.10.2025 14:30	Галицький районний суд м.Львова
05.11.2025 10:00	Галицький районний суд м.Львова
25.11.2025 15:30	Галицький районний суд м.Львова
10.12.2025 15:30	Галицький районний суд м.Львова
07.01.2026 10:30	Галицький районний суд м.Львова
28.01.2026 14:00	Галицький районний суд м.Львова
24.02.2026 14:00	Галицький районний суд м.Львова
10.03.2026 15:30	Галицький районний суд м.Львова