Справа №576/156/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/201/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження
Іменем України
25 лютого 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 576/156/24 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2024, за яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Баничі Глухівського району Сумської області, мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
захисника - адвоката ОСОБА_11 ,
установила:
У поданих апеляційних скаргах:
- обвинувачений ОСОБА_12 просить скасувати вирок суду та призначити йому більш м'яке покарання, оскільки суд не взяв до уваги надані ним показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Також зазначає, що прокурор і суд ввели його в оману;
- прокурор ОСОБА_13 просить змінити вирок суду, виключивши з його мотивувальної частини посилання на докази, що не досліджувалися судом у даному провадженні, а саме, протоколи проведення слідчого експерименту від 30.09.2022 за участі підозрюваної ОСОБА_14 та від 29.09.2022 за участю потерпілого ОСОБА_15 , оскільки дані процесуальні документи не мають відношення до цього кримінального провадження та відповідно не досліджувалися судом.
Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2024 ОСОБА_10 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і йому призначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь КНП «Глухівської міської лікарні» Глухівської міської ради 17 982, 88 грн витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_16 .
Згідно вироку, 25.11.2023 у вечірній час ОСОБА_10 , перебуваючи у будинку за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин вчинив сварку з ОСОБА_16 , в ході якої взяв у праву руку кухонний ніж, що лежав на лавочці праворуч від нього та умисно наніс ним потерпілому ОСОБА_16 один удар в область черевної порожнини зліва, в той час коли той стояв навпроти нього, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 , який підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора, доводи захисника ОСОБА_11 , який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечив проти апеляційної скарги прокурора, доводи прокурора ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора та заперечила проти апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційних скаргах не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про призначення йому більш м'якого покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При визначенні виду і розміру покарання підлягає також врахуванню й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання повинно бути пропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12). При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
Призначаючи ОСОБА_10 покарання за ч. 1 ст. 121 КК, суд першої інстанції дотримався вимог закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які пом'якшують покарання (похилий вік та відсутній судимостей), відсутність обставин, які обтяжують покарання, і дійшов цілком обґрунтованого висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, яке на думку колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Визначене судом першої інстанції покарання не потягло за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Оскільки визначене судом першої інстанції покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненим порушенням, то вид і розмір призначеного ОСОБА_10 покарання необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, а будь-яких законних підстав для призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК колегією суддів не встановлено, незважаючи на наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, оскільки відсутні підстави вважати, що ці обставини настільки істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, що призначене ОСОБА_10 покарання є явно недоцільним і несправедливим.
Твердження апеляційної скарги обвинуваченого про те, що прокурор і суд ввели його в оману, є голослівними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_10 не зазначає, у чому саме полягало таке введення в оману, не наводить будь-яких конкретних обставин на підтвердження цих доводів, а також не посилається на докази, які б свідчили про наявність таких дій. При цьому колегія суддів зазначає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено з дотриманням загальних засад кримінального провадження, передбачених КПК, у тому числі за участю захисника. Обвинуваченому були роз'яснені його процесуальні права, забезпечено можливість користуватися правовою допомогою захисника, висловлювати свою позицію щодо обвинувачення, заявляти клопотання та заперечення, а тому твердження про введення його в оману не знаходять свого підтвердження.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про допущене судом першої інстанції істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є слушними, оскільки суд у вироку послався на докази, які сторонами не надавалися, відсутні в матеріалах судової справи та відповідно судом не досліджувалися, а саме: протокол проведення слідчого експерименту від 30.09.2022 за участю підозрюваної ОСОБА_14 та протокол проведення слідчого експерименту від 29.09.2022 за участю потерпілого ОСОБА_15 .
Положеннями ст. 84, 85 КПК визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а згідно ч. 3 ст. 374 КПК в мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (порушення, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення) є підставами для зміни судового рішення в апеляційній інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412 КПК), а тому колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок з цих підстав та виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду першої інстанції як на докази встановлених судом обставин: протокол проведення слідчого експерименту від 30.09.2022 за участю підозрюваної ОСОБА_14 та протокол проведення слідчого експерименту від 29.09.2022 за участю потерпілого ОСОБА_15 , задовольнивши таким чином апеляційну скаргу прокурора, а апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без змін.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2024 відносно ОСОБА_17 змінити у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду першої інстанції як на докази встановлених судом обставин: протокол проведення слідчого експерименту від 30.09.2022 за участю підозрюваної ОСОБА_14 та протокол проведення слідчого експерименту від 29.09.2022 за участю потерпілого ОСОБА_15 .
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_10 , в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4