Номер провадження: 11-сс/813/582/26
Справа № 523/3116/26 1-кс/523/2357/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши матеріали справи за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 12.02.2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №42025164220000084 від 09.12.2025 року, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Миколаїв, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, маючого на утриманні малолітню дитину, учасника бойових дій, військовослужбовця Державної прикордонної служби України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України,
встановив:
Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м.Миколаєві, здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №42025164220000084 від 09.12.2025 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, скоєного за наступних обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що військовослужбовець військової служби за контрактом ОСОБА_7 , обіймаючи посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - ДПСУ), будучи, відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, службовою особою, працівником правоохоронного органу, виконуючи 30.12.2025 року службові обов'язки з охорони державного кордону у пункті пропуску «Староказаче», познайомився з громадянином України ОСОБА_8 , який в'їжджав на територію України з території Республіки Молдова, в ході спілкування з яким дізнався інформацію, що останній має намір ввести на територію України для власного споживання риб'ячу ікру, вагою 5 кг.
У цей же час у ОСОБА_7 виник неправомірний умисел, спрямований на особисте незаконне збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 , за формальне здійснення прикордонного контролю, зокрема, уникнення проведення «поглибленого контролю» у вигляді проведення перевірок особистих речей, тощо, не створення штучних перешкод та сприяння у безперешкодному переміщенні товарів через державний кордон України, а також на особисте збагачення.
Реалізуючи цей умисел, ОСОБА_7 надав ОСОБА_8 належний йому номер мобільного телефону НОМЕР_2 та сказав зв'язатися з ним у день, коли той має намір в'їжджати на територію України з риб'ячою ікрою та погодити дату та час, щоб ОСОБА_7 виконував свої службові обов'язки із здійснення прикордонного огляду транспортних засобів, а також ОСОБА_7 повідомив в ОСОБА_8 вимогу надати йому неправомірну вигоду у розмірі 500 (п'ятисот) доларів США, за невчинення ним належного огляду його транспортного засобу. Окрім того, ОСОБА_7 додатково повідомив, що в разі відмови у наданні йому таких грошових коштів ОСОБА_8 буде значно ускладнена процедура проходження прикордонного контролю.
Усвідомлюючи, що ОСОБА_7 є службовою особою ДПСУ, яка наділена певними владними повноваженнями та організаційно-розпорядчими функціями, ОСОБА_8 був вимушений погодитись на неправомірні дії останнього.
В подальшому ОСОБА_8 , пам'ятаючи раніше озвучені ОСОБА_7 погрози та сприймаючи їх реально, усвідомлюючи, що останній може ними скористатися для здійснення перепон ОСОБА_8 для перетину державного кордону України, 08.02.2026 року з належного йому номеру мобільного телефону НОМЕР_3 , через додаток «WhatsApp», зателефонував на вищенаведений номер ОСОБА_7 та повідомив, що 09.02.2026 року він має намір прибути з території Республіки Молдови на територію України на транспортному засобі, де має намір перевести 10 кг риб'ячої ікри.
Володіючи вищевказаною інформацією, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_7 повідомив, що період часу з 13:00 год. до 14:00 год. 09.02.2026 року він буде тимчасово виконувати обов'язки з огляду невантажних транспортних засобів, що прибувають на територію України з Республіки Молдови, а тому ОСОБА_8 повинен прибути на пункт пропуску для проходження прикордонного контролю саме в цей період часу, на що останній вимушено погодився.
Продовжуючи реалізацію вищезазначеного, в період часу з 07:05 год. до 13:05 год. 09.02.2026 року ОСОБА_7 , використовуючи власний номер мобільного телефону НОМЕР_2 та додаток «WhatsApp», здійснював дзвінки та надсилав повідомлення на номер телефону ОСОБА_8 , в яких здійснював керування його діями щодо проходження ним прикордонного контролю, з метою щоб огляд транспортного засобу ОСОБА_8 було здійснено саме ним, тобто забезпечено в'їзд на територію України без обов'язкового огляду транспортного засобу.
О 13:05 год. 09.02.2026 року ОСОБА_7 , перебуваючи на території автомобільного пункту пропуску «Старокозаче-Тудора», розташованого на відстані приблизно 6 км від с. Старокозаче Білгород-Дністровського району Одеської області на автошляху Р-72 та, перебуваючи в наряді з огляду транспортних засобів, діючи умисно, з корисливих мотивів та метою особистого збагачення, достовірно знаючи про знаходження в транспортному засобі «Volkswagen Passat», н/з НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_8 товарів, які потребують поглибленого прикордонного огляду, здійснив формальний огляд вищевказаного транспортного засобу та пропустив його на територію України.
10.02.2026 року, завершуючи реалізацію вищенаведеного неправомірного умислу, ОСОБА_7 призначив ОСОБА_8 зустріч за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, пров. Бебеля, буд.2А, де близько 10:40 год. цієї ж доби, перебуваючи в автомобілі «Volkswagen Passat», н/з НОМЕР_4 , на виконання раніше озвучених вимог, отримав від ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 1000 доларів США (що відповідно до офіційного курсу Національного Банку України, станом на 10.02.2026 року становило 43020 грн) за формальне здійснення прикордонного контролю, зокрема, уникнення проведення «поглибленого контролю» у вигляді проведення перевірок особистих речей, тощо, не створення штучних перешкод та сприяння у безперешкодному переміщенні товарів через державний кордон України, що мали місці 09.02.2026 року.
Після отримання неправомірної вигоди неправомірна діяльність ОСОБА_7 була припинена та 10.02.2026 року його затримано в порядку ст.208 КПК України.
11.02.2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, за кваліфікуючими ознаками: одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
11.02.2026 року старший слідчий в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, ОСОБА_9 , за погодженням із заступником керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Південного регіону ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, із визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.
Клопотання мотивоване тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено наявність ризиків, які обґрунтовують застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: переховування підозрюваного від органу досудового розслідування; знищення, приховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також продовження вчинення злочинної діяльності з використанням наданого йому як службовій особі ДПСУ службового становища та скоєння нових кримінальних правопорушень.
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого та до підозрюваного ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 10.04.2026 року включно, із визначенням застави в розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн., із покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави, а саме:
- не відлучатися за межі населеного пункту за місцем проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;
- прибувати до слідчого, який здійснює досудове розслідування, із встановленою останнім періодичністю;
- утримуватись від спілкування із свідками в даному провадженні з питань, що є предметом досудового розслідування;
- здати на зберігання до Головного управлянні Державної міграційної служби України в Одеській області паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну - на строк до 10 квітня 2026 року включно.
Ухвала мотивована обґрунтованістю підозри та доведеністю існування ризиків.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просять скасувати її та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, у виді домашнього арешту або визначити заставу у розмірі 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисники посилаються на необґрунтованість підозри, невідповідність кваліфікації дій підозрюваного, на відсутність ризиків у кримінальному провадженні та не врахування особи підозрюваного ОСОБА_7 .
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Враховуючи положення ч.4 ст.107 та ч.4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження, які будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, та без фіксації за допомогою технічних засобів.
При цьому, відео конференційний зв'язок з прокурором Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону налагодити не надалось можливим з технічних причин.
Захисник ОСОБА_6 подала клопотання про розгляд апеляційної скарги за її відсутності.
Апеляційний розгляд проведено також без участі підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки клопотання про забезпечення його участі не подавалось.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги захисників, апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 12.02.2026 року про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_7 .
Разом з цим, колегія суддів не розглядає інші вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, оскільки це має бути предметом окремого апеляційного оскарження, що захисником враховано не було при зверненні з апеляційною скаргою.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, врахував суспільно-небезпечний характер, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, дані про особу підозрюваного, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може переховуватись від органу досудового розслідування; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; знищити, приховати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження; а також продовжити вчинення кримінальних правопорушень.
З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах судового провадження, здобуті у ході досудового розслідування кримінального провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Таким чином, долучені до клопотання слідчого докази, на які міститься посилання в оскарженій ухвалі слідчого судді, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_7 можливо вчинив інкримінований йому злочин: одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім цього, слідчий суддя обґрунтовано визнав доведеним ризик можливого знищення, приховання речей і документів, які мають значення для кримінального провадження. Оскільки підозрюваний володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього, обставинами, що є предметом доказування у кримінальному провадженні. Згідно фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 розробив план, спрямований на незаконне збагачення шляхом використання свого службового становища, у тому числі з можливістю здійснення впливу, в силу займаної посади.
У зв'язку із викладеним, органом досудового розслідування вживаються заходи щодо встановлення інших осіб, які можуть бути причетні до вчинення розслідуваного злочину, зокрема серед співробітників НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Окрім того, з метою конспірації, підозрюваний для спілкування використовував мобільні додатки, тому він може вжити заходи щодо видалення такого листування, перейменування контактів телефонної книги, тощо.
Застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя з достатньою повнотою мотивував своє рішення щодо визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину розмір застави у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Слідчий суддя правильно врахував обставини та тяжкість інкримінованого злочину, особу підозрюваного, та у відповідності до ст.182 КПК вірно встановив заставу у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266240 грн, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави, оскільки такий розмір застави достатньою мірою може гарантувати виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків.
Таким чином, слідчим суддею розмір застави визначено в межах, передбачених п.2 ч.5 ст.182 КПК.
На думку апеляційного суду, з урахуванням особи підозрюваного, конкретних обставин кримінального провадження та висунутої підозри у скоєнні тяжкого злочину, щодо одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, визначений слідчим суддею розмір застави є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Доводи захисників про можливість зменшення розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки застава у меншому розмірі може виявитися недостатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Твердження сторони захисту про можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів також визнає непереконливими, оскільки вказаний запобіжний захід також може виявитися неспроможним запобігти встановленим ризикам.
Доводи сторони захисту про те, що підозрюваний ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки не спростовують наявності існуючих на початковій стадії досудового розслідування ризиків.
Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК, в тому числі і з урахуванням результатів досудового розслідування.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про неспроможність доводів захисників стосовно незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 12.02.2026 року, якою підозрюваному ОСОБА_7 в кримінальному провадженні №42025164220000084 від 09.12.2025 року, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4