Номер провадження: 22-ц/813/1551/26
Справа № 520/9799/19
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Карташов О. Ю.
22.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду міста Одеса від 10 грудня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав власності та усунення перешкод у користуванні власністю
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_2 демонтувати самочинно встановлений на вікні житлового будинку під літ. «А» дерев'яний щит та привести будівництво на земельній ділянці АДРЕСА_2 у відповідність до будівельного паспорту, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
Позивач посилається на те, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона є власником будинку АДРЕСА_1 , який складається з житлових будинків літ. «А» та літ. «К». При цьому, будинок літ. «А» розташований на межі з сусідньою земельною ділянкою, яка знаходиться на АДРЕСА_3 та належить на праві власності відповідачу по справі - ОСОБА_2 .
В березні 2019 року відповідач розпочав будівництво житлового будинку, однак фундамент свого майбутнього будинку він розташував майже впритул до вікон будинку літ. «А», що суперечить протипожежним нормам та порушує природнє освітлення та інсоляцію вказаного будинку, з приводу чого остання звернулася до ДАБК ОМР з проханням провести перевірку відповідності будівництва вимогам законодавства.
Позивачка зазначає, що за результатами перевірки, яка була проведена 02.04.2019 року представником ДАБК ОМР було встановлено, що будівництво здійснюється з відхиленням від схеми розташування житлового будинку згідно будівельного паспорта, а також з порушенням протипожежних вимог, у зв'язку з чим останньому було видано припис про усунення допущених ним порушень в термін до 02.05.2019 року.
Однак замість виконання вказівок, що містилися у приписі, 03.05.2019 року ОСОБА_2 подав адміністративний позов до ДАБК про визнання протиправним припису від 02.04.2019 року (справа №420/2778/19), що свідчить про небажання відповідача дотримуватися вимог містобудівного законодавства та про його намір продовжувати будівельні роботи з порушенням будівельних норм, стандартів і правил, що неминуче призведе до порушення прав позивача на вільне та безпечне володіння, користування і розпорядження власним будинком.
ОСОБА_1 вказує у позовній заяві, що з боку ДАБК ОМР було вжито низку заходів, спрямованих на припинення незаконних дій відповідача, однак останній постійно не допускає уповноважену особу на об'єкт свого будівництва, що підтверджується актом про недопущення посадових осіб від 15.05.2019 року, з приводу чого інспектором ДАБК ОМР складено відповідні документи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 по справі дійсно вчиняє протиправні дії, а саме здійснює будівництво з порушенням вимог законодавства, розташувавши свій будинок впритул до вікон позивача, про що зазначено в постанові про адміністративне правопорушення №303/19 від 16.04.2019 року, в приписі про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 15.05.2019 року.
Оскільки протиправна поведінка відповідача порушує права позивача, а також враховуючи, що відповідач відмовляється усунути порушення, тому збудоване ним майно, дерев'яний щит, зведений відповідачем на вікні будинку позивача літ. «А», а також частина майна, яка збудована відповідачем з відхиленням від будівельного паспорту, підлягає знесенню.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10.12.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав власності та усунення перешкод у користуванні власністю - залишено без задоволення.
Рішення суду вмотивовано тим, що матеріалами справи не встановлено та позивачем не доведено порушення її прав, через почате будівництво. Крім того, судом зауважене, що позивачка протягом тривалого розгляду справи, не скористалась своїм правом та не звернулась до суду з клопотанням про призначення будівельно-технічної експертизи, з метою підтвердження та доведення обставин зазначених нею у позовній заяві та з метою спростування тверджень відповідача та наданих ним доказів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
На думку скаржниці, суд неуважно оглянув докази, надані позивачем, тому не помітив, що в приписі від 15.05.2019 року чітко вказано ПІБ правопорушника (відповідача), його адреса, адреса позивача, суть порушення будівельних норм відповідачем, тобто наведена вся необхідна інформація, яка підтверджує незаконність дій відповідача, зокрема (цитую): «.. замовник будівництва гр. ОСОБА_2 здійснює будівництво житлового будинку з відхиленням від погодженої схеми розташування житлового будинку відповідно до будівельного паспорту №01-07/399, а саме змінено відстань від стін запроектованого будинку за адресою: АДРЕСА_2 до суміжного існуючого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 ».
Крім того, скаржниця вважає, що районний суд залишив поза увагою відповідь Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 11.04.2019 року на ім'я позивача, в якій вказано, що за адресою: АДРЕСА_2 здійснюється будівництво будинку з відхиленням від погодженої схеми розташування згідно будівельного паспорту № 01-07/399 та з порушеннями: протипожежних вимог, чим порушено ст.9 ЗУ «Про архітектурну діяльність» та вимоги ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування та забудова територій», про що складено відповідний акт та протокол про адміністративне правопорушення. Враховуючи зазначене, гр. ОСОБА_2 видано відповідний припис про усунення порушення вимог містобудівельного законодавства...».
На противагу позиції суду стосовно відсутності у позивача доказів, в скарзі наголошується, що позивачем були надані належні, допустимі та достовірні докази, зі змісту яких випливає, що відповідач здійснює будівництво не на запроектованій відстані від будинку позивача, яка передбачена будівельним паспортом та приписами ДБН, а на відстані, яка суперечить протипожежним вимогам. Та при їх належному вивченні у суду не було би підстав стверджувати про необхідність проведення судової будівельно-технічної експертизи, яка, на погляд скаржника, є зайвою в даній справі.
Також, в скарзі звертається увага на те, що суд не з'ясував обставини, пов'язані з огорожею, яку відповідач розташував на вікні житлового будинку позивача, хоча в матеріалах справи є інформація, яка дає підстави для вирішення цього питання. Проте, суд також ніяким чином не висловив свою думку, щодо законності розташування такої огорожі хоча, на погляд скаржниці, повинен був зазначити про відсутність будь-якого нормативно-правового акту, який би дозволяв особі при проведенні будівництва закривати вікна сусіднього будинку для захисту оточуючих від будівельного пилу, сміття, шуму і падіння важких предметів тощо. Крім того, закон передбачає інші заходи захисту з метою безпечного проведення будівельних робіт.
На додаток, в скарзі зазначається про порушення судом норми процесуального права, оскільки суд без будь-яких зауважень 24.10.2024 року у судовому засіданні прийняв від відповідача висновок експертів комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 01.04.2020 року, який на погляд скаржниці не повинен був приймати його як доказ та посилатися на нього у рішенні. На думку скаржниці, висновок експертів стосується будівництва, яке здійснювалось позивачем у 2000 роках, але предмет доказування в межах даної справи не стосується дій позивача 25-річної давнини, та полягає виключно в неправомірності будівельних робіт, виконаних відповідачем у 2019-2020 роках, а тому надана відповідачем експертиза не є належним доказом, що позбавляє суд можливості брати такий доказ до уваги.
Також, скаржницею в скарзі вказується, що судом були порушені вимоги п. 4 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, якими передбачено, що у підготовчому засіданні вирішується питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, однак судом залишено поза увагою клопотання позивача про залучення в якості співвідповідача ОСОБА_3 , ім'я якого разом з ОСОБА_2 фігурує в технічній документації, щодо будівництва житлового будинку; та заяву ОСОБА_4 про вступ до справи в якості третьої особи на стороні позивача.
Підсумовуючи викладене, та враховуючи вищезазначені обставини скаржниця вважає, що суд дійшов передчасного висновку про недоведеність нею факту порушення її прав з боку відповідача.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
В судовому засіданні скаржниця ОСОБА_1 та її адвокат Адабаш П.М. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, наполягали на її повному задоволенні.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його адвокат Соболєва Г.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , просили оскаржуване рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З Акту про недопущення посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій, складеного головним спеціалістом інспекційного відділу № 1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Заїченко Світланою Анатоліївною від 15.05.2019 року, вбачається, що вказаний акт було складено про те, що не було допущено посадових осіб - на об'єкт будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , для проведення позапланової перевірки.
16.04.2019 року, заступником начальника інспекційного відділу №1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Якименко Русланом Костянтиновичем винесено постанову №303/19 від 16.04.2019 року про вчинення адміністративного правопорушення, а саме здійснення будівництва житлового будинку з відхиленнями погодженої схеми розташування житлового будинку відповідно до будівельного паспорту №01-07/399, в результаті чого змінено відстань від стін запроектованого індивідуального житлового будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 до суміжного існуючого житлового будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , чим було порушено ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», вимоги ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» та вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.96 КУпАП.
Відповідно до припису складеного головним спеціалістом інспекційного відділу №1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Заїченко Світланою Анатоліївною від 02.04.2019 року, у зв'язку із виявленим порушенням - здійснення будівництва житлового будинку з відхиленнями погодженої схеми розташування житлового будинку відповідно до будівельного паспорту №01-07/399, в результаті чого змінено відстань від стін запроектованого індивідуального житлового будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 до суміжного існуючого житлового будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 вимагалося усунути порушення у термін до 02.05.2019 року у відповідності до будівельного паспорту №01-07/399 від 18.12.2018 року.
Відповідно до припису складеного головним спеціалістом інспекційного відділу №1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Заїченко Світланою Анатоліївною від 15.05.2019 року вимагалося допустити посадових осіб державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкт будівництва у термін до 25.05.2019 року, а також зупинити з 15.05.2019 року виконання будівельних робіт до усунення порушення проектних рішень та будівельних норм у термін до 15.06.2019 року.
Як вбачається із постанови державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Анісімової Анастасії Валеріївни від 23.04.2020 року на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13.05.2019 року було відкрито виконавче провадження, щодо заборони ОСОБА_2 виконання будівельних робіт та будь-яких робіт з проведення інженерних мереж та комунікацій, виконання зовнішніх та внутрішніх оздоблювальних робіт та вчинення будь-яких дій, спрямованих на введення в експлуатацію будівлі, розташованої на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 08.04.2013 року, домоволодіння, об'єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_4 , що згідно технічного паспорту від 22.11.2012 року складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 149,7 кв.м., житловою 73,4 кв.м., житлового будинку літ. «К», загальною площею 99,2 кв.м., житловою 45,8 кв.м., альтанки літ. «Г», гаражу літ. «З», альтанки літ. «И», мостіння-І, огорожі №1-5. Загальна площе об'єкту - 248,9 кв.м. на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси №1512/2-1101/11 виданого 07.02.2012 року.
Будівельним паспортом на індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , виданим Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради, реєстраційний номер № 01-07/399 на замовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.08.2018 року зареєстрованого в реєстрі за №729 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О.В. 28.08.2018 року, земельна ділянка кадастровий номер 5110136900:34:017:0056, загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Також, у будівельному паспорті вказано, що згода співвласника домоволодіння ОСОБА_5 на реконструкцію житлового будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , засвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В. від 12.12.2018 року, зареєстрована в реєстрі за №7868.
Відповідно до «Плану зонування території м. Одеси», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 розташована в зоні садибної житлової забудови, з переважним видом використання - розміщення садибної забудови, одноквартирних житлових будинків з земельними ділянками та блокованих одно-двоквартирних житлових будинків на суміжних земельних ділянках.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-ОД №018309, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №255 від 05.12.2000 року, встановлено, що земельна ділянка, загальною площею 0,0524 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Договором купівлі-продажу від 28.08.2018 року, зареєстрованим у реєстрі за №732 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О.В. 28.08.2018 року встановлено, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової приватної власності належить 23/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з «Генеральним планом м. Одеси», затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489- V, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 розташована на території одноквартирної (садибної та блокованої) житлової забудови.
Відповідно до заяви ОСОБА_6 , завіреної приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В. від 22.05.2019 року встановлено, що ОСОБА_6 , яка є власником земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , яка суміжна з земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 надала згоду на зведення та будівництво житлового будинку на земельній ділянці, що належить ОСОБА_2 , з відступом від суміжного кордону її ділянок, що дорівнює 1,0 метр.
Згідно висновку експертів комісійної судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі №22ц/813/6920/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.02.2012 року у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовану будівлю №19-8630-8632 від 01.04.2020 року, встановлено, що виконані ОСОБА_1 будівельні роботи не відповідають планувальним рішенням та обмеженням, які були передбачені дозвільними документами на реконструкцію житлового будинку по АДРЕСА_4 .
Житлові будинки літ. «А» та літ. «К» по АДРЕСА_4 , що були самочинно збудовані ОСОБА_1 , в частині виконання експлуатуючих та протипожежних розривів не відповідають державним будівельним нормам та правилам. Детальний опис невідповідностей наведено у дослідницькій частині висновку по першому, другому та третьому питаннях.
Порушення вимог державних будівельних норм та правил які було досліджено по другому питанню мають ознаки негативного впливу на можливість використання земельної ділянки, реалізацію проектних рішень та проведення забудови власниками земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Способи захисту прав на землю встановлені частиною 3 статті 152 ЗК України: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що в березні 2019 року відповідач ОСОБА_2 розпочав будівництво житлового будинку, проте фундамент свого майбутнього будинку розташував майже впритул до вікон належного їй будинку літ “А», що суперечить протилежним нормам та порушує природнє освітлення та інсоляцію вказаного будинку, і такими діями порушує її права.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі досліджених матеріалів справи, встановлених обставин дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено порушення її прав, через почате відповідачем будівництво та про недоведеність позивачем зазначених позовних вимог, що і стало підставою для залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.
Зокрема, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а докази на які вона посилається як на підставу підтвердження своїх позовних вимог, а саме Акт про недопущення посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій, складеного головним спеціалістом інспекційного відділу №1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Заїченко Світланою Анатоліївною від 15.05.2019 року; постанови №303/19 від 16.04.2019 року про вчинення адміністративного правопорушення; приписи головного спеціаліста інспекційного відділу №1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Заїченко Світланою Анатоліївною від 02.04.2019 року та 15.05.2019 року, не є такими доказами, які підтверджують її позовні вимоги, оскільки з їх змісту не встановлено відносно кого складені вказані документи.
Твердження скаржника, про те, що судом неуважно оглянуті вищезазначені докази, оскільки в них зазначена вся інформація, яка підтверджує незаконність дій відповідача- громадянина ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки в зазначених копіях документах, які позивачкою були долучені до позовної заяви, особа стосовно якої складено Акт, постанова по справі про адміністративне правопорушення та видані приписи - закреслена, а тому зі змісту наданих документів не можливо встановити відносно кого вони складені.
Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення своїх прав.
Доводи апеляційної скарги про не з'ясування судом обставин, пов'язаних з огорожею, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, того, що огорожа на яку вказує позивачка розташована саме на її вікні, або на її земельній ділянці, тим самим порушуючи її права. Тому, всі твердження позивачки стосовно огорожі вважаються голослівними.
Доводи скаржника, про неналежність висновку експертів комісійної судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі №22ц/813/6920/19, №19-8630-8632 від 01.04.2020 року, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні поняття “належність доказу».
Суд першої інстанції, дослідивши наявний у справі висновок експертизи, встановив, що порушення вимог державних будівельних норм та правил, які були досліджені експертами, мають ознаки негативного впливу на можливість використання земельної ділянки, реалізацію проектних рішень та проведення забудови власниками земельних ділянок.
Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме дії відповідача призвели до порушення її прав.
Суд першої інстанції, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено належними доказами факту порушення її прав саме діями відповідача.
Крім того, колегія суддів вважає вірним зауваження суду першої інстанції, що позивачка не скористалася своїм правом та не звернулася до суду з клопотанням про призначення будівельно-технічної експертизи, з метою підтвердження порушення відповідачем своїх прав, чи спростування доказів наданих відповідачем.
Така, процесуальна поведінка позивачки, є її власним процесуальним ризиком.
Доводи апеляційної скарги, про порушення судом вимог п. 4 ч. 2 ст. 197 ЦПК України та не розгляду клопотання позивача про залучення ОСОБА_3 в якості співвідповідача, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Як вбачається з матеріалів справи, підготовче судове засідання по справі було закрито 24.10.2024 року, в зазначене судове засідання позивачка не з'явилась проте про розгляд була повідомлена належним чином. 22.10.2024 року позивачкою було подано клопотання про зупинення розгляду справи за станом її здоров'я, яке було розглянуто судом 24.10.2024 року. В судовому засіданні 02.12.2024 року ОСОБА_1 заявила усне клопотання про залучення співвласника та об'єднання справ, про що головуючим зауважено, що дані клопотання подані у підготовчому судовому засіданні в усній формі та в письмовій формі до суду ще не надійшли, розгляд справи відкладено на 10.12.2024. Клопотання про залучення до справи в якості співвідповідача, ОСОБА_1 подано через підсистему “Електронний суд» 02.12.2024 року та були зареєстровані судом того ж дня. Відповідно до протоколу судового засідання від 10.12.2004 року, суд на місці ухвалив у клопотанні про залучення ОСОБА_3 у якості співвідповідача - відмовити, оскільки ніяких позовних вимог позивачем до нього не заявлено.
Посилання скаржниці на не розгляд судом першої інстанції заяви ОСОБА_4 про вступ до справи в якості третьої особи на стороні позивача, не може слугувати тією підставою для скасування рішення саме на користь позивача, оскільки права позивача безпосередньо цим порушенням не заціплені.
Не розгляд такої заяви, може порушувати процесуальні права саме ОСОБА_4 , а не позивачки. Скаржницею, в скою чергу не доведено, що саме через не залучення ОСОБА_4 , суд ухвалив неправильне рішення щодо неї.
Колегією суддів, зауважується, що цивільний процес будується на принципі диспозитивності: особа самостійно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору та своїми процесуальними права, і ініціювати захист порушеного права може лише його носій. Процесуальний закон надає особі право захищати в суді лише свої порушені, невизнані або оспорювані свободи чи інтереси.
Загалом доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеса від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20.03.2026 року.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький