Номер провадження: 11-сс/813/694/26
Справа № 521/2531/26 1-кс/521/1041/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27.02.2026, якою в межах к/п №12024163470000866 від 25.11.2024 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Городнє Болградського р-ну Одеської обл., громадянина рф та респ. Болгарія, із середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні доньку 2008 р.н., не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді в межах к/п №12024163470000866 від 25.11.2024 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України було частково задоволено клопотання ст. слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_9 та застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 25.04.2026, із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», із визначенням в якості альтернативного запобіжного заходу застави в розмірі 1200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 993 600 грн., з покладенням на нього у разі внесення застави строком на 60 днів певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та в зазначеному кримінальному провадженні органом досудового розслідування доведено існування ризиків переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків у провадженні, а також схову або спотворення доказів у провадженні, обумовлені тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення та можливого покарання; характеристикою особи підозрюваного ОСОБА_8 , якому 59 років, є громадянином рф та респ. Болгарія, має середню освіту, одружений, має на утриманні доньку 2008 р.н., має постійне місце проживання, не працевлаштований, раніше не судимий.
Водночас, керуючись приписами ч. 4 ст. 183 КПК України, а також з огляду на сімейний та матеріальний стан ОСОБА_8 , значення підозрюваного як суб'єкта незаконних дій та його роль у подіях, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність визначення підозрюваному ОСОБА_8 застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 1200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 993 600 грн.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 не погодилась із оскаржуваною ухвалою, вважаючи її незаконною та необґрунтованою з огляду на наступні обставини:
- поза увагою слідчого судді залишилось те, що ризики, на які посилається орган досудового розслідування, не мають об'єктивного та документального підтвердження, зокрема, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_8 , не є безумовною підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись з метою уникнення кримінальної відповідальності, будь-яких доказів на підтвердження того, що у разі перебування на волі підозрюваний буде намагатись переховуватись органом досудового розслідування надано не було; наявність таких ризиків, як вплив на свідків, знищення речових доказів та вчинення іншого кримінального правопорушення не мають під собою жодного підґрунтя, натомість, не зрозуміло, про які речові докази веде мову слідчий, ОСОБА_8 раніше не судимий;
- всупереч твердженням слідчого про те, що протиправна діяльність підозрюваного носить систематичний характер, ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України по одному епізоді, стосовно конкретної особи - ОСОБА_10 , внаслідок чого слідчий у поданому клопотанні вийшов поза межі висунутої підозри, в межах якої ним було подано клопотання про застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу;
- слідчим суддею не було враховано того, що підозра у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, не є обґрунтованою, натомість, факт отримання громадянином України громадянства іншої держави, що не заборонено законом, не надає право безперешкодного перетину кордону України та ухилення від мобілізації та не може само по собі доводити висновки слідчого судді про участь ОСОБА_8 саме в організації незаконного перенаправлення осіб через державний кордон;
- при постановленні оскаржуваної ухвали не було прийнято до уваги поганий стан здоров'я ОСОБА_8 , який має ряд захворювань - гіпертонію, дисциркуляторну енцефалопатію 2 ст. на фоні гіпертонічної хвороби, вестибулярні синдроми, атеросклеротичний кардіосклероз, цукровий діабет; те, що підозрюваний раніше не судимий, одружений, має неповнолітню доньку, постійне місце проживання;
- визначений підозрюваному ОСОБА_8 розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу є необґрунтованим та непомірним для підозрюваного, слідчим суддею не було надано оцінки майновому стану підозрюваного, в доданих до клопотання матеріалах відсутні відомості, які могли б свідчити про можливість сплати ОСОБА_8 встановленого розміру застави.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; у разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про існування підстав для застосування запобіжного заходу застосувати стосовно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту; якщо апеляційний суд не дійде висновку стосовно можливості застосування іншого виду запобіжного заходу - визначити розмір застави з урахуванням майнового стану підозрюваного в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням на ОСОБА_8 відповідних обов'язків.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_7 , яка підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що 26.02.2026 ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України (а.с. 117-123), санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7-ми до 9-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років з конфіскацією майна.
Відповідно до приписів ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, зокрема, у тому, що він, у невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, але не пізніше 25.11.2024, вступивши у злочинну змову з іншими невстановленими в ході досудового розслідування особами, вирішив організувати незаконне переправлення через державний кордон України осіб призовного віку, яким обмежено виїзд за межі України у зв'язку із введенням на території України воєнного стану, шляхом сприяння громадянам України у набутті болгарського громадянства за підробленими документами, зокрема свідоцтвом про народження, де міститься інформація про те, що один із близьких родичів є корінним болгарином та медичними довідками, про те, що особа не має психічних розладів.
В подальшому, ОСОБА_8 підшукав особу, яка виявила бажання за грошову винагороду перетнути державний кордон України, а саме ОСОБА_10 та 17.07.2025 приблизно о 20:28 год. прибув на майданчик для паркування біля торгового центру «Вузівський» за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140/1, де зустрівся із ОСОБА_10 , та в ході розмови при особистій зустрічі повідомив останньому, що він може організувати його незаконне переправлення через державний кордон України шляхом підроблення документів, зокрема свідоцтва про народження його бабусі, де буде міститись інформація про те, що її батько та мати являються болгарами за національністю, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану на ім'я його батька, де буде міститись інформація, що його мати, тобто бабуся ОСОБА_10 , являється болгаркою за національністю, довідки на ім'я ОСОБА_10 про проходження ним психіатричного огляду, про те, що у нього відсутні психічні розлади; медичної довідки на ім'я ОСОБА_10 , виданої Одеською обласною клінічною лікарнею Одеської обласної ради про те, що психічних відхилень у ОСОБА_10 не виявлено, та у подальшому сприянні у набутті болгарського громадянства, що в свою чергу дає безперешкодний перетин державного кордону України, а також повідомив, що він може виготовити весь пакет необхідних документів для подачі у консульство, демонстрував свою обізнаність щодо обраного ним способу незаконного перетину кордону, можливість надання засобів щодо незаконного перетину кордону через свої міцні зв'язки, надавав поради та вказівки ОСОБА_10 , за що останній повинен буде заплатити грошові кошти в загальній сумі 11 000 Євро (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 17.07.2025 становило 533 500 грн.), шляхом передачі авансу у розмірі 5 000 Євро та решти у сумі 6 000 Євро після подачі необхідного пакету документів до консульства Республіки Болгарії, на що ОСОБА_10 надав свою згоду.
Після чого, в період часу з 18.07.2025 по 24.09.2025 ОСОБА_8 почав підтримувати зв'язок з ОСОБА_10 через мобільний додаток WhatsApp, куди останній надсилав усю необхідну інформацію про його анкетні дані, яку просив ОСОБА_8 , зокрема фотографував свої особисті документи, а саме свідоцтво про народження, паспорт громадянина України, витяг про відсутність судимості, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що необхідно для отримання громадянства Республіки Болгарії, а ОСОБА_8 продовжував демонструвати свою обізнаність щодо обраного ним способу незаконного перетину кордону та надавати відповідні вказівки та поради.
В подальшому ОСОБА_8 25.09.2025 зустрівся з ОСОБА_10 у закладі громадського харчування «Хінкальня на Варненській» за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 7, де в ході особистої бесіди повідомив, що він самостійно робить весь пакет документів, куди входить підроблене свідоцтво про народження, де зазначено що один із родичів є корінним болгарином, що не відповідає дійсності, медичні довідки про те, що особа не має психічних розладів, готує до співбесіди з консулом шляхом надання питань та відповідей на них, готує необхідні документи та переводить на болгарську мову, сам заїжджає за особою додому та завозить його до консульства Республіки Болгарії для подачі вказаних документів, а також зазначив, що після отримання громадянства він особисто привозить паспорт та вивозить особу за кордон.
Після цього, ОСОБА_10 передав ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 5 000 Євро (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 25.09.2025 становило 243 500 грн.), в якості авансу за виготовлення йому необхідного пакету документів, зокрема, підробленого свідоцтва для народження його бабусі, де буде міститись інформація про те, що її батько та мати являються болгарами за національністю, з метою набуття громадянства Республіки Болгарії.
ОСОБА_8 24.02.2026 зустрівся з ОСОБА_10 біля ЖМ «Райдужний» за адресою: Одеська обл., Лиманка, Райдужний масив, 15/1, де в ході особистої зустрічі повідомив останньому, що 25.02.2026 особисто забере його з дому та завезе до Консульства Республіки Болгарії в місті Одеса для подачі документів та передав необхідний пакет документів для вивчення.
Згодом, 25.02.2026 приблизно об 09:50 год. ОСОБА_8 особисто на своєму автомобілі марки «Lexus LX 470», д.н.з. НОМЕР_1 , прибув за місцем мешкання ОСОБА_10 , а саме за адресою: АДРЕСА_3 , де забрав останнього та у подальшому довіз до Консульства Республіки Болгарії за адресою: м. Одеса, вул. Балтиморська, 9, для подачі раніше наданих ним документів для отримання громадянства Болгарії, на підставі підроблених документів.
ОСОБА_10 за вказівкою ОСОБА_8 зайшов до приміщення Консульства Республіки Болгарії, де попрямував до невстановленої в ході досудового розслідування особи та передав увесь пакет раніше отриманих від ОСОБА_8 , після чого ОСОБА_8 попрямував разом з ОСОБА_10 на вищезгаданому автомобілі до заздалегідь обумовленого місця за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 7, для отримання решти грошових коштів.
Під час руху автомобіля, ОСОБА_10 передав ОСОБА_8 імітаційні грошові кошти у сумі 6 000 Євро (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 25.02.2026 становило 306 000 грн.) в якості решти суми за організацію незаконного переправлення через держаний кордон України, після чого ОСОБА_8 під час спроби залишити місце вчинення злочину, біля будинку на проїжджій частині дороги за адресою м. Одеса, вул. Варненська, 18 було зупинено та затримано працівниками правоохоронних органів та припинено його протиправну діяльність.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, на даному етапі досудового розслідування підтверджується долученими до клопотання матеріалами провадження, зокрема: протоколом за результатами проведення НСРД від 09.10.2025 (а.с. 19-43); протоколом за результатами проведення НСРД від 03.10.2025 (а.с. 44-50); протоколом ідентифікації (помітки) грошових коштів від 12.09.2025 (а.с. 51-52); протоколом за результатами проведення НСРД від 18.09.2025 (а.с. 65-71); протоколом обшуку від 25.02.2026 (а.с. 102-106) та іншими матеріалами в їх сукупності.
Що стосується посилань захисника на те, що факт отримання громадянином України громадянства іншої держави не може само по собі доводити причетність ОСОБА_8 до організації незаконного перенаправлення осіб через державний кордон, колегія суддів зауважує на передчасності таких тверджень, натомість, наразі досудове розслідування кримінального провадження триває, органом досудового розслідування здійснюється збір доказів на встановлення всіх обставин ймовірного вчинення кримінального правопорушення, на підставі оцінки яких можливо буде дійти однозначного висновку стосовно причетності або непричетності підозрюваного ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку сукупності зібраних органом досудового розслідування у зазначеному провадженні доказів достатньо для формування стійкого переконання у причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, тому підозра у вчиненні останнім зазначеного злочину є обґрунтованою.
Окрім цього, в даному контексті колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на позицію, викладену в рішенні від 28.10.1994 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88, відповідно до якої, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Апеляційний суд також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Відповідно до п.п. 34-36 рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України», обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла бути підставою для його першого взяття під вартою.
Водночас, колегія суддів не погоджується із доводами сторони захисту про те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилається орган досудового розслідування в поданому клопотанні, не мають об'єктивного та документального підтвердження з огляду на наступні обставини.
Частиною 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При цьому, колегія суддів, погоджуючись із висновком слідчого судді, зауважує на тому, що в даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування було доведено існування ризиків:
- можливого переховування ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та суду, обумовленого тим, що: останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, пов'язаного із посяганням на недоторканність державних кордонів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7-ми до 9-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років з конфіскацією майна; у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні зазначеного злочину, стосовно нього, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ККС ВС від 05.07.2023 у справі №727/6140/22 (провадження №51-2266км23), неможливе буде застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, що може призвести до спроб переховування останнього з метою уникнення кримінальної відповідальності; ОСОБА_8 є громадянином інших країн (рф та респ. Болгарії), внаслідок чого має право безперешкодного перетину державного кордону України, що може спонукати його до вчинення спроб переховування;
- здійснення незаконного впливу на свідків у провадженні, обумовленого тим, що ОСОБА_8 має процесуальну можливість ознайомлюватись із матеріалами кримінального провадження та, як наслідок, із анкетними даними свідків у провадженні, внаслідок чого він може вдатись до здійснення впливу на зазначених осіб з метою спонукання їх до зміни показань на його користь;
- схову або спотворення речей та документів, що мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, обумовленого тим, що наразі органом досудового розслідування не відшукані всі докази, зокрема, документи, задля встановлення обставин організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_8 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування підозрюваного від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, надаючи оцінку твердженням сторони захисту з приводу безпідставності тверджень слідчого в поданому клопотанні про те, що протиправна діяльність ОСОБА_8 носить системний характер, колегія суддів зауважує на тому, що таке твердження було використано органом досудового розслідування в якості обґрунтування наявності в даному кримінальному провадженні ризику вчинення підозрюваним іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, проте даний ризик не був визнаний доведеним оскаржуваною ухвалою, натомість, слідчим суддею була встановлена наявність лише трьох доведених ризиків, а саме ризику переховування підозрюваного ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та схову або спотворення доказів у кримінальному провадженні.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_8 та передбачений ч. 3 ст. 332 КК України прямо посягає на обороноздатність держави України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, посягання на недоторканність державного кордону України шляхом організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництва такими діями та сприяння їх вчиненню завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до обов'язку захисту територіальної цілісності держави.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає обґрунтованим та необхідним обрання на даній стадії досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту на те, що підозрюваний ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, зокрема, одружений, має неповнолітню доньку 2008 р.н., має постійне місце проживання в м. Одесі (а.с. 138-141), раніше не судимий, проте зауважує на тому, що зазначені обставини, хоча й характеризують підозрюваного з позитивної сторони, з урахуванням обставин вчинення злочину, в якому останній обґрунтовано підозрюється, його характеру та тяжкості, а також встановлених вище ризиків, не можуть слугувати підставою для застосування стосовно ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає слушними посилання захисника на те, що ОСОБА_8 має ряд захворювань, а саме гіпертонію, дисциркуляторну енцефалопатію 2 ст. на фоні гіпертонічної хвороби, вестибулярні синдроми, атеросклеротичний кардіосклероз, цукровий діабет (а.с. 142-160), проте наголошує на тому, що наявні у підозрюваного захворювання не свідчать про неможливість утримання підозрюваного під вартою та контролю стану його здоров'я в умовах попереднього ув'язнення.
Так, в умовах слідчого ізолятору ув'язненим особам забезпечується необхідна медична допомога відповідно до законодавства про охорону здоров'я, зокрема, положеннями наказу МЮ України №460/5 від 18.03.2013 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу МЮ України та МОЗ України №239/5/104 від 10.02.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» встановлено, що керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
За встановлених обставин, враховуючи те, що ОСОБА_8 в умовах перебування під вартою в слідчому ізоляторі не позбавлений права на отримання кваліфікованої медичної допомоги, зазначена захисником обставина стосовно наявності у підозрюваного захворювань не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність застосування стосовно підозрюваного більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
Окрім того, стороною захисту була надана медична документація підозрюваного ОСОБА_8 , датована періодом часу з 2016 по 2021 рік, що позбавляє апеляційний суд можливості встановити актуальний стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_8 та оцінити його вплив на можливість утримання під вартою.
Відтак обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Отже, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів доходить переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою для запобігання названим вище ризикам.
В контексті надання оцінки доводам сторони захисту з приводу непомірності визначеного підозрюваному ОСОБА_8 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зауважує на наступному.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно із п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, розмір застави визначається слідчим суддею, судом, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги положення п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022, в якому Суд зауважує на тому, що загальні принципи щодо обґрунтування визначення розміру застави наведені в рішеннях у справах «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява №26744/16, п.п. 154-157, від 04.07.2019), та «Мангурас проти Іспанії» [ВП] (Mangouras v. Spain), заява №12050/04, п.п. 78-81, ЄСПЛ 2010). Зокрема, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява №54335/14, п. 70, від 22.05.2018). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим ст. 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява №60859/00, п. 111, від 07.12.2006).
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, вчиненого у сфері недоторканості державних кордонів, пов'язаного із організацією незаконного переправлення осіб, придатних до військової служби, через державний кордон України в умовах воєнного стану; його майновий та сімейний стан, розмір неправомірної вигоди, який планував отримати підозрюваний від зазначеної незаконної діяльності (5000 Євро фактично отримано та 6000 Євро - імітаційні грошові кошти, тобто загалом 11 000 Євро), доведені органом досудового розслідування ризики послугували тими виключними випадками, які, на підставі вищевикладених вимог ч. 5 ст. 182 КПК України, дозволили слідчому судді при визначенні підозрюваному ОСОБА_8 застави в якості альтернативного запобіжного заходу вийти за межі розміру застави, передбаченого кримінальним процесуальним законом для осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що визначена слідчим суддею застава в розмірі саме 1200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб не є непомірною для підозрюваного ОСОБА_8 , а також здатна, з огляду на перспективу її втрати, забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та є достатньою для запобігання вищенаведеним ризикам.
Запропонована стороною захисту в апеляційній скарзі застава в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, на переконання колегії суддів, не здатна буде забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_8 , оскільки перспектива її втрати не переважатиме можливості порушення підозрюваним покладених на нього обов'язків, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обґрунтовано підозрюється, встановлених в зазначеному провадженні ризиків та характеристики його особи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника немає, тому законна, обґрунтована та вмотивована ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27.02.2026, якою стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 25.04.2026, із визначенням застави в розмірі 3 993 600 грн. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4