Номер провадження: 11-кп/813/1248/26
Справа № 495/7145/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023164250000320 від 23.09.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.09.2025 року, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Одеської області м.Ананьїв, з середньою освітою, працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком, який ухвалений в порядку спрощеного провадження, ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України та йому призначено покарання:
- за ч.1 ст. 358 КК України - у виді 1 (одного) року обмеження волі;
- за ч.4 ст. 358 КК України - у виді 1 (одного) року 2 (двох) місяців обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, обвинуваченому визначено остаточне покарання у виді 1 (одного року) 2 (двох) місяців обмеження волі.
Строк відбуття покарання обвинуваченому рахується з дня прибуття останнього та постановки на облік у виправному центрі.
Вироком суду вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Запобіжний захід вироком суду обвинуваченому не обирався.
Згідно оскарженого вироку, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних проступків за наступних обставин.
Так, на початку серпня 2023 року, ОСОБА_8 , з метою безперешкодного виїзду за межі України через пункт пропуску Паланка (Маяки-Удобне) (Паланка) де здійснюється перевірка військово-облікових документів, вирішив самостійно виготовити підроблені документи, а саме тимчасове посвідчення військовозобов'язаного та довідку військово-лікарської комісії на своє ім'я, з метою їх подальшого використання.
З цією метою, ОСОБА_8 на початку серпня 2023 року, перебуваючи за місцем мешкання - у будинку АДРЕСА_3 з метою реалізації власного протиправного умислу, використовуючи власний мобільний пристрій обладнаний сім картою з абонентським номером НОМЕР_1 , відшукав у мережі інтернет оголошення з контактним номером телефону про продаж за грошові кошти у розмірі 2000 гривень двох кліше з відображенням на них: круглої гербової печатки ІНФОРМАЦІЯ_2 , прямокутного штампу «ВЗЯТО на військовий облік» військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На початку серпня 2023 року, ОСОБА_8 , використовуючи власний мобільний пристрій зателефонував на номер телефону та домовився з останньою про особисту зустріч з метою придбання вищевказаних кліше.
Після цього, на початку серпня 2023 року, ОСОБА_8 , зустрівся з особою біля буд. АДРЕСА_4 надав останній 2000 гривень, та отримав від неї вищевказані кліше.
Надалі, на початку серпня 2023, ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем проживання - у буд. АДРЕСА_3 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи власні стаціонарний комп'ютер, лазерний принтер, письмове приладдя, вищевказані придбані кліше, папір, виготовив завідомо підроблені документи, а саме тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_2 від 11.07.2023 та довідку військово-лікарської комісії № 148/2/37 від 11.07.2023, які заповнені на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та містять недостовірні відомості про непридатність останнього до військової служби.
21.09.2023 о 12 годині 02 хвилині, перебуваючи на пункті пропуску Паланка (Маяки -Удобне) (Паланка), який розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, автодорога Одеса- Рені, 49 км., діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що документи є підробленими, оскільки самостійно їх виготовив та відповідно до вимог ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та в порядку визначеному «Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, не проходив обов'язковий медичний огляд військово-лікарською ІНФОРМАЦІЯ_4 , пред'явив працівнику Державної прикордонної служби України ОСОБА_10 тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_2 від 11.07.2023 та довідку військово-лікарської комісії № 148/2/37 від 11.07.2023, які нібито видані ІНФОРМАЦІЯ_5 , заповнені на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які містять недостовірні відомості про непридатність останнього до військової служби, тобто використав завідомо підроблені документи.
Не погоджуючись з вироком суду захисник ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить змінити вирок в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги захисник посилається на суворість призначеного покарання. Вважає, що судом не враховано того, що ОСОБА_8 визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв органу досудового розслідування з метою повного та всебічного встановлення обставин, які стосуються предмету доказування.
Захисник звертає увагу, що ОСОБА_8 одружений, його дружина є інвалідом ІІІ групи та знаходиться на утриманні чоловіка.
Також захисник звертає увагу, що ОСОБА_8 працевлаштований, за місцем роботи характеризується виключно з позитивної сторони, виконує роботи по ремонту повітряних ліній електропередач критично важливих об'єктів та приймає участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Захисник вважає, що вищевказані обставини не були враховані судом під час ухвалення вироку, оскільки ОСОБА_8 не був обізнаний про розгляд справи та судовий розгляд відбувався без його участі в порядку спрощеного провадження.
Окрім цього, під час апеляційного розгляду сторона захисту звернулась до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст.47 КК України з передачею його на поруки трудовому колективу ТОВ «ОДЕСЬКА МЕХКОЛОНА №10» та закриття кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та клопотання про передачу обвинуваченого на поруки; думку прокурора ОСОБА_11 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та клопотання; перевіривши доводи апеляційної скарги, клопотання та дослідивши матеріали кримінального провадження; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частиною 1 ст. 394 КПК передбачено, що вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Згідно ч.2 ст.381 КПК визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.
Судом першої інстанції кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглянуто відповідно до вимог ст.382 КПК.
Обвинувачений ОСОБА_8 беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних проступків, був ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч.2 ст.302 КПК, надав свою згоду в присутності захисника на розгляд обвинувального акту без його участі у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні (а.к.п.12-14).
Дії ОСОБА_8 інкриміновані органом досудового розслідування за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України та в подальшому, за якими він був визнаний винуватим, є безспірним фактом, з яким погодився сам обвинувачений та відповідно до ч.2 ст.302 КК України не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.
Щодо клопотання сторони захисту про передачу ОСОБА_8 на поруки трудовому колективу ТОВ «ОДЕСЬКА МЕХКОЛОНА № 10» колегія суддів дійшла таких висновків.
За змістом ст.47 КК України особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, за сукупності таких умов: 1) особа вчинила кримінальне правопорушення вперше; 2) діяння належить до кримінальних проступків або нетяжких злочинів; 3) злочин не є корупційним; 4) особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, щиро покаялася; 5) колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи; 6) особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, не заперечує проти закриття кримінального провадження за цією нереабілітуючою підставою.
Відповідно однією з обов'язкових умов для звільнення обвинуваченої особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.47 КК України є вчинення кримінального проступку, або нетяжкого злочину, крім корупційних правопорушень.
При цьому особою, яка вчинила кримінальне правопорушення вперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла правопорушень або раніше вчинила кримінальне правопорушення, що вже втратило правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного кримінального правопорушення, двох або більше злочинів вищевказаної тяжкості, які утворюють сукупність, не перешкоджає для застосування ст. 47 КК України лише за умови, що вони не складають реальної сукупності.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні двох кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.358 та ч.4 ст.358 КК України.
За змістом ч.1 ст.33 КК України сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено.
Сукупність злочинів може бути ідеальною та реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа однією дією вчиняє одночасно два або більше злочинів, відповідальність за які передбачено різними статтями КК. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно, а також г) наявність усіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК. Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК.
У даній справі ОСОБА_8 висунуте обвинувачення у вчиненні в різний час двох окремих кримінальних правопорушень, що становить реальну сукупність.
Водночас, якщо особа вчинила два або більше кримінальних правопорушення, що утворюють реальну сукупність, то вона не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки (ст. 47 КК).
Такі висновки апеляційного суду кореспондуються із висновками колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного суду викладеними в постанові від 12.08.2020 року (справа №127/31068/19, провадження №51-1868км20).
За таких обставин, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту про передачу обвинуваченого ОСОБА_8 на поруки.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості вироку суду в частині призначеного покарання, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до положень ч. 6 ст.368 КПК, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України, суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього кримінального правопорушення, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Відповідно до ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з п.3 ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
З оскарженого вироку вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи покарання врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, які відносяться до кримінальних проступків; конкретні обставини скоєних ним правопорушень; особу винного; відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність обставини, яка пом'якшує покарання - щире каяття.
Врахувавши наведені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.ст.69, 75 КК України і вважав за необхідне призначити йому реальне покарання у виді обмеження волі.
Надаючи оцінку можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 положень ст.75 КК України при призначенні покарання, апеляційний суд зазначає про таке.
Згідно з положеннями ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі, передбачений санкціями ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, однак своїх висновків з цього приводу належним чином не мотивував та не врахував, що обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся у вчиненому, його діями будь-яким особам не була завдана матеріальна, або моральна шкода, потерпілі в кримінальному провадженні відсутні.
Крім того, апеляційний суд враховує позитивні характеристики ОСОБА_8 та наявність у останнього міцних соціальних зв'язків, оскільки він одружений, від шлюбу має неповнолітнього сина 2019 року народження, офіційно працевлаштований на підприємстві критичної інфраструктури, яке клопотало про передачу його на поруки, що свідчить про потребу підприємства в даному працівнику. Окрім цього, суд враховує той факт, що відповідно до наданої медичної документації, дружина обвинуваченого - ОСОБА_12 є інвалідом ІІІ групи.
За наявності вищевказаних обставин, з урахуванням особи ОСОБА_8 , який вперше притягається до кримінальної відповідальності, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, враховуючи засади законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, колегія суддів вважає за можливе звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням напідставі ст. 75 КК України та покладанням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України, що на думку апеляційного суду буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, а також запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, як ним так і іншими особами.
Із викладених вище мотивів колегія суддів визнає необґрунтованими вимоги апеляційної скарги захисника щодо призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу, оскільки таке покарання, з урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, може виявитися нездатним для повного усвідомлення обвинуваченим скоєного.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про можливість досягнення мети виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства, за умови контролю за його поведінкою впродовж іспитового строку, передбаченого положеннями ст. 75 КК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок суду.
Згідно положень п.1 ч.1 ст.408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Положеннями ч.2 ст. 409 КПК встановлено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може також бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 408, 409, 414, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_9 про передачу ОСОБА_8 на поруки.
Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.09.2025 року в кримінальному провадженні №12023164250000320 від 23.09.2023 року, яким ОСОБА_8 засуджений за вчинення кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Застосувати до ОСОБА_8 положення ст.75 КК України та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4