Провадження № 2/742/410/26
Єдиний унікальний № 742/5048/25
17 березня 2026 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого - судді Фетісової Н.В., за участю секретаря судового засідання Шептун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача подав до суду позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 14 грудня 2024 року укладено Кредитний договір (оферти) №14.12.2025-100001912 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною договору. Відповідно до умов Договору відповідачу було надано кредит у розмірі - 6500,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 14.12.2024, строком на 140 днів. Дата повернення - 02.05.2025. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконано в повному обсязі. Проте, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість в розмірі 20150,00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту 6500,00 грн., проценти - 9100,00 грн, комісії - 1300,00 грн та неустойки - 3250,00, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Тому, позивач і звернувся до суду та просить стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу за кредитним договором та сплачений судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп.
Крім того повідомили, що докази понесення судових витрат у відповідності до ч.8 ст.141 та ч.1 ст.246 ЦПК України будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, яке відкладено до 17.03.2026.
Ухвалами суду від 10.12.2025 та від 28.01.2026 витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» всю наявну інформацію щодо переказу коштів ТОВ «Споживчий центр» на підставі договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, на платіжну картку клієнта: 14.12.2024 18:25:08 на суму 6500 грн., номер картки 5168755469711887, номер транзакції в системі iPay.ua-595368575, призначення платежу: Видача за договором кредиту №14.12.2024-100001912 (дата, час, підстава, номер картки, банк отримувача..) .
Проте відповідні відомості суду не надані. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Згідно з матеріалами цивільного позову просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач та її представник у судове засідання також не з'явились. Згідно письмового відзиву та заперечень позовні вимоги не визнають в повному обсязі, просять відмовити в їх задоволенні. Зокрема вказують, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, а не на належних і допустимих доказах. Відповідач не визнає існування заборгованості перед позивачем. З копії Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти)вбачається, що вона підписана електронним підписом кредитодавця - КЕП ТОВ «Споживчий центр», ОСОБА_2 , проте підписантом договорів від імені юридичної особи може бути лише особа, яка має належні повноваження, зазвичай - директор (керівник), який діє на підставі статуту підприємства, якщо інше не передбачено установчими документами.Одним із основних способів перевірки повноважень особи, що підписує договір від імені юридичної особи, є отримання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з інформацією з ЄДР, керівником ТОВ «Споживчий центр» з 20 листопада 2012 року є Холод О.В., при цьому ТОВ «Споживчий центр» не надало доказів того, що Почтовик Р.В. мав належні повноваження підписувати договори від імені товариства.
Крім того, представник відповідача зазначає, що сам кредитний договір не може вважатися доказом надання або отримання кредитних коштів, оскільки на етапі його підписання правовідносини між сторонами ще не виникають, а сам документ лише свідчить про намір сторін укласти договір. Порядок фактичного надання коштів має бути окремо визначений у договорі. Таким чином, для підтвердження факту надання або отримання кредиту одного лише кредитного договору недостатньо, необхідним є оформлення первинного бухгалтерського документа, який підтверджує проведення фінансової операції, проте надані позивачем до суду документи не є такими, що підтверджують перерахування або отримання кредиту, а отже, не можуть вважатися належними доказами наявності заборгованості. Позивачем також не доведено факт передачі грошових коштів відповідачу належними та допустимими доказами. Єдиним документом, поданим на підтвердження цього, є лист вих. № 40-1509 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 15 вересня 2025 року, та зазначений лист не є первинним бухгалтерським документом, не підтверджує фінансову операцію, не містить повних відомостей про учасників операції, зокрема про те, хто і кому переказував кошти, а також не містить даних про власника банківської картки, на яку нібито було перераховано кошти. Через це представник позивача стверджує, що неможливо вважати доведеним факт переказу коштів саме на рахунок відповідача.Так само довідка про суму боргу за кредитним договором, надана позивачем, не підтверджена первинними бухгалтерськими документами. Вона створена самим позивачем, тому без документального підтвердження не може бути доказом наявності заборгованості. Отже, розрахунок заборгованості, поданий позивачем, не підтверджує її наявність чи розмір. Оскільки, позивач не довів факт надання відповідачеві кредиту, а також неможливо перевірити й правильність нарахування будь-яких сум за кредитом.
Також представник відповідача звертає увагу, що згідно з нормами Цивільного кодексу України, кредит є дійсним лише у випадку, коли кошти передає безпосередньо кредитодавець, а не третя особа. При цьому слід зазначити, що при зверненні з даним позовом позивач,ТОВ «Споживчий центр», сплатив судовий збір зі свого власного рахунку без залучення ТОВ «Універсальні платіжні рішення», що підтверджується платіжною інструкцією №СЦ00039504, підписаною директором Холодом О.В.
На підставі викладеного представник відповідача наголошує, що відсутні й правові підстави для стягнення з відповідача 1300,00 грн комісії за надання кредиту та 3250,00 грн неустойки, разом 4550,00 грн, оскільки такі нарахування здійснені позивачем у період дії воєнного стану в Україні.
Крім цього, відповідач повністю заперечує проти вимоги про стягнення з нього на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн., так і в іншій можливій сумі, так як у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» слід відмовити.
03.11.2025 від представника позивача ТОВ «Споживчий центр» Ларіонова К.О. до суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмета доказування на підтвердження неукладення та невиконання умов кредитного договору. 14 грудня 2024 року в електронній формі було укладено Кредитний договір № 14.12.2024-100001912, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової форми укладання. Документи, які складають кредитний договір, з боку позивача (кредитодавця) підписано електронним підписом, а з боку відповідача - за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого у смс-повідомленні на номер, зазначений відповідачем як фінансовий - +380953922010. Саме цей номер було використано відповідачем для підписання кредитного договору 14 грудня 2024 року, відповідач не заперечує, що зазначений засіб зв'язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він його втратив, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.Також, позивач надав суду LogFile із чіткою хронологією дій учасників електронної комерції під час укладення електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі позивача - на вебсайті sgroshi.com.ua. Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов правочину (кредитного договору), який відповідач підписав одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами, зазначені обставини відповідач не спростував жодними допустимими доказами. Представник позивача звертає увагу, що, підписуючи оферту, відповідач підписуючи оферту, відповідач підтвердив своє ознайомлення з умовами договору.
Щодо видачі коштів відповідачу, представник відповідача зазначає, що то цей факт підтверджується квитанцією від 14 грудня 2024 року, що міститься в матеріалах справи, вона є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним і допустимим доказом видачі кредитних коштів відповідачу, так як позивач перерахував кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу, це підтверджується квитанцією про перерахування коштів, що свідчить про виконання позивачем своїх договірних зобов'язань своєчасно та в повному обсязі. Під час оформлення заявки відповідач зазначив повний номер картки (електронного платіжного засобу), однак відповідно до постанов Правління Національного банку України позивач не має права вказувати або зберігати у договорах повний номер особистого платіжного засобу відповідача. Сторона позивача наголошує, що, стверджуючи у відзиві про відсутність доказів перерахування коштів, відповідач не надав суду жодних виписок по рахунках у банківських установах, у тому числі по рахунку 5168-75XX-XXXX-1887, який сам зазначив у договорі як особистий платіжний засіб, для спростування доказів позивача. Отже, заперечуючи факт отримання грошових коштів, відповідач не подав виписку з банку щодо наявності або відсутності рахунків та не надав інформації про рух коштів за спірний період. Таким чином, ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 14.12.2024-100001912 від 14 грудня 2024 року в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до його умов.
Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання виписки по рахунку як первинного бухгалтерського документа. Щодо розрахунку заборгованості, відповідач заперечує його вірність, проте власного розрахунку не подав, тому предметно обговорювати конкретні суми неможливо. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а діє як фінансова установа, що надає кредити у позику без відкриття рахунків, воно не має можливості надати первинні банківські документи. Відтак, наданий позивачем розрахунок є належним і допустимим доказом наявності та розміру заборгованості у справі. Крім того, протягом дії договору відповідач не заявляв жодних претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку з надання кредитних коштів.
Щодо комісії, то представник позивача вказує на те, що вона пов'язана із наданням послуги з перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, зазначений позичальником, із використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» надає кредити без відкриття рахунків у власній установі, плата за перерахування коштів на картку позичальника є обґрунтованою. Відповідач не був позбавлений можливості отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Безоплатність таких послуг законодавством не встановлена. Договором також передбачено, що до складу зазначеної комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.
Щодо неустойки, то відповідно до змін у законодавстві, починаючи з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено нараховувати неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені договором про споживчий кредит, за прострочення виконання зобов'язань.
Крім того, просили приєднати до матеріалів справи довіреність ОСОБА_2 на 2024 рік та документи, що підтверджують ліцензію ТОВ «Споживчий центр» до матеріалів справи.
Представником відповідача надано до суду Додаткові пояснення у справі та заперечення (на відповідь на відзив). Вказують, що при ознайомлені з позовною заявою та додатками, з відповіддю на відзив та клопотанням про долучення доказів, позивачем не надано квитанцію від 14.12.2024. Позивачем не доведено виконання ним своїх обов'язків по кредитному договору, а саме надання грошових коштів (кредиту, позики).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 14 грудня 2024 року укладено Кредитний договір (оферти) №14.12.2025-100001912 (а.с.16-17 зворот.).
Відповідно до заявки від 14.12.2024, що є невід'ємною частиною кредитного договору (оферти) №14.12.2025-100001912, та довідки про електронний переказ коштів, номер транзакції в системі іPау.ua- 595368575,ТОВ «Споживчий центр» надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 6500,00 грн (а.с. 17 зворот.-18,12 ).
Відповідно до п.14 Заявки, орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 7910.05%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 14447 грн. 82 коп. Загальні витрати за споживчим кредитом 7947 грн. 82 коп.
Відповідно до п.6 Заявки, Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Згідно з п.10 Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.87% (денна процентна ставка) = (7947.82 / 6500)/ 140 ? 100%..
Відповідно до п. 15 Неустойка: 65 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №14.12.2025-100001912 від 14.12.2024за період з 14.12.2024 по 02.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 складає у розмірі 20150,00грн, з яких заборгованість по тілу кредиту 6500,00 грн., процентів 9100,00 грн, комісії за надання 1300 та неустойка 3250 грн (а.с.13).
Отже, в процесі судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість у вказаному вище розмірі, яка на теперішній час не повернута і цим порушуються права і інтереси ТОВ «Споживчий цент»
Згідно з п. 3.1. Пропозиції за цим Договором, Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).
Пунктом 3.2. встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Позичальник зобов'язується не використовувати Кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати Кредит на рахунки організаторів азартних ігор.
Відповідно до п. 4.1 Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-75XX-XXXX-1887.
Згідно п. 4.3 Днем надання Кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця , а днем погашення Кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання Кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання Кредиту, днем/датою надання Кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої Кредитодавцем платіжної операції з надання Кредиту не з вини Кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним Договором, включаючи обов'язок Кредитодавця з надання Кредиту. Неможливість видачі Кредиту готівкою у зв'язку з нез'явленням Позичальника для її отримання у Дату надання/видачі кредиту, зазначену в Заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним Договором, включаючи обов'язок Кредитодавця з надання Кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний Договір є розірваним та припиненим з Дати надання/видачі кредиту, зазначеної в Заявці У випадку перерахування коштів Позичальником на поточний рахунок Кредитодавця, Позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу. Сторони домовились, що зобов'язання за договором можуть виконуватись як шляхом перерахування одного, так і шляхом перерахування декількох платежів, однак з дотриманням строків та інших умов виконання зобов'язань, встановлених договором
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторонни домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторонни домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовійформі.
За змістомст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим ивідповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, щовизначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннямист.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» ).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавстваабо за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умовиви користання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умовиви користання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Суд констатує, що у даному випадку договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 14.12.2024 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з урахуванням особливостей укладення кредитного договору в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 14.12.2024 уклала Кредитний договір (оферти) №14.12.2024-100001912 з ТОВ «Споживчий центр.
Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 6500 грн., що підтверджено повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» від 15.09.2025.
Зокрема, у повідомленні ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» від 15.09.2025 зазначено, що між товариством та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів ФК -П-2024/01-2 від 01.04.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 14.12.2024 18:25:08 на суму 6500 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua-595368575, призначення платежу: Видача за договором кредиту №14.12.2024-100001912.
Доказів того, що на рахунок5168755469711887не було перераховано суму у розмірі6500 грн відповідачем не надано.
Також відповідач не надав суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на її рахунок, враховуючи, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою. Тобто ОСОБА_1 не булла позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Таким чином, суд вважає доведенною обставину отримання відповідачем грошових коштіву порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов'язання останньою не виконано, у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернула, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Таким чином, встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт отримання відповідачем коштів за договором позики та їх не повернення відповідно до умов вказаного договору та у строки визначені сторонами, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за тілом кредиту в розмірі6500 грн.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання грошових коштів у позику. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідженняпід час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеномустаттею 204 ЦК України.
Відповідно до розрахунків заборгованості наявних в матеріалах справи, ОСОБА_1 має заборгованість у сумі15600 грн., з яких6500 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 9100 грн - сума заборгованості за процентами.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
У даній справі встановлено, що згідно умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 6500 грн.; дата надання кредиту 14.12.2024; строк кредитування-140 днів; дата повернення кредиту 02.05.2025, процентна ставка % ставка 1% в день.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Кредитодавець виконав своє зобов'язання за кредитним договором та наддав відповідачу кредитні кошти згідно умов кредитного договору.
В позовній заяві позивачем наведено розрахунок процентів6500 грн х 1% х 140 днів-9100 грн.
Відтак, заборгованість по процентам нарахована в межах строку дії кредитного договору.
Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості.
За таких обставин заявлена позивачем сума боргу за кредитним договором у розмірі 15600 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 6500 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 9100 грн є обґрунтованою та доведеною.
Посилання у відзиві на те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які мають відповідати Положенню про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
При цьому, згідно з п. 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Водночас, позивач, як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).
В матеріалах справи міститься повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» від 15.09.2025, яке надає відомості щодо суми перерахованих коштів та реквізитів рахунку позичальника.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка добровільно останньою не сплачується.
Крім того, суд враховує, що відповідно до п. 4 ч. 1ст.1 Закону України «Про споживче кредитування загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами ч. 2ст.8 Закону України «Про споживче кредитування до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 1300 грн суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
За таких обставин, оскільки доведено обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти (кредиту) та комісію не повернула, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 16900 грн. (6500 грн. (сума заборгованості за основною сумою боргу)+9100 грн. сума заборгованості за відсотками) та 1300 грн. (комісія за надання позики)).
Разом з тим, щодонаявностіпідстав для стягненнянеустойки в розмірі 3250 грн.за кредитним договором, суд враховує.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації протии України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023 і діє по цей час.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Також цим Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою за кредитним договором в розмірі 3250 грн., задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежновід характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна протиУкраїни»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, є такими, що підлягаютьдо часткового задоволення в розмірі 16900 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн, ціна позову 20150,00 грн, позов задоволено на суму 16900,00 грн, тобто на 84 %, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2034,82 грн судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 280, 288, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 215, 525, 526, 530, 533, 543, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133 А, код ЄДРПОУ:37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_3 ) заборгованість за кредитним договором №14.12.2024-100001912 від 14 грудня 2024 року у розмірі 16900 (шістнадцять тисяч дев'ятсот ) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133 А, код ЄДРПОУ:37356833. МФО 305299, р/р НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування судового збору сплаченого при подачі позовної заяви у розмірі 2034 (дві тисячі тридцять чотири) грн. 82 к.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133 А, код ЄДРПОУ:37356833. МФО 305299, р/р НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Наталія ФЕТІСОВА