19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 442/7372/22
провадження № 61-14008св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дрогобицька об'єднана територіальна громада в особі Дрогобицької міської ради Львівської області,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тунський Андрій Романович, на постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року в складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної територіальної громади в особі Дрогобицької міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визначення додаткового строку на прийняття спадщини та визнання права власності
в порядку спадкування за законом.
Позов з урахуванням уточнень мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 заповіт не склала.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його рідний брат ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько ОСОБА_7 .
За життя ОСОБА_7 склав заповіт у присутності двох свідків ОСОБА_8
та ОСОБА_9 , яким все належне йому майно, з чого б воно не складалося
та де б воно не знаходилося, і взагалі все те, на що він за законом матиме право
і що буде належати йому на момент смерті, заповів своєму синові - ОСОБА_1 .
Позивач зазначав, що після смерті батьків відкрилася спадщина на належне їм спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 . Ця квартира належала по 1/2 ідеальної частки ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), виданого 28 січня 1997 року Дрогобицьким міським бюро з приватизації державного житлового фонду згідно з розпорядженням від 28 січня 1997 року за № 19-р, зареєстрованого в Дрогобицькому МБТІ за № 7631.
Після смерті його матері ОСОБА_5 ні батько позивача ОСОБА_7 , ні брат позивача ОСОБА_1 , котрий помер, не оформили у встановленому законом порядку своїх спадкових прав. Позивач зазначав, що станом на момент смерті його матері з нею проживав тільки його батько.
10 листопада 2022 року з метою оформлення своїх спадкових прав після смерті батьків він звернувся із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Легеди М. М.
Згідно із постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 листопада 2022 року приватний нотаріус Легеда М. М. відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , на належну їй 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 . Підставою відмови нотаріуса стали пропуск строку для прийняття спадщини, а також не подання оригіналу правовстановлюючого документу на ім'я спадкодавця на спадкову квартиру, а лише його копії. Для прийняття спадщини йому було рекомендовано звернутися до суду.
Позивач зазначав, що він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_5 , а інших спадкоємців, які б претендували на зазначену частку спадкового майна ОСОБА_5 , за законом чи за заповітом немає. Його батько був єдиним, хто проживав із його матір'ю на момент її смерті, тому він фактично вступив у спадщину і був єдиним власником спірної квартири. Позивач не може оформити свої спадкові права та отримати свідоцтво про право на спадщину на майно, тому змушений звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав.
Посилаючись на наведене, позивач просив суд:
- визначити ОСОБА_1 додатковий строк в один місяць для прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 ідеальної частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 31 січня
2024 року позов задовольнив частково.
Визначив ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у два місяці з дня набрання рішенням законної сили. Визначив, що початок перебігу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини починається з дня набрання рішенням суду законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позов та ухвалюючи рішення про надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті матері, суд першої інстанції виходив з того, що спадщина за померлою ОСОБА_5 ніким не прийнята, інших спадкоємців, які б претендували на спадщину не встановлено, заяв про відмову від спадщини позивач не подавав, спадщина не визнана судом відумерлою, позивач в інший спосіб, окрім як звернутися з позовом до суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, захистити своє порушене право не може, факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення від спадкування та з того, що позивачем надано належні та допустимі докази поважності пропуску строку для прийняття спадщини.
Відмовлячи у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення судом спору щодо визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_10 , оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, а саме в частині визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні указаних позовних вимог ОСОБА_1 .
Львівський апеляційний суд постановою від 27 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_10 , задовольнив.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасував. Ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної територіальної громади в особі Дрогобицької міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визначення додаткового строку на прийняття спадщини відмовив.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач у цій справі зазначив неправдиві відомості про те, що станом на момент смерті його матері з нею проживав тільки його батько. Апеляційний суд встановив, що станом на момент смерті матері позивача з нею за однією адресою проживав та був зареєстрований також брат позивача ОСОБА_6 , який помер, і в якого у свою чергу є спадкоємці, які не були залучені до розгляду цієї справи як відповідачі. Апеляційний суд виснував, що позов пред'явлено до неналежного відповідача (органу місцевого самоврядування), оскільки належними відповідачами є ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , які помилково залучені позивачем до розгляду цієї справи як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тунський А. Р., засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у цій справі,
у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12 (провадження № 61-28938св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16 (провадження № 61-11977св19), від 20 грудня 2021 року у справі № 502/1603/18 (провадження № 61-10329св21), від 23 травня 2023 року у справі № 291/559/21 (провадження № 61-4425св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 457/969/20 (провадження № 61-305св24).
Заявник звертає увагу, що апеляційний суд формально вказав, що саме визначені у цій справі треті особи повинні бути залучені до участі у справі як відповідачі. При цьому апеляційним судом не зазначено чи приймали треті особи спадщину після померлої ОСОБА_12 , а також чи приймав спадщину сам ОСОБА_6 , спадкоємцями якого є треті особи у цій справі, тому суд апеляційної інстанції не правильно встановив осіб, які мали бути відповідачами у цій справі.
Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду справи № 750/8645/23 у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач є сином покійних ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . За життя мати позивача ОСОБА_5 заповіт не склала.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивача ОСОБА_6 .
За життя батько ОСОБА_7 склав заповіт від 27 липня 2022 року, яким все належне йому майно заповів своєму синові ОСОБА_1 . Цей заповіт було підписано ОСОБА_13 у зв'язку зі станом здоров'я, вадами опорно-рухового апарату та вадами зору заповідача. Заповіт підписано свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Легедою М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 615, 616.
10 листопада 2022 року з метою оформлення своїх спадкових прав після смерті батьків ОСОБА_1 звернувся із відповідними заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Легеди М. М.
Згідно із постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 листопада 2022 року приватного нотаріуса Легеди М. М. заявнику ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на належну їй 1/2 ідеальну частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Причиною відмови нотаріуса став пропуск строку для прийняття спадщини, а також не подання оригіналу правовстановлюючого документа на ім'я спадкодавця на зазначену вище квартиру.
У позовній заяві позивач зазначав, що він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_5 , а інших спадкоємців, які б претендували на зазначену частку спадкового майна ОСОБА_5 , за законом чи за заповітом немає.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що залучені до розгляду цієї справи треті особи заперечували проти позову та указували, що рідний брат позивача ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на момент смерті матері ОСОБА_5 проживав та був зареєстрованим разом із спадкодавцем, а після смерті ОСОБА_6 відповідну спадщину прийняли його спадкоємці.
Апеляційний суд указав, що у цій справі позивач, крім доведення поважності підстав пропуску для прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_5 , намагається також довести і те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11 як спадкоємці рідного брата позивача ОСОБА_6 не набули права спадкування на кв. АДРЕСА_1 , оскільки таке право не набув ОСОБА_6 , так як, на думку позивача, фактично не проживав разом із ОСОБА_5 на момент її смерті.
Апеляційний суд установив, що обставини, якими позивач обґрунтовує підстави свого позову, впливають на права та інтереси осіб, які не були залучені позивачем до розгляду цієї справи як відповідачі (спадкоємці рідного брата позивача ОСОБА_6 ).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Межі касаційного перегляду
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд визначити йому додатковий строк в один місяць для прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на 1/2 частину спірної квартири.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково, визначив позивачу додатковий строк для прийняття спадщини та відмовив у визнанні за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на частину спірної квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_10 , просила скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, а саме в частині визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні указаних позовних вимог ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції справу переглянув лише у частині позовних вимог про визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося.
Отже, у силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає справу лише в частині позовних вимог про визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В іншій частині справа в касаційному порядку перегляду не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає з огляду на таке.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, яка переглядалася, та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про відмову в позові, апеляційний суд мотивував своє рішення неналежним суб'єктним складом відповідачів у справі, оскільки, позивач помилково визначив відповідачем орган місцевого самоврядування замість належних відповідачів - спадкоємців рідного брата позивача ОСОБА_6 , а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_11 . Пред'явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Такий висновок суду апеляційної інстанції у цій справі відповідає вимогам процесуального закону та матеріалам справи.
Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою, другою статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частини першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови
у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2025 року у справі № 286/253/24, провадження № 61-16205св24.
Предметом спору у справі в частині, яка переглядається у касаційному порядку,
є визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження №12-83гс21)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем Дрогобицьку об'єднану територіальну громаду в особі Дрогобицької міської ради Львівської області, оскільки, як зазначав позивач, інших спадкоємців після смерті його матері немає.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції установив, що залучені до цієї справи треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_11 заперечували проти позову та указували, що рідний брат позивача ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на момент смерті матері ОСОБА_5 проживав та був зареєстрованим разом з нею, а після його смерті відповідну спадщину прийняли його спадкоємці.
Апеляційний суд зазначив, що у цій справі позивач, окрім доведення поважності підстав пропуску для прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_5 , намагається також довести й те, що спадкоємці рідного брата позивача ОСОБА_6 ( ОСОБА_4 та ОСОБА_11 ) не набули права спадкування спірної квартири, оскільки таке право не набув ОСОБА_6 , так як, на думку позивача, фактично не проживав разом із ОСОБА_5 на момент її смерті.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що спадкоємці рідного брата позивача ОСОБА_6 ( ОСОБА_4 та ОСОБА_11 ) до участі у цій справі як відповідачі залучені не були.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач обґрунтовує підстави свого позову обставинами, які впливають на права та інтереси осіб, що не були залучені позивачем до розгляду цієї справи як відповідачі, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_11 як спадкоємці рідного брата позивача ОСОБА_6 , що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції в указаній частині та відмову в задоволенні позовних вимог з означеній частині через неналежний суб'єктний склад учасників справи.
З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Враховуючи висновки цієї постанови про неналежний суб'єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в позові, вказівка апеляційного суду на недоведеність позивачем поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини не призвела до неправильного вирішення спору та не свідчить про необхідність скасування правильного по суті судового рішення з формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Зокрема, доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не зазначено чи приймали треті особи спадщину після померлої ОСОБА_12 , а також чи приймав спадщину сам ОСОБА_6 , спадкоємцями якого є треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі, оскільки матеріалами справі підтверджено, що позивач обґрунтовує підстави свого позову обставинами, які впливають на права та інтереси осіб, що не були залучені позивачем до розгляду цієї справи як відповідачі (спадкоємці рідного брата позивача ОСОБА_6 ), що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскарженого судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Посилання в касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду, викладену
у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12 (провадження
№ 61-28938св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16 (провадження
№ 61-11977св19), від 20 грудня 2021 року у справі № 502/1603/18 (провадження
№ 61-10329св21), від 23 травня 2023 року у справі № 291/559/21 (провадження
№ 61-4425св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 457/969/20 (провадження
№ 61-305св24), як на обґрунтування своєї позиції щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права
є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених вище постановах.
Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини друга статті 410 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення в частині, яка переглядається - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тунський Андрій Романович, залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара