19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 754/2833/25
провадження № 61-3195ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ощадбанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати неправомірними дії Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк») Філія - Головне управління по місту Києву та Київської області щодо нарахування за картковим рахунком № НОМЕР_1 кредитної заборгованості перед банком, відсотків у тому числі, комісії за користування кредитним лімітом, що утворилися внаслідок шахрайської транзакції 02 жовтня 2023 року;
зобов'язати АТ «Ощадбанк» Філія - Головне управління по місту Києву та Київської області відновити залишок коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 станом на 00-01 год. 02 жовтня 2023 року, а саме: 23 438,30 грн. та 5 812,50 грн відповідно;
зобов'язати АТ «Ощадбанк» Філія - Головне управління по місту Києву та Київської області перерахувати грошові кошти з карткового рахунку № НОМЕР_1 , як безпідставно нараховані для погашення кредиту, разом з відсотками за користування кредитом та комісійними, на рахунок № НОМЕР_2 (станом на 19 лютого 2025 року - 12865,94 грн та всі відсотки за користування кредитом та комісійні).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у ОСОБА_1 з 2001 року відкритий пенсійний рахунок в АТ «Ощадбанк», тому користується послугами цього банку.
У 2023 році в черговий раз банк видав йому пенсійну картку після закінчення терміну дії попередньої і кредитну картку, на отримання якої він не погоджувався і навіть не давав заявки на оформлення такої карти, однак банк самостійно вирішив, що у позивача має бути ця кредитна карта.
Зазначав, що позивач є інвалідом II групи, з обмеженням до пересування та не має інших джерел доходу окрім пенсії, тому й забрав свою чергову пенсійну картку разом з нав'язаною кредитною.
Посилався на те, що о 16 годині 40 хвилин 02 жовтня 2023 року він отримав СМС повідомлення про здійснення невідомими особами транзакцій з його карток, жодним зразком не санкціонованих ним. Він відразу подзвонив в коллцентр АТ «Ощадбанк» та заблокував картки, вранці надав заяву до Деснянського відділу поліції, щодо шахрайських дій щодо нього.
Вказував, що 04 жовтня 2023 року він звернувся до ТВБВ № 10026/075, вул. Бальзака,42/20, м. Київ, для подання заяви про спірну транзакцію, але йому було відмовлено у прийомі будь-яких заяв стосовно шахрайських транзакцій та надали лише виписки по рахунках.
Зазначав, що він 05 жовтня 2023 року звернувся листом до Філії АТ «Ощадбанк» - Головне управління по місту Києву та Київській області та АТ «Ощадбанк» і лише 12 січня 2024 року банк через ТВБВ № 10026/075, вул. Бальзака,42/40, м. Київ, прийняв у нього заяву згідно з додатком № 11А договору.
Посилався на те, що він звернувся повторно до Деснянського управління поліції із заявою про шахрайські дії відносно нього, де було відкрито кримінальне провадження за № 12024100030000054 за статтею 185 частиною четвертою Кримінального кодексу України.
Вважав, що банк продовжує порушувати його права як клієнта, не виконуючи відповідні положення нормативно-правових актів, регламентуючих сферу банківської діяльності та цивільно-правових відносин фізичних осіб та фінансових установ в Україні.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
11 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Справа незначної складності є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
У справі предметом позову є вимоги про захист прав споживача, визнання неправомірними дій щодо нарахування кредитної заборгованості, зобов'язання відновити залишок коштів на картковому рахунку, а саме: 23 438,30 грн та 5 812,50 грн,зобов'язання АТ «Ощадбанк» перерахувати грошові кошти з карткового рахунку, як безпідставно нараховані для погашення кредиту.
Розмір залишку коштів, які позивач просить відновити на картковому рахунку, складає 29 250,80 грн, що разом не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (3 328,00 х 80 = 266 240,00 грн).
Верховний Суд вважає цю справу малозначною, оскільки доходить висновку про її незначну складність. Справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України та не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі, підлягають касаційному оскарженню, зокрема, справа має виняткове значення для заявника та становить значний суспільний інтерес.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені заявником доводи зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції. Поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення.
Касаційна скарга не містить належних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для великої групи людей в контексті зазначених критеріїв.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційні скарги на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ощадбанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник