Ухвала
Іменем України
18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 621/2804/20
провадження № 61-2597ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 серпня 2025 року у складі судді Вельможної І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну черговості спадкування та визнання права власності на спадкове майно,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про зміну черговості спадкування та визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивачки - ОСОБА_4 .
На день смерті ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.
25 квітня 2020 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.
За результатами розгляду заяви, нотаріусом заведено спадкову справу № 32/2020. За життя, ОСОБА_4 заповіту не склав.
ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_3 є дочкою спадкодавця, тому має право на спадкування за законом після смерті батька у першу чергу, а позивачка, як його рідна сестра, другу.
Відповідачка жодного договору про зміну черговості спадкування укладати не бажає, чим порушує її право на спадкування, оскільки досить тривалий час саме позивачка повністю утримувала, доглядала, фінансово допомагала спадкодавцю ОСОБА_4 , а тому має право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги.
ОСОБА_1 вказала, що з 2005 року, після смерті батька - ОСОБА_5 , вона разом з дочкою ОСОБА_6 переїхала жити до матері за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому, приблизно у 2006 році після розлучення зі своєю дружиною, у вказану квартиру переїхав жити рідний брат ОСОБА_4 .
Через те, що ОСОБА_4 ще з середини 80-х років хворів на псоріаз, а приблизно з 2005 року взагалі перебував під постійним диспансерним наглядом у зв'язку з прогресуванням хвороби та проявом супутніх захворювань, на момент його переїзду він ніде не працював та вже мав інвалідність. Єдиним джерелом доходу ОСОБА_4 була мінімальна пенсія по інвалідності. ОСОБА_4 повністю перебував на утриманні своєї матері, мати доглядала за ним, займалась його лікуванням, прала його одяг, готувала їжу, тощо.
У 2008 році мати тяжко захворіла, внаслідок хвороби їй ампутували ногу, досить тривалий час вона перебувала у лікарні, а у 2009 році - померла. Після смерті матері, позивачка та її брат ОСОБА_4 прийняли спадщину після смерті матері в рівних частках.
В подальшому, позивачка та її дочка прийняли на себе всі клопоти по догляду за хворим ОСОБА_4 , оскільки стан його здоров'я вимагав постійного лікування (як стаціонарно, так і амбулаторно), періодичних обстежень та консультацій різних фахівців. Через стан свого здоров'я, ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані.
ОСОБА_1 зазначила, що догляд за таким хворим потребував багато часу, зусиль та фінансових витрат, необхідно було купувати дорогі медикаменти, возити на обстеження та консультаційні прийоми, слідкувати за його раціоном, який передбачав дотримання певної дієти, контролювати щоденний прийом медичних препаратів, призначених лікарем, проводити різноманітні процедури.
Відповідачка зі своїм батьком майже не спілкувалась, родинних зв'язків підтримувати не бажала, в утриманні участі не приймала. Організацію поховання брата здійснила ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 вважала, що вона має право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкоємцем першої черги - дочкою спадкодавця, відповідачкою у справі.
ОСОБА_1 просила:
змінити черговість спадкування та надати їй право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцями першої черги;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 08 серпня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 Цивільного кодексу України);
суд може задовольнити позов щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування за наявності сукупності наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне ставлення і спілкування, емоційна підтримка тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п'яти зазначених вище обставин. Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17 (провадження №61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21);
Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2024 року (справа № 766/4013/16-ц, провадження № 61-2395св24), констатував, що «вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивачем не доведено належними, достовірними і достатніми доказами наявності передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України обставин й юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у нього могло виникнути право на спадкування у першу чергу, зокрема здійснення лише ним протягом тривалого часу опіки над спадкодавицею, матеріального забезпечення, а також перебування спадкодавиці у безпорадному стані. Надані позивачем докази не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавиці та неможливість останньої самостійно здійснювати догляд за собою і задовольняти побутові потреби. Перебування спадкодавиці певний час у медичному закладі на стаціонарному лікуванні та необхідність лікування достовірно не свідчать про її безпорадний стан у розумінні частини другої статті 1259 ЦК України»;
при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 , обґрунтовувала позовні вимоги наданням допомоги (догляду) ОСОБА_4 , який в силу своїх хвороб перебував у безпорадному стані, його матеріального забезпечення (утримання) за власний кошт через відсутність у нього такої змоги;
аналізуючи показання свідків, суд дійшов висновків, що повідомлені ними відомості вказують на факт тривалої хвороби спадкодавця, надання йому допомоги в побутових питаннях та з питань незадовільного стану здоров'я, як позивачем ОСОБА_1 так і дочкою ОСОБА_7 , матеріальний стан спадкодавця, який був достатнім для задоволення життєвих потреб. Так, згідно висновку судово медичної експертизи ОСОБА_4 потребував постійного догляду та постійної допомоги з боку сторонніх осіб щодо забезпечення його основних життєвих потреб до моменту настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
однак, підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем. Тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами), 2) матеріальне забезпечення спадкодавця, 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири, 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3, 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову, необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин;
проте позивачкою ОСОБА_1 не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов'язком у силу статті 12, 81 ЦПК України. Доводи позивача про те, що вона опікувалась спадкодавцем та надавала допомогу, не є достатньою підставою для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України. Щодо матеріального забезпечення спадкодавця, то вказана обставина також не була встановлена в ході судового розгляду, оскільки ОСОБА_4 мав джерела доходу та міг самостійно забезпечити свої потреби. Відомості про те, що дохід ОСОБА_1 значно перевищував дохід померлого і власне, цілеспрямованість отриманих ОСОБА_1 коштів саме на забезпечення потреб брата, відсутні. Крім того, факт надання будь-якої іншої допомоги ОСОБА_4 , тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження - прибирання приміщення, приготування їжі тощо, мало місце як з боку позивача так і здійснювалось відповідачкою. Доказів тривалого часу здійснення дій, визначених у пунктах 1-3 статті 1259 ЦК України, позивачем також до суду не представлено;
таким чином, враховуючи обставини встановлені судовим розглядом, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зміни черговості одержання права на спадщину, а відтак визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_4 у вигляді 1/2 частки квартири.
Додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 18 серпня 2025 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , залишено без задоволення;
рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 серпня 2025 року залишено без змін;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо застосування статті 1259 ЦК України (див. постанови від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18), суд може задовольнити позов щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування за наявності сукупності наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне ставлення і спілкування, емоційна підтримка тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання права на спадкування необхідна наявність всіх п'яти зазначених вище обставин. При цьому під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 629/2215/22 (провадження № 61-9773св24), від 18 липня 2025 року у справі № 741/1428/23 (провадження № 61-785св25), від 19 грудня 2025 року у справі № 551/1292/23 (провадження № 61-246св25), від 09 січня 2026 року у справі № 496/3553/21 (провадження № 61-9702св24);
при залишенні рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи свідчать про те, що з 2009 року ОСОБА_4 потребував постійного догляду та постійної допомоги з боку сторонніх осіб щодо забезпечення його основних життєвих потреб до моменту настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Аналізуючи показання свідків, суд першої інстанції дійшов висновків, що повідомлені ними відомості вказують на факт тривалої хвороби спадкодавця, надання йому допомоги в побутових питаннях та з питань незадовільного стану здоров'я, як рідною сестрою ОСОБА_1 , так і дочкою ОСОБА_3 , матеріальний стан померлого був достатнім для задоволення життєвих потреб. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала належних і допустимих, передбачених статтями 77, 78 ЦПК України доказів того, що починаючи з 2009 року по день смерті ОСОБА_4 вона матеріально забезпечувала його, надавала йому будь-яку іншу допомогу, що має матеріалізоване вираження, тривалий час здійснювала такі дії, що свідчить про відсутність сукупності обставин, необхідних для зміни черговості одержання права на спадкування, відповідно до вимог статті 1259 ЦК України;
так матеріали справи свідчать про те, що за життя ОСОБА_4 отримував пенсію по інвалідності, також мав інші джерела доходу та міг самостійно забезпечити свої потреби. Крім того, колегія суддів також враховує, що ОСОБА_4 у 2017 році здійснив відчуження квартири за суму 316 000,00 грн. Між тим позивачка не довела, що нею тривалий час здійснювалось матеріальне забезпечення ОСОБА_4 , а отримані ОСОБА_4 доходи було недостатньо для його майнового забезпечення. Позивачкою не доведено надання спадкодавцю матеріальної допомоги, яка б була його основним засобом до існування;
при цьому апеляційним судом відхилено посилання позивачки на те, що факт матеріального утримання нею ОСОБА_4 підтверджується поясненнями свідків, оскільки самі лише пояснення свідків не є достатніми для підтвердження зазначеного факту. У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування;
матеріали справи не місять належних, достатніх та достовірних доказів надання ОСОБА_1 іншої допомоги, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт житла тощо, яке мало місце як з боку позивача так і здійснювалось відповідачкою. Доказів тривалого часу здійснення дій, визначених у пунктах 1-3 статті 1259 ЦК України, позивачем до суду не представлено.
28 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 серпня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17; від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18; від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
з оскарженими судовими рішеннями погодитися не можна у зв'язку з недотриманням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наявним у справі доказам, безпідставно взято до уваги явно суперечливі та сумнівні показання свідків зі сторони відповідача, якими обґрунтовано оскаржувані судові рішення, не враховано висновки Верховного Суду, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих рішень;
у висновку експерта № 08-122/21/цп, складеного 30 листопада 2021 року комісією судово-медичних експертів КЗОЗ Харківське обласне бюро судово-медичних експертиз за результатами проведеного судово-медичного дослідження експертна комісія дійшла висновку, що починаючи з 2009 року наявні у ОСОБА_4 гіпертонічна хвороба у поєднанні з цукровим діабетом (з означеними ускладненнями цих хвороб) обтяжували перебіг псоріатичного поліартриту, що у сукупності зумовило втрату здатності хворого до самообслуговування, тобто він перебував у безпорадному стані;
при цьому, під час дослідження медичних документів експертна комісія зафіксувала наявність у наданих на дослідження документах записи про перебування в лікарнях хворого ОСОБА_4 у присутності сестри ( ОСОБА_1 ) та у присутності її доньки ( ОСОБА_8 ), що підтверджує надання йому нематеріальних (опіка, супровід до лікаря, перевезення до медичного закладу) та матеріальних благ (їхня присутність та його безпорадний стан свідчать про придбання нами медичних засобів, ліків тощо). Допитані судом у судовому засіданні 16 квітня 2025 року за клопотанням позивачки свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу був обмежений у пересуванні через хворобу та потребував сторонньої допомоги, що узгоджується з вищевказаним висновком експерта та викладеними позивачкою доводами щодо стану здоров'я її брата і свідчить про правдивість наданих ними пояснень. Також вказаними свідками підтверджено, що ОСОБА_1 тривалий час проживала разом із ОСОБА_4 , піклувалася про нього, доглядала, возила до лікарні, надавала допомогу, в тому числі матеріальну (купувала продукти харчування, ліки), допомагала з оформленням документів тощо;
разом з тим, усі свідки сторони відповідача надали суду пояснення, що ОСОБА_4 не мав проблем із самообслуговуванням, вільно пересувався, самостійно ходив до лікарні, у магазин, на ринок, їздив у гості, сам викидав сміття, що не відповідає дійсності, оскільки спростовується медичними документами і висновком судово-медичних експертів, якими підтверджено, що починаючи з 2009 року наявні у ОСОБА_4 хвороби у своїй сукупності зумовили втрату здатності хворого до самообслуговування, тобто він перебував у безпорадному стані;
суд не звернув увагу також на свідчення самої відповідачки, яка не заперечує, а натомість підтверджує, що саме ОСОБА_1 доглядала за своїм братом, тобто за батьком відповідачки. Отже, пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 в частині стану здоров'я ОСОБА_4 та його здатності самостійно себе обслуговувати є завідомо неправдивими, що ставить під сумнів достовірність іншої інформації, повідомленої суду першої інстанції вказаними особами;
суд першої інстанції помилково вважав доведеним той факт, що надання будь-якої іншої допомоги ОСОБА_4 , тобто такої допомоги, яка має нематеріальне вираження - прибирання приміщення, приготування їжі тощо, мало місце як з боку позивачки так і здійснювалось відповідачкою, оскільки надання такої допомоги відповідачкою підтверджуються лише поясненнями свідків, які по своїй суті викликають сумніви щодо їх правдивості;
суд першої інстанції мав би критично поставитися до пояснень, наданих свідками ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, відхиливши ті, що викликають обґрунтовані сумніви, однак цього не зробив, що призвело до хибних висновків;
у той же час, судами попередніх інстанцій відхилено доводи позивачки про те, що факт матеріального утримання нею ОСОБА_4 підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , зазначивши, що самі лише пояснення свідків не є достатніми для підтвердження зазначеного факту. При цьому судами не враховано неможливість зі сторони позивачки надати документи на підтвердження матеріального утримання та забезпечення брата саме через дії відповідача ОСОБА_3 та її матері ОСОБА_14 , які підтвердили факт проникнення у будинок, де ОСОБА_1 проживала з братом, та зміну замків, що відбулося за відсутності самої ОСОБА_1 , та підтверджено долученими до матеріалами справи документами. Зокрема, позивачка повідомляла суд, що наприкінці травня 2020 року в будинок, в якому вона мешкала разом з братом ОСОБА_4 та відповідно, де зберігала всі документи, у тому числі - чеки та квитанції про оплату, без її присутності проникла ОСОБА_19 ( ОСОБА_7 ), яка разом зі своєю матір'ю змінила замки та не пустила позивачку забрати свої речі і документи. З цієї ж причини позивачка не має можливості довести факт оплати нею поточного ремонту в квартирі, де вона проживала з братом, хоча ОСОБА_1 за власний рахунок замінила вікна, підлогу та двері, ремонтувала дах. Саме тому на теперішній час позивачка позбавлена можливості надати в якості доказів квитанції, чеки, які б підтвердили матеріальне забезпечення брата;
позиція судів попередніх інстанції під час оцінки наданих сторонами у справі доказів дещо суперечлива та вибіркова, що з огляду на приписи цивільного процесуального законодавства є неприпустимим.З пояснень свідків ОСОБА_3 (відповідачки) та ОСОБА_14 (її матері) вбачається, що спадкодавець ОСОБА_4 був фінансово забезпечений, оскільки отримував кошти з декількох джерел: пенсія по інвалідності, здача в оренду квартири (хоча доказів не надано), продаж квартири, надання позик іншим особам. Однак, усі свої кошти ОСОБА_4 віддавав своїй доньці, оскільки добре знав, що мешкаючи зі своєю сестрою ОСОБА_1 він за її власний кошт буде забезпечений належним харчуванням, медичним обстеженням та лікуванням. Відповідачкою не заперечувався факт отримання від ОСОБА_4 подарунків, оплати ним відпочинків за кордоном, надання коштів на оплату інших вартісних товарів та навчання;
цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Проте, належної оцінки наведеним обставинам та наданим на їх підтвердження доказам судами попередніх інстанцій не надано, баланс вірогідностей не дотримано, що призвело до помилкових висновків суду та ухвалення незаконних, необґрунтованих та несправедливих рішень, тому вважаю, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є рідними братом та сестрою.
ОСОБА_3 є рідною дочкою ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 та ОСОБА_20 є власниками по 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , форма власності - спільна часткова.
ОСОБА_4 , є власником земельної ділянки площею 0,640 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Суди встановили, що співвласником земельної ділянки є ОСОБА_20 .
Відповідно до копій свідоцтв про право на спадщину за законом від 02 липня 2010 року, виданих приватним нотаріусом Зміївського РНО Харківської області Гаврильєвим В. В., після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_20 , 1/2 частку спадкового майна (земельної ділянки № 6321755600:01:005:0047), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - діти спадкодавця. Свідоцтво про право на спадщину видано кожному зі спадкоємців в розмірі частки по 1/2.
02 липня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір, за умовами якого:
ОСОБА_4 переходить у власність: житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_3 ; частка квартири АДРЕСА_2 ; частка земельної ділянки площею 0,0320 га в межах згідно з планом, призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6321755600:01:005:0047, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_1 переходить у власність: 9/100 частки будинку АДРЕСА_4 , а саме приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, тамбур ХІІ пл. 1,7 кв м, загальною площею 251,2 кв м; квартира АДРЕСА_5 ; рахунок № НОМЕР_1 на суму 28 198,62 грн, відкритого 20 грудня 2005 року, що знаходиться в філії «Харківська дирекція» АТ «Індекс Банк» в смт Комсомольське, Зміївського району Харківської області.
За договором купівлі-продажу квартири від 03 серпня 2017 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_21 квартиру АДРЕСА_6 . Продаж вчинено за 316 500,00 грн.
Відповідно до копії довідки до акта МСЕК (Серія 12 ААА № 711706 від 03 лютого 2018 року) ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності, безстроково.
Суди встановили, що відомостями наявної в матеріалах справи медичної документації ОСОБА_4 підтверджується наявність у останнього хронічних захворювань та патологічних станів, проходження лікування у медичних закладах охорони здоров'я, отримання ліків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Суди на підставі копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 60059052 від 25 квітня 2020 року встановили, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , заведено спадкову справу № 32/2020 (номер у спадковому реєстрі: 65778695). Справа заведена приватним нотаріусом Зміївського РНО Харківської області Трубніковою В. В.
Протягом 2015-2019 років ОСОБА_4 не отримував від селищної ради допомоги у вигляді грошових виплат.
ОСОБА_4 , за період з січня 2009 року по квітень 2020 року отримував пенсію за особовим рахунком НОМЕР_2 .
Матеріали справи містять копії договорів позик, за якими ОСОБА_4 є позикодавцем.
Суди встановили, що у 2014 році ОСОБА_3 ,1999 року народження, здобула базову загальну середню освіту закінчивши Комсомольський ліцей № 1 Зміївської районної ради Харківської області, у 2017 році здобула повну загальну середню освіту закінчивши КЗОЗ «Харківський обласний медичний коледж», а у 2019 році закінчила КЗОЗ «Харківський обласний медичний коледж» та здобула кваліфікацію сестра медична за освітньо-кваліфікаційним рівнем - молодший спеціаліст.
Відповідно до висновку експерта № 08-122/21/пп, складеного 30 листопада 2021 року комісією судово-медичних експертів КЗОЗ Харківське обласне бюро судово-медичних експертиз за результатами проведеного судово-медичного дослідження:
за даними наданої на експертизу медичної документації ОСОБА_4 за період з 04 квітня 2005 року по 03 жовтня 2018 року було встановлено діагнози таких хронічних захворювань та патологічних станів: псоріатичний артрит (поліартритичний і спондилоартритичний клініко-анатомічні суглобові синдроми, тяжкий перебіг, наявність системних проявів / ураження очей/, активна фаза, порушення функціональної здатності опорно-рухового апарату, еритродермічний псоріаз, псоріаз нігтів); гіпертонічна хвороба (вторинна артеріальна гіпертензія) І-ІІ стадії (станом на 2009 рік, з 2012 року - ІІ стадії), І-ІІ ступеню, ризик 2; дисметаболічна кардіоміопатія; серцева недостатність І-ІІ А стадії; цукровий діабет ІІ типу; діабетична полінейропатія з порушенням акту ходьби, нижнім парапарезом; дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ступеня змішаного генезу з виразними когнітивними порушеннями та астенічним синдромом; стан після транзиторної ішемічної атаки в басейні лівої середньої мозкової артерії із сенсо-моторною афазією (19 січня 2017 року); міопія (короткозорість) середнього ступеня правого та слабкого ступеня лівого ока; гіпертонічна ангіопатія сітківки лівого ока; вторинна термінальна больова глаукома, увеїт правого ока, стан після операції - енуклеації правого ока (28 лютого 2017 року); деформація носової перегородки; генералізований пародонтит (з 2018 року тяжкого ступеня) у стадії ремісії; хронічний панкреатит; хронічний пієлонефрит, вторинна нефропатія; хронічний простатит; дифузна патологія печінки; сечокам'яний діатез; гепатоспленомегалія; хронічна анемія;
відповідно до відомостей з медичної документації ОСОБА_4 діагноз: псоріаз вперше був встановлений у 1986 році. Перебіг означеного захворювання був безперервно-рецидивуючий, тобто характеризувався активністю патологічного процесу. Внаслідок ураження суглобів псоріатичним поліартритом з порушенням функції дрібних і великих суглобів ІІ-ІІІ ступеню, вираженим больовим синдромом та обмеженням рухів в уражених суглобах ОСОБА_4 у 2005 році була встановлена ІІ група інвалідності;
поряд з псоріатичним поліартритом та псоріатичними ураженнями очей, шкіри, нігтів у ОСОБА_4 починаючи з 2009 року були встановлені хронічні захворювання: гіпертонічна хвороба, цукровий діабет ІІ типу. Вторинна артеріальна гіпертензія у поєднанні з цукровим діабетом призвели до хронічної недостатності мозкового кровообігу у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ступеню з виразними когнітивними розладами (порушення уваги, пам'яті та мислення) та астенічним синдромом, а у січні 2017 року була діагностована транзиторна ішемічна атака (передінсультний стан) в басейні лівої середньої мозкової артерії із сенсо-моторною афазією (порушення мовлення). На тлі означених захворювань у ОСОБА_4 розвинулась також дисметаболічна кардіоміопатія (ураження серцевого м'яза) з проявами хронічної серцевої недостатності І-ІІ А стадії;
починаючи з 2009 року наявні у ОСОБА_4 гіпертонічна хвороба у поєднанні з цукровим діабетом (з означеними ускладненнями цих хвороб) обтяжували перебіг псоріатичного поліартриту, що у сукупності зумовило втрату здатності хворого до самообслуговування, тобто він перебував у безпорадному стані;
отже, стан хворого ОСОБА_4 з вказаного часу слід вважати таким, що потребував постійного догляду та постійної допомоги з боку сторонніх осіб щодо забезпечення його основних життєвих потреб до моменту настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
судово-медична експертна комісія також зазначила, що відсутність медичних даних щодо стану здоров'я ОСОБА_4 за період часу з 03 жовтня 2018 року по 17 квітня 2020 року у даному випадку не є перепоною для складання висновку, так як усі зазначені вище хвороби є хронічними і невиліковними, що характеризувалися тяжким прогресуючим перебігом.
В суді першої інстанції були допитані свідки. Свідок ОСОБА_9 повідомила, що з позивачкою знайома на протязі тридцяти років. Позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спілкувались, ОСОБА_1 піклувалась про свого брата, постійно возила його до лікарні. Дочку ОСОБА_4 - ОСОБА_22 , свідок бачила коли їй було 10 років. У 2006 році у ОСОБА_4 був інсульт, у зв'язку з чим він потребував допомоги.
Свідок ОСОБА_10 повідомила, що з позивачкою знайома. ОСОБА_1 постійно жили разом. ОСОБА_1 доглядала за померлим ОСОБА_4 . Після інсульту ОСОБА_4 був у інвалідному візку.
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що ОСОБА_1 піклувалась про ОСОБА_4 . Свідок допомагав транспортувати до лікарні та додому. Знає, що у ОСОБА_4 був обмежений у пересуванні. ОСОБА_1 надавала ОСОБА_4 фізичну, фінансову допомогу (купувала харчі, ліки).
Свідок ОСОБА_12 пояснив, що ОСОБА_4 постійно потребував допомоги. ОСОБА_1 постійно доглядала за братом. Вони проживали тривалий час разом. ОСОБА_1 допомагала в лікуванні брату, оформленні необхідних документів. Стан здоров'я ОСОБА_4 потребував допомоги, оскільки у нього були проблеми з пересуванням.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що ОСОБА_1 знає дуже давно, жили по сусідству. ОСОБА_4 жив разом з сестрою ОСОБА_1 . Сестра ОСОБА_23 постійно піклувалась про батьків та про брата. Дочка ОСОБА_1 також допомагала своїй матері у догляді за ОСОБА_4 , направляла його на лікування. Догляд полягав у тому, що ОСОБА_4 без сторонньої допомоги не міг самостійно вдягнутись. За домовленістю з ОСОБА_1 передавала йому кошти. Дочку ОСОБА_4 свідок в дома у батька не бачила, бачила один раз у лікарні.
Свідок ОСОБА_3 пояснила, що є дочкою померлого ОСОБА_4 . За життя батька вона здійснювала догляд за ним. Батько був фінансово забезпечений, здавав в оренду квартиру у м. Харків. У батька також був будинок в с. Бишкин. За життя, батьки були заможні і у батька люди займали кошти, також батько отримував пенсію. У 2018 році батько лікувався спочатку в с-щі Слобожанське, а потім у м. Харкові. Батько мав велику кількість захворювань, однак безпорадним не був. Свідок приїздила до батька, прибирала в будинку, готувала їжу тощо.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона є колишньою дружиною померлого. Після розлучення вони спілкувались, були в добрих стосунках. ОСОБА_4 допомагав дочці, був матеріально забезпечений. За життя його дочка надавала йому допомогу і він не був у безпорадному стані, самостійно пересувався, вирішував побутові проблеми. ОСОБА_4 допомагав сім'ї, дарував подарунки, оплачував путівки на відпочинок за кордон, допоміг з коштам на купівлю квартири. ОСОБА_4 сам приймав ванну та доглядав за собою, справлявся по господарству, їздив у гості. ОСОБА_1 не забезпечувала свого брата, а приїздила до нього спільна дитина - ОСОБА_22 , яка прибирала, готувала їжу, яку свідок передавала. ОСОБА_4 віддавав всі кошти ОСОБА_1 , які вона на нього витрачала. За рік до смерті, ОСОБА_4 потрапив до лікарні і деякий час був нездатний до пересування і ОСОБА_1 здійснювала якісь витрати, а після виписки з лікарні, ОСОБА_4 витрачені кошти віддав. Кошти померлий мав з найму квартири, або з повернутих йому позик.
Свідок ОСОБА_15 пояснила, що мешкала по сусідству з ОСОБА_4 . Крім того, як медичний працівник часто приходила до нього через його стан здоров'я. Померлий пересувався самостійно, сам ходив до лікарні та на ринок. ОСОБА_4 міг сам себе обслуговувати. З приводу матеріального стану зазначила, що іноді займала у нього кошти, оскільки ОСОБА_4 був забезпечений матеріально. ОСОБА_1 свідок не бачила, а дочку ОСОБА_22 не один раз, коли вона йшла допомагати ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_24 пояснив, що з ОСОБА_4 вони були сусідами. ОСОБА_4 до моменту смерті обслуговував себе сам. З приводу майнового стану свідку не відомо. За життя, ОСОБА_25 був доброзичливою людиною.
Свідок ОСОБА_17 пояснив, що ОСОБА_4 ходив до магазину, викидав сміття, вільно пересувався. Про хвороби ОСОБА_4 свідку відомо. Померлого знав на протязі двадцяти років. ОСОБА_4 мав гарні стосунки з дочкою ОСОБА_22 .
Свідок ОСОБА_18 пояснив, що ОСОБА_4 був сусідом. Про стан здоров'я ОСОБА_4 свідку не відомо. Дочка ОСОБА_22 відвідувала батька, ОСОБА_1 свідок не бачив. Дочка приходила приблизно тричі на тиждень. ОСОБА_4 сам себе обслуговував до самої смерті, він сам ходив до магазину, виносив сміття. Про матеріальний стан ОСОБА_4 свідку не відомо.
Суди встановили, що матеріали справи також містять письмові пояснення свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_24 , ОСОБА_15 . Вказані пояснення містять відомості про стан здоров'я ОСОБА_4 , в тому числі про його матеріальний стан, відносини в сім'ї, догляд за ОСОБА_4 з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Суди встановили, що у зв'язку з реєстрацією шлюбу ОСОБА_7 змінила своє прізвище на « ОСОБА_19 ».
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).
Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
Касаційний суд вже вказував, що:
в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18));
системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18));
на «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18));
для набуття права на спадкування фізичною особою, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, необхідна наявність у сукупності таких умов: а) фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві; б) спадкодавець через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2018 року у справі № 743/126/17 (провадження № 61-14362св18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2025 року у справі № 741/1428/23 (провадження № 61-785св25) зроблено висновок про те, що:
«58. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо застосування статті 1259 ЦК України (див. постанови від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18), суд може задовольнити позов щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування за наявності сукупності наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне ставлення і спілкування, емоційна підтримка тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
59. Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання права на спадкування необхідна наявність всіх п'яти зазначених вище обставин.
60. При цьому під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року у справі № 489/8011/18 (провадження № 61-12139св23) зроблено висновок про те, що:
«відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п'яти зазначених вище обставин.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17 (провадження № 61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суди встановили, що: за життя ОСОБА_4 отримував пенсію по інвалідності, також мав інші джерела доходу та міг самостійно забезпечити свої потреби; ОСОБА_4 був позикодавцем за договорами позики; ОСОБА_4 у 2017 році здійснив відчуження квартири за суму 316 000,00 грн; позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що починаючи з 2009 року по день смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вона матеріально забезпечувала його, надавала йому будь-яку іншу допомогу, що має матеріалізоване вираження, тривалий час здійснювала такі дії, що свідчить про відсутність сукупності обставин, необхідних для зміни черговості одержання права на спадкування, відповідно до вимог статті 1259 ЦК України.
За таких обставин, установивши, що відсутні умови для набуття права на спадкування позивачкою, яка є спадкоємцем другої черги, разом із спадкоємицею першої черги, яка має право на спадкування, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17; від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18; від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц є необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Гетьман Оленою Миколаївною, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 серпня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну черговості спадкування та визнання права власності на спадкове майно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков