18 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/5386/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 (головуючий - Пономаренко Є. Ю., судді: Барсук М. А., Руденко М. А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т"
про визнання недійсним договору.
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енол" (далі - ТОВ "Енол", Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" (далі - ТОВ "Інгул-Т", Відповідач) про визнання недійсним договору № 22/10-1 від 11.10.2024.
2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовувало обставинами відсутності на оспорюваному договорі підпису представника ТОВ "Енол", а також аргументами про відсутність повноважень на підписання цього договору у представника ТОВ "Інгул-Т".
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
3. Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "Енол" до матеріалів справи долучило копію договору поставки № 22/10-1 від 11.10.2024, за умовами якого ТОВ "Інгул-Т" є постачальником, а ТОВ "Енол" - покупцем.
4. Вказаним договором передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, загальна кількість, часткове співвідношення, одиниця виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у специфікації або іншому документі, в тому числі накладній, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).
5. Згідно з п. 8.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Договір може бути укладений шляхом обміну факсограмами.
6. Долучена до матеріалів справи копія договору № 22/10-1 від 11.10.2024 підписана та скріплена печаткою ТОВ "Інгул-Т". В свою чергу з боку ТОВ "Енол" підпис та відтиск печатки відсутній.
7. До матеріалів справи долучено як додаток № 1 до договору № 22/10-1 від 11.10.2024 специфікацію № 1 на поставку колючого дроту оцинкованого у кількості 648 бухт. Специфікація з боку ТОВ "Енол" не підписана.
8. Поряд з цим, матеріали справи місять видаткову накладну № 47 від 22.10.2024 на поставку товару вартістю 3 272 397, 41 грн, підписану та скріплену печатками ТОВ "Інгул-Т" (постачальника) і ТОВ "Енол" (покупця). Підставою складення накладної вказано договір № 22/10-1 від 11.10.2024.
9. Позивач просив визнати недійсним договір № 22/10-1 від 11.10.2024, наполягаючи, що цей договір він не підписував. Водночас вказував, що зі змісту договору, видаткової накладної № 47 від 22.10.2024, ТТН № 47 від 22.10.2024 вбачається, що від імені ТОВ "Інгул-Т" вони підписані заступником директора Трухіним Олександром Владиславовичем, який діяв на підставі статуту, але статутом ТОВ "Інгул-Т" не передбачені повноваження заступника директора діяти від імені цієї юридичної особи без довіреності.
10. Також, за доводами Позивача, зі змісту ТТН № 47 від 22.10.2024 не вбачається, що ТОВ "Енол" було прийнято товар (Колючий дріт оцинкований Концертина діаметр бухти 1100мм, 7 класів) кількістю 648 бухт, загальною вартістю 3 272 397,41 грн з ПДВ, а відтак у спірних правовідносинах між сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а надані ТОВ "Інгул-Т" документи не свідчать про реальну поставку товару.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
11. Господарський суд міста Києва рішенням від 03.11.2025 відмовив у задоволенні позову.
12. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що договір № 22/10-1 від 11.10.2024 є неукладеним правочином, сторонами не виконувався, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
13. За наслідками здійснення апеляційного провадження Північний апеляційний господарський суд постановою від 26.01.2026 рішення місцевого господарського суду змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції своєї постанови, а в іншій частині рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін.
14. Постанову мотивував такими аргументами і обставинами:
14.1. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду відсутність підпису сторони на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
14.2. Відсутність підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
14.3. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
14.4. ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з'ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов'язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.
14.5. В матеріалах цієї справи наявна видаткова накладна № 47 від 22.10.2024 на поставку товару вартістю 3 272 397, 41 грн, підписана та скріплена печатками ТОВ "Інгул-Т" (постачальника) і ТОВ "Енол" (покупця). Підставою вказано договір № 22/10-1 від 11.10.2024.
14.6. Вказана видаткова накладна не містить жодних зауважень чи заперечень з боку покупця щодо якості, кількості або вартості отриманого від продавця товару, оформлення та повноти відображення відомостей щодо господарської операції з поставки товару. Також у ній відсутні будь-які зауваження зі сторони покупця щодо підписання видаткової накладної заступником директора ТОВ "Інгул-Т" Трухіним О. В.
14.7. Крім того, фактом підтвердження отримання ТОВ "Енол" поставленого ТОВ "Інгул-Т" товару за договором поставки № 22/10-1 від 11.10.2024 на суму 3 272 397, 41 грн є податкова накладна № 62 від 22.10.2024, затверджена ТОВ "Енол" та підписана в електронному документообігу директором Лагода О. С.
14.8. Вказані документи безумовно підтверджують виконання продавцем зобов'язання з поставки товару та прийняття його покупцем. При цьому, така поставка відбулась саме на виконання умов договору поставки № 22/10-1 від 11.10.2024, враховуючи посилання на нього у видатковій накладній № 47 від 22.10.2024.
14.9. В свою чергу, висновки суду першої інстанції про те, що в ході розгляду справи обома сторонами зазначено, що поставка за накладною № 47 від 22.10.2024 відбулась не в рамках договору № 22/10-1 від 11.10.2024 спростовуються матеріалами цієї справи та заперечуються Відповідачем.
14.10. В жодних поясненнях Відповідача не містилось будь-яких посилань про неукладеність договору № 22/10-1 від 11.10.2024 чи про те, що поставка товару за накладною № 47 від 22.10.2024 відбулась не в рамках цього договору.
14.11. Натомість позиція ТОВ "Інгул-Т" зводилась до того, що вчинення конклюдентних дій шляхом отримання товару Позивачем від Відповідача на підставі зазначеної вище видаткової накладної та реєстрація податкової накладної свідчить про укладеність такого правочину та його дійсність.
14.12. Таким чином, наведені докази підтверджують обставини виконання сторонами договору № 22/10-1 від 11.10.2024, а тому такий договір є укладеним, а протилежні висновки місцевого господарського суду - помилкові.
Касаційна скарга
15. Не погодившись із судовими рішеннями, ТОВ "Енол" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити цю справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Узагальнені доводи скаржника
16. Підставами касаційного оскарження ухвалених у цій справі судами попередніх інстанцій рішення та постанови Позивач визначає підстави, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, тобто неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також не повне дослідження судами зібраних у справі доказів.
17. Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 11, 202, 203, 205, 207, 215, 229 - 233, 626, 627, 628, 638, 655 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме у випадку коли умови оспорюваного договору не регулюють спірні правовідносини сторін через не підписання такого договору однією стороною та підписання іншою стороною представником без повноважень.
18. Також наполягає, що суди попередніх інстанцій не дослідили письмові докази, які підтверджують відсутність повноважень Трухіна О. В. (статут ТОВ "Інгул-Т", наказ № 2-К від 01.02.2010, податкову накладну № 62 від 22.10.2024, витяги з Пенсійного фонду України за формами ОК-7, ОК-5) та підтверджують відсутність постачання товару - ТТН № 47 від 22.10.2024, на якій відсутній підпис та печатка про його прийняття.
Узагальнені аргументи іншої сторони
19. ТОВ "Інгул-Т" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому стверджує про необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника. Позицію суду апеляційної інстанції заявник поділяє, а тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
20. Верховний Суд ухвалою від 07.02.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 у цій справі з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
21. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Король Д. В.) і Відповідача (Мосійчук О. В.), перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, дослідивши наведені у скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з таких міркувань.
22. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
23. Суд касаційної інстанції вже неодноразово висновував, що при касаційному оскарженні судових рішень із згаданої підстави необхідним є з'ясування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
24. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
25. У разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
26. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів з'ясувала, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 зазначила таке:
"…84. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
85. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
86. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
87. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)…
…89. За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
90. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
91. Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом…
…95. Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
96. Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов'язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.
97. Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
98. Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов'язкового суб'єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.
99. Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об'єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.
100. Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об'єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб'єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.
101. Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.
102. Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов'язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.
103. В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
104. Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.
105. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).
106. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).
107. Підпис на правочині, для якого визначено обов'язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов'язковим атрибутом письмової форми правочину.
108. З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов'язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов'язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.
109. Водночас укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.
110. Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.
111. Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
112. Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з'ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов'язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.
113. Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
114. На переконання Великої Палати Верховного Суду, засоби, визначені абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України, можуть бути використані також для доведення факту вчинення правочину, що сприятиме захисту права іншої сторони правочину, який фактично відбувся, від зловживань у вигляді оспорювання факту вчинення цього правочину лише з огляду на відсутність підпису.
115. Неукладеність договору у зв'язку з недотриманням установленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
116. Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
117. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
118. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати…"
27. З викладеного слідує, що у справах № 204/8017/17, № 145/2047/16-ц, № 6-872цс17, № 338/180/17 Верховний Суд вже надав релевантні правові висновки щодо питань застосовування правових норм, які скаржник знову піднімає у касаційній скарзі, в той час як зі змісту оскарженої у цій справі постанови апеляційного господарського суду вбачається, що така постанова згаданим висновкам суду касаційної інстанції цілковито відповідає і більше того, містить посилання на більшість постанов із зазначених справ.
28. Ураховуючи наведене, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що подання скаржником касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та з наведенням аргументів про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (щодо застосування статей 11, 202, 203, 205, 207, 215, 229 - 233, 626, 627, 628, 638, 655 ЦК України при кваліфікації непідписаних правочинів як неукладених / недійсних) носить очевидно штучний та декларативний характер.
29. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
30. Таким чином, оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, згідно з наведеним пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Енол" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
31. Щодо ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
32. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.
33. Верховний Суд враховує, що у розумінні пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.
34. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
35. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
36. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи Позивача зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
37. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
38. Звідси інша, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (щодо недослідження зібраних у справі доказів), не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.
Висновки за результатами касаційного провадження
39. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
40. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
41. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
42. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи щодо іншої підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої постанови суду попередньої інстанції у даній справі.
Судові витрати
43. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
За таких обставин, керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 у справі № 910/5386/25 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.